ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2021Справа № 910/20165/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс" вул. Київська, 21. корпус В., п. 1, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область,08132
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕС-Групп" вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 36, м. Київ, 01054
про стягнення 183 525,10 грн.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вартіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕС- Групп" про стягнення 773 525,10 грн., а саме: 657 426,92 грн. основного боргу, 74 109,47 грн. пені, 15 905,65 грн. процентів річних та 26 083,06 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 15/17 від 01.02.2017 в частині своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/20165/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/20165/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, 01.02.2021 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості просить суд стягнути з відповідача 67 426,92 грн. заборгованості, 74 109,47 грн. пені, 15 905,65 грн. 3 % річних та 26 083,06 грн. інфляційних втрат та судові витрати у повному обсязі, а також повернути частину сплаченого судового збору в розмірі 8 850,00 грн. Заява про зменшення позовних вимог разом з доказами надсилання на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.
Від відповідача 30.03.2021 через відділ діловодства суду надійшла заява від 29.03.2021 вих. № 29/03/21-1 про закриття провадження в частині стягнення основного боргу, в якій ТОВ «АЕС - ГРУПП» зазначає про відсутність заборгованості в частині основного боргу, на підтвердження чого надано підписаний обома сторонами акт звірки взаєморозрахунків за період 01.03.2021-25.03.2021, згідно якого заборгованість відсутня, та просить суд закрити провадження у справі в частині основного боргу. Заява судом долучена до матеріалів справи.
Також від позивача через відділ діловодства 16.06.2021 надійшла заява № 15/06/1-2021 від 15.06.2021 про зменшення розміру позовних вимог та повернення надміру сплаченого судового збору (у зв'язку зі зменшенням позовних вимог) по справі № 910/20165/20, в якій ТОВ «Вартіс» у зв'язку зі сплатою відповідачем грошових коштів в сумі 649 851,42 грн., що підтверджується відповідними виписками банку, та проведенням взаємозаліку між сторонами на суму 7575,50 грн. на підставі листа відповідача № 475 від 27.01.2021 року, повідомляє про погашення відповідачем станом на 01.02.2021 суми основного боргу в розмірі 657 426,92 грн. за Договором № 15/17 від 01.02.2017 року в повному обсязі, а отже позивач зменшує розмір позовних вимог у справі № 910/20165/20 до 116 098,18 грн., з яких: 74 109,47 грн. пеня, 15905,65 грн. проценти річних та 26083,06 грн. втрат від інфляції.
Окрім цього в зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог позивач просить суд повернути надлишково сплачений судовий збір в сумі 9332,88 грн., стягнувши решту судового збору в сумі 2270,00 грн. з відповідача.
Заява разом з доданими доказами, в тому числі надсилання її копії на адресу відповідача, судом долучена до матеріалів справи.
Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі ст. 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
З огляду на те, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, відповідна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Вартіс» № 15/06/1-2021 від 15.06.2021 прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору.
В свою чергу в зв'язку з прийняттям до розгляду вказаної заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, попередньо подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог від 28.01.2021 № 28/01/1-2021 та заява відповідача про закриття провадження у справі в частині судом залишені без розгляду.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду на час розгляду справи не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вартіс" (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЕС- Групп" (покупець за договором) було укладено Договір № 15/17 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця металопродукцію (далі - товар), а покупець зобов'язується своєчасно прийняти товар і здійснити його оплату на умовах даного договору.
Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили якість та кількість товару, ціну товару та порядок розрахунків, зобов'язання та відповідальність сторін, умови передачі, здачі та приймання товару тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з пунктом 9.1 Договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію цього договору, він автоматично подовжується на наступний календарний рік.
Вказаний договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що кількість, асортимент та розгорнута номенклатура товару зазначається у рахунках-фактурах постачальника, які мають силу специфікації, або в інших додатках до цієї угоди та визначаються у видаткових накладних.
Згідно пункту 4. 1.1 Договору при передачі товару постачальник передає покупцеві по одному примірнику товаросупроводжувальних документів на кожну партію товару, а саме: рахунок-фактуру, копію видаткової накладної за вимогою покупця, копію сертифікату якості за вимогою покупця. Сторони, підписуючи цю угоду, погодили, що факт отримання покупцем товару по видатковій накладній підтверджує передачу вказаних у цьому пункті договору оригіналів документів, у тому числі наявність у покупця відповідного рахунку-фактури, і не потребує подальшого доведення передачі постачальником покупцю факту передачі цих документів.
Передача товару здійснюється відповідно міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції Міжнародної Торгівельної Палати від 1 січня 2010 року на умовах, що зазначені у рахунках-фактурах або інших додатках до цієї угоди. При відсутності відповідної вказівки в рахунку фактурі/видатковій накладній, за базис поставки сторони приймають умови EXW (склад постачальника), що розташований за адресою: Київська область, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 21 (пункт 5.1 договору).
Відповідно до пункту 5.2 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання видаткової накладної або акта приймання-передачі, з цього моменту переходить право власності на товар до покупця та всі пов'язані з ним ризики.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем за період з 17.01.2020 по 12.08.2020 було поставлено, а уповноваженою відповідачем особою отримано товар на загальну суму 3 369 390,48 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 1052 від 17.01.2020 на суму 277 714,07 грн., № 1209 від 20.01.2020 на суму 288 642,70 грн., № 3180 від 05.02.2020 на суму 292 204,00 грн., № 3808 від 10.02.2020 на суму 286 644,00 грн., № 5351 від 21.02.2020 на суму 296 645,11 грн., № 6955 від 05.03.2020 на суму 295 372,01 грн., № 9035 від 23.03.2020 на суму 299 773,50 грн., № 9344 від 25.03.2020 на суму 227 215,85 грн., № 9686 від 27.03.2020 на суму 315 339,00 грн., № 24084 від 15.07.2020 на суму 96 362,64 грн., № 25675 від 24.07.2020 на суму 312 325,00 грн. та № 28978 від 13.08.2020 на суму 381 152,60 грн., а також товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченим відбитком печатки підписом на вказаних видаткових накладних представника покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕС- Групп" Мусієнко О.М., повноваження якого підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Якість товару повинна відповідати діючим ДСТУ, ДСТ і ТУ (пункт 2.2 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими накладними відповідачем суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Вартіс" умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "АЕС- Групп", а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, засвідчені печатками обох сторін.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна його ціна складає загальну вартість переданого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних.
Діюча ціна на момент відвантаження товару вказується у рахунках-фактурах постачальника та видаткових накладних (пункт 3.2 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Пунктом 4.2. Договору на покупця покладено обов'язок здійснити оплату товар в строки й порядку, передбачені даним Договором.
Як визначено сторонами в пункті 3.5 Договору передплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі або в рахунках-фактурах, у розмірі 100 % вартості товару протягом 5 банківських днів від дати рахунку-фактури.
Згідно з пунктом 3.6 Договору постачальник вправі відвантажити товар згідно потреб покупця без отримання попередньої оплати. При цьому покупець сплачує вартість отриманого товару та доставку протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Таким чином підписання покупцем (відповідачем) вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Як зазначає позивач в позовній заяві, заяві про зменшення розміру позовних вимог та свідчать матеріали справи, відповідач здійснив оплату поставленого за спірним Договором товару в сумі 649 851,42 грн., факт якої підтверджується відповідними виписками банку, та які відповідно до п. 3.7 Договору були зараховані позивачем в погашення заборгованості за спірним Договором.
Заперечень щодо розміру та порядку зарахування сплачених грошових коштів від відповідача до суду не надходило.
Окрім цього у відповідності до листа відповідача № 475 від 27.01.2021, копія якого наявна в матеріалах справи, грошові кошти в сумі 7575,50 грн., що становить переплату за договором № 174/18 від 18.12.2018, були зараховані позивачем в рахунок оплати за відвантажені будівельні матеріали згідно спірного Договору поставки № 15/17 від 01.02.2017.
Таким чином, з урахуванням здійснених відповідачем оплат та проведеного зарахування в загальній сумі 657 426,92 грн., станом на 01.02.2021 заборгованість ТОВ «АЕС-ГРУПП» перед позивачем за спірним Договором в частині основного боргу повністю погашена, у зв'язку з чим позивачем була подана відповідна заява про зменшення розміру позовних вимог.
Додатково факт відсутності основної заборгованості за Договором підтверджується підписаним обома сторонами без зауважень Актом звірки взаєморозрахунків за період 01.03.2021-25.03.2021, згідно якого станом на 25.03.2021 заборгованість ТОВ» АЕС-ГРУПП» перед позивачем відсутня.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Отже, як зазначено позивачем в позовній заяві і заяві про зменшення розміру позовних вимог та вбачається із матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Вартіс" грошових коштів в сумі 657426,92 грн. за поставлений товар у встановлений строк та в повному обсязі, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, тобто покупцем було оплачено поставлений за Договором товар з порушенням строків такої оплати, визначених умовами правочину.
Окрім цього факт невчасного здійснення оплати за товар відповідачем не заперечується.
У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку оплати товару позивачем направлено на адресу відповідача вимогу № 03/11/2020 від 03.11.2020 про погашення заборгованості, копія якої наявна в матеріалах справи.
Факт направлення зазначеної вимоги підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 04.11.2020, фіскального чеку від 04.11.2020 та відповідної накладної від 04.11.2020 року № 0103275666363.
Проте вимога позивача були повернута на адресу останнього неврученою відповідачеві за закінченням терміну зберігання поштового відправлення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, заяві про зменшення розміру позовних вимог та вбачається із матеріалів справи, відповідачем як покупцем допущено порушення умов Договору в частині дотримання встановленого правочином строку оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у зв'язку з позивачем за загальний період прострочення з 31.01.2020 по 11.12.2020 нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі пункту 6.3 Договору пеню в сумі 74 109,47 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 15 905,65 грн. процентів річних та 26 083,06 грн. інфляційних втрат, які позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем, окрім доказів погашення частини заборгованості в сумі 37426,92 грн. та акту звірки взаєморозрахунків між сторонами за період 01.03.2021-25.03.2021, не надано суду письмових пояснень, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 15/17 від 01.02.2017 та/або його окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, виходячи з можливості фактичного виконання розрахунків з постачальником та наявних вільних грошових ресурсів.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами п. 6.3 Договору у разі порушення строків оплати за товар та строків приймання товару, указаних у пункті 3.6 цього Договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару за Договором, позивачем за загальний період прострочення з 31.01.2020 по 11.12.2020 нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача на підставі п. 6.3 Договору пеню в сумі 74 109,47 грн., на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 15 905,65 грн. процентів річних та 26 083,06 грн. інфляційних втрат.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Проте, як встановлено судом, при визначенні граничного строку виконання зобов'язань з оплати поставленого позивачем за Договором товару та періоду прострочення, зокрема, за видатковими накладними № 3280 від 05.02.2020, № 6955 від 05.03.2020, № 9344 від 25.03.2020, № 24084 від 15.07.2020 та № 28978 від 13.08.2020, визначення початку періоду прострочення, позивачем не враховані вищезазначені приписи чинного законодавства.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 73 091,69 грн. пені, 15 718,96 грн. процентів річних та 26 076,71 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме в сумі 73 091,69 грн. пені, 15 718,96 грн. процентів річних та 26 076,71 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕС-Групп" (01054, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 36, код ЄДРПОУ 38202783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс" (08132, Київська область, Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 21, корпус В, 1 поверх, код ЄДРПОУ 34350636) 73 091 (сімдесят три тисячі дев'яносто одна) грн. 69 коп. пені, 15 718 (п'ятнадцять тисяч сімсот вісімнадцять) грн. 96 коп. процентів річних, 26 076 (двадцять шість тисяч сімдесят шість) грн. 71 коп. втрат від інфляції та 2080 (дві тисячі вісімдесят) грн. 08 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 30 червня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон