ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
05 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3570/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс”
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021
по справі №923/3570/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс”
до Приватного підприємства „Таврія Плюс”
про стягнення 10 887,62 грн
В грудні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” (далі - ТОВ “Компанія “Ніко-Тайс”) звернулося до Господарського суду Херсонської області із позовом до Приватного підприємства „Таврія Плюс” (далі - ПП „Таврія Плюс”) в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованості у загальному розмірі 10 887,62 грн, яка складається із суми основного боргу у розмірі 7 749,00 грн, трьох процентів річних у розмірі 660, 24 грн, пені у розмірі 1 349,24 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 128,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2021 позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 7 749,00 грн, три проценти річних у розмірі 660,24 грн, пеню у розмірі 1 349,24 грн, збитки від інфляції у розмірі 1 128,99 грн та судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
09.03.2021 ТОВ “Компанія “Ніко-Тайс” звернулося до суду першої інстанції з заявою про покладення на відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 10 197,62 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 заяву товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Ніко-Тайс” про розподіл судових витрат задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн, в решті вимог заяви відмовлено.
В мотивах оскаржуваного додаткового рішення суд першої інстанції зазначив, що при вирішенні питання про співмірність заявлених ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” до стягнення витрат на правову допомогу, господарським судом враховано, що дана справа в силу приписів чинного законодавства є малозначною, оскільки ціна позову ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” складає 10 887,62 грн. Враховуючи характер та обсяг доказів у справі, а також категорію справи, господарський суд дійшов висновку, що дана справа є справою незначної складності, а, отже, не потребувала від адвоката Грищенко О.М., який представляє інтереси ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” у значній кількості аналогічних справ, вивчення великої кількості законів, підзаконних нормативно-правових актів, а також практики Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” до стягнення витрати на правову допомогу у сумі 10 197,62 грн, розмір яких складає 94% від ціни позову, не відповідають критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів ст. 129 ГПК України, а, отже, задоволення вимог позивача у повному обсязі матиме наслідком покладення на ПП „Таврія Плюс” надмірного тягарю.
Не погодившись із даним додатковим рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулося ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” з апеляційною скаргою в якій просить додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 31 березня 2021 року у справі №916/3570/20 скасувати в частині відмови в задоволенні заяви ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 198,62 грн, прийняти нове рішення, яким заяву ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 197, 62 грн.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване додаткове рішення постановлене із порушенням норм процесуального та матеріального права.
Так апелянт вважає, що суд першої інстанції визначив за власною ініціативою нерозумність, недійсність та нереальність понесених позивачем судових витрат, проте, не зазначив та не навів (окрім власного суб'єктивного пояснення/припущення) жодного належного та допустимого обґрунтування та правового твердження, котрі б надавали можливість встановити, допустити, припустити та стверджувати те, що вказані вимоги заяви є необґрунтованими та неправомірними.
Скаржник стверджує, що вартість (розмір) надання послуг та виконання робіт, які деталізовані в акті здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) були зумовлені підтвердженими фактами несвоєчасного та неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання згідно з договором поставки та договором відступлення права вимоги (цесії).
За твердженням апелянта, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ПІК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Наголошує апелянт й на тому, що в оскаржуваному додатковому рішенні відступіть будь-які математичні розрахунки. При цьому, як вважає апелянт, заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі).
Апелянт також зазначає, що приймаючи оскаржуване додаткове рішення суд першої інстанції визначив 2 000,00 грн, як доцільний реальним та розумним розміром відшкодування щодо понесених скаржником судових витрат на правничу допомогу надану в період з 30 листопада 2020 року по 26 лютого 2021 року - тобто в період майже як три місяці. Виходячи із математичних розрахунків та висновків суду, 666,66 грн за один місяць роботи/надання послуг адвоката с доцільним, реальним та розумним розміром відшкодування щодо понесених скаржником судових витрат на правничу допомогу. Однак, ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» вважає необґрунтованим, безпідставним та протиправним існування до стягнення розміру коштів у сумі 666,66 грн./місяць роботи адвоката згідно з судовим рішенням, в той час як місячна оплата роботи та послуг є значно меншою, ніж вставлений мінімальний розмір прожиткового мінімуму та мінімального розміру заробітної плати.
На думку апелянта, в даному випадку, судом першої інстанції самостійно без правового обґрунтування, керуючись власного думкою, котра не співпадає із чинним законодавством України зроблено підміну понять при оцінці існуючих доказів, обставин та фактів справи, та врахування їх при винесені рішення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №923/3570/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від ПП „Таврія Плюс” в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що позивачем порушено порядок подачі заяви про покладення на відповідача судових витрат, встановлений ст. 221 ГПК України та втрачено право на подачу такої заяви.
Відповідач також наголошує, що розмір витрат на правову допомогу не є співмірним із розміром позовних вимог, оскільки фактично дорівнює сумі позовних вимог.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, звертаючись із позовом до суду першої інстанції, ТОВ “Компанія “Ніко-Тайс” у позовній заяві зазначило, що у майбутньому, з урахуванням умов та на підставі договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) додатково буде змушено понести витрати, пов'язані із розглядом позовної заяви, обсяг яких станом на час звернення із позовом визначити неможливо, адже невідомо коли спір остаточно буде вирішено та який розмір витрат змушений буде додатково понести позивач. При цьому, позивачем вказано, що орієнтовний розмір понесених судових витрат не буде перевищувати вартості аналогічного роду здійснення комплексу правових послуг та робіт в регіонах України. А також, сторони керуються тим, що вартість однієї години роботи адвоката (виконавця) складає до 600 грн. Розмір гонорару не перевищуватиме 7-12% від ціни позову.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2021 позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 7 749,00 грн, три проценти річних у розмірі 660,24 грн, пеню у розмірі 1 349,24 грн, збитки від інфляції у розмірі 1 128,99 грн та судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
09.03.2021 ТОВ “Компанія “Ніко-Тайс” звернулося до суду першої інстанції з заявою про покладення на відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 10 197,62 грн.
В обґрунтування вказаної заяви позивач послався на укладений ТОВ “Компанія “Ніко-Тайс” з адвокатом Грищенком О.М. договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) та акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги).
Приймаючи оскаржуване додаткове рішення суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача компенсації по сплаті судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Водночас, згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Статтею 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У відповідності до ст. 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Статтею 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ст. 27 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).
Згідно із статтею 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”.
З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2020 між позивачем, як замовником, та адвокатом Грищенком Олександром Миколайовичем, як виконавцем, укладено договір № 30-11-2020/11 про надання адвокатських послуг (правової допомоги).
Згідно з п. 1.1 цього договору виконавець зобов'язується надати замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та ПП “Таврія Плюс”, які виникли у зв'язку з несвоєчасним та неналежним виконання грошового зобов'язання на підставі договору поставки №361 від 15.07.2010 та договору №24-11-2020 відступлення права вимоги (цесії) від 24.11.2020.
Зокрема, за змістом пункту 2.1 договору виконавець зобов'язаний:
- надати замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та ПП “Таврія Плюс”, які виникли у зв'язку з несвоєчасним та неналежним виконання грошового зобов'язання на підставі договору поставки №361 від 15.07.2010 та договору № 24-11-2020 відступлення права вимоги (цесії) від 24.11.2020;
- надати консультації з приводу можливого та законодавчо доцільного стягнення із боржника, обрахованого відповідно до норм чинного законодавства розміру 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником перед замовником зобов'язання;
- надати консультації з питань практичного застосування норм цивільного, господарського та господарсько-процесуального законодавства із врахуванням останніх змін та доповнень, що стосуються зазначених правовідносин та підстав їх виникнення;
- підготувати та написати від імені замовника до господарського суду відповідну позовну заяву;
- представляти інтереси замовника у суді під час розгляду судової справи за поданим позовом;
- здійснювати інші процесуальні заходи, направлені на виконання умов та обов'язків виконавця за договором;
- забезпечити своєчасність вчинення необхідних юридичних та фактичних дій в межах предмету договору з урахуванням вимог чинного законодавства України.
У відповідності до п. 3.1 договору вартість однієї години виконавця складає 600 грн.
За змістом п. 3.8. розмір гонорару виконавцю у випадку прийняття позитивного рішення на користь замовника визначається на рівні 5-12% від розміру грошових коштів, які підлягають до стягнення відповідно до рішення суду.
Як слідує безпосередньо із Акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 05.03.2021, складеного між адвокатом Грищенком Олександром Миколайовичем та позивачем, адвокатом надані наступні види робіт на загальну суму 10 197,62 грн:
- зустріч із замовником з метою з'ясування обставин справи - 1 година;
- надання консультації з питань практичного застосування норм цивільного, господарського та господарсько-процесуального законодавства із врахуванням останніх змін та доповнень - 2 години;
- здійснення аналізу та дослідження переданих матеріалів (документів), що стосуються даного майнового спору, надання усних та письмових консультацій, правових висновків, довідок із правових питань - 2 години;
- здійснення пошуку, ознайомлення, аналізу та дослідження можливої зміни та/або залишенням без змін судової практики (правової позиції) різними судовими інстанціями, що стосуються позовних вимог - 2 години;
- організація, процесуально-правовий супровід, належне процесуальне проведення робіт/послуг щодо розроблення, здійснення нарахування 3% річних та інфляційних втрат - 1 година;
- організація, процесуально-правовий супровід, належне процесуальне проведення робіт/послуг щодо розроблення, підготовки тексту позову та наповнення його правовим змістом, належним обґрунтуванням правомірності доводів та посилань - 3 години;
- організація, процесуально-правовий супровід, належне процесуальне проведення робіт/послуг щодо технічного розроблення та виготовлення примірника позовної заяви - 1 година;
- ознайомлення із запереченнями/відзивом - 2 години;
- організація, процесуально-правовий супровід, належне процесуальне проведення робіт/послуг щодо розроблення, підготовки тексту відповіді на відзив/заперечення відповідача - 1 година;
- гонорар адвоката на підставі пункту 3.8. договору - 11% ціни позову - 1197,62 грн.
Відповідно до ч.ч. 4, 5,6 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Так, під час розгляду заяви позивача у суді першої інстанції, відповідачем було надано свої заперечення в яких, серед іншого, наголошено, що заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу є неспівмірною, оскільки фактично дорівнює сумі позовних вимог та збільшує суму стягнення майже вдвічі.
Судова колегія зазначає, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 цього Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (наведений правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до ч.3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04, п. 269).
Таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного суду від 30 листопада 2020 року по справі № 922/2869/19.
Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст.13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/15621/19 від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Так, судова колегія зазначає, що дана справа з урахуванням приписів чинного процесуального законодавства є малозначною, оскільки ціна позову складає 10 887,62 грн. Також з огляду на предмет позову, наявні у матеріалах справи докази та категорію справи, дана справа є справою незначної складності, а, отже, не потребувала від представника позивача вивчення великої кількості законів, підзаконних нормативно-правових актів, а також практики Верховного Суду.
Так, слід відзначити, що у Акті здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 05.03.2021, серед іншого, вказано надання адвокатом такої послуги як здійснення пошуку, ознайомлення, аналізу та дослідження можливої зміни та/або залишенням без змін судової практики (правової позиції) різними судовими інстанціями, що стосуються позовних вимог - 2 години, а також організація, процесуально-правовий супровід, належне процесуальне проведення робіт/послуг щодо розроблення, підготовки тексту позову та наповнення його правовим змістом, належним обґрунтуванням правомірності доводів та посилань - 3 години.
В той же час, колегія суддів зауважує, що у провадженні Господарського суду Херсонської області перебувала аналогічна справа №923/1312/20 за позовом ТОВ “Компанія “Ніко-Тайс” до ТОВ “ВКФ “Ізумруд” про стягнення загальної суми заборгованості у розмірі 5 048,34 грн. Доводи ТОВ “Компанія “Ніко-Тайс” за вказаним позовом та за позовом до ПП „Таврія Плюс” були майже ідентичними, а тому складення позовної заяви та вивчення судової практики не потребувало для адвоката великої кількості часу.
Також слід відзначити, що такі послуги як організація, процесуально-правовий супровід, належне процесуальне проведення робіт/послуг щодо технічного розроблення та виготовлення примірника позовної заяви не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Судова колегія зазначає, що позивачем не доведено особливої складності справи, дійсності та необхідності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, не доведено реальність та неминучість понесених витрат на професійну правничу допомогу, деякі послуги взагалі не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, що заявлені ТОВ „Компанія „Ніко-Тайс” до стягнення витрати на правову допомогу у сумі 10 197,62 грн, розмір яких складає 94% від ціни позову, не відповідають критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів ст. 129 ГПК України, а, отже, задоволення вимог позивача у повному обсязі матиме наслідком покладення на ПП „Таврія Плюс” надмірного тягарю.
А тому, враховуючи фактичний об'єм наданих юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, судова колегія вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про відшкодування понесених позивачем судових витрат в сумі 2 000 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що місячна оплата роботи та послуг адвоката, яка стягнута судом першої інстанції є значно меншою, ніж вставлений мінімальний розмір прожиткового мінімуму та мінімального розміру заробітної плати, оскільки скаржником не наведено жодного положення чинного законодавства, яке б визначало розмір послуг адвоката виходячи із мінімального розміру прожиткового мінімуму або мінімального розміру заробітної плати. .
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного додаткового рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі №923/3570/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою ухвалення та складання повного судового рішення є 05.07.2021.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Мишкіна М.А.