29 червня 2021 року Справа № 915/356/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ОфісМенеджер” (49038, м. Дніпро, вул. Горького, буд. № 6, прим. 6-2; ідентифікаційний код 33856421), представник позивача: адвокат Зосименко Світлана Георгіївна (49000, м. Дніпро, пр-т Д. Яворницького, б.1а, оф. 304)
до відповідача: Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” (54017, м.Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 120; ідентифікаційний код 07856371)
про: стягнення 14517,32 грн.
19.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю “ОфісМенеджер” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 16.03.2021 (вх.№4111/21) про стягнення з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” заборгованості на загальну суму 14517,32 грн., у тому числі 12082,18 грн. - основного боргу за договором поставки № 188 від 22.05.2019, 964,69 грн. - пені, 601,00 грн. - 3 % річних, 869,45 грн. - інфляційних втрат, а також 5000,00 грн. - витрат на правничу допомогу та 2270,00 грн. - судового збору.
Ухвалою суду від 06.04.2021 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
23.04.2021 до суду від позивача, на виконання вимог ухвали суду від 06.04.2021, надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви б/н від 20.04.2021 (вх. № 6195/21).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.04.2021 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Надано сторонам строк для подання заяв по суті справи.
Сторонами не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
17.05.2021 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 630 від 12.05.2021 (вх. № 7395/21), за змістом якого відповідач заявляє про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені в сумі 964,69 грн. та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
09.06.2021 до суду від відповідача надійшов лист № 730 від 02.06.2021 (вх.№ 8755/21), в якому відповідач зазначає, що 02.06.2021 відповідачем сплачено частину заборгованості за спірним договором у сумі 5000,00 грн. До вказаного листа відповідачем додано копію платіжного доручення № 753667 від 02.06.2021 на суму 5000,00 грн.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
22.05.2019 року між Державним підприємством “Миколаївський бронетанковий завод” (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОфісМенеджер” (постачальник) було укладено договір поставки № 188 (а.с. 40-44) (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити покупцю товар, асортимент, комплектність, кількість та вартість якого зазначається в Специфікаціях, що є додатками до цього договору, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та строки, передбачені даним договором.
Відповідно до п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється видами транспорту, визначеними за згодою сторін, за рахунок постачальника. Постачальник зобов'язується поставити товар на умовах поставки DDP - склад покупця, м. Миколаїв, вул. 1-ша Слобідська, 120, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів “INCOTERMS” у редакції 2010 року, якщо інші умови не визначені в специфікації.
Відповідно до п. 3.2 Договору товар поставляється в наступні строки: 5 (п'ять) календарних днів з моменту підписання цього договору, якщо інший строк не визначений сторонами в специфікації.
Відповідно до п. 4.1 Договору поставка товару здійснюється за цінами, які визначені у специфікаціях і включають всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов'язані з поставкою товару.
Ціна договору становить сумарну вартість поставленого товару згідно специфікацій протягом періоду дії даного Договору (п. 4.2. Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору оплата покупцем товару здійснюється за відповідним рахунком постачальника в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, зазначений у даному договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізитів іншого рахунка).
Відповідно до п. 5.2 Договору оплата по даному договору, якщо інше не визначено в специфікації, здійснюється в розмірі 100% від суми специфікації протягом 21 календарного дня від дати прийняття покупцем товару на підставі отриманого рахунку.
Відповідно до п. 5.3 Договору датою оплати товару вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.
Відповідно до п. 9.3 Договору даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019 року. Закінчення строку дії даного Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним Договором.
Договір та додаток до нього (специфікація № 1) підписані сторонами та скріплені печатками сторін.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем за період з 22.05.2019 по 04.07.2019 поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 12082,18 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 45, 46), а саме:
- видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 року на суму 4185,60 грн.;
- видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 року на суму 7896,58 грн.;
Всі видаткові накладні підписані та скріплені печатками відповідача.
Доказів поставки товару з порушенням умов договору, в тому числі щодо комплектності супровідних документів на товар, суду не подано.
21.02.2020 відповідачу був направлений лист № 11 від 21.02.2020 (а.с. 48, 49) про сплату заборгованості за Договором у сумі 12082,18 грн., який залишений відповідачем без відповіді та задоволення.
Невиконання відповідачем зобов'язання з оплати за поставлений товар і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Крім того, позивач нараховує на суму боргу пеню в сумі 964,69 грн., 3% річних у сумі 601,00 грн. та інфляційних збитків у сумі 869,45 грн.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, суд дійшов наступних висновків.
На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частин 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказано вище, позивачем 14.06.2019 та 04.07.2019 поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 12082,18 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними.
Виходячи з умов п. 5.2 договору та ст. 253 ЦК України остаточна оплата за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 повинна була бути здійснена відповідачем в період з 15.06.2019 по 05.07.2019 (включно). З 06.07.2019 відповідач є таким, що прострочив оплату за вищевказаною накладною.
Остаточна оплата за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 повинна була бути здійснена відповідачем в період з 05.07.2019 по 25.07.2019 (включно). З 26.07.2019 відповідач є таким, що прострочив оплату за вищевказаною накладною.
Як вже зазначено, відповідач після відкриття провадження у справі частково оплатив заборгованість за Договором в сумі 5000,00 грн., що підтверджується наданою до суду відповідачем копією платіжного доручення № 753667 від 02.06.2021.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі у разі відсутності предмету спору.
Враховуючи те, що сума заборгованості в розмірі 5000,00 грн. погашена відповідачем в процесі розгляду справи, про що суду подані відповідні докази, суд ухвалою від 29.06.2021 закрив провадження у справі щодо стягнення частини суми основного боргу в розмірі 5000,00 грн. в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Проте відповідачем не подано суду доказів оплати решти заборгованості по вищевказаним накладним № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019, № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 з посиланням в призначенні платежу на номери видаткових накладних.
Крім того, відповідач не заперечує у відзиві про наявність основного боргу.
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 7082,18 грн. (12082,18 - 5000,00), строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості жодними доказами.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем порушено вимоги ст. ст. 11, 509, 525, 526, 692 ЦК України та умов договору в частині оплати за поставлений товар.
Позовна вимога про стягнення заборгованості (основного боргу) за отриманий товар в сумі 7082,18 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні збитки.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відмічає, що інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3% річних.
Позивачем нараховано відповідачу 3% річних на загальну суму 601,00 грн., у тому числі: за несвоєчасну оплату за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 на суму 4185,00 грн. за період з 06.07.2019 по 15.03.2021 у розмірі 213,00 грн. та за несвоєчасну оплату за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 на суму 7896,00 грн. за період з 26.07.2019 по 15.03.2021 у розмірі 388,00 грн. Детальний розрахунок 3% річних наявний у матеріалах справи (а.с. 37).
Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що при нарахуванні суми 3% річних позивачем неправильно визначено суму для нарахування 3% річних, а саме, за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 позивачем здійснено нарахування 3% річних з простроченої суми 4185,00 грн. замість 4185,60 грн., а за видатковою накладною №ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 позивачем здійснено нарахування 3% річних з простроченої суми 7896,00 грн. замість суми 7896,58 грн.
Судом здійснено перерахунок розміру 3% річних за допомогою програми “ipLex” (Калькулятор 3% річних за прострочку зобов'язання) та встановлено, що обґрунтованою сумою 3% річних є 600,74 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача 3% річних у сумі 0,26 грн. (601,00 - 600,74).
Позивачем також нараховано відповідачу 869,45 грн. - інфляційних збитків за несвоєчасну оплату за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 на суму 4185,00 грн. за період з 06.07.2019 по 15.03.2021 у розмірі 283,56 грн. та за несвоєчасну оплату за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 на суму 7896,00 грн. за період з 26.07.2019 по 15.03.2021 у розмірі 585,89 грн. Детальний розрахунок інфляційних збитків наявний у матеріалах справи (а.с. 38, 39).
Перевіривши розрахунок інфляційних збитків, судом встановлено, що при їх нарахуванні позивачем також як і при розрахунку 3% річних неправильно визначено суму для нарахування інфляційних збитків, а саме, за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 позивачем здійснено нарахування інфляційних збитків з простроченої суми 4185,00 грн. замість 4185,60 грн., а за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 позивачем здійснено нарахування з простроченої суми 7896,00 грн. замість суми 7896,58 грн.
Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат за допомогою програми “ipLex” (Калькулятор інфляційного нарахування на суму боргу) та встановлено, що обґрунтованою сумою інфляційних збитків є 869,54 грн., проте суд не виходячи за межі позовних вимог задовольняє досліджувані вимоги у межах заявленої суми - 869,45 грн.
Стосовно заявленої позивачем до стягнення пені суд зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Відповідно до п. 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та згідно чинного законодавства України.
Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення більш ніж на 20 календарних днів строку оплати товару, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.
З огляду на вимоги ст. ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п. 59 постанови палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ВС від 16.03.2020 № 922/1658/19).
Позивачем нараховано відповідачу 964,69 грн. - пені за загальний період з 06.07.2019 по 26.01.2020 (включно) (а.с. 37, 38).
Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено наступне.
Як встановлено судом вище, зобов'язання з оплати коштів за товар мало бути виконано відповідачем відповідно до умов п. 5.2 Договору, а саме:
- за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 в період з 15.06.2019 по 05.07.2019 (включно), з 06.07.2019 відповідач є таким, що прострочив оплату за вищевказаною накладною;
- за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 в період з 05.07.2019 по 25.07.2019 (включно), з 26.07.2019 відповідач є таким, що прострочив оплату за вищевказаною накладною.
В силу приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто 06.01.2020 за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 (ч. 3 ст. 254 ЦК України) та 26.01.2020 за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019, оскільки іншого умовами договору не передбачено.
Умовами укладеного між сторонами договору поставки не передбачено нарахування пені поза межами шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.
Умовами п. 7.2 Договору сторони погодили відстрочку початку нарахування пені (відтермінування в 20 днів).
Отже, позивач має право на нарахування пені, за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 починаючи з 26.07.2019 (враховуючи передбачене п. 7.2 Договору відтермінування в 20 днів) по 26.01.2020 та за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 починаючи з 15.08.2019 (враховуючи передбачене п. 7.2 Договору відтермінування в 20 днів) по 15.02.2020.
За таких обставин, позивачем безпідставно здійснено нарахування пені за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 за період з 06.07.2019 по 25.07.2019 та за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 за період з 26.07.2019 по 14.08.2019.
При цьому, суд не може виходити за межі позовних вимог, в тому числі заявленого позивачем періоду нарахування пені.
Враховуючи те, що нарахування пені за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 за період з 06.07.2019 по 25.07.2019 та за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 за період з 26.07.2019 по 14.08.2019 є безпідставним та не відповідає положенням ч. 6 ст. 232 ГК України та умовам пунктів 5.2, 7.2 Договору, судом відмовлено в задоволенні вимоги позивача про стягнення пені у зв'язку з безпідставністю нарахування пені саме у визначені позивачем періоди (відсутність порушеного права).
Крім того, перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що при її нарахуванні позивачем неправильно визначено суму для нарахування пені, а саме, за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019 позивачем здійснено нарахування пені з простроченої суми 4185,00 грн. замість 4185,60 грн., а за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019 позивачем здійснено нарахування пені з простроченої суми 7896,00 грн. замість суми 7896,58 грн.
Судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми “ipLex” (Калькулятор пені за прострочку платежу) та встановлено, що обґрунтованою сумою пені є 851,70 грн., а саме: нарахованої з простроченої суми 4185,60 грн. (за прострочку оплати за товар за видатковою накладною № ОМ-Р0085877 від 14.06.2019) за період з 26.07.2019 по 06.01.2020 (включно) в розмірі 300,35 грн. та нарахованої з простроченої суми 7896,58 грн. (за прострочку оплати за товар за видатковою накладною № ОМ-Р0087434 від 04.07.2019) за період з 15.08.2019 по 26.01.2020 (включно) в розмірі 551,35 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені в сумі 112,99 грн. (964,69 - 851,70).
Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено про сплив позовної давності до заявлених вимог у частині стягнення пені.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” № 10 від 29.05.2013 року у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до п. 4.3 вищевказаної Постанови № 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц; постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18).
Так, позивачем нараховано відповідачу пеню за загальний період з 06.07.2019 року по 26.01.2020 року.
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою 16.03.2021 року, про що свідчить штамп поштового відділення на конверті позивача (а.с. 26).
Отже, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за загальний період (з урахуванням здійсненого судом перерахунку) з 26.07.2019 по 26.01.2020 (включно) по кожній видатковій накладній окремо.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” з наступними змінами Кабінет Міністрів України постановив установити з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на усій території України карантин.
В подальшому карантин продовжувався й триває на момент винесення судом рішення у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, в суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності, оскільки строк позовної давності до вимоги про стягнення пені за загальний період з 26.07.2019 по 26.01.2020 не пропущено, так як з 12.03.2020 подовжений на строк дії карантину, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який триває на момент винесення судом рішення у даній справі.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 851,70 грн. підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).
Позивачем оплачено позов у даній справі судовим збором у сумі 2270,00 грн., згідно платіжного доручення № 228597 від 11.03.2021, виходячи з суми позову 14517,32 грн.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та закриття провадження у справі за відсутності предмета спору, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заявлених за даним позовом до стягнення сум основної заборгованості після пред'явлення позову у справі, з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру заявлених позовних вимог) 1470,47 грн. судового збору.
В позовній заяві позивач також просив суд судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. стягнути з відповідача.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на суму 7270,00 грн. (а.с. 35), у тому числі: судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру - 2270,00 грн.; витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн., яка складається з усної консультації та аналізу договорів - 1500,00 грн. та складання позовної заяви - 3500,00 грн.
Розглянувши питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами: договором про надання правничої допомоги № 70 від 23.02.2021, укладеним між Адвокатським об'єднанням “АРІАДНА” в особі керуючого партнера Зосименко Світлани Георгіївни та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОфісМенеджер” (а.с. 52-57); додатковою угодою № 1 від 23.02.2021 до договору про надання правничої допомоги № 70, відповідно до п. 1 якої, загальна сума послуг по наданню правничої допомоги за даним договором складає 5000,00 грн.; свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю Зосименко С.Г. (а.с. 59); ордером на надання правничої (правової) допомоги ТОВ “ОфісМенеджер” серії АЕ № 1065048 від 23.02.21 (а.с. 60); платіжним дорученням № 228473 від 02.03.2021 на суму 5000,00 грн. (а.с. 61).
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).
За висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, в порядку ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на вищезазначене, суд вбачає обґрунтованими та підтвердженими понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3238,91 грн. відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” (54017, м.Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 120; ідентифікаційний код 07856371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ОфісМенеджер” (49038, м. Дніпро, вул. Горького, буд. № 6, прим. 6-2; ідентифікаційний код 33856421) 7082,18 грн. - основного боргу, 851,70 грн. - пені, 600,74 грн. - 3% річних, 869,45 грн. - інфляційних збитків, а також 1470,47 грн. - судового збору та 3238,91 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.С. Адаховська