Справа № 766/3222/19
н/п 2/766/5067/21
01 квітня 2021 року м.Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Єпішина Ю.М.,
секретар судового засідання Крайнюк А.В.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача за первісним позовом адвоката Крижановського М.М.,
відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 ,
представника відповідача за первісним позовом адвоката Гетьман А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у м.Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики ,
Адвокат Крижановський М.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики у розмірі 653730,00 грн. 00 коп., процентів за користування позикою в розмірі 159348 грн. 00 коп., трьох процентів річних в розмірі 2471 грн. 64 коп. та судових витрат.
В обґрунтування позову зазначає, що 10.06.2017 року ОСОБА_2 запозичила у ОСОБА_1 гроші у розмірі, еквівалентному 25000,00 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 10.062017 року (26,1492 грн. за 1 долар США) становило 653730,00 грн., про що складено відповідну розписку. Відповідач зобов'язалася повернути вказані грошові суми на протязі 2017-2018 років, тобто до 31.12.2018 року, проте позичені грошові кошти відповідач не повернула. 08.01.2019 року позивач направила відповідачу вимогу про сплату боргу, проте відповідач відмовилась отримати лист, про що зроблено відповідну позначку працівником поштового відділення. Відповідач ухиляється від повернення боргу, чим порушує взяті на себе зобов'язання.
Ухвалою від 20.04.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
19.06.2019 року до суду подано відзив на позовну заяву та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики, який укладено 10.06.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що підставою для визнання вказаного договору недійсним є його фіктивність, а саме зазначає, що ОСОБА_2 грошей не отримувала. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .Після його смерті спадщину за законом прийняла ОСОБА_2 , як дружина померлого та діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_1 , повідомила, що за життя ОСОБА_5 позичив у неї та її чоловіка грошові кошти в розмірі 25000 дол. США, які зобов'язувався повернути після продажу магазину та офісу, що розташовані по АДРЕСА_1 та вимагала повернення даних коштів. ОСОБА_1 , запропонувала написати розписку на 25000,00 дол. США, які в свій час отримав ОСОБА_5 . Перебуваючи в стресовому стані, позивач за зустрічним позовом погодилась та написала відповідну розписку яка зі слів ОСОБА_1 носила суто формальний характер, та була гарантією повернення боргу.
25.06.2019 року надано відповідь на відзив на позовну заяву.
Ухвалою від 01.07.2019 року прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики, який укладено 10.06.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
06.08.2019 року до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.
Ухвалою від 23.09.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач за первісним позовом та його представник підтримали вимоги первісного позову та просили його задовольнити, щодо задоволення зустрічного позову заперечували, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у наданому до суду позові. При цьому ОСОБА_1 пояснила, що грошові кошти у розмірі 25000,00 доларів США були передані ОСОБА_6 10.06.2017 року об 11.00 годині в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_5 » у місті Херсоні, які остання в подальшому повернула її чоловіку ОСОБА_4 в рахунок повернення боргу, отриманого ОСОБА_5 .
У судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом заперечував проти задоволення первісного позову та просив задовольнити зустрічний позов у повному обсязі, з підстав викладених у ньому.
Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків, вважає, що позовні вимоги за первісним позовом слід задовольнити, в задоволенні зустрічного позову відповідно відмовити виходячи з наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з ч.ч.1,2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено, що 10.06.2017 року, між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, про що складено розписку, згідно умов якого позивач надав у користування відповідачу позику у розмірі, еквівалентному 25000,00 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 10.062017 року (26,1492 грн. за 1 долар США) становить 653730,00 грн.25000 доларів США, з кінцевим терміном поверненням на протязі 2017-2018 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 545 ЦК України визначено, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Верховний Суд України у Постанові від 18 січня 2017 року по цивільній справі №6-2789цс16 та у Постанові від 18 вересня 2013 року по цивільній справі №6-63цс13 висловив правову позицію, у якій зазначив, що, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. В контексті даної правової норми обов'язковими реквізитами боргового документу є власноручний підпис позичальника, його уповноваженого представника, а факультативними - дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.
З цих підстав суд робить висновок про те, що представлена позивачем на підтвердження укладання договору позики між ним та відповідачем розписка позичальника, свідчить про виникнення між сторонами правовідносин, які регулюються положеннями цивільного законодавства щодо договорів позики. Таким чином між сторонами був укладений договір позики грошей на визначений термін. За умовами даного договору позивач передав відповідачу зазначену грошову суму у позику, а відповідач зобов'язався, відповідно, повернути отримані кошти готівкою.
Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Згідно ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Таким чином, якщо вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Виходячи з положень ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи, викладені в зустрічному позові стосовно фіктивності правочину, який був укладений між сторонами, та на які посилається позивач за зустрічним позовом в якості підстави для визнання його недійсним - не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 які заявлені з боку відповідача за первісним позовом.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що була присутня при складанні розписки за місцем проживання ОСОБА_2 . В присутності свідка грошові кошти за розпискою не передавалися.
Свідок ОСОБА_8 надала пояснення, які зводяться до того, що після смерті чоловіка ОСОБА_2 деякий час проживала із нею, з метою підтримки останньої. Була свідком, як ОСОБА_1 у лютому 2017 року повідомила ОСОБА_2 про наявність боргових зобов'язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 та її чоловіком. Борг мав бути повернений за рахунок продажу майна, належного подружжю ОСОБА_10 . ОСОБА_1 вимагала повернення боргу.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_2 є її донькою. Про борг ОСОБА_5 перед ОСОБА_11 дізналися після смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_1 вимагала повернення боргу, на адресу ОСОБА_5 з боку ОСОБА_4 надходили погрози.
Так, частиною 1 ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
В свою чергу положення ст. 235 цього Кодексу передбачають, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 25 Постанови № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Обставини, на які посилалася ОСОБА_2 у своїй зустрічній позовній заяві не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, не підтверджуються належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, а відтак суд не має достатніх підстав визнати договір позики недійсним.
Покази свідків, заявлених з боку відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 зазначених обставин не спростовують.
Отже, договір позики у виді розписки від 10.06.2017 року укладено сторонами у відповідності зі ст.1047 ЦК України, в письмовій формі та підписаний сторонами, а тому він вважається укладеним з моменту його підписання.
При цьому, всі умови договору позики викладені сторонами в договорі, з якими вони погодились, підписавши договір без якихось зауважень чи розбіжностей.
Таким чином, факт укладення між сторонами 10.06.2017 року договору позики підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, а тому суд вважає доведеним факт існування боргового зобов'язання, невиконаного в строк належним чином.
Згідно з вимогами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до статей 525 та 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов позики та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 зазначила, що відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК. Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством, У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Доказів того, що борг повністю повернуто суду не надано.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2016 року у справі №6-2129цс16, частиною першою ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, за час правомірного користування позикою по 31.12.2018 року відповідачка повинна сплатити позивачці проценти за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ, що згідно розрахунку позивача складає 159 348,93 грн.
За неправомірне користування грошовими коштами, починаючи з 01.01.2019 року, відповідач повинна сплатити позивачці проценти за користування позикою в розмірі 3-х процентів річних, що згідно розрахунку за період з 01.01.2019 року по 15.02.2019 року складає 2 471,64 грн.
Таким чином, суд вважає, що позивач за первісним позовом має право на стягнення із відповідача суму боргу за договором позики у розмірі 653730,00 грн. 00 коп., проценти за користування позикою в розмірі 159348 грн. 00 коп., три проценти річних в розмірі 2471 грн. 64 коп., загальна сума, яка підлягає стягненню 815550 грн. 57 коп.
Відповідно, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо фіктивності укладеного правочину і як наслідок визнання його недійсним, останньою надано не було.
Згідно вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі відмові в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що на підтвердження понесених позивачем витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги у розмірі 10565,00 грн., надано договір №25 про надання правової допомоги від 14.02.2019 року, квитанцію від 15.02.2020 року №25 на суму 10565,00 грн.
На підставі п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу. А саме зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року, «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
Таким чином, дослідивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню сплачені судовий збір у розмірі 8200,00 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 10565,50 грн. на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 19, 27, 76-83, 133, 141, 223, 247, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 234, 235, 255, 509, 526, 530, 625, 1046-1050 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу за договором позики у розмірі 653730,00 (шістсот п'ятдесят три тисячі сімсот тридцять) грн. 00 коп., проценти за користування позикою в розмірі 159348 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч триста сорок вісім) грн. 00 коп., три проценти річних в розмірі 2471 (дві тисячі чотириста сімдесят одна) грн. 64 коп., загальна сума, яка підлягає стягненню 815550 (вісімсот п'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. 57 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 8200 (вісім тисяч двісті) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10565 (десять тисяч п'ятсот сімдесят пять) грн. 50 коп.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції до Херсонського апеляційного суду.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Херсонський міський суд Херсонської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Ю.М.Єпішин