ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2021 року м. Київ № 640/14175/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю
секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового
провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства оборони України
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
24.06.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- скасувати рішення Міністерства оборони України від 13.02.2020 у формі затвердження Міністром оборони України 13.02.2020 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2020 № 16 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, яка виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зокрема позивач зазначає, що встановлення інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, підтверджується довідкою МСЕК від 19.11.2019 серії 12ААБ № 620047; з метою реалізації права на одноразову грошову допомогу позивач подав до відповідача заяву з усіма необхідними документами, які передбачені законодавством України для призначення одноразової грошової допомоги, проте відповідачем було відмовлено у призначенні допомоги відповідно до протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 07.02.2020 № 16, яке доведено до відмова вих. Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 28.02.2020 № 7/10828/7; відповідно п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми; разом з тим, позивач зазначає, що йому встановлено інвалідність ІІ групи з 01.11.2019, тобто різниця у часі між первинним встановленням інвалідності та встановленням вищої групи інвалідності становить більше двох років; тому до останнього не може бути застосовано ч. 4 ст.16-3 Закону № 2011 та п.8 Постанови № 975 та має бути призначена одноразова грошова допомога у разі інвалідності без урахування раніше виплаченої суми; крім того, позивач посилається на п. 2 ст. 16-3 Закону № 2011 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права; між тим, позивач також просить суд звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України; додатково позивач зазначає, що спірні правовідносини між сторонами виникли саме у день встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
07.07.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження у адміністративній справі № 640/14175/20 і постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
27.07.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки ІІ група інвалідності позивачу була встановлена через три роки після первинного встановлення ІІІ групи інвалідності; тобто, у позивача відбулася зміна ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (28.10.2016) на ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (01.01.2019); до даних спірних правовідносин застосовується законодавство, що діяло станом на 19.11.2019, а саме: п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII, який набрав чинності з 01.01.2014, та застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014, а також Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017); дві ці норми п. 4 ст. 16-3 Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком; дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності; відповідач зазначає, правовідносини щодо первинного встановлення інвалідності виникли після набрання чинності вищезазначеним Законом, тому п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до позивача; на час первинного встановлення III групи інвалідності позивачеві (28.10.2016) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла; з дня первинного встановлення III групи інвалідності до дня встановлення II групи інвалідності минуло понад 3 роки; відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 07.07.2020 було запропоновано позивачу подати до суду у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали відповідь на відзив.
Як вбачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105105170676, ухвала була вручена 15.07.2020 позивачу.
Отже, зважаючи на отримання позивачем ухвали про відкриття провадження у справі № 640/14175/20, суд вважає, що позивач своє право на подачу відповіді на відзив не реалізував, а тому вирішення справи здійснюється за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 в період з 12.08.2015 по 18.02.2016, та з 25.05.2016 по 01.09.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях. Зазначене підтверджується довідкою від 01.09.2016 № 2315, яка видана Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
08.04.2016 ОСОБА_1 було видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки МСЕК серії 12ААА № 072502 від 01.11.2016, ОСОБА_1 було первинно встановлено ІІІ групу інвалідності з 28.10.2016 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Згідно до довідки МСЕК серії 12ААА № 651349 від 20.12.2017, ОСОБА_1 було продовжено ІІІ групу інвалідності з 01.11.2017 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Згідно до довідки МСЕК серії 12ААБ № 216385 від 20.05.2019, ОСОБА_1 було продовжено ІІІ групу інвалідності з 01.11.2018 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Згідно довідки МСЕК серії 12ААБ № 620047 від 19.11.2019 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 01.11.2019 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2020 № 16, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення групи інвалідності. Зазначено, що допомога у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена в сумі 217 500 грн.
Позивач, вважаючи таке рішення протиправними, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регламентуються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Аналогічні норми передбачено і п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Суд підкреслює, що ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була включена до цього Закону на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 № 5040-VI та почала дію у часі з 01.01.2014.
Отже, положення п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у його постанові від 20.02.2020 у справі № 806/714/18 (адміністративне провадження № К/9901/54130/18).
В подальшому п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була доповнена абзацом 2 наступного змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Зазначений абз. 2 п. 4 ст. 16-3 було включено до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII.
Змістовно абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Отже, ці норми (абз. 1 та абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону, п. 8 Порядку № 975) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у його постановах від 03.03.2021 у справі № 760/7146/17 (адміністративне провадження № К/9901/21109/18), від 03.03.2021 у справі № 823/1554/16 (адміністративне провадження № К/9901/24085/18), від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 (адміністративне провадження № К/9901/13038/20), від 20.02.2020 у справі № 806/714/18 (адміністративне провадження № К/9901/54130/18), від 21.08.2019 у справі № 806/2187/18 (адміністративне провадження № К/9901/2269/19).
При цьому, норма п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко вказує на зміну групи інвалідності протягом двох років після саме первинного встановлення інвалідності.
Відповідно до абз. 3 п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як вже зазначалося вище, позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності з 28.10.2016.
В подальшому було подовжено ІІІ групу інвалідності з 01.11.2017 і з 01.11.2018.
19.11.2019 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 01.11.2019.
З огляду на викладене, суд акцентує увагу на тому, що між первинним встановленням інвалідності (28.10.2016) та встановленням інвалідності ІІ групи (01.11.2019) минуло більше 2 років, а тому підстави для виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися у групі інвалідності, відсутні.
Суд принагідно зазначає, що на час первинного встановлення інвалідності позивачеві (28.10.2016) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.
Правовідносини щодо первинного встановлення інвалідності виникли після набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому п. 4 ст. 16-3 цього Закону застосовується до позивача.
З аналізу наведених норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975 вбачається, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності, проте при зміні групи інвалідності протягом двох років з моменту її первинного встановлення.
Аналогічні висновки у схожих правовідносинах було висловлено Верховним Судом, що, як приклад, відображено у його постанові від 21.08.2019 у справі № 806/2187/18 (адміністративне провадження № К/9901/2269/19).
Варто акцентувати увагу і на тому, що Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 (адміністративне провадження № К/9901/13038/20) дійшов до такого висновку про застосування п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
Отже, підсумовуючи все викладене вище, суд зазначає, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності, відбувся 19.11.2019, а первинно інвалідність ІІІ групи встановлена з 28.10.2016. Оскільки між цими подіями минуло понад 2 роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів, що приймаючи оскаржуване рішення, він діяв відповідно до норм чинного законодавства та за наявності визначених законодавством підстав, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а позов не підлягає задоволенню, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко