05 липня 2021 року справа №200/1640/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року по справі №200/1640/21-а (суддя 1-ї інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 4 від 12.01.2021, яким відмовлено позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача №4 від 04.01.2021 щодо призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.
В обґрунтування позову зазначила, що після досягнення нею 50-річного віку, вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст.115 Закону №1058.
Рішенням від 12.01.2021 №4 відповідач відмовив у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю статусу матері осіб з інвалідністю з дитинства.
Вважає рішення протиправним та таким, що порушує право позивача на соціальний захист.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив, що відповідно до Закону №1058 дострокова пенсія за віком призначається жінкам-матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Між тим, син позивача не мав показань для визнання його дитиною інвалідом у віці до 6-ти років. Отже, через не підтвердження позивачем статусу матері особи з інвалідністю з дитинства, підстави для призначення їй дострокової пенсії відсутні.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач не погодилась з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду, прийняти постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Суд першої інстанції не врахував докази, які підтверджують, що позивач займалася вихованням дитини до шестимісячного віку.
Позивачем надано до відповідача усі документи, на підставі яких призначається пенсія.
Наданими медичними документами підтверджено, що дитина позивача хворіє з трьох років та що позивач до досягнення дитиною шестирічного віку займалася вихованням сина. Суд першої інстанції помилково визначив єдиним доказом - висновок ЛКК від 10.12.2020р.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Позивач є матір'ю ОСОБА_2 , якому з 21.06.2019 року встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності: з дитинства, інвалідність встановлена на строк до 01.07.2020, дата чергового переогляду 09.06.2020.
04.01.2021 ОСОБА_1 , звернулась до відповідача із заявою №4 про призначення пенсії за віком згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до заяви додані наступні документи: копія паспорту; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; копія трудової книжки; два свідоцтва про народження дітей; диплом про навчання; свідоцтво про розірвання шлюбу; акт про виховання дитини від 26.12.2020; довідка МСЕК на дитину, консультаційний висновок спеціаліста від 10.12.2020 №11; медичне заключення від 07.11.2011 №441.
Рішенням відповідача від 12.01.2021 №4 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058. Підставою відмови зазначено, що згідно консультаційного висновку від 10.12.2020 №11 дитина - ОСОБА_2 не мав показань для визначення дитиною інвалідом у віці до 6-ти років.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що документи надані Управлінню ПФУ, не підтверджують, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Отже відсутні підстави для призначення позивачу дострокової пенсії.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон України № 1058-IV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За приписами частини першої статті 44 Закону України № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі).
За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.
Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір'ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, а також статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Зі змісту пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-ІV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною 6 статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Відповідно до частини 12 статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Згідно з пунктом 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2011 року № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що пункт 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 26, абзацу 4 пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 330/2181/16-а, Верховним Судом в постанові від 19.10.2020 у справі №510/475/17.
Матеріали справи свідчать, що підставою для відмови позивачці у призначенні дострокової пенсії за віком зазначено відсутність документів, які б підтверджували що ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Згідно консультаційного висновку спеціаліста №11 від 10.12.2020, ОСОБА_2 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , (пункт 7) висновок спеціаліста (встановлений діагноз) наслідки органічного ураження центральної нервової системи в формі психоорганічного синдрома з психопатоподібним порушенням поведінки. Комбінований тикозний розлад, синдром де ля Туретта.
У пункті 8 вищевказаного висновку зазначено, що згідно наданої медичної документації при своєчасному зверненні не мав показань для визначення дитиною інвалідом у віці до 6-ти років.
Всі інші надані позивачем медичні документи не містять належних доказів, що її син ОСОБА_2 до шести років мав захворювання, які підтверджують настання інвалідності у дитини до шестирічного віку.
За таких обставин позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, оскільки документи надані Управлінню ПФУ, а саме консультаційний висновок спеціаліста №11 від 10.12.2020 не підтверджує факт, що до шестирічного віку дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Само по собі виховання дитини до шестимісячного віку, без показань для визначення дитиною інвалідом у віці до 6-ти років, не є підставою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства.
Є неприйнятним посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 19.10.2020 у справі №510/475/17, оскільки обставини цієї справи не є тотожними обставинам справи за позовом ОСОБА_1 .
В справі №510/475/17 медичні документи містили доказ, що дитина мала ознаки захворювання до досягнення шестирічного віку, тобто інвалідність настала до досягнення шестирічного віку.
В нашій справі доказів наявності показань для визначення сина позивача дитиною інвалідом у віці до 6-ти років, матеріали справи не містять.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року по справі №200/1640/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року по справі №200/1640/21-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 05 липня 2021 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статтею 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 05 липня 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв