Справа № 240/21338/20
Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук О.В.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
01 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А.
за участю:
секретаря судового засідання: Стаднік Л. В.,
представника відповідача- Садовської-Мариніної В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) в якому просила:
- визнати неправомірними дії відповідача при нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги в липні 2016, в червні та грудні 2017, в травні та липні 2018, в серпні та вересні 2019 щодо невключення до обчислення розрахунку середньомісячної заробітної плати сум отриманої державним виконавцем винагороди за попередні два місяці;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість із матеріальної допомоги, яка виплачувалась у липні 2016, в червні та грудні 2017, в травні та липні 2018, в серпні та вересні 2019 з урахуванням суми отриманої державним виконавцем винагороди.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом № 613/11 від 07.05.2015, ОСОБА_1 призначено за переведенням на посаду старшого державного виконавця служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (а.с. 7).
Відповідно до наказу №642/12 від 13.07.2016, ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 67).
Наказом №304/12 від 14.06.2017, позивачу надано щорічну основну відпустку з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 68).
Наказом №622/12 від 16.07.2018 ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 69).
Наказом №759/2 від 25.07.2019 ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 70).
Наказом №2271/1 від 24.12.2019 позивача звільнено із займаної посади із 27 грудня 2019 року за переведенням для подальшої роботи в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Хмельницький).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважає, що відповідачем у спірні періоди протиправно при нарахуванні матеріальної допомоги на оздоровлення не враховано винагорода державному виконавцю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області, нараховуючи позивачу матеріальну допомогу без врахування сум винагороди державного виконавця, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом України “Про оплату праці” та іншими нормативно-правовими актами.
Вимогами статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Аналогічні положення містяться у ст.1 Закону України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95).
Положеннями ст.2 Закону №108/95 передбачено, додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Відповідно до ст.17 Закону України “Про державну виконавчу службу” від 24.03.1998 №202/98-ВР (далі - Закон №202/98) заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до п.1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати”, затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, 2.2. фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок №100).
Положеннями розділу III Порядку N 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
Перелік виплат, які не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат, є вичерпним. Такий перелік на час спірних відносин не включав винагороду державного виконавця як таку, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат.
При цьому п.п.б п.4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126).
Відповідно до п.2 Порядку, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 5 Порядку №126 встановлено, що у заяві про виплату винагороди державний виконавець визначає розрахунок розміру належної до виплати винагороди.
Згідно із п.14 цього Порядку погоджена керівником структурного підрозділу відповідного Головного територіального управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм.Києві та Севастополі, що забезпечує здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, або керівником Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту в установленому порядку заява про виплату винагороди державному виконавцю не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після погодження надсилається (подається) відповідному Головному територіальному управлінню юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі (уповноваженому структурному підрозділу Мін'юсту) та є підставою для видачі протягом п'яти робочих днів з дня отримання погодженої заяви відповідного наказу із зазначенням у ньому розміру винагороди.
Відповідно до п.16 Порядку №126 державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати.
Пунктом 17 Порядку №126 передбачено, що державному виконавцю, який звільняється із займаної посади раніше дня, установленого для виплати заробітної плати, належна сума винагороди виплачується під час звільнення.
Згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 “Заробітна плата”.
Із аналізу вищенаведених норм випливає, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій
Таким чином, винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п.4 Порядку №100.
Суд зауважує, що винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям “додаткова заробітна плата” та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій. Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою, а тому має бути врахована під час обчислення середньої заробітної плати.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 по справі №814/564/16.
За таких умов відповідачем при нарахуванні позивачу при нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги в липні 2016, в червні та грудні 2017, в травні та липні 2018, в серпні та вересні 2019 протиправно не включено суми отриманої державним виконавцем винагороди відповідно до ст.13 Закон України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” та Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) при нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги ОСОБА_1 в липні 2016, в червні та грудні 2017, в травні та липні 2018, в серпні та вересні 2019 щодо невключення до обчислення розрахунку середньомісячної заробітної плати сум отриманої державним виконавцем винагороди за попередні два місяці;
Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з матеріальної допомоги, яка виплачувалась в липні 2016, в червні та грудні 2017, в травні та липні 2018, в серпні та вересні 2019 з урахуванням суми отриманої державним виконавцем винагороди.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 05 липня 2021 року.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.