9 червня 2021 року
м. Київ
справа № 761/4425/19
провадження № 61-22434св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Охоронне підприємство «Група Скіф»,
відповідачі: Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Сетам»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне підприємство «Група Скіф» на ухвалуШевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року, постановлену у складі судді Макаренко І. О., та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Охоронне підприємство «Група Скіф» (далі - ТОВ «ОП «Група Скіф») звернулось з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА), ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство (далі - ДП) «Сетам», про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позов мотивовано тим, що автомобіль, який був відчужений за оспорюваним договором купівлі-продажу, є власністю позивача, оскільки придбаний за кошти, які надходили на рахунок ТОВ «ОП «Група Скіф» в результаті здійснення господарської діяльності за договорами надання охоронних послуг, договорами фінансової допомоги, договорами позики і страхового відшкодування.
Вказувало, що відповідно до вимог частини п'ятої статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»
(далі - Закон № 772-VIII) АРМА має право передати активи для реалізації без згоди власника лише на підставі ухвали слідчого судді або суду. Однак відповідна ухвала слідчим суддею або судом не постановлялась, а ТОВ «ОП «Группа Скіф» згоди на реалізацію майна не надавало.
Крім того, позивач зазначав про відсутність протоколу електронних торгів
ДП «Сетам» щодо продажу вказаного майна, тому АРМА продало належний позивачу транспортний засіб Toyota Camry2012 року випуску з номерним знаком НОМЕР_1 за ціною 538 105 грн ОСОБА_1 на підставі неіснуючих протоколів електронних торгів.
За таких обставин просило визнати недійсним договір купівлі-продажу
від 6 грудня 2017 року, укладений АРМА та ОСОБА_1 ; стягнути з АРМА майнову шкоду, завдану вчиненням недійсного договору купівлі-продажу
від 6 грудня 2017 року, у розмірі 538 105,82 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року закрито провадження у справі.
Закриваючи провадження в справі, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини, що стосуються здійснення АРМА як суб'єктом владних повноважень дій, спрямованих на реалізацію своїх владних управлінських функцій, що вказує на необхідність вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне підприємство «Група Скіф» залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про закриття провадження з підстав того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що предметом позову є дії та рішення АРМА як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими повноваженнями, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2019 року ТОВ «ОП «Група Скіф» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києві
від 24 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 13 листопада 2019 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції про те, що між сторонами у справі виник публічно-правовий спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що пред'явленим позовом товариство не оскаржувало дії АРМА як суб'єкта владних повноважень, а вказувало на відсутність у останнього повноважень на укладення спірного договору купівлі-продажу транспортного засобу.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували, що співвідповідачем у цій справі є фізична особа - ОСОБА_1 , що виключає можливість розгляду справи у порядку адміністративного судочинства.
Позиція інших учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «ОП «Група Скіф», який не може бути врахований касаційним судом, оскільки, в порушення статті 178 ЦПК України, до відзиву не надано документів, що підтверджують її повноваження як представника АРМА відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема, не надано доказів призначення ОСОБА_2 на посаду головного спеціаліста відділу представництва в судах України центрального апарату АРМА, про що вона зазначає у відзиві.
У лютому 2020 року представник ДП «Сетам» - адвокат Конепуд Д. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «ОП «Група Скіф», в якому зазначив про безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції і ухвалою цього ж суду від 2 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне підприємство «Група Скіф» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що між сторонами у цій справі виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Натомість, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18).
При цьому під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Предметом позову в цій справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного АРМА та ОСОБА_1 , на підтсаві якого, за твердженням позивача, він втратив належне йому майно, та відшкодування майнової шкоди, завданої вчиненням такого договору.
Правові та організаційні засади функціонування АРМА визначено приписами Закону № 772-VIII, відповідно до частини першої статті 2 якого АРМА є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
Визначаючи характер спірних правовідносин у цій справі, колегія суддів звертає увагу, що за змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 1 Закону № 772-VIII термін «активи» у цьому Законі вживається в такому значенні - це кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні. Водночас «управлінням активами» є діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.
Крім цього, Закон № 772-VIII визначає функції і повноваження АРМА, за змістом пункту 4 частини першої статті 9 та пункту 4 частини першої статті 10 якого АРМА виконує функції, зокрема, з організації здійснення заходів, пов'язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами, з метою виконання яких, у тому числі, укладає цивільно-правові угоди з юридичними та фізичними особами з питань, пов'язаних з проведенням оцінки та управлінням активами.
Виходячи з викладеного, АРМА як суб'єкт владних повноважень (центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом), реалізовуючи державну політику у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні, може брати участь не лише в публічно-правових відносинах щодо здійснення ним владних управлінських функцій, а може бути й учасником відносин, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності (приватноправових відносин), - під час здійснення АРМА діяльності з володіння, користування та/або розпорядження вказаними активами, належними фізичним чи юридичним особам, яка безпосередньо стосується виникнення, зміни або припинення прав таких осіб на ці активи.
У справі, яка переглядається, наслідком дій АРМА, спрямованих на організацію і проведення торгів з продажу спірного майна, та укладення на їх підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 , стало припинення права власності ТОВ «ОП «Група Скіф» на це майно.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна (активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні) має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав ТОВ «ОП «Група Скіф» на відповідне майно, тобто є приватноправовим, а з огляду на суб'єктний склад сторін - підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).
За таких обставин колегія суддів вважає касаційну скаргу обґрунтованою, а оскаржувані судові рішення такими, що постановлені з порушенням вимог процесуального законодавства, і тому ці рішення підлягають скасуванню.
У частині третій статті 406 ЦПК України передбачено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Оскільки суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин та постановив ухвалу про закриття провадження у справі, а суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді цієї ухвали не виправив допущені судом першої інстанції порушення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне підприємство «Група Скіф» задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук