Ухвала
Іменем України
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 754/3144/21
провадження № 61-10012ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянськогорайонного суду м. Києва від 01 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимогщодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктор Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Людмила Сергіївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння,
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимогщодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко В. П., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Л. С., про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, задоволено заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Середницької-Короп С. Ю. про забезпечення позову.
Накладено арешт на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:475:0013.
Заборонено вчинення будь-яких будівельних робіт на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:475:0013.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Київський апеляційний суд у своїй постанові від 18 травня 2021 року вказав, що на час розгляду справи існує достатньо обґрунтоване припущення, що ОСОБА_1 , як новий власник спірного майна, може розпорядитися ним, зокрема відчужити його іншим особам до вирішення справи по суті, що у подальшому може утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду. Матеріали справи підтверджують існування між сторонами спору, а реєстрація за відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку свідчить про існування у останньої, як в одноособового власника, можливості вільно, на власний розсуд розпорядитись вищевказаним майном.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що накладення арешту на нерухоме майно є співмірним із заявленими позовними вимогами, обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача ОСОБА_1 ,оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитисяним.
У червні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у вищевказаній справі.
Свої вимоги заявник обґрунтувала порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що регламентують порядок доказування стороною тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, а також неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 554/6830/17 та від 10 квітня 2019 року у справі № 554/1893/17, оскільки саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування підтвердженого доказами не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Крім того, ОСОБА_1 також зазначила, що в порушення вимог статей 260, 382 ЦПК України, суди першої та апеляційної інстанцій жодним чином не обґрунтували необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснювати будь-які будівельно-ремонтні роботи на земельній ділянці з урахуванням доцільності, адекватності, розумності такого заходу забезпечення позову та збалансованості інтересів сторін.
За приписамичастини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, заявленим позовним вимогам.
При оцінці зазначеної співмірності, слід ураховувати безпосередній зв'язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказаланаступне: «Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
З огляду на те, що між сторонами справи виник спір з приводу земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0013, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки та витребування її з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане майно та встановлення заборонивчинення будь-яких будівельних робіт на указаній земельній ділянці.
Крім того, доводам касаційної скарги стосовно відсутності доказів на підтвердження наявності реальної загрози відчуження відповідачем спірної земельної ділянки на користь третіх осіб та/або проведення на ній будівельних робіт надана належна оцінка судом апеляційної інстанції, обрані позивачем види забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами і не є вирішенням справи по суті позовних вимог.
При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову суди здійснили оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів та дійшли вірного висновку про забезпечення позову.
Усі інші доводи, якими ОСОБА_1 обґрунтовує касаційну скаргу, не можуть слугувати підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на незгоді заявника з ухваленими судовими рішеннями, зводяться до переоцінки судом доказів, що згідно звимогами статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 394, 406 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянськогорайонного суду м. Києва від 01 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимогщодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктор Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Людмила Сергіївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіннявідмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков