Справа № 4806/391/21 Провадження № 3/304/195/2021
05 липня 2021 року м. Перечин
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Ганько І.І., за участі секретаря судового засідання Соханич Л.Ю., прокурора Бернара В.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , розглянувши матеріали, які надійшли із Закарпатського апеляційного суду про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 , секретаря судового засідання Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, громадянки України, -
за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
з протоколу про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, № 97 від 16 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді секретаря судового засідання Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області та будучи суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією відповідно до пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», в порушення ч. 1 ст. 45 вказаного Закону, несвоєчасно без поважних причин подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2019 рік, опублікувавши таку на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції 01 червня 2020 року, тобто після закінчення встановленого цим Законом періоду декларування (до 01 червня 2020 року), чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнала та пояснила, що 13 січня 2020 року о 16.28 год з метою участі в конкурсі на зайняття тимчасово вакантної посади державної служби категорії «В» - секретаря судового засідання Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області нею було подано декларацію кандидата на вказану посаду. Листом Ужгородського міськрайонного суду від 18 лютого 2020 року її повідомлено, що відповідно до наказу № 48/01-06 від 18 лютого 2020 року її визнано переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорії «В» - секретаря судового засідання. Після цього, 20 лютого 2020 року 00.30 год вона на виконання вимог ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» подала шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агенства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік за формою, визначеною Національним агенством. Однак, 01 червня 2020 року головний спеціаліст відділу управління персоналом Ужгородського міськрайонного суду повідомила її про відсутність на сайті НАЗК декларації за 2019 року, внаслідок чого цього ж дня о 13.32 год нею втретє було подано відповідну декларацію. За таких обставин, вона зазначає, що у неї не було умислу на несвоєчасне подання електронної декларації, оскільки така нею за 2019 рік подавалася до 01 квітня 2020 року двічі. При цьому, Законом України «Про запобігання корупції» не визначено типи декларацій, а ст. 46 вказаного закону передбачає єдину форму заповнення декларацій, зокрема єдині відомості та інформацію. Про дані факти вона повідомила НАЗК у письмових поясненнях від 02 червня 2021 року. Крім цього, подала клопотання про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із скасуванням 27 жовтня 2020 року рішенням Конституційного Суду України №13-р/2020 акта, який встановлює адміністративну відповідальність. Також у разі, якщо суд відмовить у задоволенні останнього, просила закрити провадження у справі у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП, оскільки адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення (ч. 4 ст. 38 КУпАП), а датою виявлення є 02 червня 2020 року (подання нею пояснень на офіційну електронну адресу НАЗК про причини неподання щорічної декларації), а не 16 березня 2021 року - дата складання протоколу.
Прокурор Бернар В.В. у судовому засіданні просив притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та піддати її стягненню у мінімальному розмірі. Свою позицію мотивував тим, що вина особи у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, може виражатися у як формі умислу, так і необережності, тому саме умисна форма вини не є обов'язковим елементом складу цього правопорушення. Крім цього, посилається на необхідність розмежування дати виявлення правопорушення від дати його вчинення. Так, днем виявлення правопорушення, пов'язаного з корупцією, є дата складання протоколу про адміністративне правопорушення. У даній справі це 16 березня 2021 року.
Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та прокурора, дослідивши матеріали справи, суддя приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Згідно ст. 9 цього Кодексу адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, ч. 1 ст. 172-6 КУпАП передбачає відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Приміткою до вказаної статті визначено, що суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, які зазначені у пункті 1, підпунктах "а" та "в" пункту 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції", які відповідно до частин першої, другої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Нормами п. 9 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що правопорушення, пов'язане з корупцією, - це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до пп. «з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме державні службовці.
Згідно ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року установлено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин. Пунктом 2-1 Прикінцевих положень розділу ХІІІ Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які відповідно до статті 45 цього Закону подаються за минулий рік до 1 квітня, у 2020 році суб'єкти декларування подають до 1 червня.
Як встановлено у судовому засіданні та вбачається із повідомлення керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 02-39/37/2021 від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 призначена на посаду секретаря судового засідання Ужгородського міськрайонного суду наказом № 73/02-06 від 21 лютого 2020 року днем 24 лютого 2020 року, відтак згідно підпункту «в» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» вона є суб'єктом відповідальності за корупційне правопорушення.
Рішенням НАЗК № 2 «Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» від 10 червня 2016 року визначено, що система подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування розпочинає свою роботу в два етапи: на другому етапі розпочинає свою роботу з 00 годин 00 хвилин 01 січня 2017 року для всіх інших суб'єктів декларування та декларацій (повідомлень), передбачених Законом.
Отже, ОСОБА_1 , будучи державним службовцем, була зобов'язана до 01 червня 2020 року подати декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави за 2019 рік.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру декларацій станом на 03 лютого 2021 року та послідовності дій користувача «Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», які вчинила за період з 01 січня по 06 серпня 2020 року ОСОБА_1 , остання 13 січня та 20 лютого 2020 року опублікувала в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації кандидата на посаду секретаря судового засідання, а 01 червня 2020 року - щорічну декларацію за 2019 рік, про що 02 червня 2020 року головним спеціалістом відділу управління персоналом Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_2 відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про запобігання корупції» було повідомлено Національне агенство з питань запобігання корупції.
Разом з цим, відповідно до ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Рішенням Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 частини першої, частини другої п'ятої статті 12, частини другої статті 13, частини другої статті 13-1, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII зі змінами.
У статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» ідеться про види відповідальності за корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення.
У своєму рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку про неконституційність окремих положень Закону № 1700-VII, що стосуються повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції в частині контрольних функцій (контролю) виконавчої влади, а саме: повноважень та прав Національного агентства з питань запобігання корупції, уповноважених осіб та уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, особливостей врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обліку та оприлюднення декларацій, контролю та перевірки декларацій, встановлення своєчасності подання декларацій, повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суб'єктів декларування, додаткових заходів здійснення фінансового контролю, відповідальності за корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення».
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частини 1 та 2 ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України).
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Позиції Конституційного Суду України слід розглядати, як загальнообов'язкові правові висновки внаслідок тлумачення ним Конституції України та/або положень законів, інших нормативних актів у межах його компетенції, що мають загальний характер, усувають конституційно-правову невизначеність, слугують підставою для прийняття остаточного рішення, викладені у його акті, які діють на усій території України та є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами права.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні № 15-рп/2000 від 14 грудня 2000 року «…додаткове визначення у рішеннях Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційними Судом України рішення про їх неконституційність».
Отже, підставою для втрати чинності законом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, визнання закону, його окремих положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої влади Верховною Радою України, або визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні Конституційним Судом України. Як у першому, так і у другому випадку наслідком є фактична втрата нормою чинності.
У Рішенні № 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 року Конституційний суд України зазначив, що «згідно з частиною другою статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», «кримінально-правова норма має зворотну дію в часі в тій її частині, в якій вона пом'якшує або скасовує відповідальність особи. Це стосується випадків, коли в диспозиції норми зменшено коло предметів посягання; виключено із складу злочину якісь альтернативні суспільно-небезпечні наслідки; обмежено відповідальність особи шляхом конкретизації в бік звуження способу вчинення злочину; звужено зміст кваліфікуючих ознак тощо» (абзац третій пункту 2, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини).
Розуміння наслідків втрати чинності окремих положень Закону № 1700-VII, що стосуються повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції в частині контрольних функцій (контролю) виконавчої влади, а саме: повноважень та прав Національного агентства з питань запобігання корупції, уповноважених осіб та уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, особливостей врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обліку та оприлюднення декларацій, контролю та перевірки декларацій, встановлення своєчасності подання декларацій, повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суб'єктів декларування, додаткових заходів здійснення фінансового контролю, відповідальності за корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, які Конституційний Суд України визнав неконституційними, на думку суду пов'язане з принципом дії в часі закону та інших нормативно-правових актів, який відображений у статті 58 Конституції України, у зв'язку з чим має тлумачитися на користь особи.
Відповідно до п. 6 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку зі скасуванням акта, який встановлює адміністративну відповідальність.
Таким чином, визнання рішенням Конституційного суду України від 27 жовтня 2020 року неконституційними та такими, що втратили чинність з дня ухвалення рішення, пунктів 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 частини першої, частини другої п'ятої статті 12, частини другої статті 13, частини другої статті 13-1, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII зі змінами, у взаємозв'язку із ст. 58 Конституції України є підставою відповідно до п. 6 ст. 247 КУпАП для закриття провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 цього Кодексу.
Керуючись ст. 8, 247 п. 6, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя,
провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП на підставі п. 6 ст. 247 КУпАП - закрити.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником до Закарпатського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя:Ганько І. І.