Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 362/5007/14-ц
провадження № 61-11574св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Васильківська державна нотаріальна контора Київської області, приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Іваннікова Ольга Олексіївна,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2018 року у складі судді Корнієнка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Чобіток А. О., Оніщука М. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Васильківської державної нотаріальної контори Київської області, приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Іваннікової Ольги Олексіївни, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та правочинів недійсними,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Васильківської державної нотаріальної контори Київської області, приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Іваннікової О. О., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та правочинів недійсними.
Позовну заяву мотивовано тим, що державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Київської області було порушено норми права при оформленні 06 квітня 2001 року свідоцтв про право власності на ім'я ОСОБА_3 , за реєстровим № 799, та про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3 , за реєстровим № 802, а також приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Іванніковою О. О. - при посвідченні 10 липня 2001 року договору дарування між ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_4 , за реєстровим № 2163.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:
- визнати протиправними дії Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області при оформленні 06 квітня 2001 року свідоцтв про право власності на ім'я ОСОБА_3 , за реєстровим № 799, та про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3 , за реєстровим № 802;
- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Іваннікової О. О. при посвідченні 10 липня 2001 року договору дарування між ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_4 , за реєстровим № 2163;
- визнати недійсними свідоцтва про право власності від 06 квітня 2001 року на ім'я ОСОБА_3 , за реєстровим № 799, та про право на спадщину за законом від 06 квітня 2001 року на ім'я ОСОБА_3 , за реєстровим № 802;
- визнати недійсним договір дарування від 10 липня 2001 року, укладений між ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_4 , за реєстровим № 2163.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили із того, що право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Позивачем не доведено порушення нотаріусами у квітні та липні 2001 року її майнових прав та вимог законодавства України щодо порядку вчинення оспорюваних дій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог статті 84 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) було необґрунтовано відмовлено у витребуванні доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року і витребувано із Васильківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу № 362/5007/14-ц.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка складалася з житлового будинку з господарськими та побутовими надвірними будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .
06 квітня 2001 року державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Пясецькою Л. М. видано дружині померлого ОСОБА_5 . ОСОБА_3 свідоцтво серії АВР № 772770 про право власності на 1/2 частину в спільному майні, набутому подружжям за час шлюбу, спільне майно складається з житлового будинку з господарськими та побутовими надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , за реєстровим № 799.
06 квітня 2001 року державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Пясецькою Л. М. видано свідоцтво про право на спадщину за законом серії АВР № 772772, відповідно до якого спадкоємцями майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є в рівних частках дружина померлого ОСОБА_3 і син померлого ОСОБА_4 . Спадкове майно складається з 1/2 частини житлового будинку з господарськими та побутовими надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , який належав померлому на підставі свідоцтва про право власності, виданого 01 жовтня 1958 року Калинівською селищною радою Васильківського району Київської області, зареєстрованого Фастівським бюро технічної інвентаризації в книзі № 1, під реєстром № 216.
Відповідно до свідоцтва про право власності серії АВР № 772773 від 06 квітня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Пясецькою Л. М., за реєстровим № 805, ОСОБА_3 , яка є дружиною ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить право власності на 1/2 частину в спільному майні, набутому подружжям, спільне майно складається з житлового будинку з господарськими та побутовими надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
Згідно зі свідоцтвом серії АВР № 772774 про право власності від 06 квітня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Пясецькою Л. М., за реєстровим № 808, визначено, що спадкоємцями майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є в рівних частках кожний: дружина померлого - ОСОБА_3 , та син померлого - ОСОБА_4 , спадкове майно складається з 1/2 частини житлового будинку з господарськими та побутовими надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору дарування частини житлового будинку серії АЕА № 689997 від 10 липня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Іванніковою О. О., за реєстровим № 2163, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дар 3/4 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових надвірних будівель і споруд на АДРЕСА_1 , який належить їй на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданих 06 квітня 2001 року Васильківською державною нотаріальною конторою Київської області.
Рішенням виконавчого комітету Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області від 27 листопада 2003 року № 244-11 «Про дозвіл на розподіл індивідуального домоволодіння по АДРЕСА_1 на два індивідуальні домоволодіння» ОСОБА_4 надано дозвіл на розподіл індивідуального домоволодіння на АДРЕСА_1 на два індивідуальні домоволодіння та присвоєно новому індивідуальному володінню на АДРЕСА_1 (т.1 а.с.22).
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 09 грудня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Бобковим О. В., за реєстровим № 2-1814, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 - мати ОСОБА_1 , купила житловий будинок з господарськими та побутовими надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
Рішенням Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області від 29 грудня 2003 року № 163-10-ХХІУ «Про передачу у приватну власність земельних ділянок» передано у приватну власність ОСОБА_6 земельні ділянки площею 0,035, для будівництва та обслуговування будинків в АДРЕСА_1 .
Згідно з актом Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області від 25 березня 2004 року «Про встановлення меж між земельними ділянками по АДРЕСА_1 , та 7 «а»», площа земельної ділянки НОМЕР_4 , якою користується ОСОБА_6 , становить 0,044 га; площа ділянки НОМЕР_5, якою користується ОСОБА_4 , становить 0,059 га, межі земельних ділянок погодженні та не викликають спірних питань, межові знаки показані на місцевості і передані на зберігання землекористувачам.
Відповідно до договору дарування житлового будинку, посвідченого 22 січня 2005 року державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області Павленко Н. В., за реєстровим № 1-106, ОСОБА_6 безоплатно передала у власність ОСОБА_1 житловий будинок, житловою площею 26,3 кв. м, загальною площею 58,3 кв. м, з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 .
Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 26 серпня 2005 року державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Павленко Н. В, за реєстровим № 1-2377, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 , купила житловий будинок, житловою площею 44,9 кв. м, загальною площею 58,8 кв. м, з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертою та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Як зазначено у частині першій статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права.
За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається зі змісту статей 51, 175 ЦПК України, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Винятки становлять справи, вирішення яких є неможливим без участі усіх співвідповідачів у зв'язку із характером спірних правовідносин.
Якщо позивач не заявляє клопотання про зміну неналежного відповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для зміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51-16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - сторін нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
Таким чином, нотаріус не є відповідачем у справах, що виникають із цивільних відносин, пов'язаних з нотаріальною дією.
Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин щодо яких виник спір.
Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса (пункт 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 629/1296/16-ц (провадження № 61-141св17), від 26 вересня 2019 року у справі № 208/2353/18 (провадження № 61-10734св19).
Звертаючись до суду з позовом до Васильківської державної нотаріальної контори Київської області, приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Іваннікової О. О., позивач просила визнати протиправними дії Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області при оформленні 06 квітня 2001 року свідоцтв про право власності на ім'я ОСОБА_3 та про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3 ; визнати протиправними дії приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Іваннікової О. О. при посвідченні 10 липня 2001 року договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати недійсними свідоцтва про право власності від 06 квітня 2001 року на ім'я ОСОБА_3 , та про право на спадщину за законом від 06 квітня 2001 року на ім'я ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір дарування від 10 липня 2001 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Враховуючи зміст позовних вимог, характер відносин між учасниками справи та встановлені судами обставини справи, спір щодо житлового будинку з господарськими та побутовими надвірними будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 існує у позивача із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , особами на яких видано оспорювані свідоцтва, та сторонами договорів дарування та купівлі-продажу.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач заявила вимоги до неналежного відповідача, оскільки нотаріус не є відповідачем у справах, в яких виникають спори між учасниками цивільних відносин, пов'язаних з певною нотаріальною дією.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець