Справа № 466/1197/21
23 червня 2021 року м.Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
у складі: головуючого - судді Невойта П.С.,
секретаря с/з Семків Х.І.,
справа № 466/1197/21 провадження 2/466/1154/21
розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Манукян М.А.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача адвоката Бородійчука Д.О.,
Представник позивача адвокат Манукян М.А. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 та просить суд ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 76790,00 гривень, як грошову компенсацію 1/2 частку транспортного засобу-автомобіль марки «Mitsubishi Lancer IX 1.6» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , вирішити питання судового збору.
В обґрунтування позивних вимог покликається на те, що сторони перебували у шлюбі, який рішенням Франківського районного суду м.Львова розірвано. Під час шлюбу сторонами набуто у спільну власність за спільні кошти транспортний засіб - автомобіль «Mitsubishi Lancer IX 1.6» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Оскільки, відповідач добровільно не хоче розділити майно, а саме компенсувати 1/2 вартості транспортного засобу, то вона змушена звернутися до суду за захистом порушеного її права.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву покликається на те, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Франківського районного суду м.Львова, в якому встановлено «…що сторони тривалий час проживають окремо, не ведуть спільного господарства…», відтак це доводить те, що позивач за цим позовом не може претендувати на частину вартості спірного автомобіля. Зазначає, що починаючи з 04.04.2018 ОСОБА_2 проживає окремо від позивача, а після того як почали проживати окремо він позичив кошти у розмірі 150 тисяч гривень у своєї матері на придбання транспортного засобу. Даний факт підтверджується розпискою. Зазначає, що в листопаді 2019 року автомобіль продано за 32 000 гривень матері, а не за 153 000 гривень як зазначає позивач. Просить відмовити у позові.
27.04.2021 подано відповідь на відзив. В обґрунтування відзиву зазначається що рішення про розірвання шлюбу прийнято майже через рік після придбання транспортного засобу та в рішенні не зазначено конкретно скільки сторони проживають окремо і з якого часу, а тому не може бути взято в якості доказу щодо встановлення відсутності правових підстав для задоволення позову. Зазначає, що укладення розписки про позику коштів створено штучно, оскільки жодних доказів про те, що позивачем повернуто кошти не зазначено. Вказує та те, що транспортний засіб проданий відповідачем ще до розірвання шлюбу, а дата реєстрації транспортного засобу за матір'ю відповідача не збігається з твердженням відповідача про продаж автомобіля у листопаді 2019 року. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 10.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
В судовому засіданні позивач та представник позивача Манукян М.А., яка діє на підставі ордеру серії ВС№1059068 від 16.02.2021 року /арк.спр.6/ позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
Відповідач та представник відповідача Бородійчук Д.О., який діє на підставі ордеру серії ВС№1068970 від 06.04.2021 року /арк.спр.40/ в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позовних вимог.
Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд приходить такого висновку.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини,які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб,які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст.ст.77-78 ЦПК України.
Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд встановив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 02.06.2012, який рішенням Франківського районного суду м.Львова від 04.10.219 розірвано /арк.спр.21-22/.
Від даного шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд встановив та сторонами не заперечувалося, що 27.04.2018 року придбано автомобіль марки «Mitsubishi Lancer IX 1.6» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу від 13.02.2019 №7453/19/000457 ОСОБА_5 набула у власність «Mitsubishi Lancer IX 1.6» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 вартістю 32 000 гривень /арк.спр.11-13/.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 дала показання про те, що вона є мамою позивачки. Вона часто відвідувала сімю доньки та їй було відомо про їх відносини, ведення госопдарства. Оскільки відносини між подружжям після народження другої дитини почали псуватися, чоловік десь на весні 2018 року пішов з дому на квартиру, але його речі були до травня-червня у квартирі. До того ж він приходив додому, т.я. зустрічасвся з дітьми та мав ключі від квартири. Їй дійсно було відомо про заощадження дітей, які складалися як з доходів зятя та доньки, кошти після народження другої дитини. Ця сума складала 150 тис.грн. Коли весною 2018 року ОСОБА_7 пішов з квартири, він забрав усі кошти, не залишивши таких для проживання доньки з двома дітьми. Під час кількох зустрічей у травні-червні 2018 року їй від ОСОБА_8 стало відомо про те, що він придбав автомобіль.
Свідок ОСОБА_9 будучи в суді пояснив, що він знає подружжя, т.я. є Хресним батьком дитини. Зі слів ОСОБА_8 йому стало відомо, що останній придбав автомобіль за кошти своїх батьків вже тоді, коли проживав окремо від сімї на орендованій квартирі.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що з відповідачем рініше працювали разом. Йому не відомо коли придбав ОСОБА_8 автомобіль, але з його слів вже тоді, коли проживав окремо від сімї.
На підтвердження своїх заперечень відповідач подав такі докази:
Договір оренди квартири від 04.04.2018, згідно якого ОСОБА_2 орендує однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 /арк. спр.56-58/;
Розписка від 07 квітня 2018 року, згідно якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 150 000 гривень, які зобов'язується повернути через 5 років, на придбання автомобіля /арк. спр.59/.
Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вказаною постановою роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
При вирішенні питання про стягнення грошових коштів під час поділу спільного майна подружжя, суд приймає до уваги, що спірний автомобіль був придбаний під час шлюбу. З показань свідка ОСОБА_6 вбачається, що подружжя мало заощадження, оскільки обидвоє працювали, а також кошти при народженні дитини. Такі показання є логічними та суд їх приймає до уваги. При цьому показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 є такими, що надані зі слів інших, а тому судом оцінюються критично.
Щодо письмового доказу як розписка від 07.04.2018 (арк.спр.59) надана відповдіачем ОСОБА_5 як підставу позики грошей в сумі 150 тис.грн. для придбання автомобіля, то суд зазначає наступне. Зазначена розписка укладена між мамою і сином та не засвідчена. Однак, зазначений документ не спростовує того факту, що подружжя мало власні збережені кошти.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що автомобіль «Mitsubishi Lancer IX 1.6» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 придбано під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач відчужив його без згоди позивача як іншого із подружжя, а тому підлягає стягнення з відповідача на користь позивача грошова компенсація вартості належної поивачу частини спірного транспортного засобу.
Щодо вартості транспортного засобу, то позивач зазначає, що ринкова вартість спірного автомобіля на момент відчуження становила 153580,00 гривень, що стверджується довідкою ТзОВ «Периметр», а відповідач стверджує, що вартість зазначеного транспортного засобу є 32000,00 гривень.
Отже, між сторонами не досягнуто згоди щодо вартості зазначеного рухомого майна. Судом встановлено і сторони не заперечують, що автомобілем користувався постійно до відчуження відповідач ОСОБА_11 , а після того періодично. Позивач в користуванні спірного автомобіля не мала, характеристика автомобіля їй невілома.
Згідно довідки від 04.11.2020 ТзОВ "Периметр" (арк.спр.15) вартість автомобіля «Mitsubishi Lancer IX 1.6» 2007 року випуску з комплектацією механічною коробкою передачі становить 147720 грн., з комплектацією автоматичною коробкою передач становить 153580 грн. Позивач в судовому засіданні повідомила, що оскільки їм не відома комплектація автомобіля, тому вони просять стягнути половину вартості автомобіля, яка становить меншу вартість, а саме: з комплектацією механічною коробкою передачі - 147720 грн.
Також в матеріалах справи наявний договір купівлі-комісії даного транспортного засобу (арк.спр. 11-14), що підтверджує реалізацію транспортного засобу за ціною 32000 грн. Відповідач при цьому не надав доказів пошкодженння автомобіля, а його ринкова вартість за загальнодоступними показниками становить у більше ніж 5 разів, тому суд при вирішенні грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля виходить з розрахунків від вартості базової комплектації з механічною коробкою передачі автомобіля «Mitsubishi Lancer IX 1.6» 2007 року випуску, що становить 147720,00 гривень.
Отже, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги підлягають до задоволення частково.
Питання судових витрат вирішити в порядку ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 12, 13, 76, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,
позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 73860,00 гривень, як грошову компенсацію 1/2 частку транспортного засобу-автомобіль марки «Mitsubishi Lancer IX 1.6» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та 908,00 гривень сплаченого судового збору.
У решті у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , прож. АДРЕСА_4 .
Повний текст судового рішення виготовлений 29.06.2021 року.
Суддя П. С. Невойт