05 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1866/21 пров. № А/857/8622/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Шевчук С.М., Шинкар Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (ухвалене головуючою-суддею Качур Р.П. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач) щодо застосування обмежень при нарахуванні та виплаті йому пенсії максимальним розміром (з урахуванням надбавок, цільової грошової допомоги та інших доплат до пенсії встановлених законодавством) та зобов'язати відповідача здійснити з 11.09.2020 (час призначення пенсії) нарахування та виплату щомісячного пенсійного забезпечення (з урахуванням надбавок, цільової грошової допомоги та інших доплат до пенсії встановлених законодавством) у повному обсязі без обмеження максимальним розміром та з урахуванням проведених пенсійних виплат.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 позов було задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон №2262-XII) з 11.09.2020 у розмірі 17120 грн (70 % грошового забезпечення). З 01.01.2018 відповідно до ст.43 цього Закону, максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Водночас, суд помилково послався на рішення Конституційного Суду №7-рп/2016 від 20.012.2016, оскільки вказане рішення стосується періоду з 01.01.2016 по 31.12.2016 та не стосується періоду з 26.09.2019. Крім того, заперечує підставність прийнятого судом рішення в частині присуджених судових витрат вказуючи на відсутність фактичних доказів понесення таких позивачем.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та з 11.09.2020 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII, що підтверджується копією протоколу, наявного у пенсійній справі №1301008975 від 11.09.2020.
Основний розмір пенсії позивача обчислено, виходячи з 70% грошового забезпечення, у розмірі 20780,55 грн. З урахуванням максимального розміру пенсійна виплата ОСОБА_1 з 11.09.2020 становила 17120,00 грн.
Представник позивача 23.12.2020 звернувся до ГУ ПФУ із заявою, у якій просив здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням проведених пенсійних виплат.
ГУ ПФУ за результатами розгляду заяви надало відповідь за вих. №1300-5902-8/474 від 05.01.2021, у якій повідомило, що з 11.09.2020 позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII. Пенсійна виплата з урахуванням максимального розміру пенсії відповідно до вимог ст.43 цього Закону станом на 11.09.2020 становить 17120,00 грн (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність). У цьому листі відповідач зазначив, що пенсія позивачу призначена та виплачується відповідно до вимог чинного законодавства.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016. За таких обставин, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 від 06.12.2016 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Судом також враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.10.2018 по справі №127/4267/17, від 16.10.2018 по справі №522/16882/17, від 31.01.2019 по справі №638/6363/17 та від 12.03.2019 по справі №522/3049/17.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначені Законом №2262-XII.
Відповідно до ст.11 Закону №2262-XII, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно ч.7 ст.43 Закону №2262-XII (в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011 (далі - Закон №3668-VI, який набрав чинності з 01.10.2011), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Частиною другою «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI передбачено, що у разі якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 (далі КСУ, Рішення №7-рп/2016 відповідно) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно п.2 резолютивної частини Рішення №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.
При цьому, суд звертає увагу, що положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII визнано неконституційними в цілому.
Разом з тим, згідно із положеннями Закону №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри «у період з 01.01.2016 по 31.12.2016» замінено словами і цифрами «по 31.12.2017».
За наведених обставин, буквальне розуміння змін внесених Законом №1774-VIII з урахуванням Рішення №7-рп/2016 дає підстави стверджувати, що з 20.12.2016 у Законі №2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що з 20.12.2016 стаття 43 Закону №2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Таким чином, внесені Законом №1774-VIII зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) до ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, є повторним запровадженням регулювання, яке КСУ визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для такого обмеження максимального розміру пенсії.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2018 по справі №127/4267/17, від 16.10.2018, від 12.03.2019 по справі №522/3049/17 та від 09.11.2020 по справі №813/678/18, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути та були враховані судом першої інстанції при розгляді цієї справи.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача в обґрунтування правомірності обмеження максимальним розміром пенсії позивача, з покликанням на той факт, що норми Закону №3668-VI є чинними та не були скасовані, оскільки саме на підставі Закону №2262-XII були внесені зміни до статті 43 Закону №2262-XII та фактично є ідентичними останньому.
При цьому, сам факт визнання КСУ такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону №3668-VI при виплаті пенсії позивачу.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними таких дій відповідача є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про їх задоволення.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, пенсія за вислугу років в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення, призначена позивачу з 11.09.2020, що підтверджується перерахунком пенсії за пенсійною справою №1301008975.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення похідної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження її максимального розміру з дня призначення йому пенсії 11.09.2020 та виплатою різниці між нарахованою без обмеження максимальним розміром та виплаченою позивачу пенсією за минулий час.
Щодо покликання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.06.2020 по справі №580/234/19, то така стосується іншого суб'єктного складу та відмінних правовідносин, які регулюються іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, в цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку із застосуванням до них обмежень, які були введені до ч.3 ст.85 Закону України №1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» нормами ст.2 розділу І Закону України № 3668-VI від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та регулюють питання здійснення перерахунку пенсій на підставі Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №418 від 21.07.1992.
В частині застосування судом способу захисту прав позивача в розглядуваних правовідносинах колегія суддів враховує, що питання обмеження пенсії максимальним розміром є похідними від перерахунку пенсії і можуть бути вирішені тільки після здійснення такого перерахунку та прийняття рішення про виплату перерахованих коштів.
Отже, спору щодо обмеження пенсії максимальним розміром на час звернення позивача до суду у справі №1.380.2019.002042 не існувало, а тому позовні вимоги, що стосуються обмеження пенсії максимальним розміром є самостійними, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права, звернувшись до суду із розглядуваним позовом.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача і заперечення відповідача, наведені в позовній заяві та відзиві на неї, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими позовні вимоги частково задоволені у визначений спосіб.
Крім цього, являються безпідставними доводи ГУ ПФУ про відсутність можливості сплатити позивачу витрати по сплаті судового збору.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень повернути позивачу понесені та документально підтверджені судові витрати у разі задоволення адміністративного позову визначено нормами чинного законодавства.
Судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, фінансове становище такого суб'єкта владних повноважень не може ставити в залежність право особи на отримання відшкодування понесених судових витрат, які були зумовлені необхідністю судового захисту прав та інтересів особи-позивача саме від протиправної поведінки (рішення, дії, бездіяльності) цього суб'єкта владних повноважень (відповідача).
Виконання судового рішення, яке набрало законної сили, в частині відшкодування судових витрат не може вважатись безпідставним використанням бюджетних коштів у правовідносинах щодо відшкодування судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідного суб'єкта владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року по справі №380/1866/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. М. Шевчук
Т. І. Шинкар