Справа № 560/3438/21
іменем України
05 липня 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л.
розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04 жовтня 2017 року та компенсацію за неотримане речове майно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04 жовтня 2017 року та компенсацію за неотримане речове майно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідач протиправно не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, визначеної Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та за неотримане речове майно. Вказує, що звертався до відповідача із заявою, у якій просив виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, однак отримав відмову.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, в особливий період не надається. При цьому, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною, то і компенсації при звільненні вона не підлягає. Зазначає, що позивач мав право на виплату коштів спірної компенсації пропорційно до прослуженого часу в році звільнення лише за 12 днів відпустки у 2017 році. Щодо компенсації за неотримане речове майно, зазначає, що відповідно до проведеного взаєморозрахунку при звільненні позивача 04.10.2017 з військової служби за службовою невідповідністю (наказ командира військової частини від 04.10.2017 №81) заборгованість щодо не виплати компенсації за неотримане речове майно позивачу - відсутня.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.03.2021 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 04.04.2017.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.10.2017 №81 старший солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 , механік-кулеметник обслуги пускової установки 8 стартової батареї 4 ракетного дивізіону, звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.10.2017 №118-рс з військової служби у запас за пунктом "е" (через службову невідповідність осіб рядового, сержантського старшинського складу у разі невиконання службових обов'язків) частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням вимог частини 8 цієї ж статті. Також 04.10.2017 виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 05.10.2017.
Позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2021 за №30/10/3/705 повідомлено позивача про те, що на момент звільнення позивач рапорт для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно не подавав, відповідні документи для здійснення нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно відсутні.
За змістом довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2021 №30/2/1157 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.11.2016 до 04.10.2017.
За змістом довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2021 №30/2/1158 позивачу додаткова оплачувана відпустка, як учаснику бойових дій з 2017 по 04.10.2017 під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 не надавалась та грошова компенсація при виключенні зі списків військової частини НОМЕР_1 за вказану відпустку та вказаний період не виплачувалась.
За змістом довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2021 №30/2/1150 відповідно до проведеного взаєморозрахунку при звільненні позивача 04.10.2017 з військової служби за службовою невідповідністю (наказ командира військової частини від 04.10.2017 №81) заборгованість військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати компенсації за неотримане речове майно позивача - відсутня.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся до суду з цим позовом.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки".
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Положеннями пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Приписами статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
У свою чергу, абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Положеннями пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про оборону України".
За визначенням, наведеним в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" наведено визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Зміст наведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Проте, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Ця справа відповідає ознакам зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм викладених у постанові Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.
Норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, встановленої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Тому, суд критично оцінює доводи відповідача, викладені в відзиві, про те, що додаткову відпустку, яка встановлена учасникам бойових дій, не віднесено до щорічних відпусток, а тому, як наслідок, не підлягає грошовій компенсації при звільненні в разі її невикористання.
Відповідно до пункту 5 розділу XXXI Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Суд зазначає, що Порядком №260 не встановлено особистого звернення військовослужбовця з відповідним рапортом про виплату йому грошової компенсації, оскільки грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується разом з компенсацією за невикористані дні щорічної основної відпустки. Вирішальним при виплаті вказаної компенсації є невикористання днів відпусток на час звільнення військовослужбовця.
Таким чином, під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, чого відповідачем здійснено не було.
Наведене свідчить, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017 рік є протиправною. Тому, враховуючи наявність у позивача права на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає наявними правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 жовтня 2017 року.
Щодо вимог позивача про компенсацію за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Завдання, організація та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці) врегульовані Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898 (далі - Інструкція №232).
Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Пунктами 2, 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Право на отримання речового майна та право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно регламентовані різними приписами чинного законодавства, при цьому право на отримання компенсації в будь-якому випадку є наслідком наявного права на отримання речового майна.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як встановив суд, позивач звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.10.2017 №118-рс з військової служби у запас за пунктом "е" (через службову невідповідність осіб рядового, сержантського старшинського складу у разі невиконання службових обов'язків) частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням вимог частини 8 цієї ж статті, та 04.10.2017 виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2021 №30/2/1150 при звільненні позивача 04.10.2017 з військової служби за службовою невідповідністю (наказ командира військової частини від 04.10.2017 №81) заборгованість військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати компенсації за неотримане речове майно позивача - відсутня.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за неотримане речове майно та в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно задоволенню не належать.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 жовтня 2017 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк