"23" червня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3536/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П.
за участю представників:
від прокуратури: Біховська М.Ю. - посвідчення
від позивача: Пулькевич О.В. - самопредставництво
від третьої особи (з самостійними вимогами): Кравець О.О. - самопредставництво
від відповідача: Асташенкова О.І - самопредставництво
від третьої особи на стороні позивача: не з'явився
від третьої особи на стороні відповідача 1: Дементьєва О.В. - самопредставництво
від третьої особи на стороні відповідача 2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засідання справу № 916/3536/20
за позовом: Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (буд. №11, вул. Пироговська, м. Одеса, 65012) в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (буд. № 13, вул. Солом'янська, м. Київ, 03680)
за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору: Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (буд. № 43 43, вул. Єврейська, м. Одеса, 65045)
до відповідача: Одеської міської ради (буд. 1, площа Думська, м. Одеса, 65004)
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (буд. № 10 вул. Дорогожицька, м. Київ, 04112)
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1) Управління капітального будівництва Одеської міської ради (буд. № 10а, вул. комітетська, м. Одеса, 65091)
2) Департамент комунальної власності Одеської міської ради (буд. 3 1 вул. Артилерійська, м. Одеса, 65039)
про визнання незаконним та скасування рішення
1. Суть спору.
1.1. Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (надалі - адміністрація держспецзв'язку) до Одеської міської ради (надалі - ОМР) в якій просить визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 16.09.2020 № 6613-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6714 га, присвоєння адреси: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И та надання її у постійне користування Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради".
1.2. Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (надалі - Управління держспецзв'язку по Одеській області), вважаючи, що оспорюваним рішенням ОМР порушені саме його права, звернулась до Господарського суду Одеської області у межах справи № 916/3536/20 із позовом третьої особи із самостійними вимогами до ОМР в якій просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 16.09.2020 № 6613-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6714 га, присвоєння адреси: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И та надання її у постійне користування Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради".
2. Короткий зміст аргументів учасників справи
2.1. Аргументи Прокурора
2.1.1. Безпідставне, з порушенням вимог законодавства у сфері земельних правовідносин, використання земель державної форми власності, які закріплені за державним підприємством, прийняття протиправних рішень Одеською міською радою щодо вказаних земель, завдає шкоду та порушує інтереси держави в особі Адміністрації Держспецзв'язку України.
2.1.2. Відповідно до Статуту Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (надалі - Концерн), затвердженого наказом Адміністрації Держспецзв'язку від 25.06.2020 № 367 (далі - Статут), Концерн є державним господарським об'єднанням підприємств, заснованим на державній власності і належить до сфери управління Адміністрації Держспецзв'язку.
Згідно з п. 3.2 Статуту та наказу Адміністрації Держспецзв'язку від 04.07.2016 №418 Концерн є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" (далі - ДП «ООРТПЦ»), яке на цей час перебуває у стані припинення.
Згідно п. 1.1 Статуту ДП "ООРТПЦ", який затверджений наказом Адміністрації Держспецзв'язку № 582 від 17.10.2012, підприємство є державним унітарним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, що належить до сфери управління Адміністрації Держспецзв'язку України і є учасником державного господарського об'єднання Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.
Відповідно до Статуту ДП "ООРТПЦ" майно вказаного підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним, за погодженням з Уповноваженим органом управління.
Оскільки ДП "ООРТПЦ" та Концерн перебувають в управлінні Адміністрації Держспецзв'язку України, остання є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Як вказує прокурор, безпідставне, з порушенням вимог законодавства у сфері земельних правовідносин, використання земель державної форми власності, які закріплені за державним підприємством, прийняття протиправних рішень Одеською міською радою щодо вказаних земель, завдає шкоду та порушує інтереси держави в особі Адміністрації Держспецзв'язку України.
2.1.3. Необхідність представництва прокурор обґрунтовує наступними обставинами:
Рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944 закріплено за приймально-передавальним радіоцентром (на цей час - Державне підприємство «Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр») земельну ділянку загальною площею 26,2 га, у межах, зокрема, вулиць Люстдорфська дорога та Жаботинського у м. Одесі (сучасна адреса земельної ділянки: Люстдорфська дорога, 55, м. Одеса).
На час прийняття вказаного рішення у 1944 році був чинним Земельний кодекс УРСР 1922 року. Відповідно до вимог Земельного кодексу УРСР 1922 року усі землі перебували у державній власності. Чіткого поділу земель за цільовим призначенням та земельне законодавство того часу не знало взагалі. Окрім цього, на відміну від чинного на цей час земельного законодавства, ЗК УРСР 1922р не пов'язував виникнення права користування земельною ділянкою з державною реєстрацією чи з отриманням документів, які посвідчують право на земельну ділянку.
Отже, як вказує прокурор, вищезазначене рішення виконавчого комітету Одеської міської ради було достатньою підставою для виникнення права постійного землекористування у приймально-передавального радіоцентру.
Прийнятими у подальшому земельними кодексами було закріплено правило, відповідно до якого право власності та право постійного користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвідчує відповідне право.
Втім, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності.
2.1.4. Прокурор звертає увагу на те, що ДП "ООРТПЦ" намагалося оформити державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: вул. Люстдорфська дорога, 55, м. Одеса, проте, Одеська міська рада та Одеська обласна державна адміністрація відмовили йому в цьому, рішень про закріплення за ДП "ООРТПЦ" земельної ділянки площею 8 га для будівництва нової телевізійної вежі за адресою: вул, Люстдорфська дорога, 55, м. Одеса, не прийняли.
2.1.5. Разом з тим, прокурор вказує, що факт приналежності вказаної земельної ділянки до державної форми власності та її закріплення за ДП "ООРТПЦ" підтверджений Верховним Судом за наслідками розгляду справ №№916/1090/19, 916/2851/17 (постанови від 23.09.2020, 22.01.2020) за позовами Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Відтак Прокурор вважає, що земельна ділянка розташована за адресою: Люстдорфська дорога, 55, м. Одеса, відноситься за формою власності до земель державної власності, за цільовим призначенням - до земель зв'язку.
2.1.6. Разом з тим прокурор зазначає, що 31.07.2019 ОМР прийнято рішення № 4982-УІІ про надання УКБ ОМР дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,1 га, за адресою: Люстдорфська дорога, 55, м. Одеса, для проектування, будівництва, експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі дошкільного навчального закладу. А в подальшому, 16.09.2020 ОМР прийнято оспорюване рішення № 6613-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6714 га, присвоєння адреси: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-Й, та надання її у постійне користування Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради» (далі - рішення ОМР від 16.09.2020 № 6613-УІІ), на підставі якого частину земельної ділянки яка знаходиться у користуванні ДП "ООРТПЦ", незаконно передано у постійне користування УКБ ОМР.
2.1.7. Прокурор звертає увагу на те, що на час прийняття ОМР оспорюваного рішення на порушення приписів ст. ст. 84, 90, 92, 116, 117, 141, 142 ЗК України Відповідачем не було враховано те, що власником вказаної земельної ділянки (яким є держава) рішення про відмову від права власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:18:017:0001) не приймалось, а тому ОМР не була наділена повноваженнями розпоряджатися землями державного підприємства та надавати їх у постійне користування УКБ ОМР.
Прокурор звертає увагу на те, що оспорювана земельна ділянка в силу приписів Земельного кодексу України відноситься до земель зв'язку, наданих в установленому порядку ДП "ООРТПЦ". Проте, приймаючи оскаржуване рішення Відповідачем це не враховано, а тому порушений порядок, передбачений ст. 142 ЗК України.
Отже, саме з моментом прийняття рішення власником земельної ділянки законодавець пов'язує момент припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Водночас Адміністрація Держспецзв'язку України відповідну згоду на припинення права користування частиною земельної ділянки ДП "ООРТПЦ", розташованої за адресою: вул. Люстдорфська дорога, 55, м. Одеса, та її вилучення на користь органів місцевого самоврядування не надавала, жодної заяви про добровільну відмову від належного права на вказану земельну ділянку власнику не адресувало.
2.1.7. Отже, Прокурор вказує, що Одеська міська рада, на порушення чинних вимог законодавства, незаконно розпорядилася земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:18:017:0001, що знаходиться за адресою: Люстдорфська дорога, 55, м. Одеса, яка не належить до земель комунальної власності, чим порушила право власності держави та право постійного користування Позивача на вказану земельну ділянку.
2.2. Аргументи Позивача.
Адміністрація Держспецзв'язку підтримує позовні вимоги Спецпрокурора, а доводи Відповідача спростовує наступним.
2.2.1. Щодо посилання Відповідача на те, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110 не є належним доказом землекористування, Позивач не може погодитися, так як прямої взаємопов'язаності між обставинами зазначеними в статтях 180 та 193 Земельного Кодексу УРСР від 1922 не має, а тому "на час прийняття рішення виконавчим комітетом Одеської міської ради депутатів трудящих № 1110 від 28.09.1944, яким закріплено за Позивачем земельну ділянку площею 26,2 га по Люстдорфській дорозі, ЗК УРСР в редакції 1922, не пов'язував виникнення права користування земельною ділянкою з державною реєстрацією чи з отриманням документів, що посвідчують право на земельну ділянку. На підтвердження своєї правової позиції Позивач посилається на правову позицію КГС ВС викладену у своїй постанові від 23.09.2020 по справі № 916/1090/19 та на постанову КГС ВС справі № 910/21404/17 від 30.01.2019 в якій, як вказує Позивач, судом було встановлено, що оскільки земельна ділянка на якій знаходилось військове містечко у м. Києві, відводилась у користування у 1948, коли діяв Земельний кодекс УРСР 1922 і який не передбачав встановлення державного акту на право постійного користування земельними ділянками, то саме по собі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих, яким земельна ділянка була надана під використання військовим, було достатньою правовою підставою для користування земельною ділянкою.
2.2.2. Також Позивач зазначає, що хоч відповідно до наказу Адміністрації Держспецзв'язку від 24.06.2020 № 356 "Про передачу державного майна із закріпленням на праві оперативного управління" й було здійснено передачу нерухомого майна Концерном РРТ на підставі акту приймання-передачі будівель та споруд та акту приймання-передачі основних засобів Управління Держспецзв'язку в Одеській області, проте твердження, що з моменту підписання вищезазначеного акту Концерн РРТ перестав бути користувачем даної земельної ділянки є передчасним, оскільки відповідно до статті 141 ЗК України право користування Концерну РРТ не припинилось, оскільки земельна ділянка, що знаходиться в його користуванні у встановленому законом порядку вилучена не була.
Позивач стверджує, що об'єкт, який був переданий до Управління Держспецзв'язку в Одеській області відповідно до Наказу Адміністрації Держспецзв'язку від 24.06.2020 № 356, має вплив на земельну ділянку, яка розташована під ним, а тому на неї (на земельну ділянку) поширюється дія статті 120 ЗК України.
Управлінню було передано в оперативне управління виключно об'єкт. А тому, із переходом права на об'єкт. Управління, в силу дії статті 120 ЗК України, набуло право на земельну ділянку під об'єктом. Разом з тим, Концерн РРТ продовжує являтися землекористувачем земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55 згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110, а підписання самого акту про передачу земельної ділянки не є діями в розумінні статті 120 ЗК України, так як підписання його ні чим не передбачено та не тягне за собою жодних правових наслідків.
Як зазначає Позивач, ці дії були направлені виключно на те, щоб Управлінню Держспецзв'язку в Одеській області було зрозумілим на якій саме частині земельної ділянки, закріпленої за ДП "ООРТПІД" (Концерном РРТ) рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110, знаходяться передані об'єкти згідно вищезазначеного Наказу Адміністрації Держспецзв'язку.
На переконання Позивача Концерн РРТ, ДП "ООРТПЦ" надалі продовжує бути землекористувачем спірної земельної ділянки.
2.2.3. Позивач не погоджується із позицією Відповідача щодо того що відповідно до норм чинного земельного законодавства України (з урахуванням положень Земельного Кодексу УРСР 1922), починаючи з 1922 по даній час право користування спірною земельною ділянкою повинно бути оформлено належним чином, так як на переконання Позивача, чинне на момент прийняття рішення виконавчим комітетом Одеської міської ради депутатів трудящих № 1110 від 28.09.1944 законодавство не пов'язувало виникнення права користування земельною ділянкою з державною реєстрацією чи з отриманням документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на відмінну від земельного законодавства, чинного на даний час, яке передбачає здійснення державної реєстрації, відповідно до статті 79 чинного Земельного кодексу України.
Окрім зазначеного, Позивач вказує, що намагання ДП "ООРТПЦ" (як належного землекористувача) а згодом і Концерну РРТ оформити державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога. 55 аби не порушувати норми діючого на теперішній час земельного законодавства, не є підставою вважати, що у ДП "ООРТГІЦ" відсутнє право користування земельною ділянкою, а рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110 неналежним доказом землекористування.
2.2.4. Також Позивач не погоджується із посиланням Відповідача на висновки, зроблені судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справ № 916/2851/17 та № 916//1090/19, що рішення Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 №1110 та протокол № 2 наради, затверджений головою Одеської обласної державної адміністрації від 19.10.2004 не є належними документами які посвідчують право на земельну ділянку у розумінні статей 125, 125 ЗК України та те, що під час розгляду наведених вище справ Концерном РРТ не надано належних та допустимих доказів належного оформлення прав користування земельною ділянкою, ані станом на час прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міськради депутатів трудящих від 26.09.1944, а ні станом на теперішній час, оскільки ці висновки зроблені судами першої та апеляційної інстанції у рішеннях, які були скасовані Постановами КГС ВС (постанови від 22.01.2020 та від 23.09.2020 відповідно), в яких Верховним Судом було наголошено на помилковість таких рішень, а тому не можуть бути прийняті до уваги в якості належного обґрунтування.
Окрім наведеного, Позивач вказує, що Верховним Судом також не було встановлено приналежність спірної земельної ділянки саме до комунальної форми власності, щодо якої Одеською міською радою було прийнято неправомірні рішення, що стали предметом розгляду справ 916/2851/17 та 916/1090/19 та вказано на те, що судами під час розгляду справи не розглянуто питання правомірності розпорядження відповідачем-1 (ОМР) спірною земельною ділянкою, як комунальною власністю, з огляду на посилання позивача на наявність на ній об'єктів нерухомого майна державної форми власності, як однієї з підстав, наведених позивачем при зверненні до суду з даним позовом.
2.2.5. Позивач також заперечує проти твердження Відповідача, що спірна земельна ділянка площею 1,6714 га за адресою, лі. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" перебуває у власності територіальної громади м. Одеси в особі ОМР тому, що розташована в межах м. Одеси, оскільки у перехідних положеннях згаданого Відповідачем Закону, визначено що у державній власності залишаються земельні ділянки розташовані в межах населених пунктів на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій. Національної академії наук України, державних галузевих академій наук. Розташування об'єктів державної власності за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55 підтверджується висновками Верховного Суду по справам № 916/2851/17, № 916/1090/19 та наявними у матеріалах справи доказами.
2.2.7. Позивач проміж іншого, вказує, що ОМР всупереч нормам, передбаченим ч.6 ст. 123 ЗК України: був порушений строк прийняття рішення щодо надання земельної ділянки у користування управлінню капітального будівництва ОМР; ч.1, 2 ст. 198 ЗК України не погоджено межі земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, зокрема, з Адміністрацією Держспецзв'язку, ДП "ООРТГІЦ", Концерном РРТ чи Управлінням Держспецзв'язку в Одеській області.
А тому Позивач стверджує, що є підстави вважати, що розроблений та затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,6714 га, присвоєння адреси: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-Й, та надання спірної земельної ділянки в постійне користування управлінню капітального будівництва ОМР виготовлений з порушенням.
2.3. Аргументи Третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору
Як вказує Третя особа із самостійними вимогами, рішення ОМР від 16.09.2020 № 6613-VІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1.6714 га. присвоєння адреси: м. Одеса. Люстдорфська дорога. 55-И та надання її у постійне користування Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради" порушує законні інтереси Управління, виходячи із наступного.
2.3.1. Відповідно до п. 6 Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого постановою КМУ від 03.09.2014 № 411 Адміністрація Держспецзв'язку, зокрема, має право одержувати і використовувати в установленому порядку земельні ділянки з метою розміщення адміністративних і господарських будівель, стаціонарних технічних засобів інженерних споруд, об'єктів житлового будівництва, інших об'єктів, необхідних для функціонування Адміністрації Держспецзв'язку та підпорядкованих їй органів.
Відповідно до приписів Положення про Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області, затвердженого наказом Адміністрації Держспецзв'язку від 05.08.2020 № 453 Управління має право одержувати та використовувати в установленому законодавством порядку за згодою Адміністрації Держспецзв'язку земельні ділянки, з метою розміщення адміністративних та господарських будівель, стаціонарних технічних засобів та інженерних споруд, об'єктів житлового будівництва, інших об'єктів, необхідних для функціонування Управління.
На підставі наказу Адміністрації Держспецзв'язку від 24.06.2020 № 356 "Про передачу державного майна із закріпленням на праві оперативного управління" державне майно (об'єкти), які знаходяться за адресою: м. Одеса. Люстдорфська дорога. 55 були вилучені із господарського відання Концерну РРТ і передані з балансу Одеської філії Концерну РРТ на баланс та в державну власність Управлінню Держспецзв'язку по Одеській області на праві оперативного управління.
На виконання наказу Управлінням Держспецзв'язку по Одеській області було здійснено державну реєстрацію речового права щодо об'єктів переданих та закріплених на праві оперативного управління, у зв'язку з чим був отриманий Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16.10.2020.
Як вказує управління Держспецзв'язку по Одеській області, із переходом права на об'єкт в силу дії статті 120 ЗК України, Управління набуло право на земельну ділянку під об'єктами, які були передані на підставі наказу Адміністрації Держспецзв'язку від 24.06.2020 № 356.
Однак, як зазначає Третя особа, ОМР 16.09.2020 було прийняте оспорюване рішення яке на думку Управління було здійснено з перевищенням наданих їй на те повноважень.
Рішення Адміністрацією Держспецзв'язку щодо добровільної відмови від земельної ділянки, яка є предметом спору, не приймалось, згоди на вилучення земельної ділянки для суспільних та інших потреб на користь органів місцевого самоврядування не надавалась, а тому, предмет спору напряму зачіпає інтереси Управління, так як відповідно до наказу Адміністрації Держспецзв'язку від 24.06.2020 № 356 органом управління було прийнято в рішення про передачу об'єктів для потреб саме Управління і в рамках дії статті 120 ЗК України саме Управлінням набуто право на спірну земельну ділянку з моменту здійснення державної реєстрації об'єктів.
Отже, вимога третьої особи, спрямована саме на предмет спору між Позивачем та Відповідачем, а тому може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги па предмет спору.
2.3.2. Як вказує Третя особа із самостійними вимогами на підтвердження того, що Концерн РРТ являється належним землекористувачем, земельної ділянки, згідно рішення виконавчого комітету депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1114 Управління в 2015 зверталось до Голови Держспецзв'язку як до керівника органу управління, з приводу відведення частини земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ДП "ООРПЦ" для потреб Управління.
Окрім цього, Управління в якості підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності та знаходиться в управлінні Адміністрації Держспецзв'язку посилається на те, що керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування звертались саме до Адміністрації Держспецзв'язку для погодження відведення земельних ділянок за адресою: м. Одеса. Люстдорфська дорога. 55. Так, зокрема, Управління вказує на те, що у січні 2016 саме Одеський міський Голова звернувся з листом до Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з проханням погодити відведення земельних ділянок за адресою: Люстдорфська дорога. 55, у м. Одеса, розташованих у межах розробки кварталу КП "Міське капітальне будівництво", для здійснення подальшої забудови зазначеної території. Отже, як вказує Управління, Одеський міський Голова (який відповідно до ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділений повноваження представляти територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами) визнає приналежність вказаної земельної ділянки до державної власності, через що звернувся з відповідним клопотанням про погодженням відведення земельної ділянки до її належного землекористувача - Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (до складу якого входить центральний орган виконавчої влади - Адміністрація Держспецзв'язку).
2.3.3. Крім того, у червні 2014 прокурор Одеської області звернувся до Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з проханням погодити розміщення проектованого житлового комплексу на земельній ділянці, яка знаходиться у межах земель Одеського обласного радіотелевізійного центру, за адресою: Люстдорфська дорога. 55. м. Одеса
Таким чином, оскільки в оперативному управлінні саме Управління знаходяться будівлі та споруди, що належать до державної власності і які розташовані на земельній ділянці яка в силу приписів ст.120 ЗК України перейшла у користування Управління останнє вважає що, Відповідач незаконно розпорядився спірною земельною ділянкою, прийнявши оскаржуване рішення чим порушив саме права Управління, у зв'язку із чим позов повинен буди задоволений на користь Третьої особи із самостійними вимогами.
2.4.Аргументи Відповідача
Щодо позовних вимог прокурора.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог прокурора, вважає їх необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
2.4.1. Так, Відповідач стверджує, що Спецпрокуратурою факт приналежності спірної земельної ділянки до державної форми власності та її закріплення за ДП "ООРПЦ" не доведено належним чином виходячи з того що:
По-перше: рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110 не є правовстановлюваючим документом на право постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки станом на дату прийняття рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110 земельні відносини були врегульовані Земельним кодексом УРСР, прийнятим 3 сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VI скликання 16.10.1922 та затвердженим в остаточній редакції Президією ВУЦВК 29.11.1922, згідно з яким усі землі перебували у власності держави.
По-друге, як вказує Відповідач, із посиланням на приписи Української РСР (1922), особа, якій земельна ділянка була відведена в період дії даного Кодексу, може вважатися її законним землекористувачем лише з моменту настання обставин визначених в ст.ст. 180, 193 Земельного Кодексу Української РСР (1922). За інших умов, дії особи які спрямовані на набуття прав щодо відведеної земельної ділянки (початок користування нею) з недодержанням в момент вчинення таких дій положень статті 180 Земельного кодексу УРСР (1922) є незаконними, а отже не створюють юридичних наслідків для такої особи по відношенню до відведеної їй земельної ділянки.
2.4.2. Крім того, Відповідач виказує, що 23.10.1925 Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом та Радою Народних Комісарів УСРР була прийнята постанова "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" з метою конкретизації положень Земельного кодексу УСРР 1922 щодо правового режиму земель міських населених пунктів (міст і містечок), якою було затверджене "Положення про земельні розпорядки в смузі міст і містечок".
В статтях 7-9 цього Положення було встановлено, що усі без винятку земельні й лісові ділянки в межах міської смуги й смуги містечок підлягали реєстрації, яка була покладена на органи комунального господарства. А відомості, які містилися в актах реєстрації й у виданих з них витягах і викопіюваннях, мали сприйматися всіма установами й особами (громадянами) як правдиві доти, доки протилежне не доведено в суді.
Відповідач звертає увагу, що в силу норм, визначених у Положенні усі землі в межах міської смуги й смуги містечок підлягали реєстрації з зазначенням загальної площі в актах поземельної реєстрації, яку проводили органи Народного Комісаріату Земельних Справ УСРР на основі складених органами комунального господарства планів міських земель і земель містечок з експлікацією в 2-х примірниках, один з яких зберігався у відповідному земельному відділі.
Отже, на переконання Відповідача, з урахуванням вимог Земельного кодексу УРСР від 1922 у Концерну РРТ та ДП "ООРПЦ" з моменту прийняття виконкомом рішення від 28.09.1944 № 1110 та по даний час відсутні передбачені Положенням документи, які посвідчували б належне право землекористування спірною земельною ділянкою, а саме: проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки; документ який засвідчує право користування даною земельною ділянкою зареєстрований відповідно до вимог чинного на той час законодавства.
2.4.3. Крім того, Відповідач посилаючись на те, що ДП "ООРПЦ" намагалось оформити державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55 для чого неодноразово зверталось до Одеської міської ради, Одеської обласної державної адміністрації з клопотаннями щодо оформлення права землекористування на вказану земельну ділянку, стверджує, що Позивач та Треті особи по даній справі погоджуються з тим фактом, що відповідно до норм чинного земельного законодавства України (з урахуванням положень Земельного Кодексу УРСР (1922)), починаючи з 1922 та по даний час право користування спірною земельною ділянкою повинно бути оформлено належним чином, що в свою чергу, спростовує доводи Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 року № 1110 як правовстановлювального документу на право постійного користування спірною земельною ділянкою.
2.4.4. Щодо твердження Спецпрокуратури про підтвердження ВС за наслідками розгляду справ № 916/1090/19 та № 916/2851/17 факту приналежності вказаної земельної ділянки до державної форми власності та її закріплення за ДП "ООРПЦ", Відповідач зазначає, що дане ствердження Прокурора не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23.09.2020 по справі № 916/1090/19 та від 22.01.2020 № 916/2851/17, оскільки вищевказаними постановами Верховного Суду по справам № 916/2851/17 та № 916/1090/19 не встановлено факту наявності у держави в особі Позивача у цій справі прав титульного володільця на земельну ділянку площею 1,6714 га, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55-И.
Крім того, Відповідач вказує, що матеріали даної справи не містять відповідних документів Концерну РРТ та ДП "ООРПЦ" на право постійного землекористування (у розумінні вимог земельного законодавства починаючи із Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 та по даний час) із встановленням меж спірної земельної ділянки, закріпленої за приймально-передавальним радіоцентром рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110.
2.4.5. Заперечуючи проти твердження Спецпрокуратури про те, що під час прийняття оспорюваного рішення ОМР не враховано, що власником вказаної земельної ділянки (яким є держава) рішення про відмову від права власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:18:017:0001 ) не приймалось, а тому ОМР не була наділена повноваженнями розпоряджатись землями державного підприємства та надавати їх у постійне користування УКБ ОМР, Відповідач зазначив що, Концерном РРТ та ДП "ООРПЦ", відповідно до норм ЗК УРСР від 29.11.1922 право землекористування спірною земельною ділянкою оформлено не було, отже, до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 (ЗК України) у Позивача не виникло правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів щодо постійного користування відповідною земельною ділянкою.
У зв'язку з вищевикладеним, Відповідач вважає, що у Позивача не виникло законних прав на постійне користування спірною земельною ділянкою, що у розумінні положень ЗК України взагалі виключає дії направлені на припинення користування нею, а тому отримувати згоду Позивача на припинення землекористування спірною земельною ділянкою відповідач не повинен був в силу закону.
2.4.6. Не погоджуючись із твердження Спецпрокуратури щодо незаконної передачі частини земельної ділянки ДП "ООРПЦ" у постійне користування управлінню капітального будівництва Одеської міської ради на підставі оспорюваного рішення ОМР Позивач вказує, що підтвердженням факту перебування спірної земельної ділянки у власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради є те, що вона знаходиться у межах м. Одеса. А в силу приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" яким внесено зміни, зокрема, до ст. 83 Земельного кодексу України та встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Разом з тим Відповідач вказує, що, пп а п.4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону визначено, що у державній власності залишаються земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
2.4.7. Також в обґрунтування своєї правової позиції, Відповідач посилається на Висновок департаменту архітектури та містобудування ОМР по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 13.07.2020 № 01-11/2889-118пз в якому зазначено, що згідно з планом зонування територій (зонінгом) м. Одеси, затвердженим рішенням ОМР від 19.10.2016 № 1316-VII, земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55, розташована в житловій зоні Ж-5п (проектна зона змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови), частково - в зоні транспортної інфраструктури ТР-2 (в червоних лініях вул. 1-а Лінія).
Вказаним висновком департаменту архітектури та містобудування ОМР був погоджений наданий на розгляд проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки УКБ ОМР за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55-И, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, вид використання - для проектування, будівництва та обслуговування нежилої будівлі закладу освіти та нежилої будівлі дошкільного закладу.
Законність розпорядження ОМР спірною земельною ділянкою підтверджується також висновком експерта державної експертизи ТУ Держгеокадастру про розгляд документації із землеустрою від 21.07.2020 № 7235/82-20 відповідно до якого форма власності даної земельної ділянки на момент складання документації із землеустрою є комунальною.
2.4.8. Крім того, Відповідач в якості підтвердження того що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності посилається на: 1) протокол № 2 від 19.10.2004 Одеської обласної державної адміністрації, яким вирішено, що ОМР необхідно прийняти рішення про закріплення за Позивачем земельної ділянки площею 8 га для будівництва нової телевізійної межі по Люстдорфській дорозі, 55, на який у своєму позові посилається військовий прокурор; 2) те що ДП "ООРПЦ" неодноразово звертався на адресу Одеської міської ради для оформлення прав на зазначену земельну ділянку; 3) норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" відповідно до яких планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. А, відповідно до чинного генерального плану забудови м. Одеси від 2015, детального плану вищевказаної території, затвердженого зі змінами 10.09.2015, та плану зонування території м. Одеси, затвердженого 19.10.2016, вищевказана земельна ділянка розташована в зоні змішаної багатоквартирної жилої та громадської забудови.
Таким чином, на переконання Відповідача, наміри ДП "ООРПЦ" щодо оформлення прав та використання земельної ділянки для цілей, передбачених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 за № 1110 (будівництво нової телевізійної вежі), взагалі не можуть бути реалізовані, оскільки це є порушенням вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та суперечить містобудівній документації м. Одеси.
2.4.9. Стосовно наявності повноважень у ОМР на прийняття оспорюваного рішення та його законності Відповідач посилається на норми Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та на норми Земельного Кодексу України, які регламентують повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних правовідносин.
З огляду на положення вищезазначених норм, Відповідач вказує, що ОМР має достатній обсяг повноважень щодо надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, а тому оспорюване рішення ОМР є таким, що прийняте в межах повноважень, наданій останній та відповідно до вимог чинного законодавства.
Щодо позовних вимог Управління держспецзв'язку по Одеській області
Одеська міська рада не погоджується з позовними вимогами Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області, вважає їх незаконними та необґрунтованими з огляду на наступне.
2.4.10. Стосовно твердження Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області щодо розташування на спірній земельній ділянці об'єктів, які належать Управлінню на праві оперативного управління, Відповідач зазначає, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за Управлінням держспецзв'язку в Одеській області зареєстровано право оперативного управління на об'єкт нерухомого майна - радіопередавальна станція та виробнича лабораторія загальною площею 1559,8м2, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55 та Управління зазначає, що з переходом права на об'єкт нерухомості, Управління набуло право користування на земельну ділянку під об'єктами відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України.
Як вказує Відповідач, об'єкти нерухомості, які передані Третій особі із самостійними вимогами в оперативне управління, загальною площею 1559,8 м2, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55, проте, як Відповідачем оспорюване рішення приймалось стосовно земельної ділянки площею 1,6714 га і розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55-И.
Крім того, Відповідач звертає увагу на те, що Управління у своєму позові взагалі не зазначає які об'єкти нерухомого майна, що знаходяться в його оперативному управлінні розташовані на спірній земельній ділянці, а також Управління жодним належним та допустимим доказом не підтвердило факт розташування нерухомого майна яке знаходиться в оперативному управлінні Третьої особи із самостійними вимогами на спірній земельній ділянці.
Таким чином, на переконання Відповідача твердження Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області про розташування на спірній земельній ділянці об'єктів, які належать Управлінню на праві оперативного управління є необґрунтованими, безпідставним та такими, що не відповідають фактичним обставинам даної справи.
2.4.11. Стосовно твердження Управління про те, що Концерн РРТ є належним землекористувачем спірної земельної ділянки, Відповідач вказує, що із цим не погоджується оскільки на його переконання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110 не є належним доказом у розумінні положень Земельного кодексу УРСР (в редакції від 29.12.1922 яка діяла на час прийняття вказаного рішення Виконкому), який на думку Управління посвідчує право постійного користування Концерну РРТ вищевказаною земельною ділянкою, оскільки станом на дату прийняття цього рішення земельні відносини були врегульовані Земельним кодексом УРСР, прийнятим 3 сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VI скликання 16.10.1922 та затвердженим в остаточній редакції Президією ВУЦВК 29.11.1922, згідно з яким усі землі перебували у власності держави.
Отже, Відповідач стверджує, що у відповідності із положеннями Земельного кодексу УРСР від 1922 - особа, якій земельна ділянка була відведена в період дії даного Кодексу, може вважатися її законним землекористувачем лише з моменту настання обставин визначених в ст.ст. 180, 193 даного Кодексу. За інших умов, дії особи які спрямовані на набуття прав щодо відведеної земельної ділянки (початок користування нею) з недодержанням в момент вчинення таких дій положень статті 180 Земельного кодексу УРСР від 1922 є незаконними, а отже не створюють юридичних наслідків для такої особи по відношенню до відведеної їй земельної ділянки.
Крім того, Відповідач вказує, що 23.10.1925 Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом та Радою Народних Комісарів УРСР була прийнята постанова "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" з метою конкретизації положень Земельного кодексу УРСР 1922 щодо правового режиму земель міських населених пунктів (міст і містечок).
Цією Постановою було затверджене "Положення про земельні розпорядки в смузі міст і містечок", відповідно до якого було встановлено, що усі без винятку земельні й лісові ділянки в межах міської смуги й смуги містечок підлягали реєстрації, обов'язок по здійсненню якої був покладений на органи комунального господарства. А відомості, які містилися в актах реєстрації й у виданих з них витягах і викопіюваннях, мали сприйматися всіма установами й особами (громадянами) як правдиві доти, доки протилежне не доведено в суді (ст. 7-9 Положення).
Крім того, Відповідач зазначає, що усі землі в межах міської смуги й смуги містечок підлягали реєстрації з зазначенням загальної площі в актах поземельної реєстрації, яку проводили органи Народного Комісаріату Земельних Справ УСРР на основі складених органами комунального господарства планів міських земель і земель містечок з експлікацією в 2-х примірниках, один з яких зберігався у відповідному земельному відділі.
У зв'язку із зазначеним та з урахуванням вимог Земельного кодексу УРСР від 1922 на переконання Відповідача у Концерну РРТ та ДП "ООРПЦ" з моменту прийняття виконкомом рішення від 28.09.1944 № 1110 та по даний час відсутні належні докази оформлення землекористування у відповідності до вимог чинного на той час законодавства, а саме: проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки, документ який засвідчує право користування даною земельною ділянкою зареєстрований відповідно до вимог законодавства.
Таким чином, Відповідач вважає, що твердження Управління держспецзв'язку в Одеській області про те, що Концерн РРТ є належним землекористувачем спірної земельної ділянки не відповідає нормам діючого земельного законодавства України та матеріалам даної судової справи.
2.4.12. Стосовно твердження Управління держспецзв'язку в Одеській області про те, що рішення Адміністрації Держспецзв'язку щодо добровільної відмови від земельної ділянки, яка є предметом спору, не приймалось, згоди на вилучення земельної ділянки для суспільних інтересів та інших потреб на користь органів місцевого самоврядування не надавалась, Відповідач зазначає що не погоджується із цим виходячи з того, що відповідно до приписів Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належним користувачем земельної ділянки є особа, яка відповідно до вимог Земельного кодексу України у встановленому порядку оформила та зареєструвала права користування конкретною земельною ділянкою.
З приводу чого Відповідач зазначає, що матеріали справи не містять відповідних документів Концерну РРТ та ДП "ООРПЦ" на право постійного землекористування (у розумінні вимог земельного законодавства починаючи із Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 та по даний час) із встановленням меж земельної ділянки, закріпленої за приймально - передавальним радіоцентром рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 28.09.1944 № 1110, а Управлінням не надано до позову жодного письмового доказу, згідно з яким земельна ділянка, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55-И, що є предметом даного позову, була передана управлінню держспецзв'язку в Одеській області в користування від Концерну РРТ та ДП "ООРПЦ".
Крім того, Відповідач вказує, що до переліку майна, яке відповідно до наказу Адміністрації держспецзв'язку України від 24.06.2020 р. № 356 було вилучено із господарського віддання Концерну РРТ і передано з балансу Одеської філії Концерну РРТ на баланс та в державну власність Управління держспецзв'язку в Одеській області спірна земельна ділянка площею 1,6714 га, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55-И, що є предметом позову Управління не включена, тобто не передавалась у користування Управлінню.
2.4.13. Стосовно посилання Управління держспецзв'язку в Одеській області у позовній заяві на ст. ст. 149, 152, 155 Земельного кодексу України щодо вилучення спірної земельної ділянки за згодою користувачів, усунення будь яких порушень прав користування даною земельною ділянкою та визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування, яким порушуються права особи щодо користування належною їй земельної ділянкою, Відповідач вказує, що нормами земельного законодавства України передбачені підстави та порядок вилучення для суспільних потреб земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності та встановлено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування (ст. 149 ЗК України).
Як вказує Відповідач, всупереч приписам законодавства України, яке регулює земельні правовідносини, ДП "ООРПЦ", в подальшому Концерном РРТ не було оформлено право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55, та відповідно земельною ділянкою по вул. Люстдорфська дорога, 55-И, а тому на підставі зазначеного, на думку Відповідача, у вищевказаних підприємств не виникло законного права на користування спірною земельною ділянкою.
Саме тому, на переконання Відповідача, земельна ділянка не вилучалась на підставі наказу № 356 від 24.06.2020 з господарського відання Концерну РРТ та відповідно не передавалась на баланс та у державну власність Управлінню держспецзв'язку в Одеській області.
З урахуванням вищевикладеного та згідно з вказаними нормами земельного законодавства України, Відповідач вважає, що Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області не є законним користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул, Люстдорфська дорога, 55-И, і тому посилання Управління у своєму позові на порушення вимог ст. ст. 149, 152, 155 Земельного кодексу України є незаконним, необґрунтованим та таким, що не підтверджений жодним письмовим доказом.
2.4.14. Стосовно твердження Управління держспецзв'язку в Одеській області про те, що оскаржуване рішення від 16.09.2020 було прийнято ОМР з перевищенням наданих їй на те повноважень відповідач вказує, що згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 були внесені зміни, зокрема, до ст. 83 Земельного кодексу України та встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідач посилаючись на норми Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вказує, що Одеська міська рада є органом місцевого самоврядування, який представляє територіальну громаду міста Одеси та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами.
З огляду на положення вищезазначених норм, Відповідач вказує, що Одеська міська рада має достатній обсяг повноважень щодо надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, а тому оспорюване рішення Одеської міської ради від 16.09.2020 є таким, що прийняте в межах повноважень, наданих ОМР та відповідно до вимог чинного законодавства й при прийнятті оскаржуваного рішення не були порушені права та законні інтереси Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області, у зв'язку з тим, що воно не є законним користувачем земельної ділянки площею 1,6714 га, розташованої за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И.
2.5. Аргументи третьої особи на стороні позивача
Концерн РРТ вважає прийняте Рішення ОМР від 16.09.2020 № 6613-VІІ, як таке, що прийняте з перевищенням ОМР наданих їй на те повноважень і порушує законні права та впливає на обов'язки Концерну РРТ, виходячи із наступного.
2.5.1. Відповідно до Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах організації спеціального зв'язку, захисту інформації, телекомунікацій та користування радіочастотним ресурсом України, входять державні підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана із забезпеченням виконання покладених на Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України завдань. Тобто, Адміністрація Держспецзв'язку є центральним органом виконавчої влади, та є органом управління для Концерну РРТ.
2.5.2. Відповідно до наказу Адміністрації Держспецзв'язку від 04.07.2016 № 418 ДП "ООРТПЦ" на теперішній час перебуває у стані припинення, однак, згідно пункту 3.2.Статуту Концерну РРТ та наказу від 04.07.2016 № 418 Концерн РРТ є правонаступником прав та обов'язків ДП "ООРТПЦ".
2.5.3. Відповідно до Статуту ДП "ООРТПЦ" майно вказаного підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним, за погодженням з Уповноваженим органом управління (Адміністрацією Держспецзв'язку).
2.5.4. Під час здійснення господарського відання ДП "ООРТПЦ" використовувало земельну ділянку загальною площею 26,2 га за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55, яка була закріплена за приймально-передавальним радіоцентром на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 1110 від 28.09.1944, що підтверджується викопіюванням із генерального плану території радіостанції на предмет прирізки земельної ділянки в 8,7 га, яке було зняте з генерального плану м. Одеси і затверджене Народним комісаріатом зв'язку перед прийняттям рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 1110 від 28.09.1944.
Також, на підтвердження закріпленої за приймально-передавальним центром земельної ділянки, був затверджений схематичний план садибної ділянки, що знаходиться в м. Одесі по вул. Люстдорфська дорога - користувач: Одеський Радіоцентр, квартал № 132 Одеським бюро технічної інвентаризації від 15.05.1953.
2.5.5. Щодо правонаступництва Концерн зазначає, що виходячи із основних даних по об'єкту № 1 "ООРТПЦ" за адресою: Чорноморська дорога № 55, радіотелевізійна станція - об'єкт Одеського обласного радіотелевізійного передавального центра, Чорноморська дорога, 55 є структурним підрозділом Одеського обласного радіотелевізійного передавального центра Концерну РРТ Міністерства зв'язку України (м. Одеса, вул. Перекопської дивізії, 3).
Як вказує Концерн, радіотелевізійна станція була заснована згідно наказу народного Комісаріату зв'язку Союзу ССР № 586 від 31.12.1945 як Одеський обласний Радіоцентр, який увійшов структурною одиницею в Одеський радіотелевізійний передавальний центр.
Відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР № 837-р від 09.10.1972 та наказу Міністра зв'язку УРСР № 216 від 19.10.1972 на базі ліквідованого головного радіоуправління Міністерства зв'язку УРСР із питань радіозв'язку, радіомовлення і телебачення в м. Києві з 01.01.1973 була створена Республіканська виробничо-технічна дирекція радіозв'язку, радіомовлення і телебачення Міністерства зв'язку УРСР (РДРТ).
До безпосереднього підпорядкування якої ввійшли підприємства Міністерства зв'язку УРСР, зокрема й Одеський радіоцентр.
На підставі цього ж наказу Міністра зв'язку УРСР Республіканська передавальна телевізійна станція стала підпорядковуватися Республіканській виробничо-технічній дирекції радіозв'язку, радіомовлення і телебачення.
Наказом Мінзв'язку від 07.10.1974 № 153 назву РДРТ змінено на Республіканський вузол радіо та телебачення (РВРТ).
Відповідно до наказу № 140 від 27.09.1988 до мережі РУРТ входили, у тому числі, Львівський, Одеський, Харківський, Донецький, Дніпропетровський, Івано-Франківський, Чернівецький, Закарпатський, Київський ОРТПЦ.
01.04.1989 на базі РВРТ створено Виробниче об'єднання радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (ВО РРТ) Міністерства зв'язку УРСР.
У 1992 - на базі Виробничого об'єднання радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Міністерства зв'язку УРСР був створений Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ) Держкомзв'язку України.
Концерн підприємств радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (РРТ) Державного Комітету України по зв'язку зареєстрований 12.02.1992 за № 010-378 КЦ Виконавчим комітетом Київської місцевої Ради народних депутатів. Концерн утворений на базі Виробничого об'єднання радіомовлення, радіозв'язку та телебачення і почав функціонувати як єдиний виробничо- господарський радіотелевізійний комплекс, метою якого стало забезпечення народного господарства, населення і оборони України засобами радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2001 № 539, Концерн РРТ був переданий до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації.
Згідно з постановою КМУ від 26.06.2007, Концерн РРТ входить до сфери управління Державного комітету телебачення і радіомовлення.
Відповідно до постанови КМУ від 26.11.2008 № 1039 Концерн РРТ був переданий до Міністерства транспорту та зв'язку.
Розпорядженням КМУ від 14.09.2011 цілісні майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій були передані до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, в тому числі Концерн РРТ та ДП ООРТПЦ.
Рішення Адміністрацією Держспецзв'язку щодо добровільної відмови від земельної ділянки, яка є предметом спору, не приймалось, згоди на вилучення земельної ділянки для суспільних та інших потреб на користь органів місцевого самоврядування не надавалась.
Отже, Концерн РРТ зазначає, що він був належним землекористувачем земельної ділянки, яка була закріплена за приймально-передавальним радіоцентром на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 1110 від 28.09.1944.
3. Процесуальні питання вирішені судом.
10.12.2020 до канцелярії Господарського суду надійшла позовна заява (вх. № 3656/20) Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (надалі - Прокуратура) в інтересах держави в особі: 1) Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (надалі - Адміністрація Держспецзв'язку) в особі 2) Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (надалі - Концерн РРТ) в особі 3) Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр (надалі - ДП ООРПЦ) до Одеської міської ради з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 позовна заява вх. № 3656/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Разом із позовною заявою Прокуратурою до Суду була подана заява про забезпечення позову (вх. № 2-4170/20) в якій Прокурор просив накласти арешт на земельну ділянку площею 1,6714 га, кадастровий номер 5110136900:18:017:0001, яка розташована за адресою: вул. Люстдорфська дорога, 55-И, м. Одеса та заборонити суб'єктам реєстрації прав на нерухоме майно, а саме: Міністерству юстиції України та його територіальним органам, суб'єктам державної реєстрації прав, акредитованим суб'єктам та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також, нотаріусам, які відповідно до ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, на час розгляду та до набрання законної сили рішенням у господарській справі № 916/3536/20 вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 1,6714 га, кадастровий номер - 5110136900:18:017:0001, яка розташована за адресою: вул. Люстдорфська дорога, 55-И, м. Одеса.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду заява про забезпечення позову (вх. № 2-4170/20) була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
10.12.2020 ухвалою Суду заява Прокуратури про забезпечення позову (вх. № 2-4170/20) була призначена до розгляду у судовому засіданні на 14.12.2020.
14.12.2020 в судовому засіданні заслухавши пояснення Прокуратури та Позивача 1, Суд дійшов висновку про задоволення заяви прокурора про забезпечення позову, про що постановив відповідну ухвалу.
16.12.2020 ухвалою Господарського суду позовна заява (вх. № 3656/20) прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі №916/3536/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання суду призначено на 12.01.2021, а також залучено до участі у справі Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області та Управління капітального будівництва Одеської міської ради в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів та відповідача відповідно.
05.01.2021 від Відповідача на адресу суду надійшла заява про залишення позову без розгляду (вх. № 194/21), яка обґрунтована тим, що Прокурором до позову не надано доказів: 1) на підтвердження обставин, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання саме ДП «ООРПЦ» своїх функцій щодо захисту прав користування спірною земельною ділянкою; 2) відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" доказу направлення на адресу ДП «ООРПЦ» листа про повідомлення щодо подачі позову прокурором в інтересах держави в особі ДП «ООРПЦ» до суду про скасування рішення ОМР від 16.09.2020 № 6613-VII; 3) на підтвердження вчинення прокурором дій в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо повідомлення Концерну РРТ; 4) прокурором всупереч нормам, визначеним у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" не надано Позивачам розумного строку для відповідного реагування на виявлені Прокуратурою порушення й самостійного звернення до суду з відповідними позовами.
06.01.2021 від Управління Держспецзв'язку по Одеській області до Суду надійшли Пояснення третьої особи щодо позову (вх. № 274/21), які долучені до матеріалів справи.
Також цього дня від ОМР надійшла заява (вх. № 293/21), в якій відповідач просить суд продовжити йому процесуальний строк для подання відзиву на позов.
12.01.2021 в підготовчому засіданні, розглянув заяву ОМР про продовження строків на подання відзиву, вислухав думку Прокурора та Позивача 1 і протокольною ухвалою задовольнив заяву Відповідача, встановив строк на подання відзиву до 18.01.2021. Також протокольною ухвалою суд проголосив про перерву в підготовчому засіданні до 19.01.2021.
Ухвалою суду в порядку ст.120 ГПК України Суд повідомив Концерн РРТ та ДП «ООРПЦ» про час та місце наступного підготовчого засідання.
13.01.2021 Позивач 1 звернувся до суду із заявою в якій просив надати можливість ознайомитись із матеріалами справи (вх. № 801/21), яка Судом була задоволена.
19.01.2021 до Суду Відповідач надав Відзив на позов (вх. № 1125/21), а від Прокуратури були надані пояснення (вх. № 1482/21) в яких прокурор виклав свою позицію щодо заяви ОМР про залишення позову без розгляду. Надані учасниками справи заяви долучені до матеріалів справи.
В підготовчому засіданні 19.01.2021, Суд постановив протокольну ухвалу про перерву в засіданні до 28.01.2021 і того ж дня ухвалою в порядку ст.120 ГПК України повідомив ДП «ООРПЦ» про час та місце наступного засідання.
21.01.2021 від Позивача 1 надійшли заперечення проти заяви відповідача про залишення позову без розгляду (вх. № 1754/21), які долучені до матеріалів справи.
22.01.2021 від Позивача 2 - Концерну РРТ надійшли заперечення проти заяви відповідача про залишення позову без розгляду (вх. № 2369/21), які також долучені до матеріалів справи.
28.01.2021 в підготовчому засіданні від ОМР надійшло клопотання (вх. № 2513/21) в якому Відповідач попросив залучити до участі у справі в якості третьої особи на його стороні - Департамент комунальної власності ОМР. Розглянув клопотання, заслухав пояснення учасників справи, суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні цього клопотання з підстав його недостатньої обґрунтованості та не доведеності Відповідачем, що рішення по справі може вплинути на права та обов'язки ДКВ ОМР. Окрім того, суд розглянув клопотання ОМР про залишення позову Прокуратури без розгляду, вислухав позиції учасників справи, дійшов висновку про його часткове задоволення.
Ухвалою Суду від 28.01.2021 заява ОМР (вх. № 154/21 від 05.01.2021) про залишення позову без розгляду була задоволена частково. Позовні вимоги Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Концерну РРТ та ДП «ООРПЦ» до ОМР про визнання незаконним та скасування рішення були залишені без розгляду. В іншій частині заяви Суд відмовив.
Також, 29.01.2021 ухвало Суду в порядку ст.120 ГПК України Управління Держспецзв'язку по Одеській області було повідомлено про час та місце наступного засідання.
09.02.2021 до Суду: 1) Позивач 1 надав відповідь на відзив (вх. № 3572/21), яка долучена до матеріалів справи; 2) прокуратура надала до суду: відповідь на відзив (вх. № 3693/21), яка долучена до матеріалів справи та заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача (вх. № 3691/21) в який просить залучити Концерн РРТ в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
11.02.2021 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційна скарга ОМР на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.12.2020 залишена без задоволення, а ухвала у справі № 916/3536/20 залишена без змін.
17.02.2021 Управлінням Держспецзв'язку по Одеській області була подана позовна заява (вх. № 426/21) до ОМР в якій Управління Держспецзв'язку обґрунтовуючи позов тим, що саме воно є належним землекористувачем спірною земельною ділянкою, що саме його права порушені оспорюваним рішенням ОМР, просить суд залучити його до участі у справі в якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору та визнати незаконним та скасувати рішення ОМР від 16.09.2020 № 6613-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6714 га, присвоєння адреси: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И та надання її у постійне користування Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради".
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.02.2021 позовна заява (вх. № 426/21) була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
18.02.2021 Суд протокольною ухвалою вирішив здійснити огляд доказів за їх місцезнаходженням, а саме, оглянути спірну земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55-И - 22.02.2021 об 11:00. Ухвалою Суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, ДКВ ОМР був повідомлений про час та місце наступного підготовчого засідання.
22.02.2021 Судом в присутності представників учасників справи була оглянута земельна ділянка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55-И та встановлено, що на ній відсутнє будь-яке нерухоме майно, належне Позивачу - Адміністрації Держспецзв'язку або Третій особі (позивача) Управлінню Держспецзв'язку по Одеській області, про що відповідно до ст. 82 ГПК України був складений протокол огляду доказів за їх місцезнаходженням.
Ухвалами Суду від 22.02.2021 до участі у справі № 916/3536/20 був залучений Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Одеській області було залучено до участі у справі № 916/3536/20 у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, позовна заяву Управління Держспецзв'язку по Одеській області (вх. № 426/21 від 17.02.2021) до ОМР про визнання незаконним та скасування рішення - прийнята до розгляду. У зв'язку із чим, за клопотанням Відповідача (вх. № 5013/21), Судом було вирішено розпочати підготовче провадження у справі № 916/3536/20 спочатку.
04.03.2021 ОМР надала до Суду відзив на позовну заяву Третьої особи (вх. № 6208/21), який долучений до матеріалів справи.
11.03.2021 Адміністрацією Держспецзв'язку було подано до Суду клопотання про витребування доказів (вх. № 6683/21), в якому в якості обґрунтування заявленого клопотання Позивач вказав про неможливість самостійно отримати письмові докази у ОМР.
15.03.2021 Концерн РРТ на електронну адресу Суду надіслав пояснення по суті первісного позову (вх. № 7098/21), які підписані КЕП його представника, які 18.03.2021 надійшли до Суду в оригіналі. Пояснення долучені до матеріалів справи.
16.03.2021 ухвалою Суду клопотання Позивача про витребування доказів від 11.03.2021, було задоволено частково, витребувано від ОМР належним чином посвідчену копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,6714 га, присвоєння адреси: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И та надання її у постійне користування Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради у строк до 30.03.2021. В іншій частині клопотання було відмовлено.
22.03.2021 від Концерну РРТ надійшла заява (вх. № 7849/21), в якій він просив поновити строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи копії документів. Судом клопотання було задоволено, копії документів долучені до матеріалів справи.
25.03.2021 Управління Держспецзв'язку по Одеській області надало до Суду відповідь на відзив ОМР на його позовну заяву (вх. № 8294/21), яка долучена до справи.
26.03.2021 ОМР подала до Суду клопотання (вх. № 8431/21), в якому просила надати можливість ознайомитись із матеріалами справи. Клопотання Судом було задоволено.
30.03.2021 ОМР на виконання ухвали суду про витребування доказів від 16.03.2021 із супровідним листом (вх. № 8709/21) надала до Суду належним чином посвідчену копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,6714 га, присвоєння адреси: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И та надання її у постійне користування Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради.
01.04.2021 Позивач подав до Суду клопотання (вх. № 8964/21), в якому просив надати можливість ознайомитись із матеріалами справи. Клопотання Судом було задоволено.
13.04.2021 Відповідач надав до суду клопотання (вх. № 10260/21), в якому просив залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів ОМР.
15.04.2021 у підготовчому засіданні, Суд продовжив термін підготовчого засіданні на 30 днів та розглянув клопотання ОМР про залучення третьої особи (відповідача) - ДЗР ОМР, заслухавши думку учасників справи, відмовив в його задоволенні у зв'язку з недоведеністю ОМР того, що будь-які права та обов'язки ДЗР ОМР можуть бути порушені за результатами розгляду справи. Натомість, виходячи із матеріалів справи, предмету доказування у справі, Суд за власною ініціативою постановив ухвалу, якою залучив Департамент комунальної власності ОМР до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Також у цьому засіданні Судом було запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення щодо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,6714 га, присвоєння адреси: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И та надання її у постійне користування Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради.
20.04.2021 Прокуратурою на електронну адресу Суду були надіслані пояснення (вх. № 11037/21), підписані КЕП її представника, які 21.03.2021 надійшли до Суду в оригіналі. Пояснення долучені до матеріалів справи.
21.04.2021 ухвалою суду в порядку ст.120 ГПК України, УКБ ОМР було повідомлене про час та місце наступного засідання.
27.04.2021 УКБ ОМР подало до Суду клопотання (вх. № 11780/21), в якому просило надати можливість ознайомитись із матеріалами справи. Клопотання Судом було задоволено.
28.04.2021 до Суду надали письмові пояснення Управління Держспецзв'язку по Одеській області (вх. № 11813/21) та Адміністрація держспецзв'язку (вх. № 11818/21), які Судом долучені до справи.
05.05.2021 ухвалою суду в порядку ст.120 ГПК України, ДКВ ОМР був повідомлений про час та місце наступного засідання.
11.05.2021 в засіданні Судом була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого засідання та призначення по справі судового розгляду по суті на 24.05.2021 об 11:30 та призначена резервна дата судового засідання на 17.06.2021.
12.05.2021 ухвалою суду в порядку ст.120 ГПК України, управління Держспецзв'язку по Одеській області було повідомлене про час та місце розгляду справи по суті.
20.05.2021 ОМР подала до Суду клопотання (вх. № 13674/21), в якому просила надати можливість ознайомитись із матеріалами справи. Клопотання Судом було задоволено.
21.05.2021 від Управління Держспецзв'язку по Одеській області (вх. № 13815/21) та від Адміністрації Держспецзв'язку (вх. № 13900/21) до Суду надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою їх представників.
24.05.2021 ухвалою суду в порядку ст.120 ГПК України, Адміністрацію Держспецзв'язку, Управління Держспецзв'язку по Одеській області Концерн РРТ та УКБ ОМР були повідомлені про час та місце наступного розгляду справи по суті.
17.06.2021 в судовому засіданні представник Позивача та Відповідача заявили Суду усне клопотання про перерву в судовому засідання для надання можливості сторонам укласти мирову угоду, представник Третьої особи із самостійними вимогами підтримав клопотання. З урахуванням наведеного, Судом була проголошена протокольна ухвала про перерву до 23.06.2021 до 14:20.
17.06.2021 ухвалою суду в порядку ст.120 ГПК України, ДКВ ОМР був повідомлений про час та місце наступного розгляду справи по суті.
Під час розгляду справи по суті представник Прокуратури свої позовні вимоги підтримав, просив Суд їх задовольнити повністю. Питання щодо позову Третьої особи залишив на розгляд Суду.
Представник Позивача позов прокурора підтримав, просив його задовольнити, щодо позову третьої особи із самостійними вимогами зазначив, що його задоволення сприяє інтересам позивача, а тому проти його задоволення не заперечує.
Представник Третьої особи із самостійними вимогами позов підтримав, просив його задовольнити, щодо позову прокурора зазначив, що його задоволення сприяє його інтересам, а тому проти задоволення позовних вимог Прокуратури не заперечує.
Третя особа на стороні позивача позов прокурора підтримала, просила його задовольнити. Щодо позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами розгляд цього питання залишила на розгляд Суду.
Відповідач проти заявлених Позивачем та Третьою особою із самостійними вимогами позовних вимог повністю заперечував, просив Суд в їх задоволенні відмовити повністю.
Третя особа на стороні Відповідача 1 - УКБ ОМР, проти заявлених Позивачем та Третьою особою із самостійними вимогами позовних вимог повністю заперечував, просив Суд в їх задоволенні відмовити повністю.
Третя особа на стороні Відповідача 2 - ДКВ ОМР про час та місце розгляду справи по суті повідомлялися належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, а також копії відправлених судом електронних листів на офіційні електронні адреси Третьої особи, проте, її представник в судові засідання не з'явився, про поважність неявки суд не повідомила, своєї письмової позиції щодо позовних вимог Суду не надала.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Саме до таких висновків прийшов ВС КГС в своєї постанові у справі № 911/1163/17 від 03.03.2018.
Враховуючи належне повідомлення Третіх осіб позивача та відповідача про час та місце судових засідань, наявність в матеріалах справи їх правових позицій щодо суті спору, викладених у заявах по суті спору та строки розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про їх належне повідомлення та можливість розглянути справу за відсутності їх представників.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України Судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
В судовому засіданні, 23.06.2021 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України по виходу з нарадчої кімнати проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
4. Фактичні обставини встановлені судом.
22.11.1922 Постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету введено в дію Земельний кодекс УРСР.
28.09.1944 рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих за № 1110 "О закреплении за приемно-передающим радиоцентром бывшей территории передающей радиостанции РВ-13" було вирішено закріпити за приймально-передавальним радіоцентром територію колишньої радіостанції РВ-13 у с. Дмітрієвці по Люстдорфській дорозі розміром 17,5 га; Доручити ГОРЗО для розміщення всіх щогл на антенному полі додатково прирізати до радіостанції ділянку відчуженої землі, яка знаходиться між територією радіостанції та артскладами, розміром 8.7 га. Загальна площа закріплена за передавальною радіостанцією складає 26, 2 га (т.с.1, а.с.33).
31.12.1945 наказом народного комісара зв'язку Союзу РСР № 586 "О вводе в постоянную експлуатацию Одесского радиоцентра" був затверджений акт комісії по прийманню в експлуатацію закінченого будівництвом Одеського приймально-передавального радіоцентру та введення його в число діючих підприємств (т.с.1, а.с 34).
15.05.1953 Одеським бюро технічної інвентаризації був складений Схематичний план садибної ділянки, що знаходиться в м. Одесі по вул. Люстдорфська дорога, 29 - користувач: Одеський Радіоцентр, квартал № 132 в якому зазначено зокрема, що загальна площа земельної ділянки яка знаходиться у користуванні Одеського радіоцентру складає 247785,75 м2 (т.с.3, а.с.161).
13.05.1954 рішенням Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих за № 415 "О результатах обмера земель по строительному кварталу № 188-132 г. Одесса" було вирішено, зокрема: 1) затвердити надані комісією висновки по обміру земель будівельного кварталу № 188-132 загальною площею 266629 м2 та пропозиції комісії; 3) встановити для домоволодінь, користувачі яких не пред'явили правовстановлюючі документи, зокрема, Одеський Радіоцентр, земельну площу по нормам, передбаченим чинним законоположенням у кількості 247786 м2 (т.с.3, а.с.168,169).
Як зазначено Концерном РРТ, та не спростовано іншими учасниками справи, відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР № 837-р від 09.10.1972 та наказу Міністра зв'язку УРСР № 216 від 19.10.1972 на базі ліквідованого головного радіоуправління Міністерства зв'язку УРСР із питань радіозв'язку, радіомовлення і телебачення в м. Києві з 01.01.1973 була створена Республіканська виробничо-технічна дирекція радіозв'язку, радіомовлення і телебачення Міністерства зв'язку УРСР (РДРТ) до безпосереднього підпорядкування якої ввійшли підприємства Міністерства зв'язку УРСР, в тому складі, Одеський радіоцентр.
07.10.1974 Наказом Мінзв'язку УРСР № 153 назву Республіканська виробничо-технічна дирекція радіозв'язку, радіомовлення і телебачення Міністерства зв'язку УРСР (РДРТ) було змінено на Республіканський вузол радіо та телебачення (РУРТ).
27.09.1988 наказом Мінзв'язку УРСР № 140 до мережі Республіканського вузлу радіо та телебачення (РВРТ) включені, підприємства зв'язку, в тому числі, Львівський, Одеський, Харківський, Донецький, Дніпропетровський, Івано-Франківський, Чернівецький, Закарпатський, Київський обласні радіо-телевізійні передавальні центри (ОРТПЦ).
01.04.1989 на базі Республіканського вузлу радіо та телебачення (РВРТ) створено Виробниче об'єднання радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (ВО РРТ) Міністерства зв'язку УРСР.
19.05.1989 на звернення начальника Одеського ОРПТЦ Міністерство зв'язку УРСР надало дозвіл № 1494 виділити з території ОРТПЦ по Чорноморській дорозі, 55 під встановлення гаражів для зберігання автомобілів працівників Одеського ОРТПЦ та ОПТУС, учасників ВВВ, та ветеранам виробництва (т.с. 4, а.с. 162).
У липні 1998 розглянув клопотання Одеського обласного радіотелевізійного передавального центру (лист № 152 від 29.05.1989) та дозвіл Міністерства зв'язку УРСР ( № 1494 від 19.05.1989) Виконком Київської районної ради депутатів трудящих у м. Одесі було прийнято рішення № 367, яким було вирішено: 1) затвердити рішення щодо організації кооперативу по будівництву та експлуатації, колективного гаражу - стоянки для автомобілів та мотоциклів, що знаходяться у власності працівників Одеського обласного радіотелевізійного передавального центру та Одеського обласного виробничо-технічного управління зв'язку із найменуванням "Радіст", а також затвердити список членів кооперативу; 2) статут кооперативу "Радист", прийнятий рішенням загальних зборів працівників - учасників кооперативу від 25.06.1989 (протокол № 1) прийняти та зареєструвати; 3) земельну ділянку площею 0,126 га додати до фактично використовуваного під боксовими гаражами працівниками Одеського ОРТПЦ та ОПТУС з 1980 на режимній території ОРТПЦ та дозволити використовувати кооперативу "Радист" до використання території для інших цивільних потреб, тощо (т.с.4, а.с. 163).
04.10.1991 на підставі наказу Державного комітету України по зв'язку від №102 "Про створення Концерну РРТ" на базі Виробничого об'єднання радіомовлення, радіозв'язку та телебачення створений Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення який є державним господарським об'єднанням підприємств
12.02.1992 Концерн РРТ Державного Комітету України по зв'язку зареєстрований Виконавчим комітетом Київської місцевої Ради народних депутатів за № 010-378 КЦ.
18.05.2001 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 539 "Про передачу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації" було вирішено передати Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з усіма підприємствами та організаціями, що входять до його складу, із сфери управління Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення до сфери управління Державного комітету телебачення і радіомовлення.
19.10.2004 в Одеській обласній державній адміністрації відбулась нарада щодо виділення Одеському обласному радіотелевізійному передавальному центру земельної ділянки для будівництва нової радіотелевізійної вежі в м. Одесі на якій були присутні представники Одеської облдержадміністрації та ОМР. За результатами спільної наради був складений протокол № 2 в якому було відображено рішення, а саме: на виконання окремого доручення Прем'єр міністра України від № 40751/0/1-04 вирішено побудувати нову телевізійну вежу у м. Одеса на території Одеського обласного радіотелевізійного передавального центру за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55; на черговій сесії ОМР: прийняти рішення про закріплення за Одеським ОРТПЦ земельної ділянки площею 8 га для будівництва нової телевізійної вежі за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55, тощо (т.с. 1, а.с.35).
12.10.2006 Одеський обласний радіотелевізійного передавального центру Концерну РРТ листом за № 605/12 звернувся до Начальника обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України в якому із посиланням на те, що земельна ділянка площею 26,2 га знаходиться у постійному користуванні ООРТПЦ на підставі рішення Виконкому ОМР депутатів трудящих № 1110 від 28.09.1944 та на те, що на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні Концерну РРТ планується будівництво нової вежі, попросив оформити відповідний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою розташованою за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55 (т.с. 1, а.с.64).
26.11.2008 відповідно до постанови КМУ № 1039 "Про передачу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку" Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з усіма підприємствами та організаціями, що входять до його складу був переданий до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку.
22.07.2009 Виконавчим комітетом ОМР ДП "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" було видано Свідоцтво про право власності на об'єкт в цілому, який розташований за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55, який дійсно належить Державі Україна в особі Державного комітету телебачення та радіомовлення України на праві державної власності і складається з житлових будинків літ. А, Б, гаражу літ, В, студії літ. Г, технічної будівлі літ. Д, антенного складу літ. Е, складів літ. Ж, З, И, лабораторії літ. К, вбиральні літ. Л, сараю літ. М, загальною площею 2417,2 м2, відображених у технічному паспорті від 20.10.2006.
14.09.2011 Розпорядженням КМУ № 901-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації" до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації було передано майно цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, в тому числі Концерну РРТ та ДП «ООРТПЦ».
19.06.2014 Прокурор Одеської області звернувся з листом до Голови державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому зазначив, що земельна ділянка, яка відводиться для будівництва житлового комплексу знаходиться в межах земельної ділянки ООРТПЦ та попросив погодити розміщення проектованого житлового комплексу на земельній ділянці загальною площею 0,8419 га по вул. Жаботинського ріг вул. 1-а Лінія у м. Одесі.
23.10.2014 Виконавчий комітет ОМР розглянув лист ДП «ООРТПЦ», який був переправлений до ОМР з Облдержадміністрації, листом за № 02.2-03-/1042 повідомив заявника про те, що надання земельної ділянки по Люстдорфській дорозі № 55 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд Одеського ОРТПЦ припустимо тільки у короткострокову оренду, до початку реалізації планувальних рішень району.
26.01.2016 Одеський міський голова листом за № 022-14/108 звернувся до Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому з метою взаємного співробітництва попросив погодити відведення земельних ділянок за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55, розташованих у межах розробки кварталу КП "Міське капітальне будівництво", для здійснення подальшої забудови зазначеної території та запропонував виділити 18 квартир для службовців у збудованих жилих будинках.
04.07.2016 наказом Адміністрації Держспецзв'язку за № 418 була проведена реорганізація, шляхом приєднання державних підприємств, зокрема, ДП "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр", що розташований за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 3 до Концерну РРТ; встановлено що Концерн РРТ є правонаступником ДП "Одеського обласного радіотелевізійного передавальний центру" (т.с.1, а.с.41,42).
09.02.2018 на замовлення Концерну РРТ ТОВ "Одеса експерт роял" був виготовлений технічний паспорт на виробничий будинок - Радіопередавальна станція Одеса та Виробнича лабораторія, за адресою: буд. № 55 по вул. Люстдорфська дорога, м. Одеса в якому зокрема, зазначено, що загальна площа земельної ділянки яка використовується Концерном РРТ складає 66162 м2 та на ній розташовані будинки та господарськи споруди: літ. Г - тех. будівля № 1, літ. Д - тех. будівля № 2, літ. Ж - будівля складу, літ. К - будівля лабораторії, літ З, И - гараж (склад), літ. Н - склад ПММ, літ. О - вбиральня, літ. Р - бомбосховище, І - щогла, ІІ - бризкальній басейн, ІІІ - замощення, VI - стовпи, V- маленькі бет. стовпчики, VІ - прожекторна щогла, ІІІ - замощення, № 1-5 - огорожа (т.с. 2, а.с. 194-202).
31.07.2019 рішенням № 4982-VІІ ОМР надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,1000 га за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, вид використання - для проектування, будівництва та обслуговування нежилої будівлі закладу освіти та нежилої будівлі дошкільного навчального закладу; доручила Управлінню капітального будівництва ОМР вжити заходи щодо розробки проекту землеустрою щодо відведення вказаної у п.1 земельної ділянки згідно з чинним законодавством та доручила департаменту комунальної власності ОМР відповідно до чинного законодавства України вжити заходів щодо реєстрації за територіальною громадою м. Одеси права власності на земельну ділянку згідно з п. 1 цього рішення (т.с.1, а. с. 54).
На підставі договору № 138/9 від 21.11.2019, укладеного між УКБ ОМР (замовник) та Земельно кадастровим бюро (виконавець), останнім був розроблений та погоджений Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінню капітального будівництва ОМР, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти; вид використання - для проектування, будівництва та обслуговування нежилої будівлі закладу освіти та нежилої будівлі дошкільного навчального закладу за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55 (т.с.3, а.с. 184-250, т.с., а.с. 1-94).
24.06.2020 наказом Адміністрації Держспецзв'язку України за № 356 було, зокрема, вилучено з господарського відання Концерну РРТ і передано з балансу Одеської філії Концерну РРТ на баланс та в державну власність Управління Держспецзв'язку по Одеській області державне майно, що належить до сфери управління Адміністрації Держспецзв'язку України за переліком, викладеним у додатку № 1; закріплено державне майно, передане згідно з п.1цього наказу, на праві оперативного управління за Управлінням Держспецзв'язку по Одеській області з дня затвердження акту приймання-передачі та доручено начальнику Управління Держспецзв'язку по Одеській області здійснити в установленому законодавством порядку державну реєстрацію речових прав щодо об'єктів передачі, переданих та закріплених згідно цим наказом, права на які підлягають такій реєстрації (т. с. 2, а.с.192).
До наказу складений Додаток № 1 - Перелік державного майна, що передається з балансу Одеської філії Концерну РРТ на баланс Управління держспецзв'язку по Одеській області, в якому зазначено що майно розташоване на земельній ділянці орієнтованою площею 2,37 га за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 5 (т.с.2, а.с.193).
12.08.2020 Юридичним департаментом ОМР оформлена довідка з Адресного реєстру міста Одеси, про резервування адреси об'єкта нерухомого майна № 384409/1 в якій зазначено, що в адресному реєстрі м. Одеси на підставі Положення про Адресний реєстр м Одеси, затвердженого рішенням ОМР від 31.07.2019 № 4982-VII зарезервовано наступну адресу об'єкта нерухомого майна - земельна ділянка для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, вид використання - для проектування, будівництва та обслуговування нежилої будівлі закладу освіти та нежилої будівлі дошкільного навчального закладу - м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И (т.с.4, а.с.94).
16.09.2020 Одеською міською радою прийняте рішення № 6613-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6714 га, присвоєння адреси: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И та надання її у постійне користування Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради", яким був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:18:017:0001), площею 1,6714 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови) за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55; присвоєно відведеній земельній ділянці адресу: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И; надано Управлінню капітального будівництва ОМР земельну ділянку, вказану у п.1,2 цього рішення у постійне користування для проектування, будівництва та обслуговування нежилої будівлі закладу освіти та нежилої будівлі дошкільного навчального закладу (цільове призначення В.03.02 - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти), тощо (т.с.1, а.с.55).
03.08.2020 Головою Адміністрації Держспецзв'язку України був затверджений Акт приймання-передачі основних засобів від Одеської філії Концерну РРТ до Управління держспецзв'язку по Одеській області (т.с.2, а.с. 95-97).
13.10.2020 на підставі заяви, поданої уповноваженою особою Управління держспецзв'язку по Одеській області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно внесено інформацію щодо реєстрації за Управлінням держспецзв'язку по Одеській області права оперативного управління державним майном - радіопередавальна станція Одеса та виробнича лабораторія, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55 загальною площею 15559,8 м2 (т.с.2, а.с.193).
Порушення ОМР порядку оформлення прав на спірну земельну ділянку стало підставою для звернення Позивача та Третьої особи з самостійними вимогами до Господарського суду для захисту свого порушеного права.
5. Норми права застосовані при розгляді справи та висновки господарського суду за результатами вирішення спору
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Отже, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений ст.16 ЦК України, але який встановлений законом або договором та є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 ст. 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписами ст. 13 Конституції України встановлено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України, у випадках, передбачених законом, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді.
Згідно ст.4 ГПК України право на звернення до Господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Частини 3, 4 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, прокурор вказує в позові в чому саме полягає порушення інтересів держави, наводить докази порушеного права чи охоронюваного інтересу держави та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд має з'ясувати наявність або відсутність порушеного права держави в особі певного Позивача та відповідність обраного Прокурором способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві і на підставі цього зробити висновок щодо відмови або задоволення позову.
З урахуванням наведених приписів процесу суд зазначає наступне.
4.1. Щодо права Прокурора на звернення до суду з позовом в інтересах Позивача
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
З урахуванням того, що поняття "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор звертаючись до суду з відповідним позовом у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Отже, термін "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність має бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17).
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. Fгапсе) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).
Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку: "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, кіберзахисту, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв'язку спеціального призначення, урядового фельд'єгерського зв'язку, а також інших завдань відповідно до закону.
До структури Держслужби спецзв'язку України входить центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах організації спеціального зв'язку, захисту інформації, телекомунікацій та користування радіочастотним ресурсом України (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України").
Відповідно до п. 1 "Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 411 від 03.09.2014, Адміністрація Держспецзв'язку України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах організації спеціального зв'язку, захисту інформації, кіберзахисту телекомунікацій і користування радіочастотним ресурсом України.
Адміністрація Держспецзв'язку, зокрема, має право одержувати і використовувати в установленому порядку земельні ділянки з метою розміщення адміністративних і господарських будівель, стаціонарних технічних засобів та інженерних споруд, об'єктів житлового будівництва, інших об'єктів, необхідних для функціонування Адміністрації Держспецзв'язку та підпорядкованих їй органів (п. 6 Положення).
Згідно з п. 19 ст. 15 Закону "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" для забезпечення виконання покладених на неї обов'язків Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України має право звертатися до суду в разі виникнення спорів з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, криптографічного та технічного захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, спорів у сфері надання послуг електронного цифрового підпису, а також у разі виникнення інших спорів у порядку, встановленому законом.
Відповідно до п. 6 Положення Адміністрація Держспецзв'язку, зокрема, має право звертатися до суду в разі виникнення спорів з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, криптографічного та технічного захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, спорів у сфері електронних довірчих послуг, а також у разі виникнення інших спорів у порядку, встановленому законом.
Приписами ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Висновки про застосування норм права щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави в суді та їх підтвердження неодноразово викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі від 26.05.2020 № 912/2385/18, від 15.10.2019 № 903/129/18, від 14.11.2018 № 183/1617/16.
Так, Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 912/2385/18 у постанові від 26.05.2020 сформувала правову позицію щодо підстав звернення прокурора до суду та зазначила наступне.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як встановлено судом, 12.11.2020 Прокурор листом за № 15/1-3874 вх-20 (т.с.1, а.с.70) поінформував Адміністрацію Держспецзв'язку України про виявлений військовою прокуратурою факт порушення вимог законодавства щодо використання земель державної форми власності під час прийняття ОМР рішення від 16.09.2020 № 6613-VІІ та повідомив, що Прокуратурою буде поданий відповідний позов до суду для захисту інтересів держави.
У відповіді на вказаний лист Прокуратури Адміністрація Держспецзв'язку України листом № 18/02-1752 від 19.11.2020 (т.с.1, а.с.71) повідомила Прокурора про те, що Адміністрація Держспецзв'язку України та ДП "ООРТПЦ" заходів щодо оскарження згаданого рішення ОМР від 16.09.2020 № 6613- VІІ не вживали та не планують звертатись до суду з позовними заявами. Також адміністрація Держспецзв'язку України зазначила, що підтримує ініціативу Прокуратури щодо захисту інтересів держави.
Отже, з урахуванням наведеного, наявних в матеріалах справи доказів та враховуючи те, що, на переконання суду, Прокурором повністю виконані вимоги частини п'ятої статті 162 ГПК України, суд з урахуванням правового висновку ВП ВС, зробленого в Постанові від 26.05.2020 по справі 912/2385/18 вважає, що Прокурор належно обґрунтував підстави для здійснення захисту інтересів держави в особі Адміністрації Держспецзв'язку України, а тому відхиляє заперечення Відповідача щодо відсутності у Прокурора права на подання цього позову.
4.2. Щодо позовної вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації Держспецзв'язку України, суд дійшов висновку що вона підлягає задоволенню виходячи з наступного.
4.2.1. 30.01.1937 була прийнята Конституція (Основний Закон ) УРСР.
Згідно із ст.54 Конституції УРСР (1937) органами державної влади в областях, районах, містах, селищах і селах Української РСР є Ради депутатів трудящих.
Відповідно до ст. 58 Конституції УРСР (1937) виконавчими і розпорядчими органами обласних, районних, міських, селищних і сільських Рад депутатів трудящих є обирані ними виконавчі комітети.
Як встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944 приймально-передавальному радіоцентру була надана у користування земельна ділянка загальною площею 26,2 га.
На підставі цього рішення на земельній ділянці загальною площею 26,2 га був розташований приймально-передавальний радіоцентр, який 31.12.1945 наказом народного комісара зв'язку Союзу РСР № 586 "О вводе в постоянную експлуатацию Одесского радиоцентра" після завершення будівельних робіт був введений в експлуатацію як Одеський приймально-передавального радіоцентр.
На час прийняття вищезгаданого рішення Виконкомом ОМР депутатів трудящих у 1944 діяла Конституція (Основний Закону ) УРСР, прийнята 30.01.1937 р. та був чинним Земельний кодекс УРСР, затверджений у 1922.
Стаття 6 Конституції УРСР та ст. 2 Земельного кодексу УРСР (1922) встановлювали що усі землі перебували у державній власності.
Стаття 15 ЗК УРСР (1922) встановлювала, що відвід землі земельними органами здійснювався за правилами землеустрою (частина IV).
Стаття 157 ЗК УРСР (1922) визначала, що до складу державних земель входять всі ті землі, які залишаються у єдиному державному земельному фонді після надання із нього земель у безпосереднє користування трудових землекористувачів та їх об'єднань, а також міст та поселень міського типу.
Відповідно до ст.158 ЗК УРСР (1922) до складу державних земель не входять землі, що знаходяться під лісами, гірськими розробками, залізничними дорогами, фортецями та подібними ним військовими спорудами тощо. Всі ці землі знаходяться в управлінні відповідних відомств на підставі особливих про те правил. За минуванням потреби в означених землях для спеціальних цілей, вони включаються до складу державної землі. Відвід земель спеціального призначення та зарахування їх до складу державних земель здійснюється по загальним правилам землевпорядного виробництва.
За приписами ст. 160 ЗК УРСР (1922) державна земля перебуває у загальному завідуванні та розпорядженні Наркомзему та його органів та використовується ними або у порядку безпосереднього ведення господарства, або шляхом надання їх у користування на особливих умовах державним та громадським організаціям, установам та підприємствам, а також окремим особам.
Стаття 162 ЗК УРСР (1922) встановлює, що державна земля, надана у будь-чиє або користування для певних потреб або на певний строк, повертається у відповідний земельний розряд (відповідно до ст. 158-й), за минуванням потреби, для якої вона була надана або по спливу строку надання.
Згідно ст. 169 ЗК УРСР (1922) в порядку цих постанов здійснюються наступні землевпорядні дії, зокрема: а) відвід земель, наданих у користування державним організаціям, установам та підприємствам, містам та населенням міського типу і об'єднанням трудових землевласників, а також на особливих умовах (оренди, концесії тощо), іншим установам, товариствам та особам.
Стаття 173 ЗК УРСР (1922) вказує, що розмір земель, що відводиться учасникам землеустрою, визначаються по наступним підставам: а) при відведенні земель державним організаціям, установам та підприємствам, а також для міст та селищ міського типу - співрозмірно доказаної ними землевпорядним установам дійсної потреби у землі та можливості у ближчий час фактично використовувати її за призначенням.
Стаття 195 ЗК УРСР (1922) визначає, що державний запис землекористування (земельна реєстрація) має завданням в інтересах загальнодержавного управління землею, а також для потреби різних галузей народного господарства і для обмеження прав та інтересів землекористувачів збирати та зберігати у систематичному та наглядному виді, вірні та своєчасні відомості про правове та господарське положення всіх землекористувань. У вказаних цілях у земельну реєстрацію включають відомості про земельну ділянку….
Отже, як вбачається з наведених норм Земельного кодексу УРСР (1922), він не пов'язував виникнення у землекористувача права користування земельною ділянкою з її реєстрацією чи з отриманням документів, які посвідчують відповіде право землекористувача на земельну ділянку.
Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що підставою виникнення у Одеського приймально-передавального радіоцентру права користування земельною ділянкою державної форми власності площею 26,2 га, було саме рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №1110 від 28.09.1944.
Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970, 1990) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акту), що посвічує відповідне право.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
З урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.
Відповідно до п. 6 Постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15.03.1994 оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.
Проте рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) положення п. 6 вищезазначеної Постанови Верховної Ради УРСР визнано неконституційним. У мотивувальній частині рішення Конституційним Судом України зазначено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Таким чином, суд вважає, що право користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло під час набуття такого права, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні (аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд за наслідками розгляду справи № 921/338/18 за позовом Військової прокуратури Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Держспецзв'язку України до Тернопільської РДА, Байковецької сільської ради про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, рішення про реєстрацію прав та обтяжень на земельну ділянку, постанова від 13.10.2020).
Стаття 141 Земельного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою. Проте, до підстав припинення права користування землею не віднесена така обставина, як відсутність державної реєстрації прав користування земельною ділянкою, які виникли до набрання Земельним кодексом України (2001) законної сили у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень".
Вищезазначена правова позиція суду повністю підтверджується правовими висновками, які зроблені Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13, Верховним Судом у своїх постановах від 13.11.2019 № 823/1984/16, від 10.10.2019 у справі №916/2135/16, а саме де зазначено, що відсутність правовстановлюючих документів на землекористування не є підставою для втрати особою права користування земельною ділянкою.
Велика Палати Верховного Суду, в своєї постанові від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13 сформувала правову позиції відповідно до якої набуття особою права користування земельною ділянкою на підставі рішень, які не скасовані, не позбавляє цю особу права користування земельною ділянкою в установленому законом порядку, яке зберігається до його належного переоформлення.
З матеріалів справи, убачається, що Одеський приймально-передавального радіоцентр набув право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішення Виконкому ОМР депутатів трудящих, прийнятого у 1944, яке не скасовано, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування Одеського приймально-передавального радіоцентру (правонаступником якого, як встановлено судом, є Концерн РРТ) не вилучалась, права користування нею в установленому законом порядку Одеський приймально-передавального радіоцентр не позбавлений.
Така ж саме правова позиція сформульована Верховним Судом у своєї постанові від 10.10.2019 у справі № 916/2135/16 за позовом військової прокуратури Одеського гарнізону про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі, в якій ВС зазначив, що право постійного користування спірною земельною ділянкою виникло на підставі рішення органу державної влади - виконкому ОМР депутатів трудящих № 27 від 29.05.1951 та оскільки чинне у 1951 році законодавство (Земельний кодекс УРСР 1922 року) не визначало момент, з якого особа набувала право землекористування у зв'язку з прийняттям рішення про надання земельної ділянки полігону, з огляду на положення Земельного кодексу УРСР 1970, Земельного кодексу України 1990, п. 6 Постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 "Про земельну реформу", п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, ч.5 ст. 20, ч.4 ст.77, ст. 84 Земельного кодексу України, ст.4 Закону України "Про використання земель оборони", незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування спірною земельною ділянкою належало Міністерству оборони України, оскільки земельна ділянка відносилася до земель оборони, належала державі на праві власності та була закріплена за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою зберігається за Одеським приймально-передавальним радіоцентром (правонаступником якого є Концерн РРТ) до його належного переоформлення.
Крім того, суд звертає увагу на те, що приймаючи оскаржуване рішення Одеською міською радою дотримано вимоги ст. 142 ЗК України, відповідно до яких існує певний передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями державної власності.
Вказаний порядок передбачає, зокрема, добровільну відмову землекористувача за його заявою до власника земельної ділянки та наступне прийняття, на підставі заяви землекористувача, рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування. Отже, саме з моментом прийняття рішення власником земельної ділянки законодавець пов'язує момент припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Як встановлено судом, власником спірної земельної ділянки є держава в особі Адміністрації Держспецзв'язку України, яка відповідної згоди на припинення права користування спірною частиною земельної ділянки, розташованою за адресою: м. Одеса, вул., Люстдорфська дорога, 55 та її вилучення на користь ОМР не надавала, окрім цього, ДП «ООРТПЦ» та Концерн РРТ як належні землекористувачі жодної заяви про добровільну відмову від права користування спірною земельною ділянкою власнику також не адресували.
За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-УІ з дня набрання чинності цим Законом … у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону визначено, що з дня набрання ним чинності землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
4.2.3. Окрім наведеного, суд звертає увагу на те, що у 1944 земельна ділянка площею 26,2 га була надана рішенням Виконкому ОМР депутатів трудящих під розташування на ній приймально-передавального центру, тобто під розташування об'єкту зв'язку.
В силу приписів ст. 117 Земельного кодексу УРСР (1970) землями транспорту, ліній електропередачі та зв'язку визнаються ті землі, що надані в користування зокрема підприємствам, організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі, та організаціям зв'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 чинного Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
Стаття 75 Земельного кодексу України встановлює, що до земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка площею 26,2 га, що була надана у користування у 1944 для її використання підприємством зв'язку в подальшому Міністерством зв'язку України розподілялась між підприємствами зв'язку, що знаходились у його підпорядкуванні (як-то Одесателеком) або створені працівниками підпорядкованого підприємства - гаражний кооператив "Радист". При цьому категорія земельної ділянки не змінювалась та залишалась землями зв'язку.
Як встановлено судом, оспорюваним рішенням ОМР був затверджений проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки площею 1,6714 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови) за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55; присвоєно відведеній земельній ділянці адресу: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И; надано УКБ ОМР спірну земельну ділянку у постійне користування для проектування, будівництва та обслуговування нежилої будівлі закладу освіти та нежилої будівлі дошкільного навчального закладу (цільове призначення В.03.02 - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти).
Суд враховує, що відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено ЗК України.
Відповідно до статті 19 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Усі землі у межах України мають своє цільове використання, як це передбачено статтею 19 ЗК України, цільове використання земельних ділянок є одним із принципів земельного законодавства.
Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної власності провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.
Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Стаття 21 Земельного кодексу України визначає, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою зокрема для: а) визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, тощо.
Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів надання власником земельної ділянки заяви про зміну цільового призначення земельної ділянки державної форми власності, розташованої за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога 55 з земель зв'язку на землі житлової та громадської забудови. Також матеріали справи не містять розробленого у встановленому законом порядку проекту відведення спірної земельної ділянки із зміною її цільового призначення.
Отже суд зазначає, що Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства. Згідно з ч.3 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється згідно з Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2008 № 502 та за ініціативою власників.
Обов'язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку. Порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (не дотримання процедури) має наслідком скасування розпоряджень, ухвалених без його дотримання (стаття 21 ЗК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та від 30.05.2018 у справі N 308/7923/16-ц, постановах Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, від 26.06.2019 у справі № 701/902/17-ц, від 27.06.2018 року у справі № 362/3134/14-ц та від 20.05.2020 у справі № 495/6080/17-ц.
Таким чином, на переконання суду, спірна земельна ділянка була надана у користування (відведена) УКБ ОМР без зміни її цільового призначення з категорії земель - земель зв'язку на категорію земель - землі житлової та громадської забудови. Посилання Відповідачем на затвердження ним Генерального плану міста Одеси судом не приймається до уваги, оскільки він не є документом, який встановлює категорію земельної ділянки та зміну її цільового призначення.
Отже, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що Одеська міська рада, на порушення вищевказаних вимог законодавства, без достатніх правових підстав, розпорядилася спірною земельною ділянкою площею 1,6714 га, що знаходиться за адресою: Люстдорфська дорога, 55, м. Одеса, яка, як встановлено судом, належить до земель державної власності, чим порушила право власності держави та право постійного користування Адміністрації Держспецзв'язку України на вказану земельну ділянку.
Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч.1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17.
Суд зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
З урахуванням наведеної правової позиції суд вважає, що доводи та заперечення Відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами і відхиляються судом виходячи з наявних у матеріалах справи доказів.
4.3. Щодо позовної вимоги Управління Держспецзв'язку в Одеській області суд вважає що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом на виконання наказу Адміністрації Держспецзв'язку України від 24.06.2020 за № 356 за актом приймання-передачі було вилучено з господарського відання Концерну РРТ і передано з балансу його Одеської філії на баланс та в державну власність Управління Держспецзв'язку по Одеській області державне майно, що належить до сфери управління Адміністрації Держспецзв'язку України за переліком, викладеним у додатку № 1; закріплено державне майно, передане згідно з п.1цього наказу, на праві оперативного управління за Управлінням Держспецзв'язку по Одеській області з дня затвердження акту приймання-передачі та доручено начальнику Управління Держспецзв'язку по Одеській області здійснити в установленому законодавством порядку державну реєстрацію речових прав щодо об'єктів передачі, переданих та закріплених згідно з цим наказом, права на які підлягають такій реєстрації (т. с. 2, а.с.192). До наказу складений Додаток № 1 - Перелік державного майна, що передається з балансу Одеської філії Концерну РРТ на баланс Управління держспецзв'язку по Одеській області, в якому зазначено що майно розташоване на земельній ділянці орієнтованою площею 2,37 га за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 5 (т.с.2, а.с.193).
03.08.2020 Головою Адміністрації Держспецзв'язку України був затверджений Акт приймання-передачі основних засобів від Одеської філії Концерну РРТ до Управління держспецзв'язку по Одеській області (т.с.2, а.с. 95-97).
13.10.2020 на підставі заяви поданої уповноваженою особою Управління держспецзв'язку по Одеській області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно внесено інформацію щодо реєстрації за Управлінням держспецзв'язку в Одеській області права оперативного управління державним майном - радіопередавальна станція Одеса та виробнича лабораторія, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55 загальною площею 15559,8 м2 (т.с.2, а.с.193).
Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Судом встановлено, що будівлі та споруди які були передані з балансу Концерну РРТ на баланс Управлінням держспецзв'язку по Одеській області були розташовані на земельній ділянці загальною площею 66162 м2, що підтверджується схематичним планом земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 55 що міститься у Технічному паспорті (т.с.2, а.с.164-202), виготовленому 09.02.2018 ТОВ "Одеса експерт роял" на замовлення Концерну РРТ.
При співставленні конфігурації земельної ділянки загальною площею 66162 м2, на якій розташоване нерухоме майно яке знаходиться в оперативному управлінні Управління Держспецзв'язку в Одеській області і розташоване за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 55 що міститься у Технічному паспорті (т.с.2, а.с.197), виготовленому 09.02.2018 ТОВ "Одеса експерт роял" з конфігурацією спірної земельної ділянки площею 1,6714 га, визначеною у Плані відведення земельної ділянки УКБ ОМР який міститься у Проекті відведення спірної земельної ділянки (т.с. 3, а.с.209) суд дійшов висновку, що це є дві різні земельні ділянки, які межують одна з одною, проте не перетинаються.
Як зазначено у Постанові ВС у складі суддів об'єднаної палати КГС у справі №910/19933/17 від 20.08.2019 вирішуючи господарський спір, суд повинен з'ясувати:
1) чи існує у позивача право або законний інтерес, якщо так, то 2) чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем, якщо так то 3) чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
В процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що Відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення права та інтереси Третьої особи із самостійними вимогами - Управління Держспецзв'язку в Одеській області не порушені, отже і підстави для задоволення позовних вимог Управління Держспецзв'язку в Одеській області відсутні.
4.4. Щодо реалізації учасниками справи процесуальних прав
Згідно із пунктами 1, 2 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ГПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п'ятої статті 13 ГПК України).
За умовами пунктів 2, 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У пункті 24 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
З урахуванням викладеного Судом вжиті всі можливі заходи для надання учасникам справи часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, передбачених ГПК України, в тому числі, права на висловлення (викладення шляхом надіслання на поштову/електронну адреси суду) своєї позиції щодо позовних вимог учасниками справи заяв по суті спору.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Ван деГурк проти Нідерландів" зазначено, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами.
Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України"). Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи та аргументи учасників справи, які викладені в заявах по суті спору, суд відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків суду та з урахуванням всіх обставин справи, встановлених судом, не впливають на правильність їх оцінки судом та вирішення спору по суті.
Оцінивши подані учасниками справи аргументи та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Прокурором позовні вимоги в інтересах держави в особі Адміністрації Держспецзв'язку України є законними обґрунтованими, а тому такими що підлягають задоволенню. Натомість, позовні вимоги Управління Держспецзв'язку в Одеській області задоволенню не підлягають, оскільки вони не є законними та не підтверджені належними доказами.
4.5. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору у цій справі підлягають стягненню з Одеської міської ради на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону у розмірі 2102 грн у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у задоволені позовних вимог Управління Держспецзв'язку в Одеській області судові витрати, пов'язані з розглядом його позовних вимог, покладаються на нього.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 76, 86, 129, 202, 232, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (буд.11, вул. Пироговська, м. Одеса, 65012, код 38296363) в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (буд. 13, вул. Солом'янська, м. Київ, 03680, код 34620942) - задовольнити повністю.
2. Визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 16.09.2020 № 6613-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6714 га, присвоєння адреси: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 55-И та надання її у постійне користування Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради».
3. Стягнути з Одеської міської ради (буд. 1, Думська площа, м. Одеса, 65004, код 26597691) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (буд.11 вул. Пироговська, м. Одеса, 65012, код 38296363) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.
4. У задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації в Одеській області - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 05 липня 2021 р.
Суддя О.В. Цісельський