ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 липня 2021 року Справа № 924/249/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.
секретар судового засідання Кушнірук Р.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Покотило Ю.В. - адвокат, представник за ордером серії ВО №1015497
від 24.03.2021р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко", м.Луцьк
на рішення Господарського суду Хмельницької області, ухваленого 05.05.21р. суддею Кочергіною В.О. о 13:18 год. у м.Хмельницькому, повний текст складено 11.05.21р.
у справі № 924/249/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко", м.Луцьк
до Фермерського господарства "Золотий жайвір", м.Волочиськ Хмельницької області
про стягнення 397855 грн. 12 коп. 50% річних
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2021р. по справі №924/249/21 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" до Фермерського господарства "Золотий жайвір" про стягнення 397855,12грн. 50% річних відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити повністю. Також, просить стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору. Крім того, просить долучити до матеріалів справи видаткові накладні на підтвердження виконання договору поставки №51. Також, одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:
- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;
- зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд дійшов невірного висновку стосовно того, що позивачем не додано до матеріалів справи доказів в підтвердження поставки товару, доказів проведення відповідачем оплат, з огляду на що суд позбавлений можливості надати оцінку факту поставку товару на зазначені у позовній заяві та розрахунках суми, встановити/спростувати факти прострочення виконання зобов'язань з боку відповідача, з урахуванням термінів оплати, визначених п.5.2 договору та проведених відповідачем оплат, перевірити арифметичну правильність проведених позивачем нарахувань 50% річних;
- вказує, що у своєму відзиві на позовну заяву від 01.04.2021р. та у запереченні на відповідь на відзив від 19.04.2021р. відповідач не заперечує та визнає факт укладення договору поставки. Таким чином, позивач вважає, що вищезазначені обставини підтверджуються доказами, які були надані до суду разом із позовною заявою. Позивач довів суду факт укладення договору поставки, чого не заперечував відповідач у відзиві на позовну заяву від 01.04.2021р. (вх.05- 22/2951/21), тобто докази позивача є більш вірогідними, ніж докази відповідача. Докази виконання договору поставки судом не витребовувалися, крім того, представник позивача мав намір пред'явити усі необхідні докази у судовому засіданні під час розгляду справи по суті, однак суд позбавив його можливості взяти участь у розгляді справи. Тому, клопоче про долучений до матеріалів справи видаткових накладних, на підтвердження виконання договору поставки №51;
- покликається на те, що 04.05.2021р. представником позивача було подано клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із неможливістю прибуття представника позивача у судове засідання в зв'язку із зайнятістю по інших справах, а також враховуючи наявність строку для відкладення судового засідання по розгляду справи по суті, принципи рівності та змагальності сторін судового процесу на іншу дату;
- зазначає, що відмова суду відкласти засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі, та розгляд справи без захисника є порушенням ст.6 (право на 2справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі "Вартая проти Грузії". І тому для реалізації конституційного права на правову допомогу та на вільний вибір захисника своїх прав, передбаченого ст.59 Конституції України, судом порушено норми процесуального права та неправомірно відмовлено у відкладенні розгляду справи;
- вважає, що господарський суд Хмельницької області неповно з'ясував усі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. А саме, суд безпідставно відмовив у стягненні 50% річних, оскільки відповідач у встановленні договором терміни, оплату за отриманий товар не провів. Договором сторони погодили що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Крім того, сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором, здійснюється без обмеження строку. Отже, ТОВ "Агроплантеко" правомірно, у відповідності до п.6 ст.232 ГК України, ч.1 ст.259 ЦК України та п.8.3 договору нарахувало відповідачу 50% річних за порушення умов договору поставки №51 від 28.04.2017р.. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 50% річних.
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №924/249/21/3667/21 від 11.06.2021р. матеріали справи №924/249/21 витребувано з Господарського суду Хмельницької області.
23.06.2021р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №924/249/21.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2021р. у справі №924/249/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2021р. у справі №924/249/21 та призначено справу №924/249/21 до розгляду на 06.07.2021р. об 15:30год..
01.07.2021р. через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про вступ його у розгляд даної справи, із доданими документами в підтвердження своїх повноважень.
01.07.2021р. на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства "Золотий жайвір" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/249/21, забезпечення проведення якої просить у Господарському суді Тернопільської області.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2021р. задоволено клопотання Фермерського господарства "Золотий жайвір" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/249/21 та забезпечення проведення якої доручено у Господарському суді Тернопільської області (адреса: 46001, м.Тернопіль, вул.Князя Острозького, 14-а).
06.07.2021р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства "Золотий жайвір" надійшов письмовий відзив від 01.07.2021р. на апеляційну скаргу.
Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач у справі наданим йому процесуальним правом не скористалися та в судове засідання 06.07.2021р. не з'явився, своїх повноважних представників не направив.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності позивача у справі.
Представник відповідача у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 06.07.2021р. заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2021р. по справі №924/249/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Фермерського господарства "Золотий жайвір", проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 28.04.2017р. між ТОВ "Агроплантеко" (продавець) та ФГ "Золотий жайвір" (покупець) було укладено договір поставки №51 (далі - договір), згідно п.п.1.1, 1.2, 1.3 якого, цей договір визначає умови поставки засобів захисту рослин (надалі - товар). Предметом поставки є товар, який належить продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому. Продавець зобов'язується поставити товар, а покупець зобов'язується оплатити його на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п.п.2.1, 2.2, 2.3 договору, асортимент товару, його ціна і кількість, місце передачі та термін поставки визначаються в додатках до даного договору, рахунках та видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору.
Всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору, є його невід'ємною частиною.
Якість товару, який поставляється продавцем, відповідає сертифікату якості виробника, який продавець повинен передати покупцю разом з товаром.
Пунктами 3.1, 3.2 договору встановлено, що товар може передаватися покупцю партіями.
Продавець повідомляє покупця про дату поставки товару та/або його частини (партії) не пізніше, ніж за 4 дні до передачі, вказуючи найменування товару, його кількість.
Згідно п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договору, приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в момент його передачі від продавця.
Покупець повинен перевірити цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність пошкоджень товару, а при їх виявленні терміново повідомити про це продавця.
В разі виявлення можливих недоліків покупцем має бути складений відповідний Акт та негайно повідомлено про це продавця. Акт складається з обов'язковою присутністю представника продавця.
Якщо продавцеві на протязі трьох робочих днів з дня отримання товару не надходить повідомлення про недоліки товару, товар вважається прийнятим покупцем, як такий, що відповідає вимогам.
Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатку та/або вказаною в рахунку-фактурі, що може виписуватись продавцем.
Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті. Оплата товару проводиться наступним чином: 30% від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується протягом 7-ми календарних днів з дня поставки товару та 70% від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 31.10.2017р..
У відповідності до п.п.6.1, 6.2 договору, покупець зобов'язаний прийняти товар на умовах, визначених договором; провести оплату за товар в строки і на умовах, вказаних в п.5 цього договору.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцю згідно умов договору; передати покупцю копію сертифікату якості (походження, аналізу) товару, який надається виробником.
Як встановлено у п.п.8.1, 8.2, 8.3 договору, за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.
У випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідний період прострочення платежу, від неналежно здійсненого платежу за кожен день прострочення розрахунку, а також проценти річних (за користування грішми) у розмірі 50% річних від простроченої суми.
Сторони, відповідно до ст.259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Крім цього, сторони відповідно до п.6 ст.232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється без обмеження строку.
Відповідно до п.п.10.1, 10.2 договору, всі зміни та доповнення до договору дійсні тільки в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані обома сторонами цього договору.
Всі додатки до цього договору є його невід'ємною частиною.
Договір поставки від 28.04.2017р. №51 підписаний сторонами та скріплений відтиском їх печаток.
У матеріали справи відсутні відповідні докази на підтвердження розірвання або визнання недійним договору поставки від 28.04.2017р..
В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" на адресу Фермерського господарства "Золотий жайвір" було надіслано письмову претензію вих.№10 від 29.01.2018р. про сплату заборгованості за поставлений товар у сумі 2570687,01грн.. Надсилання претензії підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням про вручення та квитанцією №28/11 від 30.01.2018р., які знаходяться в матеріалах справи.
За вказаних обставин, вважаючи, що його права порушені неналежним виконанням відповідачкм умов Договору поставки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Фермерського господарства "Золотий жайвір" про стягнення 397855,12грн. 50% річних.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №51 від 28.04.2017р., у зв'язку із чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача 397855,12грн. 50% річних відповідно до п.8.2 договору.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/249/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 13.04.2021р..
24.03.2021р. через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява (вх.№05-22/2694/21) про вступ його у розгляд даної справи, із доданими документами в підтвердження своїх повноважень.
01.04.2021р. до Господарського суду Хмельницької області від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності. Зокрема, у заяві зазначає про те, що остання поставка товару відбувлась 07.12.2017р.. Виходячи з умов п.5.2 договору поставки №51 від 28.04.2017р., строк оплати настав: для оплати 30% вартості поставленого товару-14.12.2017р., для оплати 70% вартості поставленого товару - 31.10.2017р. На підставі викладеного, відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
01.04.2021р. до Господарського суду Хмельницької області від відповідача надійшов відзив на позов із запереченнями. Так, у відзиві зазначає про те, що позивачем до позовної заяви не додано видаткових накладних, які відповідно до п.2.2 договору є невід'ємною його частиною і на підставі яких відбувалась поставка товару. У відзиві вказує на те, що частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що виникнення у боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання обов'язку сплатити інфляційні втрати та 3% річних виключно разом (одночасно) зі сплатою суми основного боргу за основним зобов'язанням. Звертає увагу суду на те, що оскільки відповідачем повністю було сплачено заборгованість перед позивачем, тому у позивача відсутні правові підстави для стягнення суми 50% річних. У відзиві вказує на те, що посилання позивача на те, що сторонами у договорі погоджено продовження строку, визначеного ч.6 ст.232ГК України, а також продовження строку позовної давності, а саме, "до повного виконання сторонами своїх зобов'язань", суперечить положенням статей 251 та 252 ЦК України і висновкам Верховного суду про правильне застосування вказаних норм.
09.04.2021р. до Господарського суду Хмельницької області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
12.04.2021р. до Господарського суду Хмельницької області від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій спростовує заперечення відповідача та додатково обґрунтовує позовні вимоги. У відповіді зазначає про те, що відповідачем до відзиву на позов не додано акту про виявлені недоліки при отримані товару, передбаченого п.п.4.3, 4.4 договору, а також на адресу позивача від відповідача не надходило жодних повідомлень про недоліки товару.
Також, у відповіді на відзив позивач зазначає, що 08.04.2020р. звертався із позовом до суду, про стягнення з відповідача у даній справі заборгованості, що підтверджує переривання строку позовної давності у даній справі.
13.04.2021р. в судовому засіданні Господарського суду Хмельницької області постановлено ухвалу про оголошення перерви до 05.05.2021р. із занесенням до протоколу судового засідання.
19.04.2021р. до Господарського суду Хмельницької області від представника відповідача надійшли письмові заперечення (вх.№05-22/3487/21) на відповідь на відзив. Зокрема, у запереченнях зазначає про те, що позивачем не подано будь яких доказів поставки товару, які б підтверджували вартість кожної поставки товару, позивач не довів факту порушення відповідачем умов договору поставки і як наслідок не довів підстав для нарахування 50% річних.
05.05.2021р. на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№05-22/3926/21) про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі, яке було судом першої інстанції відхилено.
Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2021р. по справі №924/249/21 у позові відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормою ст.525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ст.610, ч.1 ст.612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2017р. між ТОВ "Агроплантеко" (продавець) та ФГ "Золотий жайвір" (покупець) було укладено договір поставки №51 (далі - договір), згідно п.п.1.1, 1.2, 1.3 якого, цей договір визначає умови поставки засобів захисту рослин (надалі - товар). Предметом поставки є товар, який належить продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому. Продавець зобов'язується поставити Товар, а Покупець зобов'язується оплатити його на умовах, визначених цим Договором.
Надалі, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" на адресу Фермерського господарства "Золотий жайвір" було надіслано письмову претензію вих.№10 від 29.01.2018р. про сплату заборгованості за поставлений товар у сумі 2570687,01грн.. Надсилання претензії підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням про вручення та квитанцією №28/11 від 30.01.2018р., які знаходяться в матеріалах справи.
Позивач, вважаючи, що його права порушені неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки, просить суд стягнути з відповідача 397855,12грн. 50% річних в примусовому порядку.
Згідно п.4 ч.2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Принцип змагальності сторін у господарському судочинстві закріплено у ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019р. зі справи № 902/761/18).
Отже, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019р. зі справи № 917/1307/18).
Таким чином, під час судового провадження суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.
Відповідно до ч.ч.2-3 ст.13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребовування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ч.2 ст.164 ГПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 ст.77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).
У відповідності до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями.
Як зазначено у ч.ч.1, 2 ст.91 ГПК України, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно ч.2 ст.91 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у ній є вимога позивача про стягнення 397855,12грн. 50% річних, нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Водночас, у якості підстави заявлених вимог позивачем визначено обставини неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №51 від 28.04.2017р. щодо своєчасної оплати поставленого товару.
Зокрема, на підтвердження відповідних обставин позивачем долучено до матеріалів справи розрахунок, копію договору поставки №51 від 28.04.2017р. та копію претензії.
Відповідно до п.п.2.1, 2.2, 2.3 укладеного між сторонами договору поставки №51 від 28.04.2017р., асортимент товару, його ціна і кількість, місце передачі та термін поставки визначаються в додатках до даного договору, рахунках та видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. Всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору, є його невід'ємною частиною.
Пунктом 5.2 договору поставки №51 сторони узгодили, що товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті. Оплата товару проводиться наступним чином: 30% від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується протягом 7-ми календарних днів з дня поставки товару та 70% від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 31.10.2017р..
Як свідчать матеріали справи та як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не подано відповідних доказів на підтвердження поставки товару (видаткові накладні, акти приймання-передачі), доказів проведених відповідачем оплат (виписки по банківському рахунку, платіжні доручення), з огляду на що, господарський суд першої інстанції був позбавлений можливості надати оцінку факту поставки товару на зазначені у позовній заяві та розрахунках суми, встановити/спростувати факти прострочення виконання зобов'язань з боку відповідача, з урахуванням термінів оплати, визначених п.5.2 договору та проведених відповідачем оплат, перевірити арифметичну правильність проведених позивачем нарахувань 50 % річних.
З огляду на викладене, колегія суддів також вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що суд був позбавлений можливості надати оцінку, встановити чи відбувалось переривання терміну позовної давності, чи пропущено позивачем термін позовної давності на звернення за захистом порушеного права.
Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є не підтвердженими, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
Також, у зв'язку із відмовою у позові, подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності судом вірно не взято до уваги.
Стосовно вимог апеляційної скарги про долучення до матеріалів справи видаткових накладних на підтвердження виконання договору поставки №51, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, зокрема, наступне.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник покликається на те, що позивач довів суду факт укладення договору поставки, чого не заперечував відповідач у відзиві на позовну заяву від 01.04.2021р. (вх.05- 22/2951/21), тобто докази позивача є більш вирогідними, ніж докази відповідача. Докази виконання договору поставки судом не витребовувалися, крім того, представник позивача мав намір пред'явити усі необхідні докази у судовому засіданні під час розгляду справи по суті, однак суд позбавив його можливості взяти участь у розгляді справи. Тому, вважає за необхідне клопотати про долучення до матеріалів справи видаткових накладних, на підтвердження виконання договору поставки .№51.
Так, норми процесуального права, зокрема, положення ст.269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.
Відповідно до приписів ч.1 та ч.3 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021р. у справі №909/722/14.
Слід зазначити, що такі докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2020р. у справі №908/1908/19.
Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).
При цьому за імперативним приписом ч.4 ст.13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст.269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції вирішено спір між сторонами та прийнято відповідне рішення, з урахуванням позовних вимог, за встановлених судом першої інстанції обставин та на підставі поданих до місцевого господарського суду доказів. У свою чергу, суду апеляційної інстанції належить, зокрема, перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
Відповідно до положень ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст.73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.8 ст.80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи вище викладене, а також приписи ст.ст.80, 269 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає не обґрунтованими доводи скаржника про неможливість долучення до матеріалів справи додаткових доказів при розгляді справи судом першої інстанції та не приймає подані позивачем до апеляційної скарги докази, які не були предметом розгляду місцевим господарським судом, при цьому, винятковості випадку, що є підставою для прийняття таких доказів, у розумінні зазначених положень, із підтвердженням цього документально, судом не встановлено.
Що ж до доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норми процесуального права та неправомірної відмови у відкладенні розгляду справи за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на те, що відкладення розгляду справи є правом суду, а не обов'язком.
Водночас, як встановлено судом, при відмові у клопотанні представника позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату, судом враховано, що у клопотанні заявником не наведено обґрунтованих підстав та мотивів необхідності відкладення судового засідання на іншу дату, не зазначено у клопотанні і про намір взяти участь у судовому засіданні.
При цьому, суд виходив з того, що позивач у справі не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч.3 ст.56 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами або ж прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника заявником не доведено.
Також, явка представника позивача не визначалась обов'язковою для участі в судовому засіданні 05.05.2021р., а позивач не був позбавлений можливості висловити свою позицію щодо поданого позову шляхом направлення на електронну адресу суду або поштовим зв'язком відповідних пояснень та доказів.
Крім того, в судовому засіданні 13.04.2021р. задоволено клопотання представника позивача з посиланням на неможливість його явки в судове засідання 13.04.2021р. та постановлено ухвалу з занесенням до протоколу судового засідання про оголошення перерви на 12год. 30хв. 05.05.2021р..
Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2021р. по справі №924/249/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" - без задоволення.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко", м.Луцьк залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2021р. по справі №924/249/21 - без змін.
2. Справу №924/249/21 повернути до Господарського суду Хмельницької області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "07" липня 2021 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.