"24" червня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3080/20
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.,
Секретаря судових засідань Ловга В.М.
За участю представників сторін:
Від позивачів:
- компанії „Бівен Інвестментс Лтд": Нестеренко І.В. на підставі ордеру;
- товариства з обмеженою відповідальністю „Лагуна-Рені": Танасогло О.М. на підставі ордеру;
Від відповідача: Іноземцев О.В. на підставі ордеру;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом компанії „Бівен Інвестментс Лтд" в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю „Лагуна-Рені" до ОСОБА_1 про стягнення 2 258 400,00 грн., -
Компанія „Бівен Інвестментс Лтд" (далі по тексту - Компанія) звернулась до господарського суду в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю „Лагуна-Рені" (далі по тексту - ТОВ „Лагуна-Рені") із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 ) про стягнення збитків, завданих ТОВ „Лагуна-Рені" під час виконання обов'язків директора, у загальному розмірі 2 258 400,00 грн., які складаються із безпідставно перерахованих відповідачем на власний рахунок коштів у розмірі 1 910 000,00 грн., а також вартості втраченого майна (автомобіля), у розмірі 348 400,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог Компанія посилається на завдання відповідачем збитків товариству під час перебування на посаді директора у зв'язку із безпідставним перерахуванням на власний рахунок грошових коштів, а також втратою автомобіля.
ОСОБА_1 повністю заперечувала проти задоволення заявлених Компанією позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Відповідачем було наголошено, що директор ТОВ „Лагуна-Рені" після його призначення у березні 2017р. мав реальну можливість отримати відомості про рух коштів на банківському рахунку товариства та перебування у власності товариства автомобіля, а, отже, - отримати інформацію про перерахування на рахунок позивача грошових коштів у розмірі 1 910 000,00 грн. та, відповідно, встановити факт втрати транспортного засобу. Наведене, за переконанням ОСОБА_1 , свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами. В процесі розгляду судом даного спору відповідачем було також наголошено, що грошові кошти у розмірі 1 910 000,00 грн. були перераховані з рахунку ТОВ „Лагуна-Рені" на рахунок відповідача на підставі договору безвідсоткової позики №001 від 16.03.2017р., що, відповідно, свідчить про правомірність набуття відповідачем грошових коштів у власність. Крім того, позивачем було зазначено, що автомобіль, вимога про стягнення збитків у зв'язку із втратою якого була заявлена Компанією, був у 2014р. переданий представнику останньої. При цьому, як повідомлено позивачем, надати оригінал договору безвідсоткової позики, а також докази передання автомобіля не вбачається за можливе, оскільки вказані документи були вилучені із офісу ТОВ „Лагуна-Рені" під час проведення обшуків.
Ухвалою суду від 09.12.2020р. дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 04.01.2021р. судом за клопотанням Компанії було витребувано у АТ КБ „Приватбанк" наступні докази: інформацію про відкриття ОСОБА_1 рахунку № НОМЕР_1 ; інформацію про списання коштів із рахунку № НОМЕР_2 , який належить ТОВ „Лагуна-Рені" на рахунок № НОМЕР_1 ; інформацію про залишок коштів на рахунку № НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 16.02.2021р. заява Компанії про забезпечення позову була задоволена частково шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 в межах ціни позову у розмірі 2 258 400,00 грн.
Ухвалою суду від 10.03.2021р. підготовче провадження по даній справі було закрито із призначенням справи до судового розгляду по суті.
При цьому, після проголошення судом ухвали від 10.03.2021р. про закриття підготовчого провадження, представником Компанії у судовому засіданні, з посиланням на ст. 46 ГПК України, було подано заяву про збільшення позовних вимог та доповнення підстав позову, відповідно до якої позивач просив суд визнати недійсним договір безвітсоткової позики №001 від 16.03.2017р. та додаток до договору, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ „Лагуна-Рені" збитки у розмірі 2 258 400,00 грн.
У судовому засіданні, яке відбулось 10.03.2021р. господарським судом було розглянуто заяву про збільшення позовних вимог та доповнення підстав позову шляхом постановлення ухвали, занесеної до протоколу судового засідання, про залишення без розгляду заяви позивача.
Ухвалою суду від 29.03.2021р. провадження у даній справі було зупинено до завершення розгляду судом апеляційної інстанції апеляційної скарги Компанії на ухвалу суду від 10.03.2021р., занесену до протоколу судового засідання.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021р. ухвала господарського суду Одеської області, занесена до протоколу судового засідання від 10.03.2021р., про залишення заяви Компанії про збільшення позовних вимог та доповнення підстав позову від 10.03.2021р. без розгляду була скасована, справа направлена до господарського суду Одеської області для розгляду заяви Компанії про збільшення позовних вимог та доповнення підстав позову.
Ухвалою суду від 02.06.2021р. провадження по даній справі було поновлено із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 24.06.2021р. заява Компанії про збільшення позовних вимог та доповнення підстав позову була повернута позивачу.
У судовому засіданні, яке відбулось 24.06.2021р., представник Компанії звернувся до суду з усною заявою про застосування ч. 3 ст. 237 ГПК України та визнання недійсним договору безвідсоткової позики №001 від 16.03.2017р.
Відповідно до ч. 3 ст. 237 ГПК України ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
Враховуючи закріплений ст. 237 ГПК України строк для звернення до суду із заявою про визнання недійсним, пов'язаного з предметом спору правочину, яка може бути подана до суду лише до закінчення підготовчого провадження, господарський суд, враховуючи закриття підготовчого провадження згідно ухвали від 10.03.2021р., дійшов висновку про відсутність правових підстав для вирішення питання про визнання договору безвідсоткової позики №001 від 16.03.2017р. недійсним.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.
Відповідно до п. 7.3.6 Статуту ТОВ „Лагуна-Рені", затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №1 від 05.01.2001р., державна реєстрація змін до якого була проведена 19.12.2011р., до виключної компетенції зборів належать, зокрема, питання обрання та відкликання директора та членів ревізійної комісії.
Згідно з п. 7.6 Статуту ТОВ „Лагуна-Рені" для керівництва поточною діяльністю Підприємства зборами учасників призначається директор. Директор є єдиним повноважним представником Підприємства у взаємовідносинах з державними та іншими органами, організаціями, закладами, а також в суді та арбітражному суді. Свої повноваження директор має право покладати на будь-якого службовця адміністрації в порядку, встановленому чинним законодавством. За узгодженням з учасниками директору можуть бути передані додаткові повноваження.
24.01.2012р. відбулись загальні збори учасників ТОВ „Лагуна-Рені", за результатами проведення яких були прийняті рішення, оформлені протоколом №6, про внесення змін до п. 1.3.3 розділу I, п. 5.8.3 розділу V Статуту товариства, а саме: визначено, що Компанія володіє часткою у розмірі 100% статутного капіталу; вклад Компанії у статутний капітал, оцінений в гривнях, складає 150 000,00 грн.
З довідки ПАТ КБ „Приватбанк" за №180214SU15594710 від 14.02.2018р. вбачається, що 16.02.2017р. ТОВ „Лагуна-Рені" було відкрито банківський рахунок, валюта рахунку - українська гривня.
16.03.2017р. між ТОВ „Лагуна-Рені" від імені якого діяла Гац Л.В. (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено договір безвідсоткової позики №001, відповідно до п. 1.1 - 1.2 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Позикодавець надає Позичальнику безвідсоткову позику, а останній зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк. Підписанням цього договору сторони підтверджують, що він не носить характер удаваного, сторони наділені відповідними правами і повноваженнями щодо його підписання. договір спрямований на настання реальних правових наслідків по ньому.
Згідно з п. п. 2.1, 4.1 договору безвідсоткової позики №001 від 16.03.2017р. розмір позики становить за цим договором 1900000,00 грн. Термін позики визначається з моменту перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника і закінчується 16 березня 2020 р.
16.03.2017р. між ТОВ „Лагуна-Рені" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору безвідсоткової позики №001 від 16.03.2017р., згідно положень якої сторонами було визначено, що розмір позики складає 1 910 000,00 грн., строк користування грошовими коштами встановлений до 16.03.2030р.
Слід зазначити, що від імені ТОВ „Лагуна-Рені" договір безвідсоткової позики №001 від 16.03.2017р. був підписаний Гац Л.В. , яка була уповноважена на підписання договору згідно довіреності від 15.02.2017р., виданої директором ТОВ „Лагуна-Рені" - ОСОБА_1
08.02.2021р. до господарського суду від АТ КБ „Приватбанк" на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів надійшло повідомлення, з якого вбачається, зокрема, що з рахунку ТОВ „Лагуна-Рені" на рахунок ОСОБА_1 було списано грошові кошти у розмірі 1 910 000,00 грн., залишок коштів на рахунку відповідача складає 491,90 грн. При цьому, 1 900 000,00 грн. були перераховані на підставі договору від 16.03.2017р.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 14.06.2017р. по справі №522/20851/16-к було задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на обшук та надано дозвіл на проведення обшуку у нежитлових приміщеннях, які використовуються ТОВ „Лагуна-Рені" за адресою: АДРЕСА_1 та на території цілісного майнового комплексу, що належить на праві власності ТОВ „Лагуна-Рені".
На підтвердження факту неможливості надання оригіналу договору безвідсоткової позики №001 від 16.03.2017р., додатку до нього та довіреності у зв'язку з їх вилученням в ході проведення слідчих дій, ОСОБА_1 було надано суду протоколи обшуку від 15.06.2017р. та від 08.02.2017р. Проте, надана позивачем копія протоколу обшуку від 15.06.2017р. взагалі не придатна для сприйняття змісту, що не дозволяє суду зробити висновок про вилучення зазначених документів при проведенні обшуку 15.06.2017р.. При цьому, протокол від 08.02.2017р. містить загальну інформацію про вилучення папок, документів тощо та в будь-якому випадку не може містити відомості про вилучення документів, які були складені пізніше дати проведення обшуку, у березні 2017 року.
Слід зазначити, що згідно наданого Компанією реєстру матеріалів досудового розслідування № 12016160000000042 від 27.01.2016р. протокол обшуку від 15.06.2017р взагалі відсутній у матеріалах досудового розслідування.
Рішенням господарського суду Одеської області від 08.10.2020р. по справі №916/3472/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021р., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ „Лагуна-Рені", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Компанії, ОСОБА_3 , про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ „Лагуна-Рені", які оформлені протоколом №01-03/2017 від 28.03.2017р.; про поновлення позивача на посаді директора ТОВ „Лагуна-Рені"; про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу у розмірі 114 233, грн.; про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ „Лагуна-Рені", яке оформлене протоколом №1-05/18 від 21.05.2018р., та визнання недійсною нової редакції статуту товариства, яка затверджена рішенням загальних зборів, оформленим протоколом №1-05/18 від 21.05.2018р., було відмовлено.
09.03.2017р. відбулись збори ради директорів компанії „Бівен Інвестментс Лтд", на яких були прийняті наступні рішення: 1) про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ТОВ „Лагуна-Рені" (звільнення набуває чинності з 10.03.2017р.); 2) про призначення ОСОБА_3 на посаду генерального директора ТОВ „Лагуна-Рені" (набуває чинності з 14.03.2017р.).
28.03.2017р. відбулись загальні збори учасників ТОВ „Лагуна-Рені", за результатами проведення яких були прийняті наступні рішення, оформлені протоколом №01-03/2017: про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ „Лагуна-Рені" з 09.03.2017р. та про призначення на посаду директора ТОВ „Лагуна-Рені" з 10.03.2017р. ОСОБА_3 .
Вироком Київського районного суду від 26.02.2018р. по справі №520/1470/18 було затверджено угоду від 18.01.2018 року між прокурором відділу прокуратури Одеської області Шивцовим В.М. і обвинуваченою ОСОБА_1 про визнання винуватості у кримінальному провадженні внесеному у ЄРДР за № 12016160000000042 від 27.01.2016 року; ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 КК України (в редакції від 05 квітня 2001 року); ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212 КК України (в редакції від 15 листопада 2011 року); ч. 3 ст. 27, ч. 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції від 18 квітня 2013 року); ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України (в редакції від 21 лютого 2014 року) і призначено їй покарання: - за ч. 1 ст. 255 КК України у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років; - за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212 КК України у вигляді штрафу у розмірі 25000 (двадцяти п'яти тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425 000 (чотириста двадцять п'ять тисяч) грн. з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів строком на 1 рік, без конфіскації майна; - за ч. 3 ст. 27, ч. 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України у вигляді обмеження волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів строком на 1 рік; - за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України у вигляді обмеження волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів строком на 1 рік, зі штрафом у розмірі 270 (двісті сімдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто) гривень. Відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів строком на 1 рік, без конфіскації майна, зі штрафом у розмірі 270 (двісті сімдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто) гривень. Відповідно до ст. 75, 77 КК України, звільнено ОСОБА_1 від відбуття покарання з випробуванням, встановивши їй випробувальний строк протягом одного року з додатковим покаранням у вигляді позбавлення права обіймати керівні посади на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів строком на 1 рік, із штрафом у розмірі 270 (двісті сімдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто) гривень, без конфіскації майна. Відповідно до п. п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Крім того, вироком Київського районного суду від 26.02.2018р. по справі №520/1470/18 було задоволено клопотання прокурора про застосування спеціальної конфіскації до речових доказів у кримінальному провадженні, застосовано спеціальну конфіскацію цілісного майнового комплексу по наливу, схову та зливу зрідженого вуглеводородного газу у Ренійському морському торгівельному порту та устаткування для зливу/наливу автобензовозів на плавзасоби, що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 16276,00 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ; складових частин: нежитлової будівлі (прохідна - літера В); нежитлової будівлі (насосно-компресорне відділення - літера Д); навісної - літера Д; альтанки - літера Б; вагової - літера Г; естакади - І; АЗС - ІІ; сховища - ІІІ; дренажної ємкості-IV; огорожи - номер 1-7,28; споруди - номер 8 - 27, V; нежитлової будівлі загальною площею 562,50 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом їх звернення на користь держави.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16.06.2020р. по справі №520/1470/18 вирок Київського районного суду м. Одеси від 26.02.2018 року відносно, зокрема, ОСОБА_1 , був залишений без змін.
21.05.2018р. відбулись загальні збори учасників ТОВ „Лагуна-Рені", за результатами проведення яких були прийняті наступні рішення, оформлені протоколом №1-05/18: про виключення зі складу підписантів товариства Разінкіної Н.І. , про внесення змін до статуту товариства, зокрема, в частині відомостей щодо органів управління товариством, про призначення ОСОБА_3 на посаду генерального директора товариства.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вищевикладені обставини були встановленні рішенням господарського суду Одеської області від 08.10.2020р. по справі №916/3472/19, а, отже, в силу приписів ст. 75 ГПК України не потребують повторного доказування.
03.04.2017р. директор ТОВ „Лагуна-Рені" ОСОБА_3 звернувся до податкової інспекції із запитом про надання інформації про відкриті товариством рахунки у банківських установах.
Господарський суд зазначає, що згідно наданих Компанією судових рішень, а також встановлених у межах справи №916/3472/19 обставин вбачається, що за участю ТОВ „Лагуна-Рені" існувала низка судових спорів, в тому числі, про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акту державного виконавця про реалізацію нерухомого майна позивача, а також правомірності передання цілісного майнового комплексу позивача, який був засобом скоєння кримінального правопорушення, в оперативне управління державного підприємства.
Листом №31/15-78аз від 28.02.2018р. Регіональним сервісним центром в Одеській області Міністерства внутрішніх справ в Одеській області у відповідь на звернення адвоката Гнатенко А.В. було повідомлено, що станом на 26.02.2018р. згідно наявних в базі даних АІС «Автомобіль» в Одеській області та ЄДР МВС України відомостей 29.08.2014р. було зареєстровано транспортний засіб марки Hyundai Tucson, 2013р. випуску, номерний знак НОМЕР_3 , за ТОВ „Лагуна-Рені" на підставі акту приймання-передачі, виданого ТОВ „Український лізинговий фонд". Крім того, сервісним центром повідомлено, що згідно наявних у базі даних АІС «Автомобіль» станом на 26.02.2018р. інформація щодо перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу відсутня.
03.03.2018р. ТОВ Лагуна-Рені" звернулось до Ренійського ВП Ізмаїльського відділу ГУПН в Одеській області із заявою про вчинення колишнім директором ОСОБА_1 кримінального правопорушення, а саме: привласнення та розтрати належного позивачу майна, у зв'язку з чим, позивач просив внести відомості про вчинення злочину, включити транспортний засіб марки Hyundai Tucson, 2013р. випуску, номерний знак НОМЕР_3 , до реєстру транспортних засобів, що перебувають у базі „Угон".
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 24.04.2018р. до реєстру за заявою директора ТОВ „Лагуна-Рені" було внесено дані про кримінальне правопорушення, а саме: незаконне заволодіння транспортним засобом марки Hyundai Tucson, 2013р. випуску, номерний знак НОМЕР_3 .
На підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо завдання ТОВ „Лагуна-Рені" збитків у розмірі 348 400,00 грн., які є вартістю втраченого майна (автомобіля), позивачем були надані суду повідомлення про продаж аналогічних транспортних засобів, розміщені у мережі Інтернет.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Ренійського районного суду Одеської області від 13.10.2020р. у справі №510/1577/20, яка набрала законної сили 20.10.2020р., ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання з випробуванням за вищенаведеним вироком Київського районного суду від 26.02.2018р. по справі №520/1470/18 у зв'язку з закінченням іспитового строку.
Листом від 19.03.2021р. Одеською обласною прокуратурою у відповідь на адвокатський запит було повідомлено, що у ході проведення 15.06.2017р. обшуку у рамках кримінального провадження № 12016160000000042 оригінали договору безвідсоткової позики, додаткової угоди до нього, а також довіреності не вилучались.
26.03.2021р. ТОВ „Лагуна-Рені" звернулось до управління поліції із заявою про вчинення ОСОБА_1 та її представником кримінального правопорушення, а саме: підробки документів (договору безвідсоткової позики, додаткової угоди до договору та довіреності).
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення 2 258 400,00 грн., Компанією було наголошено, що в результаті неналежного виконання відповідачем обов'язків під час перебування на посаді директора ТОВ „Лагуна-Рені", позивачу було завдано збитків, які підлягають стягненню із відповідача. При цьому, позивачі наполягають на відсутності підстав для застосування інституту позовної давності до заявлених позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 після її звільнення із посади директора не було передано новому директору документів товариства, що виключало можливість оперативного отримання інформації про завдання колишнім директором збитків. Позивачем також було зазначено, що строк позовної давності у будь-якому випадку на момент звернення Компанії до суду із даним позовом не сплинув у зв'язку із запровадженням на території України та внесенням до ЦК України змін, згідно яких строки позовної давності продовжуються на строк дії карантину.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 54 ГПК України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України „Про господарські товариства" від 19.09.1991р. № 1576-XII (в редакції, чинній на дату прийняття загальними зборами рішення про звільнення відповідача з посади директора; далі по тексту - Закону України „Про господарські товариства") товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Положеннями ст. 62 Закону України „Про господарські товариства" передбачено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.
Частиною 5 ст. 65 ГК України визначено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Господарським судом в процесі вирішення даного спору було встановлено, що ОСОБА_1 була призначена на посаду директора ТОВ „Лагуна-Рені" з 01.08.2013р., що підтверджується вироком Київського районного суду від 26.02.2018р. по справі №520/1470/18 та не заперечується учасниками судового процесу. При цьому, за результатами проведення 28.03.2017р. загальних зборів учасників ТОВ „Лагуна-Рені" були прийняті рішення, оформлені протоколом №01-03/2017, зокрема, про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ „Лагуна-Рені". Таким чином, правова природа заявлених Компанією до стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів визначена позивачем як збитки, які були завдані позивачу під час перебування на посаді директора ТОВ „Лагуна-Рені".
Згідно з ч. 2 ст. 86 ГК України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків; іншими винними діями посадової особи.
В силу ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2018р. у справі №910/21493/17, предметом позовних вимог у межах якої були вимоги про відшкодування збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою, зазначив, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв'язку з чим, протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Згідно зі ст. 11, ч. 1-2 ст. 22 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Господарський суд зазначає, що для настання цивільної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Як зазначалось вище по тексту рішення, 16.03.2017р. між ТОВ „Лагуна-Рені" та ОСОБА_1 було укладено договір безвідсоткової позики №001, згідно умов якого відповідачем було надано у користування грошові кошти у розмірі 1 910 000,00 грн. на строк до 16.03.2030р. Факт списання коштів у розмірі 1 910 000,00 грн. з рахунку позивача у березні 2017р. підтверджується відповіддю АТ КБ „Приватбанк", наданою на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів. При цьому, оригінали договору, а також додаткової угоди та довіреності, справжність яких була поставлена Компанією під сумнів, суду відповідачем надані не були.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно з ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Господарським судом відхиляються доводи про неможливість надання оригіналу договору, а також додаткової угоди та довіреності з посиланням на їх вилучення під час проведення обшуку, з огляду на неможливість їх вилучення під час проведення обшуку 08.02.2017р., тобто до дати їх складання. Доводи відповідача про вилучення оригіналів вказаних документів в ході проведення обшуку 15.06.2017р. спростовуються відповіддю Одеської обласної прокуратури від 19.03.2021р. При цьому, як зазначалося судом по тексту рішення вище, із самого тексту протоколу проведення обшуку 15.06.2017р. не вбачається за можливе встановити будь-які факти з огляду на надання відповідачем копії протоколу у непридатному для сприймання вигляді.
Підсумовуючи вище викладене, суд доходить висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту неможливості надання суду для огляду оригіналів договору, додаткової угоди та довіреності, що, з урахуванням сумнів, наявних у суду, а також висловлених Компанією, свідчить про наявність правових підстав для застосування при вирішення даного спору до наданих відповідачем доказів вимог ч. 6 ст. 91 ГПК України. З огляду на вищенаведене, господарський суд при вирішенні даного спору не братиме до уваги наявні в матеріалах справи копії договору безвідсоткової позики №001 від 16.03.2017р., додатку до нього та довіреності.
В силу положень ч. ч. 1-3 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З викладених обставин, суд, враховуючи відхилення наданих ОСОБА_1 доказів, доходить висновку про доведеність Компанією у діях відповідача таких елементів складу цивільного правопорушення як протиправна поведінка, яка полягає у безпідставному перерахуванні відповідачем грошових коштів товариства на власний рахунок, вина та причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою та завданою шкодою.
Господарський суд зазначає, що поведінка ОСОБА_1 , яка полягала у перерахуванні коштів у розмірі 1 910 000,00 грн. з рахунку ТОВ „Лагуна-Рені" на власний рахунок вочевидь не відповідала інтересам позивача, основною метою діяльності якого є отримання прибутку. Таким чином, дії ОСОБА_1 мають ознаки недобросовісності та особистої заінтересованості, що, відповідно, дозволяє суду дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених Компанією позовних вимог в частині стягнення із ОСОБА_1 збитків у розмірі 1 910 000,00 грн.
Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 збитків у розмірі 348 400,00 грн., завданих ТОВ „Лагуна-Рені" у зв'язку з втратою автомобіля, а саме: наявності у діях відповідача усіх елементів цивільного правопорушення, господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 623, ст. 1192 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Господарський суд звертає увагу Компанії, що згідно приписів чинного законодавства обов'язок доказування розміру понесених збитків покладається на останню. Таким чином, саме Компанія має довести суду, що розмір завданих відповідачем у зв'язку з втратою автомобіля збитків складає 348 400,00 грн. Єдиним доказом, наданим позивачем на підтвердження розміру заявлених до стягнення збитків є оголошення про продаж транспортних засобів, розміщених у мережі Інтернет.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" № 2658-III від 12.07.2001р. оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.
В силу вимог ст. ст. 7, 12 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Підсумовуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, господарський суд доходить висновку, що розмір збитків, завданих втратою автомобіля, мав бути визначений на підставі звіту про оцінку майна. Проте, в порушення вимог процесуального законодавства Компанією не було надано суду належних доказів на підтвердження визначення розміру завданих збитків у зв'язку із втратою автомобіля, розмір яких у буду-якому випадку мав визначатись із урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Крім того, Компанією взагалі не було надано документів на підтвердження вартості автомобіля на момент його придбання позивачем у ТОВ „Український лізинговий фонд". Надані позивачем оголошення про продаж аналогічних транспортних засобів, розміщені у мережі Інтернет, судом відхиляються, оскільки вказані оголошення відображають лише ринкову ціну транспортних засобів, яка коливається в залежності від технічних характеристик останніх.
З огляду на вищевикладене, господарський суд доходить висновку про недоведеність Компанією розміру заявлених до стягнення збитків, завданих у зв'язку з втратою автомобіля, що, відповідно, дозволяє суду дійти висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 всіх елементів складу цивільного правопорушення, та, в свою чергу, має наслідком необхідність відмови у задоволенні заявлених Компанією позовних вимог до ОСОБА_1 в частині стягнення збитків у розмірі 348 400,00 грн.
Вирішуючи питання про часткове задоволення заявлених Компанією до ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 1 910 000,00 грн., господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку поданій відповідачем заяві про застосування інституту позовної давності до заявлених у межах даної справи вимог.
Приписами п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено наступне: за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. ч. 3, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
28.03.2017р. відбулись загальні збори учасників ТОВ „Лагуна-Рені", за результатами проведення яких були прийняті наступні рішення, оформлені протоколом №01-03/2017: про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ „Лагуна-Рені" з 09.03.2017р. та про призначення на посаду директора ТОВ „Лагуна-Рені" з 10.03.2017р. ОСОБА_3 .
Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999р. відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до розділу XV Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015р. № 1000/5, під час зміни керівника установи наявність і стан документів (справ), що знаходяться в діловодстві структурних підрозділів та в архіві, а також облікових документів та довідкового апарату до них відбиваються окремим розділом в акті приймання-передавання установи. Відповідно до облікових даних служби діловодства та архіву в акті наводяться окремо кількість документів, що знаходяться в діловодстві, та кількість справ, що зберігаються в архіві, у тому числі кількість справ, що внесені до НАФ.
Господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження передання ОСОБА_1 за актом приймання-передачі ОСОБА_3 документів, які стосуються діяльності ТОВ „Лагуна-Рені", у зв'язку з чим, суд визначає обґрунтованими доводи позивача про відсутність у ТОВ „Лагуна-Рені" можливості своєчасно довідатись про завдання колишнім директором збитків товариству.
З огляду на вищевикладене, господарський суд доходить висновку про недоведеність відповідачем правомірності здійснення розрахунку строків позовної давності з 18.04.2017р., що, з урахуванням запровадженням на території України та внесенням до ЦК України змін, згідно яких строки позовної давності продовжуються на строк дії карантину, має наслідком необхідність відмови у задоволенні заявленого клопотання про застосування інституту позовної давності до заявлених Компанією позовних вимог.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу в обґрунтування власних правових позицій.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заявлених компанією „Бівен Інвестментс Лтд" позовних вимог шляхом присудження до стягнення із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Лагуна-Рені" збитків у розмірі 1 910 000,00 грн. В решті позову необхідно відмовити.
Відповідно до ч. ч. 7, 9,10 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Враховуючи часткове задоволення заявлених компанією „Бівен Інвестментс Лтд" позовних вимог, підстави для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду від 16.02.2021р., відсутні.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розподіляються судом відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 / АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 / на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Лагуна-Рені" /65045, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 76, офіс 6; ідентифікаційний код 31180219/ збитки у розмірі 1 910 000,00 грн. /один мільйон дев'ятсот десять тисяч грн. 00 коп./, судовий збір у розмірі 29 785,00 грн. /двадцять дев'ять тисяч сімсот вісімдесят п'ять грн. 00 коп./.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення складено 05 липня 2021 р.
Суддя С.П. Желєзна