ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 липня 2021 року м. Київ № 320/9049/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особа, Головного управління Державної податкової служби у Київській області яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Плюс»
пропро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №176633-5505-1016 від 20.05.2020
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Плюс» (далі - третя особа та/або ТОВ «Агро Плюс») та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.05.2020 №176633-5505-1016 та стягнути на користь позивача витрати понесені по сплаті ним судового збору.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ПСП «ПЕРЕСЕЛЕНСЬКЕ-К» є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером - 3222286000:03:325:0002, площею 1,6319 га, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності та вже сплатило земельний податок за вказану земельну ділянку в повному обсязі.
Ухвалою суду від 05.07.2021 відзив на позовну заяву відповідача залишено без розгляду.
Таким чином, при вирішенні спору по суті, суд не враховує позицію контролюючого органу, яка викладена у відзиві на позовну заяву.
Представником третьої особи подано письмові пояснення по суті позовних вимог, де він просить позов задовольнити та наводить аналогічні доводи на обгрунтування протиправності оскаржуваного рішення, що й ОСОБА_1 . Також зауважено на тому, що ПСП «Переселенське-К» не має зареєстрованого права користування земельною ділянкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки реєстрація такого виду користування, як співпраця не передбачена в чинному законодавстві. Третя особа-2 вважає, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.
Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2020 №176633-5505-1016, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 432,96 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).
Рішенням Державної податкової служби України від 02.09.2020 №26800/6/99-00-06-02-04-06 у задоволенні скарги позивача на спірне рішення відмовлено, а останнє залишено без змін.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Положеннями статті 7 ПК України встановлено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Відповідно до пунктів 36.1, 36.2 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.
За приписами пункту 36.4 статті 36 ПК України виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Згідно з пунктами 37.1, 37.2 ст. 37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку (п. 38.1, п. 38.2 ст. 38 ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
За змістом підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно зі статтею 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України встановлено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 3222286000:03:325:0002, площею 1,6319 га перебуває в оренді строком на 10 років у ТОВ «Агро Пульс».
Договір оренди землі, за визначенням статті 13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
В той же час, судом встановлено, що ПСП «Переселенське-К» отримало земельну ділянку позивача у користування відповідно до Договору про співпрацю № 02/18 від 01.05.2018, який був укладений між ПСП «Переселенське-К» та ТОВ «Агро Пульс».
Таким чином за умовами вищевказаного договору користувачем земельної ділянки є Землекористувач - ПСП «Переселенське-К», яке на належній правовій підставі користується земельною ділянкою позивача та відповідно до статті 269 ПК відображає останню у податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи та сплачує податок (дане підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи).
Окрім цього, судом встановлено, що земельний податок за земельну ділянку з кадастровим номером 3222286000:03:325:0002, площею 1,6319 га сплачено ПСП «Переселенське-К». Належних та достатніх доказів, що спростовують наведене матеріали адміністративної справи не мстять.
З урахуванням наведеного, суд констатує, що сплата визначених контролюючим органом податкових зобов'язань спірним рішенням за земельну ділянку з кадастровим номером 3222286000:03:325:0002, площею 1,6319 га матиме своїм наслідком подвійне оподаткування.
При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певним майном, а не надає правомочності щодо його використання як такого. Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за даних правовідносин. При цьому, учасниками у справі не оспорюється фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме ПСП «Переселенське-К», так само не заперечується і факт сплати ПСП «Переселенське-К» податку за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222286000:03:325:0002, площею 1,6319 га.
Також, ПК України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.
Виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є єдиною та обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника, оскільки оренда є лише одним із видів права користування землею. Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.
Обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №815/5979/17; від 06.02.2019 у справі №824/230/17-а; від 24.09.2019 у справі №806/7171/13-а; від 28.04.2020 у справі №814/536/15.
Таким чином, з системного аналізу вимог чинного законодавства та встановлених обставин суд вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно із частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн.,
Отже, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області.
Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15.
При цьому, з імперативних положень частини 6 стасттті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини 6 статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Максименко і Партнери», в особі керуючого партнера Максименка Я.О. укладено договір про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18.06.2020, за умовами якого Адвокатське об'єднання зобов'язується надавати Клієнту правові консультації; організовувати ведення претензійно-позовної роботи за матеріалами підготовленими Клієнтом; надавати клієнту правову допомогу щодо захисту та інтересі останнього у судах будь-яких інстанції по всіх категоріях справ; представляти інтереси клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з усіх питань.
Пунктом 5.1 зазначеного договору визначено, що за надані послуги Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню винагороду згідно формули та тарифів, вказаних у Додатку 1 до даного Договору.
Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн. додано копію договору про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18.06.2020; копію акту №1 від 24.09.2020 прийому передачі наданих послуг за договором про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18.06.2020; копію звіту по виконаних роботах за період з 05.09.2020 по 24.09.2020; копію попереднього розрахунку приблизної вартості правової допомоги за договором про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18.06.2020; копію розрахунку вартості правової допомоги за період з 05.09.2020 року по 24.09.2020 рік
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Відповідачем не було спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4200,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 72-73, 76-78, 143, 243-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, б. 5а, код ЄДРПОУ 43141377) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Плюс» (09246, Київська область, Кагарлицький район, село Переселення, вул. Комунарська, б. 1, код ЄДРПОУ 30991575) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.05.2020 №176633-5505-1016, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, б. 5а, код ЄДРПОУ 43141377) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 00 коп.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, б. 5а, код ЄДРПОУ 43141377) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 4200 (чотири тисячі двісті) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги
Суддя М.А. Бояринцева