01 липня 2021 року № 320/5138/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправним та скасування рішення,
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з позовом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просить суд:
- скасувати постанову державного виконавця Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09.04.2021 про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання виконавчого збору у розмірі 24000, 00 грн.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги мотивовані протиправністю постановивід 09.04.2021 в частині стягнення виконавчого збору, оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/6419/19 виконане в добровільному порядку та до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження .
Відповідач своїм правом надати відзив на позовну заяву не скористався.
ІІІ. Процесуальні дії суду у справі
Ухвалою суду від 05.05.2021 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду 17.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання 24.06.2021.
24.06.2021 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили.
Протокольною ухвалою суду від 24.06.2021 відкладено розгляд справи на 01.07.2021.
01.07.2021 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили.
Згідно з ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 КАС України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті у за наявними матеріалами у справі.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2019 у справі № 320/6403/19 визнано протиправним та скасовано рішення Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 31.05.2019 №667 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 30.03.2019; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 30.03.2019.
На підставі рішення 1035550001003 від 27.10.2020 пенсійним органом призначено пенсії ОСОБА_1 з 30.03.2019 (а.с.11-12).
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09.04.2021 відкрито виконавче провадження №6506586 щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 30.03.2019 та постановлено стягнути з боржника виконавчий збір / основну винагороду приватного виконавця у розмірі 24000, 00 грн. (а.с.6).
Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 №1404-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - «рішення») - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до частин першої і другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Згідно з частиною дев'ятою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
VI. Оцінка суду
Аналізуючи наведені положення Закону України «Про виконавче провадження» можна дійти висновку, що на стадії відкриття виконавчого провадження державний виконавець не може з'ясовувати питання про те, чи виконано рішення суду. На цьому етапі він повинен пересвідчитися, зокрема, чи відповідає виконавчий документ і заява про його виконання вимогам Закону України «Про виконавче провадження», чи надано усі документи, відтак якщо немає підстав для повернення виконавчого документа або відмови у відкритті виконавчого документа, відкриває виконавче провадження. А перевірка виконання рішення суду здійснюється вже після відкриття виконавчого провадження.
Крім того, аналіз положення статей 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» в аспекті спірних правовідносин дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов'язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.
Згідно із пунктом 8 розділу ІІІ (Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження) Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону, про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Отже, з огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник спір, на дату відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати/не зазначати у постанові про відкриття виконавчого провадження питання про стягнення виконавчого збору за виконавчим документом.
Суд не бере до уваги твердження позивача, що відповідно до частини дев'ятої статті 27 Закону №1404 виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки згідно наданих до суду матеріалів виконавчого провадження, виконавче провадження №65065086 станом на дату розгляду справи не закінчено.
За такого правового врегулювання і з урахуванням встановлених судами обставин справи, суд дійшов висновку, що у цьому випадку жодних передбачених Законом України «Про виконавче провадження» підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження не встановлено, державний виконавець, отримавши виконавчий документ на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, діяв у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та у межах наданих йому повноважень, а тому жодних підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження не вбачається, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
VII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
IX. Розподіл судових витрат
Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 01.07.2021 р.