м. Вінниця
02 липня 2021 р. Справа № 120/3997/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Вінницької міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що за результатами розгляду її заяви (клопотання) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, з метою передачі безоплатн о у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:03:059:0481, відповідачем відмовлено у наданні відповідного дозволу. У пункті 24 Додатку 1 до рішення від 25.09.2020 за № 2422 підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначено: ненадання погодження землекористувача.
Незгода позивача із такою відмовою зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 30.04.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що відповідно до ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки (однієї) та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (одна). Представник відповідача у відзиві вказує, що при зверненні з клопотанням позивач не дотримався усіх вимог п. 6 ст. 118 ЗК України, а саме не надала усі необхідні документи для розгляду клопотання (погодження землекористувача) у належно завіреній формі, адже зазначена позивачем на графічних матеріалах земельна ділянка у відповідності до рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 31.07.1997 за №704 вже відведена громадянам у право користування або власність.
Крім того позивачем подано відповідь на відзив, в якій не погоджується із доводами відповідача та просить задовольнити позов.
Дата постановлення рішення зумовлена перебуванням судді Віятик Н.В. в період з 14.06.2021 по 30.06.2021 у відпустці.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 24.06.2020 позивач звернулась до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:03:059:0481.
До вказаного клопотання додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки з приміткою: земельна ділянка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:03:059:0481, а також копію паспорта; копію податкового номеру.
Разом із тим, рішенням 55 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 25.09.2020 за №2422 позивачу відмовлено в наданні відповідного дозволу. Відмова мотивована тим, що бажана земельна ділянка перебуває в користуванні громадян та заявник не надав погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.
Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).
Аналіз частин 6 та 7 статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).
Судом встановлено, що позивач, бажаючи використати своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки державної власності, звернувся до Вінницької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:03:059:0481.
До клопотання позивач додала графічний матеріал із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:03:059:0481.
При цьому, під час розгляду справи встановлено, що бажана позивачем земельна ділянка не сформована, не зареєстрована в Державному земельному кадастрі і не має присвоєного кадастрового номеру. Відомостей протилежного матеріали справи не містять, а сторонами не повідомлено.
Разом з тим, як повідомив представник відповідача спірна земельна ділянка на підставі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 31.07.1997 за №704 вже відведена громадянам у право користування або власність.
З огляду на встановлені обставини та надані представником відповідача пояснення, суд вважає за необхідне зазначити, що на час прийняття Виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішення від 31.07.1997 за №704, діяв Земельний кодекс України в редакції Закону від 19.12.1990 за №561-ХІІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України в редакції Закону від 19 грудня 1990 року № 561-XII (втратив чинність 01.01.2002) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Частиною першою статті 23 цього Кодексу було визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Крім того, суд враховує, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що прийняття сільською радою рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність не свідчить про виникнення в третьої особи права власності на вказану земельну ділянку, адже доказів на підтвердження встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності, в розумінні положень ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України в редакції Закону від 19 грудня 1990 року № 561-XII, суду не надано. Також матеріали справи не містять доказів реєстрації за третьої особою права власності (користування) земельною ділянкою з приводу якої позивачем до сільської ради було подано відповідне клопотання.
Крім того, суд зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не свідчить про розпорядження, відчуження або передачу земельної ділянки у власність, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише одним з етапів отримання такої ділянки у власність та не означає позитивного рішення про надання такої ділянки у власність, а відтак не перешкоджатиме третій особі, за наявності в останньої бажання, завершити процес приватизації земельної ділянки.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пункту 24 Додатку 1 до рішення Вінницької міської ради від 25.09.2020 за №2422 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмову в наданні дозволів на розробку проектів землеустрою, поновлення договору земельного сервітуту, встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:03:059:0481.
В той же час, визначаючись щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Так, абзацом 1 частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст.122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Суд вважає, що в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з'ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, були подані всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.
Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності відмови у наданні відповідного дозволу позивачеві стосувалася лише тих мотивів, які наведено у оскаржуваному рішенні.
Згідно з приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції відповідача.
При цьому, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, що уповноваженим органом здійснено перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об'єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що зумовлює неможливість з'ясування судом питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідного дозволу позивачеві для зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення.
За таких обставин, враховуючи те, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.
Відтак, позовна вимога щодо зобов'язання надати дозвіл дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не підлягає задоволенню.
Разом з тим, згідно абзацом другим з частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:03:059:0481, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 681 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 " та адвокатським об'єднанням "Казачук та партнери" в особі його президента укладено Договір № 15-06/20-1-3Д-1/20 від 15.06.2020 про надання правової допомоги.
Згідно з пунктом 1.1 цього Договору адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором (опрацювання первинних документів, підготування та надіслання заяв, звернень, запитів, тощо до всіх без виключення органів/підприємства/організацій України, підготування та надіслання до суду позовних заяв, заяв пов'язаних з врегулюванням спору, представництво інтересів у всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, правоохоронних органах, судах).
Пунктом 3.1 Договору визначено, що за надання правової допомоги Клієнт зобов'язується виплатити Адвокату гонорар у розмірі та в строк, який зазначається в додатковій угоді до цього договору.
Відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору про надання правової допомоги № 15-06/20-1-3Д-1/20 від 15.06.2020, загальний розмір вартості послуг (гонорар) адвоката за даною додатковою угодою становить 5000 грн.
Як вбачається з Додаткової угоди, на виконання умов договору № 15-06/20-1-3Д-1/20 від 15.06.2020 адвокатом позивачу надано правничу допомогу у виді:
- попереднього опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, формування правової позиції, аналіз судової практики, узагальнення Верховного суду України та практику Європейського суду з прав людини, вартість 1 години - 1000 грн., потрачено 2 години = 2000 грн.
- надання усних та письмових консультацій щодо можливості оскарження дій Вінницької міської ради та щодо компенсації правової допомоги, вартість 1 години - 500 грн., потрачено 2 години = 1000 грн.
- підготовка, написання позовної заяви, вартість 1 години - 1000 грн., потрачено 2 години = 2000 грн.
Всього 6 годин = 5000 грн.
Згідно з квитанцією № 0.0.20366031798.1 від 01.03.2021 позивач оплатила гонорар адвоката в сумі 5000,00 грн. за надання правничої допомоги за Договором № 15-06/20-1-3Д-1/20 від 15.06.2020.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
У той же час, суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Водночас, як свідчить зміст додаткової угоди про виконання адвокатом роботи, представником позивача надавались послуги зі надання усних та письмових консультацій щодо можливості оскарження дій Вінницької міської ради та щодо компенсації правової допомоги , надання усних та письмових консультацій щодо можливості оскарження дій Вінницької міської ради та щодо компенсації правової допомоги , підготовка, написання позовної заяви. Затрачено 6 годин часу на складання позовної заяви, а загальна вартість наданих послуг відповідно до договору становить 5000 гривень.
Суд не ставить під сумнів вартість однієї години часу, витраченої адвокатом на надання позивачу правових послуг, оскільки відповідний розмір визначений у договорі про надання правничої допомоги.
Втім, кількість часу витраченого адвокатом на попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, формування правової позиції, аналіз судової практики, узагальнення Верховного суду України та практику Європейського суду з прав людини, надання усних та письмових консультацій у цій справі, а саме 4 години, на переконання суду, є непропорційною складності справи та предмету спору, адже у позові заявлено лише одну вимогу, що пов'язана із скасуванням рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Підготовка позову такої категорії не потребує вивчення великого обсягу законодавчої бази та фактичних даних.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 5000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи, а показники часу на підготовку до написання позовної заяви, які зазначені адвокатом (4 год) є завищеними.
Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 2500,00 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню в користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі.
Отже, за результатами розгляду цієї справи на користь позивача належить стягнути витрати зі сплати судового збору в сумі 681 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн., а всього 3181,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 24 Додатку 1 до рішення Вінницької міської ради від 25.09.2020 за №2422 "Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмову в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою, встановлення земельного сервітуту та поновлення договору про встановлення земельного сервітуту громадянам", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:03:059:0481.
Зобов'язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:03:059:0481, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 681 (шістсот вісімдесят одна) гривня та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Вінницька міська рада Вінницької області (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 25512617).
Рішення в повному обсязі складено: 02.07.2021 р.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна