ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.07.2021Справа № 910/7114/21
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/7114/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес груп"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
30 квітня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес груп" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 30.04.2021 року до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач) про стягнення грошових коштів за договором № 37-025-01-19-01174 від 02.12.2019 року у розмірі 1 108 667,82 грн., з них: основного боргу - 980 000,00 грн. (дев'ятсот вісімдесят тисяч гривень), пені - 53 364,99 грн. (п'ятдесят три тисячі триста шістдесят чотири гривні 99 копійок), 3% річних - 13 037,10 грн. (тринадцять тисяч тридцять сім гривень 10 копійок) та інфляційних витрат - 62 265,73 грн. (шістдесят дві тисячі двісті шістдесят п'ять гривень 73 копійки).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 37-025-01-19-01174 від 02.12.2019 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7114/21, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105480079848 ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 року у справі № 910/7114/21 вручено уповноваженому представнику відповідача - 14.05.2021 року.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 31.05.2021 року (включно).
31.05.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 01-7569/10-вих від 28.05.2021 року, в якому відповідач просив закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 980 000,00 грн., у зв'язку з відсутністю предмету спору та зменшити суму пені на 90% до 5336,50 грн. та 3% річних - до 1303,71 грн.
07.06.2021 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 53 364,99 грн., 3% річних в розмірі 13 037,10 грн. та інфляційних втрат в розмірі 62 265,73 грн. задовольнити, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 980 000,00 грн. не підтримав, в частині зменшення пені та 3% річних заперечив. Крім того, позивач подав заяву про відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 14 700,00 грн. та заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
02.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес груп" (надалі - позивач, виконавець) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (надалі - відповідач, замовник) укладено договір № 37-025-01-19-01174 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з підготовки річного нефінансового звіту ДП «НАЕК «Енергоатом» за 2019 рік, складеного відповідно до положень стандарту GRI Standards та річного звіту про управління за 2019 рік (ДК 016:2010 63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність) (ДК 021:2015 72310000-1 Послуги з обробки даних), а змовник оплатити їх.
Строк надання послуг з дати підписання договору до 31 серпня 2020 року (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору загальна вартість послуг становить 1 400 000,00 грн.
За умовами п.п. 3.2., 3.3. договору вартість першого етапу складає 30% від загальної вартості послуг і складає 420 000,00 грн. Вартість другого етапу складає 70% від загальної вартості послуг і складає 980 000,00 грн.
Пунктом 3.4. договору визначено, що оплата послуг здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця за фактом надання послуг по кожному з етапів в строк не пізніше 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання сторонами актів надання послуг.
Згідно з п. 6.1. договору приймання-передача послуг за договором оформлюються сторонами шляхом підписання актів надання послуг, які надаються виконавцем замовнику після закінчення кожного етапу разом із електронними та інтерактивною версіями (якщо передбачено) звітів у строки, передбачені п. 3.2. та календарним планом.
На виконання умов договору № 37-025-01-19-01174 від 02.12.2019 року позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені договором послуги другого етапу на загальну суму 980 000,00 грн., що підтверджується актом наданих послуг від 09.09.2020 року. Послуги за вказаним актом наданих послуг за якістю та кількістю прийняті відповідачем без заперечень, про що свідчать підписи та печатки сторін на акті.
Як зазначає позивач, за надані послуги відповідач не розрахувався, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 980 000,00 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов'язання з оплати наданих згідно договору № 37-025-01-19-01174 від 02.12.2019 року послуг другого етапу, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 980 000,00 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за неналежне виконання останнім зобов'язання щодо оплати послуг.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За умовами п. 3.4. договору оплата послуг здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця за фактом надання послуг по кожному з етапів в строк не пізніше 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання сторонами актів надання послуг.
Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За приписами частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).
Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по сплаті послуг з 10.11.2020 року, оскільки згідно приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 09.11.2020 року, оскільки 08.11.2020 року перепадає на вихідний день - на неділю.
При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань щодо не здійснення повної оплати вартості наданих послуг, тоді як строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг настав.
Судом встановлено, що 21.05.2021 року відповідачем було сплачено на користь позивача заборгованість за надані послуги у розмірі 980 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 3988 від 21.05.2021 року та банківською випискою.
Таким чином, на момент винесення рішення у даній справі спір щодо суми заборгованості в частині 980 000,00 грн. відсутній.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 980 000,00 грн. припинив своє існування, суд дійшов висновку, що провадження щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 980 000,00 грн. підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 53 364,99 грн., 3% річних у розмірі 13 037,10 грн. та інфляційні витрати у розмірі 62 265,73 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В п. 7.15 договору визначено, що за порушення строків оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 53 258,48 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 106,51 грн. позивачу належить відмовити.
Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В частині нарахування інфляційного збільшення боргу судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Оскільки прострочення виконання зобов'язання виникло з 10.11.2020 року, правомірним є нарахування інфляційних витрат за період з листопада 2020 року.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його правомірність, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в розмірі 12 212,26 грн.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних витрат, судом встановлено, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума інфляційних витрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 62 265,73 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 12 956,78 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 80,32 грн. позивачу належить відмовити.
Щодо клопотання відповідача про зменшення пені на 90% до 5336,50 грн. та 3% річних на 90% до 1303,71 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
В силу частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Як унормовано частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таким чином, суд, оцінивши в т.ч. з огляду на викладені обставини даної справі та мотивування відповідача щодо зменшення пені, не вбачає правових підставі для зменшення пені, за викладених вище обставин.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 року у справі № 520/17342/18, від 19.06.2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19), від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19) та від 13.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19).
З аналізу положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за простроченяня грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 року у справі № 905/305/18.
Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних на 90% до 1303,71 грн.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 128 480,99 грн., з них: пені - 53 258,48 грн. (п'ятдесят три тисячі двісті п'ятдесят вісім гривень 48 копійок), 3% річних - 12 956,78 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість гривень 78 копійок) та інфляційних витрат - 62 265,73 грн. (шістдесят дві тисячі двісті шістдесят п'ять гривень 73 копійки).
Щодо розподілу судового збору.
Згідно з ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Отже, процесуальним законом передбачено право позивача на одержання відшкодування понесених ним судових витрат за рахунок відповідача, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову.
Аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд, вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, має виходити з положень ч. 3 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
З огляду на те, що суму основного боргу в розмірі 980 000,00 грн. відповідач сплатив після звернення позивача з позовом до суду, розподіл судових витрат повинен розраховуватися з урахуванням вказаної суми, з розрахунку: 980 000,00 грн. (сума основного боргу) + 53 258,48 грн. (пеня) + інфляційні витрати (62 265,73 грн.) + 3% річних (12 956,78 грн.) х 16 630,03 грн. (сума судового збору сплачена при подані позовної заяви) / 1 108 667,82 грн. (сума заявлених позовних вимог) = 16 627,23 грн. (сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
Відтак, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог становить 16 627,23 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві ТОВ "Прем'єр бізнес груп" було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, у відповідності до якого позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 909/452/19, 02.11.2020 року у справі № 922/3548/19 та 18.11.2019 року у справі № 923/1121/17.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу становить 15 000,00 грн.
В обґрунтування понесених витрат на правову допомогу позивач надав наступні докази:
- копію договору про надання правової допомоги № 16-04/21 від 16.04.2021 року;
- копію додаткової угоди № 1 від 16.04.2021 року;
- копію рахунку № 1 від 16.04.2021 року;
- копію платіжного доручення № 639 від 29.04.2021 року на суму 15 000,00 грн.
Представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Волько А.І. на підставі ордеру серії АА № 1101947 від 30.04.2021 року.
На підтвердження наявності у Волько А.І. статусу адвоката надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 1863 від 10.10.2017 року.
Від ДП «НАЕК «Енергоатом» клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат не надходило.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи. Тому з огляду на часткове задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 997,47 грн.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Закрити провадження у справі № 910/7114/21 за позовом б/н від 30.04.2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр бізнес груп" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості за договором № 37-025-01-19-01174 від 02.12.2019 року в частині стягнення основного боргу - 980 000,00 грн. (дев'ятсот вісімдесят тисяч гривень), у зв'язку з відсутністю предмету спору.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (ідентифікаційний код 24584661, адреса: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр бізнес груп» (ідентифікаційний код 35895719, адреса: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 24 В) грошові кошти: пені - 53 258,48 грн. (п'ятдесят три тисячі двісті п'ятдесят вісім гривень 48 копійок), 3% річних - 12 956,78 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість гривень 78 копійок), інфляційних витрат - 62 265,73 грн. (шістдесят дві тисячі двісті шістдесят п'ять гривень 73 копійки), витрати на професійну правничу допомогу - 14 997,47 грн. (чотирнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім гривень 47 копійок) та судовий збір - 16 627,23 грн. (шістнадцять тисяч шістсот двадцять сім гривень 23 копійки).
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 06.07.2021р.
Суддя О.В. Котков