29 червня 2021 року Справа № 160/3536/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
11 березня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошової компенсації за затримку у виплаті грошової допомоги на оздоровлення за період з 08.05.2020 року по 19.01.2021 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за 2 місяці до дати звільнення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової допомоги на оздоровлення за період з 08.05.2020 року по 19.01.2021 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за 2 місяці до дати звільнення.
Обґрунтовуючи означені позовні вимоги позивач зазначив, що при звільненні з військової служби, відповідач протиправно не провів з позивачем повний розрахунок, а саме не виплатив грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік. Повний розрахунок було проведено відповідачем лише 19.01.2021 року. При цьому, оскільки грошова компенсація за затримку у виплаті грошової допомоги на оздоровлення, яка була виплачена позивачу лише 19.01.2021 року, відповідачем позивачу не відшкодована, є відповідні підстави для звернення до суду з даною позовною заявою.
12.04.2021 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В мотивування своєї правової позиції відповідач зазначив, що відповідно до Розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Наказу МОУ від 07.06.2018 р. №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Так, позивач відповідно до довідки від 01.04.2021 р. №500/ФЕС отримав грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік у сумі 11322, 30 грн., кошти були зараховані на особистий рахунок АТ КБ ПРИВАТБАНК 19.01.2021 року у сумі 11152,47 грн., податок на військовий збір склав 169,83 грн. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи , встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за своєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідач також зазначає, що відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Оскільки військова частина не є розпорядником коштів (розпорядником коштів є Міністерство оборони України) та фінансується з державного бюджету, то, відповідно, Відповідач не може передбачити на перед компенсаційні витрати, - для їх виплати необхідно відправляти заявки до відповідного органу. Дії зумовлені специфічним порядком фінансуванням всіх військових частин, які не є розпорядниками коштів. Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Військова частина НОМЕР_1 фінансується виключно з Державного бюджету України, а отже відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу Міністерства оборони України. На даний час країна фактично перебуває у стані війни, а тому видатки Міністерства оборони України насамперед спрямовані на виплату грошового забезпечення та задоволення першочергових витрат на посилення обороноздатності держави. У той же час витрати на сплату судового збору фінансуються у явно занижених розмірах і вкрай неритмічно, а не оскарження судових рішень, винесених не на користь військової частини, призводить до додаткових витрат коштів державного бюджету призначених на оборону. Відтак, командування військової частини НОМЕР_1 , під час організації та проведення заходів бойової підготовки, повсякденної життєдіяльності військ суворо дотримується вимог Законів України, Статутів Збройних Сил України та інших нормативно - правових актів щодо соціального та правового захисту військовослужбовців.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2021 року зазначена вище справа розподілена та 12.03.2021 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у строк до 01 квітня 2021 року: письмові відповідні обґрунтовані пояснення щодо несвоєчасного нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення (зазначити яку саме нараховано та виплачено суму та коли (місяць, дата, рік)); довідку про нарахування суми грошового забезпечення позивача перед звільненням з 01.03.2020 року по 07.05.2020 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 року витребувано від військової частини НОМЕР_1 : довідку про нарахування суми грошового забезпечення позивача перед звільненням з 01.03.2020 року по 07.05.2020 року із зазначенням середньоденного грошового забезпечення. Витребувані судом докази слід було подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30 червня 2021 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Провадження по адміністративній справі №160/3536/21 зупинено до отримання витребуваних доказів по справі.
У період з 22.06.2021 року по 25.06.2021 року суддя Прудник С.В. перебував на лікарняному.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року поновлено провадження у даній справі.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 16.03.2016 року (Серія НОМЕР_4 ), яке видано військової частиною НОМЕР_5 .
Як убачається із витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) полковника ОСОБА_2 від 07.05.2020 року № 368 сержанта ОСОБА_1 , командира відділення управління зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону, звільненого наказом командира 93 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 07 травня 2020 року №118-рс у запас відповідно до підпункт «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з закінченням строку контракту), вважено таким, що здав справи та посаду 07 травня 2020 року та вибув з району проведення Операції Об'єднаних сил. З 07 травня 2020 року виключено із списків особового складу військової частини, з 08 травня 2020 року виключеноз усіх видів забезпечення. Направлено для постановки на військовий облік до Марійського РВК Донецької області. Щорічна основна відпустка за 2020 рік використана в кількості 15 діб. Утримано грошову компенсацію за використані понаднормово дні щорічної основної відпустки за 2020 рік в кількості 5 діб пропорційно прослуженому часу. Відпустка за сімейними обставинами за 2020 рік зі збереженням грошового забезпечення не надавалась. Виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік не виплачувалась. Виплачено щомісячну премію в максимальному розмірі 110% від встановленого посадового окладу відповідно до наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України, викладеного в телеграмі від 14 січня 2020 року №248/291 з 01 по 07 травня 2020 року. Виплачено надбавку за особливості проходження служби в мінімальному розмірі 65% від встановленого посадового окладу, за військове звання та надбавку за вислугу років відповідно до наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України, викладеного в телеграмі від 14 січня 2020 року №248/291 з 01 по 07 травня 2020 року. Згідно з пунктом 3 розділу 31 (порядку виплатити грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам) затвердженого наказом Міністра Оборони України від 67 червня 2018 року №260 виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) в тому числі за минулі роки починаючи з: 2019 рік - 14 днів; 2020 рік - 14 днів. Виплачено на підставі Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичної операції, інших заходах в умовах особливого періоду затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 лютого 2016 року №67 (зі змінами) винагороду за безпосередню участь в ООС згідно перебування: в інших місцях дислокації в межах визначеного району воєнного конфлікту (ООС) з 01 по 07 травня 2020 року. Відповідно до вимог статті 17 Конституції України, статті 261 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 року №607 «Про затвердження структури військового резерву людських ресурсів» та тимчасової Інструкції про порядок зарахування військовослужбовців при звільненні з військової служби в запас (демобілізацію), зарахувати до військового оперативного резерву першої черги на посаду командира відділення управління зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 . Житлом при військовій частині НОМЕР_1 не забезпечений. Підстава: наказ командира 93 окремої механізованої бригади від 07 травня 2020 року №118-рс, рапорт сержанта ОСОБА_3 від 06 травня 2020 року вх. №8655.
Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, при звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів з позивачем повний розрахунок, а саме не виплатив грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік. Повний розрахунок було проведено відповідачем лише 19 січня 2021 року на особистий банківський картковий рахунок. При цьому грошова компенсація за затримку у виплаті грошової допомоги на оздоровлення, яка була виплачена позивачу лише 19 січня 2021 року, йому відповідачем не відшкодована.
У зв'язку із цим, позивач 02.02.2021 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявами, в яких просив виплатити йому грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової допомоги на оздоровлення за період з 08 травня 2020 року по 19 січня 2021 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за 2 місяці до дати звільнення та надати йому наступну інформацію: довідку про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяця роботи, що передують звільненню.
Листом від 24.02.2021 року за №288/ФЕС відповідач повідомив позивачу про те, що розрахунок при звільненні та виключенні зі списків особового; складу колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 проводився на підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №368 від 07.05.2020 р. На підставі розрахункової відомості виплата грошової допомоги для оздоровлення не здійснена, відповідно не вказано в наказі про її виплату. Ця виплата носить разовий характер та відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Отже, грошова допомога для оздоровлення відноситься до одноразових виплат та не підлягає компенсації.
Як убачається із довідки військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2021 року №500/ФЕС відповідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 ОСОБА_4 (підстава: наказ по стройовій частині від 07.05.2020 року №368) отримав грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік у сумі 11 322,30 грн., кошти були зараховані на особистий рахунок АТ КБ ПРИВАТБАНК 19.01.2021 року у сумі 11 152,47 грн., податок на військовий збір склав 169,83 грн.
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 безпідставними та протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до п.1, п.2 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого, зокрема, керівниками правоохоронних органів, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
Згідно із п.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державні допомоги сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
У свою чергу, пунктами 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704) затверджено, зокрема, схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Служби безпеки згідно з додатком 4; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 15. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Визначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу належить здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Пунктом 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Крім того, на виконання вказаної постанови Центральним управлінням Служби безпеки України прийнято Наказ від 10.04.2018 року №515/ДСК, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.04.2018 року за №512/31964, яким затверджено Інструкцію про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України (далі Інструкція №515/ДСК). За змістом п.4 наказу він застосовується з 01.03.2018 року.
За змістом п.п.16, 17 Розділу І Інструкції №515/ДСК, виплата грошового забезпечення військовослужбовцям за поточний місяць здійснюється щомісяця з 05 до 20 числа. У випадку, коли встановлений строк виплати грошового забезпечення збігається з вихідним днем, дозволяється здійснювати раніше або пізніше встановленого строку. Одноразові види грошового забезпечення виплачуються після виникнення права на їх отримання, одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, які вибувають у відрядження (відпустку), якщо вони повертаються до місця служби пізніше строку виплати грошового забезпечення, дозволяється здійснювати його виплату раніше встановленого строку. Належне грошове забезпечення при вибутті у відрядження чи відпустку може бути виплачене не раніше ніж за 5 робочих днів до дня вибуття, не враховуючи вихідних та святкових днів, але не пізніше дня вибуття у відрядження чи відпустку.
Згідно із пунктами 1, 2 глави 2 Розділу IV Інструкції №515/ДСК, за час перебування військовослужбовців у відпустках, які згідно з чинним законодавством надаються зі збереженням грошового забезпечення, їм здійснюється виплата грошового забезпечення у порядку та розмірах, визначених цією Інструкцією.
Отже, грошове забезпечення при вибутті у відпустку виплачується військовослужбовцю не раніше ніж за 5 робочих днів до дня вибуття, не враховуючи вихідних та святкових днів, але не пізніше дня вибуття у відпустку.
Пунктами 1, 2 глави 16 Розділу ІІІ Інструкції №515/ДСК установлено, що військовослужбовцям один раз на рік виплачується допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Зазначена допомога виплачується на підставі відпускного посвідчення, за яким військовослужбовець вибуває у чергову відпустку або за мотивованим рапортом військовослужбовця.
Пунктами 1, 2 глави 17 Розділу ІІІ Інструкції №515/ДСК передбачено, що військовослужбовцям один раз на рік виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що виплачується військовослужбовцям, визначається окремо на кожний бюджетний рік і затверджується Головою Служби безпеки України під час ухвалення основних напрямків бюджетної політики Служби безпеки України на відповідний рік. Зазначена допомога виплачується військовослужбовцям при вибутті у чергову відпустку або за мотивованим рапортом військовослужбовця.
Отже, з наведеного вбачається, що допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань входять до складу грошового забезпечення військовослужбовця як одноразові додаткові види грошового забезпечення, які виплачується один раз на рік.
При цьому, надання допомоги на оздоровлення та її розмір гарантовано статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тоді як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується при вибутті у чергову відпустку або за мотивованим рапортом військовослужбовця, у разі наявності фонду грошового забезпечення. Крім того, надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань віднесено до прав, а не обов'язків відповідача.
При цьому їх виплата пов'язується з певним фактом наданням саме чергової щорічної відпустки або подачею військовослужбовцем мотивованого рапорту.
Так, військовою частиною НОМЕР_1 не заперечується, що остаточний розрахунок не був проведений з ОСОБА_1 у день його звільнення.
В поданій до суду позовній заяві, позивач зазначає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за період з 08.05.2020 року по 19.01.2021 року (день фактичної виплати грошового забезпечення), оскільки відповідачем грошове забезпечення виплачено 19.01.2021 року, а не в день виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
З цього приводу суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосуються норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:
" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";
"… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України";
"…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань".
Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КАС України є безпідставними.
Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому, ч. 1 та ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, роботодавець зобов'язаний виплатити йому у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Суд зазначає, що у даному випадку спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, виникло у позивача у зв'язку непроведенням фактичного розрахунку при звільненні.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено вчасно грошове забезпечення, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
При цьому, що стосується періоду затримки розрахунку з позивачем, то такий період розпочинається з 08.05.2020 року (наступний перший день після звільнення, оскільки включно по 07.05.2020 року позивач перебував у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , тобто 07.05.2020 року є останнім робочим днем) і закінчується 18.01.2021 року включно (день, що передує дню, коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок). Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить 256 календарних дні.
Розмір середнього заробітку обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2019 №349, сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 23 592,69 грн., а саме у березні 2020 року - 11 322,30 грн., у квітні 2020 року - 12 270,39 грн.
Розмір одноденного заробітку склав 386,76 грн. (23 592,69 грн. / 2 місяці (61 календарних дня) = 386,76 грн.).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату сум грошової компенсації за затримку у виплаті грошової допомоги на оздоровлення з 08.05.2020 року по 18.01.2021 (до дня фактичного розрахунку) - 256.
Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 248 508,90 грн. (386,76 грн. - одноденний заробіток х 256 календарних дня затримки розрахунку = 99 010,56 грн.).
Суд зазначає, що частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Тобто, якщо працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум, момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постановах від 20.05.2020 по справі № 816/1640/17, від 25.09.2020 по справі № 400/3365/19 зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Судом під час вирішення даної справи врахована правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18.
У вказаному рішенні вказано, що коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.
Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * (помножити) коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.
Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином:
коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується наступним чином:
- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 386,76 грн. (23 592,69 грн. / 2 місяці (61 календарних дня) = 386,76 грн.), розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 08.05.2020 року (наступного для після звільнення) по 18.01.2021 року (до дня повного розрахунку) становить 99 010,56 грн.
- за період з 08.05.2020 по 18.01.2021 року - 11 322,30 грн. (невиплачена грошова допомога на оздоровлення) / 99 010,56 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 11,43 %.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 11,43% становить: 386,76 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 11,43% = 44,20 грн.; 44,20 грн. х 256 (днів затримки розрахунку) = 11 315,20 грн.
З врахуванням принципу співмірності та істотності частки недоплаченої суми коштів порівняно із середнім заробітком, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 11 315,20 грн., а тому позов в цій частині підлягає до часткового задоволення.
Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі: 99 010,56 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 11 315,20 грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Можливість зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача викладена також у постанові Верховного суду від 04.09.2020 у справі №260/348/19.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошової компенсації за затримку у виплаті грошової допомоги на оздоровлення за період з 08.05.2020 року по 18.01.2021 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за 2 місяці до дати звільнення.;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової допомоги на оздоровлення за період з 08.05.2020 року по 18.01.2021 року у сумі 11 315,20 грн. (одинадцять тисяч триста п'ятнадцять гривень двадцять копійок) виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за 2 місяці до дати звільнення.
Розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник