21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 229/4081/16-ц
провадження № 61-8570св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіна Марина Анатоліївна,
відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Групп», ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 10 травня 2017 року, ухвалене у складі судді Гонтар А. Л., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 2 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Новосядлої В. М., Азевича В. Б., Новосьолової Г. Г.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») Славкіна М. А.звернулася з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Альфа-Групп», ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними.
Позов мотивувала тим, що 8 жовтня 2014 року з поточного рахунку ТОВ «Альфа-Групп» № НОМЕР_1 , який обслуговувався у ПАТ «ВіЕйБі Банк», на поточний рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_2 перераховані грошові кошти у розмірі 149 998 грн; призначенням платежу вказано оплату за договором поворотної фінансової допомоги від 7 жовтня 2014 року.
9 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про видачу готівки у розмірі 149 998 грн. Цього ж дня ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 уклали договір банківського вкладу «НВУ» № 853554/2014 та договір банківського вкладу на вимогу «Для виплат» № НОМЕР_3 .
На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ)
від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.
Перевіркою правочинів, укладених ПАТ «ВіЕйБі Банк» у період
з 3 жовтня 2014 року до 20 листопада 2014 року з порушеннями обмежень НБУ, встановлено, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та
ТОВ «Альфа-Групп»здійснили ряд операцій, в результаті яких збільшилася гарантована Фондом сума відшкодування за вкладами фізичних осіб, а саме: з поточного рахунка ТОВ «Альфа-Групп»№ НОМЕР_1 на поточний рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_2 перераховані грошові кошти у розмірі
149 998 грн. 8 жовтня 2014 року ТОВ «Альфа-Групп»та ОСОБА_2 уклали договір зворотної фінансової допомоги на суму 149 998 грн. 9 жовтня 2014 року ОСОБА_2 розмістив на депозитному рахунку ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 149 998 грн шляхом проведення операції з видачі готівки з рахунку № НОМЕР_2 ( ОСОБА_2 ) через касу банку та одночасно операції із зарахування через касу цієї ж суми на депозитний рахунок № НОМЕР_4 ( ОСОБА_1 ). Обидві операції здійснено через рахунок НОМЕР_5 каси відділення № 51.
В результаті здійснення зазначених операцій ті кошти, які ТОВ «Альфа-Групп» мало б отримати як кредитор за рахунок ліквідаційної маси ПАТ «ВіЕйБі Банк», товариство за допомогою відповідачів та проведених банком операцій, має намір отримати за рахунок Фонду. Крім того, зазначені операції проведено під час дії обмежень, встановлених до ПАТ «ВіЕйБі Банк» як до проблемного банку. На думку позивача, спірні правочини, які вчинені відповідачами та ПАТ «ВіЕйБі Банк», впливають на розмір відшкодування Фонду реальним вкладникам
ПАТ «ВіЕйБі Банк».
За таких обставин уповноважена особа просила визнати недійсним з моменту його вчинення правочин щодо перерахування грошових коштів з рахунку
ТОВ «Альфа-Групп» № НОМЕР_1 на поточний рахунок фізичної особи ОСОБА_2 від 8 жовтня 2014 року у розмірі 149 998 грн; визнати недійсним з моменту його вчинення договір банківського вкладу «НВУ» № 853554/2014
від 9 жовтня 2014 року, договір банківського вкладу на вимогу; застосувати до зазначених правочинів наслідки їх недійсності.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 10 травня
2017 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення договору банківського вкладу ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 банк не визнано неплатоспроможним, тому будь-які обмеження щодо зняття та внесення коштів на депозитні рахунки були відсутні. Суд вважав недоведеними посилання позивача про розміщення ОСОБА_2 коштів на рахунку
ОСОБА_1 .
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 2 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» відхилено, а рішення Дружківського міського суду Донецької області від 10 травня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки оспорювані правочини укладені у жовтні 2014 року посадовими особами банку, які мали право вчиняти правочини платоспроможного на той час банку; процедуру виведення банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації розпочато з 21 листопада
2014 року, тому твердження позивача щодо нікчемності правочину на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вважав безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2017 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіна М. А. звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 10 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 2 листопада 2017 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що здійснення відповідачами та банком операцій з перерахування коштів проведено під час дії обмежень, встановлених щодо ПАТ «ВіЕйБі Банк» як до проблемного банку, та призвело до збільшення гарантованої суми відшкодування Фондом за вкладами осіб. Вказує, що оспорювані правочини укладені з порушенням вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» внаслідок зловмисної домовленості сторін з метою збільшення гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду за вкладами фізичних осіб.
Зазначає, що перерахування грошових коштів відбулося після прийняття постанови Правління НБУ від 3 жовтня 2014 року № 631/БТ, якою ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії проблемних та встановлено обмеження щодо його діяльності, що суперечить Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і призвело до збільшення гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами фізичних осіб.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 7 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
13 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції і ухвалою цього ж суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Правління НБУ № 631/БІ від 3 жовтня 2014 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії проблемних та встановлено обмеження щодо його діяльності, зокрема, заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована Фондом сума відшкодування за вкладами фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок процентів.
Постановою Правління НБУ № 733 від 20 листопада 2014 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних і з 21 листопада 2014 року рішенням виконавчої дирекції Фонду запроваджено тимчасову адміністрацію.
15 та 22 лютого 2015 року рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 35 та № 213 продовжено строк дії тимчасової адміністрації в ПАТ «ВіЕйБі Банк».
Для перевірки правочинів, які укладав ПАТ «ВіЕйБі Банк», на підставі наказу
НБУ № 76 від 31 січня 2015 року створено комісію, якою проведено перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених банком) в період
з 3 жовтня 2014 року до 20 листопада 2014 року.
З акта вказаної комісії суди встановили, що 9 жовтня 2014 року ОСОБА_2 перерозмістив кошти у сумі 149 998 грн на депозитному рахунку ОСОБА_1 шляхом проведення операції з видачі готівки у сумі 149 998 грн з рахунку НОМЕР_6 через касу банку та одночасно операції по зарахуванню через касу цієї ж суми на депозитний рахунок НОМЕР_4 .
З копії платіжного доручення № 1924 від 8 жовтня 2014 року суди встановили, що ОСОБА_2 отримав від ТОВ «Альфа-Групп» 149 998 грн згідно з договором поворотної фінансової допомоги від 8 жовтня 2014 року.
9 жовтня 2014 року ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» уклали договір банківського вкладу «НВУ» № 853554/2014 та договір банківського вкладу на вимогу «Для виплат» № НОМЕР_4 .
Суди встановили, що ОСОБА_1 особисто зарахував грошові кошти у розмірі 149 998,00 грн на депозитний рахунок, укладений на виконання угоди № 853554/2014 від 9 жовтня 2014 року
24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 достроково розірвав депозитний договір, а грошові кошти перерахував на власний поточний рахунок № НОМЕР_7 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М. А. на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 10 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 2 листопада 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсним правочину перерахування коштів ТОВ «Альфа-Групп» на рахунок ОСОБА_2 .
Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), який регулює ці правовідносини.
Відповідно до пункту 16 статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України в цих правовідносинах.
Суди встановили, що з 21 листопада 2014 року розпочато процедуру введення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» і з цього часу банк не мав права здійснювати ведення рахунків фізичних та юридичних осіб, тобто фактично був позбавлений права виконувати будь-які операції за рахунками клієнтів, у тому числі здійснювати розміщення вкладу.
Частиною другою статті 38 Закону № 4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони
за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів щодо витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу.
Ухвалючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним правочину щодо перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ «Альфа-Групп» на поточний рахунок ОСОБА_2 , здійснене 8 жовтня 2014 року, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що перерахування грошових коштів не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, а є транзакцією, яка не може бути визнана нікчемною.
Колегія суддів враховує, що здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку.
Отже, Фонд не має повноважень визнавати нікчемними транзакції щодо перерахування коштів з одного рахунку на інший у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 (провадження
№ 11-104апп18, а також у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року
у справі № 185/9773/16-ц (провадження № 61-42946св18), від 8 квітня 2020 року у справі № 344/9076/16-ц (провадження № 61-8520св19), від 15 липня 2020 року у справі № 344/9009/16-ц (провадження № 61-5723св19) та від 3 лютого 2021 року у справі № 344/9045/16-ц (провадження № 61-15325св19).
За таких обставин суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову в цій частині, проте мотиви такої відмови перерахуванням коштів, здійсненим до початку процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк», є помилковими.
Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів банківського вкладу та застосування наслідків недійсності правочину
Законом України № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених
у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь
у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк
у приватноправових відносинах з третіми особами.
Частинами першою, третьою статті 36 Закону № 4452-VI у редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин встановлено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації до її припинення. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними.
Згідно з частинами другою, третьою статті 38 Закону № 4452-VI у вказаній редакції Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку, іншому ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Таким чином, згідно зі статтями 37, 38 вказаного Закону Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення фактів нікчемності правочинів, повідомлення про виявлення нікчемного правочину його сторін.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк
не наділені повноваженнями приймати рішення про визнання правочинів нікчемними.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна
зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує
чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19),
від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
У пунктах 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 червня
2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено,
що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони
не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним
у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня
2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено,
що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує
чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У справі, що переглядається, банк просив на підставі частини третьої
статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визнати недійсним правочин, для якого законом встановлена нікчемність, тому судові рішення в цій частині підлягають зміні, оскільки заявлені банком вимоги не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
Такий висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 9 жовтня 2019 року у справі № 229/4374/16-ц (провадження
№ 61-7618св18), від 8 квітня 2020 року у справі № 344/9076/16-ц (провадження № 61-8520св19), від 15 липня 2020 року у справі № 344/9009/16-ц (провадження № 61-5723св19) та від 3 лютого 2021 року у справі № 344/9045/16-ц (провадження № 61-15325св19).
Разом з тим, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про недоведення обставин щодо перерозміщення ОСОБА_2 або перерахування ТОВ «Альфа-Групп» грошових коштів у розмірі 149 998 грн на рахунок ОСОБА_1 .
Враховуючи встановлені судами попередніх інстанції обставини, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати нікчемними оспорювані у цій справі договори банківських вкладів, укладені ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 , оскільки позивач не довів, що цей правочин призвів до збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами фізичних осіб, що підлягає виплаті Фондом при проведенні процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк».
Недоведення позивачем цих обставин виключає підстави вважати укладені з ОСОБА_1 договори нікчемними в силу пункту 7 частини третьої
статті 38 Закону № 4452-VI і, відповідно, застосовування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За таких обставин суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову в цій частині, проте мотиви такої відмови про недоведення підстав для визнання договорів банківського вкладу недійсними, є помилковими.
Відповідно до статті 412 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак вказали неналежні мотиви та підстави для такої відмови, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні у їх мотивувальних частинах.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну судових рішень у їх мотивувальних частинах, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 412 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни задовольнити частково.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 10 травня 2017 рокута ухвалу апеляційного суду Донецької області від 2 листопада 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук