Дата документу 05.07.2021 Справа № 335/762/21
Єдиний унікальний №335/762/21 Головуючий у 1 інстанції: Геєць Ю.В.
Провадження № 22-ц/807/2030/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«05» липня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району про індексацію грошового зобов'язання та сплату трьох процентів річних,
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району про індексацію грошового зобов'язання та сплату трьох процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2011 року у справі № 2-а-5290/11 за його позовом до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району про стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення задоволено, визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району щодо не нарахування та невиплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік, 2011 рік відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправними, зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району нарахувати та виплатити йому щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2010 рік, 2011 рік відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру п'яти мінімальним заробітних плати на день її виплати з урахуванням фактично отриманих сум у цей період. Постанова набрала законної сили 12 квітня 2011 року.
В січні 2018 року йому було виплачену нараховану суму.
Вважав, що відповідно до положень ст. 625 ЦК України має право на отримання заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за період з 12 квітня 2011 року по01 січня 2018 року, що складає в загальній сумі 12779,42 грн.
На підставі зазначеного просив стягнути з відповідача на його користь нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 12 квітня 2011 року по01 січня 2018 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2011 року, в загальній сумі 12779,42 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати розміром 11083,42 грн. 71 коп. та 3% річних розміром 1696 грн. 00 коп., нарахованих на суму заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням постанови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2011 року у справі № 2а-5290/2011 за період з 12 квітня 2011 року по 01 січня 2018 року, всього стягнуто 12 779 грн. 42 коп.
Стягнуто з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району на користь Державного бюджету України судовий збір розміром 840 грн. 80 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на відсутність підстав для виконання постанови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя в частині здійснення нарахувань та виплат ОСОБА_1 за 2010 рік у зв'язку з створенням нового управління, пропуск строку позовної давності, невірне визначення порядку стягнення, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 травня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно п.4 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
За приписами до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Матеріалами справи підтверджено, що постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2011 року у справі №2-а-5290/11 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району про стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік, 2011 рік, відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» дії Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району визнано протиправними.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2010 рік, 2011 рік, відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру п'яти мінімальних заробітних плат на день її виплати та з урахуванням фактично отриманих сум у цей період. Постанова набрала законної сили 12 квітня 2011 року (а.с.7-8).
Таким чином, відповідач мав грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили, яким відповідача зобов'язано здійснити перерахунок і виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат з урахуванням фактично проведених виплат.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов'язання, оскільки праву позивача вимагати від відповідача виконання певних дій кореспондує обов'язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача, а тому до таких відносин підлягає застосуванню положення статті 625 ЦК України.
В той же час Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод? (далі - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.?
У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства,? а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України.
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України ?визначено, що? суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності у суб'єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а? "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема,? публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень тощо.
Тому помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального? ?критерію - визначення складу учасників справи.
Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов'язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.
Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним.
Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов'язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов'язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.
Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов'язань,? а як спосіб захисту порушеного права? ?на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем .
Отже, можна дійти висновку, що спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20).
Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої? статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.? ?
У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.?
Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня? 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Відтак, ураховуючи акцесорний характер визначених? ?статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір у цій справі за позитивними вимогами про компенсацію, що заявлені з підстав положень? ?статті 625 ЦК України, також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони стосуються виплати щорічної допомоги на оздоровлення (адміністративні правовідносини),?? які цьому органу було зобов'язано донарахувати та виплатити за ? рішенням адміністративного суду.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі статті 377 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2021 року у цій справі скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району про індексацію грошового зобов'язання та сплату трьох процентів річних - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 право на звернення за захистом своїх прав до суду в порядку адміністративного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 05 липня 2021 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова