ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2021Справа № 910/6923/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Фірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю
до Акціонерного товариства "Альфа-банк"
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Міністерство юстиції України
2. Державне підприємство "Сетам"
3. Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост"
4. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним акту державного виконавця, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації та відновлення запису про право власності
Представники учасників справи:
Від позивача: Саєнко Ю.М.;
Від відповідача: Кузовлєв Р.В.;
Від третьої особи-1: не з'явились;
Від третьої особи-2: не з'явились;
Від третьої особи-3: Федосєєва Т.Р.;
Від третьої особи-4: не з'явились.
Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" з позовом, в якому просить:
- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 7861, вчинений 20.12.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитром Олеговичем.
- визнати недійсними: результати прилюдних торгів, які відбулися 10.09.2018 та оформлені протоколом електронних торгів № 357028 від 10.09.2018 та Акт про реалізацію предмета іпотеки № 55614362/8 від 17.09.2018, виданий за результатами торгів;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост" № 4202, від 25.09.2018, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В.
- скасувати державну реєстрації права власності АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост" на квартиру № 191 загальною площею 149,4 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Звіринецька,59 (номер запису про право власності 28082265);
- відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинність запису про право власності Фірми "Т.М.М." - ТОВ на квартиру № 191 загальною площею 149,4 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Звіринецька,59, № 5804703 від 27.05.2014, здійсненого на підставі рішення № 13356993 від 27.05.2014.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом з порушенням приписів статей 87-88 Закону України "Про нотаріат", оскільки відповідач пропустив встановлений строк звернення за вчиненням виконавчого напису, який сплив 01.02.2015, а сума заборгованості, вказана у виконавчому написі, не є безспірною. Позивач вказує на те, що право вимоги виникло у відповідача 01.02.2014р.
При цьому, як зазначив позивач, оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог закону, у виконавчої служби були відсутні правові підстави для виконання такого виконавчого напису та передачі нерухомого майна на примусову реалізацію, що свідчить про недійсність проведених прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна і їх результатів та є підставою для скасування свідоцтв про право власності, виданих за результатами таких торгів і відновлення реєстраційних записів про право власності позивача на нерухоме майно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 позовну заяву залишено без руху.
27.05.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про відмову у відкритті провадження у справі.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки вказані у ухвалі Господарського суду міста Києва від 25.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.07.2020.
15.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.
01.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли пояснення по справі.
08.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення на заяву про закриття провадження у справі.
09.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи -3 надійшло клопотання про закриття провадження у справі.
09.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи -1 надійшли пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 оголошено перерву по розгляду справи до 14.07.2020.
У судовому засіданні 14.07.2020 представник відповідача підтримав вимоги заяви про закриття провадження у справі та наполягав на її розгляді та задоволенні, представник позивача проти задоволення заяви заперечував
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 заяву Акціонерного товариства «Альфа - Банк» про закриття провадження у справі № 910/6923/20 задоволено частково, провадження у справі № 910/6923/20 в частині позовних вимог Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 7861, вчинений 20.12.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитром Олеговичем закрито. В решті вимог заяви відмовлено; Оголошено перерву по розгляду справи до 06.08.2020.
17.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи -3 надійшла заява про застосування строків позовної давності.
17.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла апеляційна скарга на ухвалу суду від 14.07.2020 в частині закриття провадження у справі.
Ухвалою від 20.07.2020, враховуючи положення пункту 17.10, 17.12 Перехідних положень ГПК України, провадження у справі № 910/6923/20 зупинено до перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі № 910/6923/20 у порядку апеляційного провадження.
06.08.2020 відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 15.12.2020 ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 910/6923/20 скасовано, справу передано для продовження розгляду до першої інстанції.
За резолюцією в.о.Голови Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 справу № 910/6923/20 передано для подальшого розгляду судді Ярмак О.М.
Ухвалою суду від 26.01.2021 (у зв'язку із виходом судді Ярмак О.М. з лікарняного) поновлено провадження у справі № 910/6923/20 та призначено підготовче засідання на 23.02.2021.
19.02.2021 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про відвід судді Ярмак О.М. від розгляду справи відповідно до ч. 1 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України з огляду на скасування касаційною інстанцією ухвали Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 про закриття провадження у справі в частині вимог до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 7861, вчиненого 20.12.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитром Олеговичем.
22.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позовних вимог, оскільки позивач, вказуючи на те, що право вимоги виникло у відповідача 01.02.2014, не взяв до уваги того факту, що 29.04.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду №47 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004, згідно якої термін кредиту встановлено до 31.03.2021 та передбачено, що сума заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 становить 15376721,00 євро. Також 30.09.2016 між сторонами було укладено додаткову угоду №48 до кредитного договору, якою встановлено графік повернення заборгованості, в тому числі і заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14857932,43 Євро. Необґрунтованими відповідач вважає і доводи позивача щодо відсутності безспірності заборгованості, оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинено виключно за тілом кредиту, розмір якого погоджено сторонами в додатковій угоді №48. При цьому, відповідач вважає безпідставним посилання позивача на постанову Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №873/41/19, оскільки під час розгляду даної справи судом з'ясовувалися лише обставини того чи прийнято рішення третейського суду у спорі, передбаченому третейською угодою, а інші умови договору, зокрема п. 2.1 договору, відповідно до якого умови додаткової угоди №47 розповсюджуються також і на умови договору, що діяли до укладення цієї додаткової угоди не досліджувалися, до того ж Верховний Суд у цій справі виступав як суд апеляційної інстанції у третейській справі, а тому обставини, на які вказує суд у вказаній справі, не носять преюдиціального характеру. Водночас відповідач наголошує на тому, що Північним апеляційним господарським судом у справі №910/7933/16 вже досліджувалися додаткові угоди №47 та №48 і встановлено, що даними угодами сторони встановили нові строки виконання зобов'язань за кредитним договором, а Господарський суд міста Києва в ухвалі від 24.05.2017 у справі №910/8143/16 зазначив, що оскільки сторони уклали додаткову угоду №48 до кредитного договору, якою обумовили нові строки виконання зобов'язань Фірми перед Банком за кредитним договором, то станом на 10.04.2017 строк виконання грошового зобов'язання за кредитним договором ще не настав. Отже, умовам додаткових угод №47 та №48 до кредитного договору у вказаних справах вже була надана правова оцінка, яка надана у господарських справах та щодо осіб, які є учасниками даної справи, а відтак ці обставини не підлягають повторному доказуванню.
22.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про відвід судді Ярмак О.М. від розгляду справи відповідно до ч. 1 ст. 36, ч.1, 2 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 23.02.2021 представники позивача та відповідача вищевказані заяви про відвід судді підтримали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 заяви Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю та Акціонерного товариства "Альфа-банк" про відвід судді Ярмак О.М. від розгляду справи № 910/6923/20 задоволено; відведено суддю Ярмак О.М. від розгляду справи № 910/6923/20; справу № 910/6923/20 за позовом фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю до Акціонерного товариства "Альфа-банк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1) Міністерство юстиції України, 2) Державне підприємство "Сетам", 3) Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост", 4) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним акту державного виконавця, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації та відновлення запису про право власності, передати відповідальній за проведення автоматизованого розподілу справ між суддями у Господарському суді міста Києва особі, для визначення складу суду щодо розгляду даної справи в порядку статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2021 справу № 910/6923/20 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 прийнято до розгляду справу № 910/6923/20 та призначено підготовче засідання на 31.03.2021.
30.03.2021 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
30.03.2021 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста Києва від представника третьої особи-3 надійшли додаткові пояснення.
Представники третіх осіб 1, 2, 4 у підготовче засідання 31.03.2021 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином.
Представник позивача у підготовчому засіданні 31.03.2021 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення з відзивом на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі № 910/6923/20 на 19.04.2021.
07.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що відповідно до п. 1.1 кредитного договору №252-СВ, в редакції додаткової угоди №46, термін фінансування був встановлений до 31.01.2014, а отже строком/терміном дії кредитного договору був проміжок часу з 04.03.2004 по 31.01.2014, адже саме 31.01.2014 позичальник міг належним чином виконати умови кредитного договору, а 29.04.2014 між сторонами було укладено новий договір, який назвали додаткова угода №47. Позивач наголошує на тому, що даний договір хоч і має назву "додаткова угода", але за своєю суттю є окремим кредитним договором і його метою було рефінансування, тобто отримання нового кредиту на погашення раніше взятої загальної суми фінансування, а не реструктуризація заборгованості шляхом визначення нового графіку погашення заборгованості. Безпідставними позивач вважає і посилання відповідача на судові рішення у справах №910/7933/16 та №910/8143/16, оскільки у справі №910/7933/16 судом було лише наведено позиції сторін спору, однак ним не досліджувався кредитний договір, в редакції додаткової угоди №47, та не надавалась оцінка положенням такого договору як окремо, так і в порівнянні із кредитним договором, в редакції додаткової угоди №26 від 30.03.2007, та з урахуванням додаткової угоди № 46 від 16.12.2013, а у справі №910/8143/16 сторонами були ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "ТММ-Будкомплект", які не є сторонами кредитного договору. При цьому, позивач зауважує на тому, що у справі №910/1580/18 момент виникнення права вимоги визначався виходячи виключно із положень кредитного договору, в редакції додаткової угоди №47 від 29.04.2014, за яким позивач грошові кошти не отримував, а питання закінчення строку фінансування та строку дії кредитного договору, в редакції додаткової угоди №46, не досліджувалось. Разом з цим, позивач наголошує на тому, що, оскільки термін фінансування закінчився 31.01.2014, відповідач безпідставно нараховував та списував у безспірному порядку відсотки за кредитним договором, що свідчить про відсутність безспірності заборгованості, вказаної в оспорюваному виконавчому написі.
13.04.2021 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли пояснення.
16.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача наголошував на тому, що у розділі 11 кредитного договору, з урахуванням змін, які вносилися до нього, сторони погодили, що договір діє до повного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а відтак, оскільки відповідач письмово не повідомляв позивача відповідно до п. 11.11 договору про припинення договору, він діє до повного виконання позивачем своїх зобов'язань і відсутні будь-які підстави вважати, що договір закінчив свій строк дії з закінченням терміну кредиту (фінансування). Також відповідач заперечує проти того, що додаткова угода №47 є новим кредитним договором з метою рефінансування, оскільки даною додатковою угодою було зафіксовано суму заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 та встановлено, що з 29.04.2014 надання кредиту банком не здійснюватиметься, що спростовує доводи позивача про мету даної додаткової угоди - рефінансування. При цьому, відповідач зазначив, що під час розгляду справ №910/7933/16, №910/8143/16, №910/1580/18 судами досліджувалося та встановлювалося саме питання строку повернення кредиту позивачем за кредитним договором №252-СВ, з урахуванням внесених до нього змін, в тому числі додатковими угодами №№47, 48.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.05.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 26.05.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні 26.05.2021 заперечив проти заявлених позовних вимог.
Представник третьої особи -3 надав пояснення по справі.
Представники третіх осіб 1, 2, 4 у судове засідання 26.05.2021 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105479954239, № 0105479954220, № 0105479954204.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи по суті на 02.06.2021.
Представники третіх осіб 1, 2, 4 у судове засідання 02.06.2021 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105479956584, № 0105479956576, № 0105479956568.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 02.06.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи -3, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України
Як встановлено судом, 04.03.2004 між Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна" (правонаступником якого наразі є Акціонерне товариство "Альфа-Банк") (Банк) та Фірмою "Т.М.М." - товариством з обмеженою відповідальністю (позичальник) укладено кредитний договір №252-СВ (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою кредиту 3200000,00 Євро з можливістю отримувати в доларах США та Євро і терміном кредиту до 04.03.2005.
Пунктом 1.2 договору визначено, що кредит надається з метою фінансування обігових коштів позичальника (придбання будівельних матеріалів та обладнання).
З моменту укладення Кредитного договору сторонами до нього неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод.
Зокрема, 30.03.2007 сторони уклали додаткову угоду № 26 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004, якою домовилися викласти договір та додатки до нього в новій редакції, яка додається в додатку до цієї додаткової угоди.
Згідно п. 1.1 кредитного договору № 252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007 (додаток до додаткової угоди №26), з урахуванням змін внесених додатковою угодою №44, Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15376721,00 Євро з можливістю отримувати в Євро і з терміном фінансування до 31 липня 2013 року.
16.12.2013 сторони уклали додаткову угоду №46, якою, зокрема, п. 1.1 кредитного договору, в новій редакції від 30.03.2007, виклали в такій редакції "Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15376721,00 Євро з можливістю отримувати в Євро і з терміном фінансування до 31 січня 2014 року".
В подальшому, 29.04.2014 сторони уклали додаткову угоду №47 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007, якою погодили викласти договір та додатки до нього в новій редакції, яка додається в додатку до цієї додаткової угоди.
Пунктами 3 та 4 додаткової угоди сторонами узгоджено, що всі терміни, що використовуються у цій додатковій угоді, мають ті ж значення, що й в договорі і що ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання уповноваженими представниками обох сторін та є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 1.1, 1.2 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47), Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту 15376721,00 Євро з можливістю отримувати в Євро і з терміном кредиту до 31 березня 2021 року.
Пунктом 1.3 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47) встановлено, що сума заборгованості за кредитом станом на 29 квітня 2014 становить 15376721,00 Євро.
При цьому, в розділі 2 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47), сторонами визначено, що надання часток банком здійснювалося відповідно до умов, що передбачені положеннями договору, що діяли на момент видачі відповідних часток. Починаючи з 29 квітня 2014 року надання кредиту банком не здійснюватиметься.
Відповідно до Додаткової угоди №48 від 30.09.2016 сторони домовились встановити новий графік повернення кредиту (тіла та процентів), який викладено у п. 4 вказаної Додаткової угоди, а також пунктом 2 узгодили розмір основної заборгованості (по тілу кредиту) в сумі 14 857 932,43 євро.
З метою забезпечення виконання Фірмою зобов'язань за Кредитним договором, 05.12.2008р. між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та Фірмою (іпотекодавець) був укладений Договір іпотеки (надалі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого в іпотеку Банку було передано квартиру №191 загальною площею 149,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Звіринецька, 59.
Іпотечним договором передбачено право Банку у разі невиконання Фірмою своїх зобов'язань за Кредитним договором звернути стягнення на предмети іпотеки, зокрема шляхом вчинення виконавчого напису.
13.11.2017 Банк звернувся до позивача з листом-вимогою про усунення порушеного зобов'язання в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (вих. №02-29/64-15419 від 13.11.2017), в якому просив Фірму достроково повернути кредит.
20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за зверненням Банку вчинено виконавчий напис №7861, згідно якого на предмет іпотеки звернуто стягнення на користь Банку.
На підставі виконавчого напису Відділом примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України 23.01.2018р. було відкрито виконавче провадження №55614362.
В рамках вказаного виконавчого провадження 10.09.2018р. предмет іпотеки було реалізовано на прилюдних торгах, про що складено протокол електронних торгів № 357028 від 10.09.2018 та Акт про реалізацію предмета іпотеки № 55614362/8 від 17.09.2018.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В. видане свідоцтво про право власності АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост" № 4202, від 25.09.2018 та зареєстроване право власності АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аванпост" на квартиру № 191 загальною площею 149,4 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Звіринецька, 59 (номер запису про право власності 28082265).
Фірма заперечує законність вчиненого 20.12.2017 р. виконавчого напису №7861 про звернення стягнення на іпотечне майно та подальшої реалізації цього майна на прилюдних торгах, оскільки за вчиненням виконавчого напису Банк звернувся після спливу строку, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат».
Крім того, за твердженням позивача, розмір заборгованості, в погашення якої вчинений спірний виконавчий напис, не відповідає фактичному розміру та не є безспірним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 90 Закону України «Про нотаріат» та ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий напис є виконавчим документом, а стягнення за ним провадиться в порядку, встановленому законодавством для виконання судових рішень.
Частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на момент вчинення нотаріусом спірних виконавчих написів) передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Згідно зі статтею 87 Закону «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідний перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172.
На думку позивача, за умовами Кредитного договору у редакції Додаткової угоди №46 від 16.12.2013 та згідно висновків, викладених у постанові КГС ВС від 14.04.2020 у справі №873/41/19 за заявою Фірми про скасування рішення третейського суду у третейській справі №06/19, право вимоги за Кредитним договором виникло у Банку 01.02.2014, а отже, звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису відбулося поза межами строку, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Системний аналіз правовідносин, які склались між сторонами щодо умов, порядку та строків повернення кредиту, отриманого за кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004, з урахуванням неодноразових змін до нього, та з огляду на зміст умов додаткової угоди №47, яка, як визначили самі сторони, підписуючи її без будь-яких зауважень, є невід'ємною частиною договору, свідчить, що 29.04.2014 між сторонами було укладено саме Додаткову угоду №47 до Кредитного договору, якою сторони за взаємною домовленістю встановили новий строк (продовжили) повернення кредиту (кредитування) до 31.03.2018 шляхом викладення кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
При цьому, посилання позивача на те, що 29.04.2014 між сторонами було укладено не Додаткову угоду №47 до Кредитного договору, а новий договір, суд вважає помилковими, оскільки зі змісту даної додаткової угоди вбачається, що вона є невід'ємною частиною Кредитного договору, про що сторони зауважили в самій додатковій угоді, та укладена з метою реструктуризації заборгованості, що виникла за Кредитним договором, а не з метою рефінансування, тобто отримання нового кредиту.
Так, реструктуризація кредиту - це спосіб зменшити кредитне навантаження шляхом зміни умов чинного кредитного договору, тобто метою реструктуризації є зміна вже чинного кредитного договору: суми кредиту, його терміну, процентної ставки та інших істотних умов з метою полегшення для позичальника процесу обслуговування боргу, тоді як рефінансування кредиту (перекредитування) - це процедура, при якій позичальник оформляє новий кредит в банку з метою погашення попереднього кредиту, тобто метою рефінансування є отримання грошових коштів за новим кредитним договором для погашення зобов'язань за їх рахунок іншого кредитного зобов'язання.
В пункті 2.2 кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 29.04.2014 (додаток до додаткової угоди №47) сторонами було узгоджено, що починаючи з 29 квітня 2014 року надання кредиту банком не здійснюватиметься і позивач під час розгляду справи підтвердив, що жодних коштів за додатковою угодою №47 не отримував, що спростовує його доводи про те, що метою укладення додаткової угоди №47 було саме рефінансування.
З огляду на вищевикладене, та виходячи зі змісту додаткової угоди №47 від 29.04.2014, якою кредитний договір №252-СВ від 04.03.2004 викладено в новій редакції, суд дійшов висновку, що додаткова угода №47 до договору була спрямована саме на реструктуризацію боргу позивача перед відповідачем шляхом продовження строку кредитування (повернення кредиту) до 31.03.2018.
В подальшому, додатковою угодою №48 від 30.09.2016 сторони погодили новий графік повернення кредиту (тіла та процентів), а також зафіксували розмір основної заборгованості (по тілу кредиту) в сумі 14 857 932,43 Євро.
Водночас суд зауважує, що умови Додаткових угод №47 та № 48 до Кредитного договору вже були предметом дослідження в інших справах.
Зокрема, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та припиняючи провадження у справі №910/7933/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі на квартиру №114 та нежитлові приміщення №116, №118 та №123, Київський апеляційний господарський суд у постанові від 04.10.2016, яка набрала законної сили, прийняв до уваги посилання сторін, що 29.04.2014 між ними з метою проведення реструктуризації заборгованості Фірми було укладено Додаткову угоду №47 до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2014, якою викладено умови Кредитного договору у новій редакції, зокрема, обумовлені нові строки виконання грошових зобов'язань Фірми перед Банком за Кредитним договором, які на момент розгляду справи ще не наступили.
Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю під час розгляду даної справи, предметом дослідження якої було, в тому числі, питання настання строку повернення грошових коштів, отриманих за кредитним договором №252-СВ від 04.03.2014, з урахуванням внесених змін до нього, не заперечувала того факту, що додаткова угода №47 є невід'ємною частиною кредитного договору, якою продовжено строк повернення кредиту до 31.03.2018.
При цьому, як встановлено судом під час розгляду справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/1580/18 за позовами Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, зокрема, й щодо виконавчого напису №7861.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2018 у справі №910/1580/18 позовні вимоги було задоволено.
В той же час, постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 06.11.2018, вказане рішення суду скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за умовами додаткової угоди № 48 позивач-1 (Фірма "Т.М.М." - ТОВ) був зобов'язаний повернути частину кредиту в розмірі 1 125 000,00 Євро в строк до 30.09.2017, однак не виконав цього зобов'язання, а з виписки по рахунку, з листа № 564/11-д/в від 14.11.2017 та зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем-1 визнається факт прострочення ним виконання зобов'язання з повернення кредиту на суму 1 125 000,00 Євро. З огляду на вказані обставини, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, дійшов висновку про те, що у зв'язку з простроченням боржника банк набув право на дострокове повернення кредиту, яким скористався, надіславши боржнику 30.10.2017 вимогу про повне дострокове погашення боргу, яка була отримана позивачем-1 31.10.2017, а тому право вимоги на повне дострокове повернення усього тіла кредиту виникло у банку 31.10.2017.
Відтак, враховуючи, що додаткова угода №47, якою кредитний договір №252-СВ від 04.03.2014 викладено в новій редакції, є невід'ємною частиною вказаного кредитного договору, а не новим кредитним договором, про що зазначено вище, а під час розгляду господарської справи №910/1580/18, у якій брали участь особи, стосовно яких встановлено ці обставини та зважаючи на предмет спору в ній, встановлено, що право вимоги на повне дострокове повернення кредиту Фірмою "Т.М.М." - ТОВ виникло 31.10.2017, і у відповідності до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не підлягають повторному доказування у даній справі, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем пропуску Банком встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строку на звернення для вчинення виконавчого напису, який був вчинений 20.12.2017.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №873/41/19, в якій, на переконання позивача, встановлено, що строк дії укладеного кредитного договору закінчився 31.01.2014, оскільки обставини, на які вказує суд у вказаній справі, не носять преюдиціального характеру для спірних правовідносин сторін у цій справі, так як зроблені Верховним Судом виключно в контексті правомірності передачі спору на розгляд Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України".
Так, предметом розгляду у справі №873/41/19, в якій Верховний Суд у відповідності до приписів статті 25 Господарського процесуального кодексу України виступав як суд апеляційної інстанції, була заява фірми "ТММ" - товариства з обмеженою відповідальністю про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" від 01.04.2019 у третейській справі № 06/19 за позовом Банку до Фірми про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 04.03.2004 №252-СВ, з підстав того, що оскаржуване рішення третейського суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, так як склад третейського суду, яким прийнято рішення у третейській справі №06/19, не відповідав вимогам закону.
За приписами ч. 7, 8 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.
За змістом частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили.
Відтак, враховуючи визначені приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які набувають ознак преюдиційності та зважаючи на те, що повноваження суду під час оскарження рішень третейського суду (як першої, так і апеляційної інстанції) обмежуються вимогами ст. 350 ГПК України, і Верховний Суд у справі № 873/41/19 з'ясовував лише обставини того, чи прийнято рішення третейського суду у спорі, передбаченому третейською угодою, посилання позивача на те, що Верховним Судом встановлено преюдиційні обставини у справі № 873/41/19 є помилковим.
Висновки Верховного Суду, зроблені у справі №873/41/19 під час розгляду заяви позивача у даній справі про скасування рішення третейського суду, не мають преюдиціального значення для розгляду даної справи, оскільки є лише оцінкою суду умов Кредитного договору в контексті правомірності передачі спору на розгляд третейського суду.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.12.2020 у справі №910/6753/20 та від 08.12.2020 у справі №910/7013/20, в яких касаційний суд визнав помилковими посилання на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 14.04.2020 у справі № 873/41/19, оскільки "обставини, на які вказує суд у тій справі, не носять преюдиціального характеру для спірних правовідносин сторін у цій справі, ... зазначені обставини підлягають встановленню під час розгляду справи по суті".
З огляду на вищевикладене та враховуючи умови додаткових угод №47 та №48 до кредитного договору, якими строк кредитування було подовжено до 31.03.2018 і які є невід'ємними частинами кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004, доводи позивача про те, що Банк звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису поза межами строку встановленого законом не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та є безпідставними.
Відхиляє суд і доводи позивача про те, що сума заборгованості, яка вказана у спірному виконавчому написі, не є безспірною, оскільки станом на 13.11.2017 становить 12 417 944,25 євро, а не як зазначено у виконавчому написі - 14 857 932,43 євро., судом встановлено наступне.
Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Як встановлено судом сторонами було підписано Додаткову угоду №48 до Кредитного договору, в якій вони узгодили розмір основної заборгованості позичальника в сумі саме 14 857 932,43 євро.
При цьому, у листі №564/11-д/в від 14.11.2017 позивач фактично визнав суму основного боргу (по тілу кредиту) в розмірі 14857932,43 Євро та просив здійснити реструктуризацію боргу і звернути стягнення на частину нерухомого майна, що належить їй на праві власності.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні суду, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 23.05.2018 у справі №910/9823/17).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 у справі №910/1580/18, залишеною без змін постановою КГС ВС від 06.11.2018., яка має ідентичний із розглядуваною справою склад учасників та предмет позову, позовні вимоги Фірми до Банку про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, зокрема і виконавчого напису №7861 від 20.12.2017, були визнані необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що:
- Банком при зверненні до нотаріуса було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог останнього, зокрема: кредитний договір з усіма додатками; договори застави та іпотеки зі змінами та доповненнями по кожному об'єкту; копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю, з відміткою стягувача про непогашення заборгованості (а також докази їх отримання адресатами); розрахункові документи про надання послуг поштового зв'язку та описи вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; довідка про ненадходження платежу та виписки по рахунку, що підтверджують надання кредитних коштів;
- згідно наданих Банком виписок вбачається, що сума основного боргу (тіла кредиту) становить саме 14 857 932,43 євро.
Відповідно до п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.11.1999 (заява №28342/95) одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Надання протилежних висновків в іншій справі щодо одних й тих же обставин суперечить одному з основних елементів верховенства права - принципу юридичної визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (постанова КГС ВС від 16.01.2020 у справі №910/11470/18).
З огляду на вищенаведене, ті обставини, що Банком при зверненні до нотаріуса було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог останнього, і сума основного боргу (тіла кредиту) за Кредитним договором становить саме 14 857 932,43 євро, визнаються судом преюдиційними та такими, що не підлягають доказуванню.
Таким чином, позовна вимога про визнання виконавчого напису №7861 від 20.12.2017 таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Позовні вимоги про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, акту про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису про право власності є похідними від вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позивач обґрунтував вказані вимоги виключно незаконністю вчиненого нотаріусом 20.12.2017р. виконавчого напису №7861.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позовні вимоги про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, акту про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису про право власності також задоволенню не підлягають.
В даному випадку, позивач самостійно підписав Додаткову угоду №48 до Кредитного договору, в якій визнав існування у нього заборгованості за Кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004 в сумі 14857932,43 Євро і в листі №564/11-д/в від 14.11.2017, зазначаючи про наявність заборгованості по тілу кредиту в розмірі 14857932,43 Євро, не висловлював жодних заперечень, в тому числі, щодо правомірності зарахування Банком сплачених за період з 31.01.2014 по 15.02.2017 коштів в сумі 2439988,18 Євро, як сплата відсотків.
Водночас, суд відхиляє посилання позивача на неправомірність нарахування відсотків та зарахування сплачених коштів на їх погашення, оскільки згідно п. 1.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 47) Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту 15376721,00 Євро та з терміном кредиту до 31.03.2018 року (включно) і відповідач здійснював погашення заборгованості за договором у відповідності до умов договору в редакції додаткової угоди № 48 до договору, а саме, п. 6.4, яким сторони добровільно погодили, що спочатку здійснюється погашення заборгованості саме за відсотками (простроченими відсотками) і тільки після погашення такої заборгованості - за тілом кредиту.
Слід зауважити і на тому, що закінчення терміну фінансування не є доказом настання строку виконання зобов'язань за договором за наявності наступних додаткових угод, зокрема, додаткової угоди №47 та №48 до договору, які були укладені після цього і встановлено нові строки повернення кредитних коштів.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, виклавши її у постанові від 07.09.2020 у справі №904/1080/19. Зокрема, Верховний Суд зазначив: "...укладаючи додатковий договір до кредитного договору та погоджуючи Графік платежів, що є додатком до додаткового договору, сторони змінили термін остаточного виконання основного зобов'язання та встановили строки його виконання, а враховуючи те, що зазначений додатковий договір був укладений після направлення Банком вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитними договором, то суди попередніх інстанцій правильно не взяли цю досудову вимогу до уваги в якості доказу зміни строку виконання зобов'язань за кредитним договором...".
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що в матеріалах справи наявні докази визнання позивачем боргу у заявленому Банком розмірі і позивач у встановленому процесуальним законом порядку не спростував належними і допустимими доказами, що сума заборгованості перед Банком за Кредитним договором по тілу кредиту станом на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою ніж та, яка запропонована у ньому до стягнення, мотиви позивача щодо формальної незгоди з розміром заборгованості та посилання на неправомірне зарахування Банком коштів в рахунок сплати відсотків, а не по тілу кредиту, не приймаються судом як відсутність ознаки "безспірності" вимог Банку.
Відповідно до статей 13, 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому, закріплений в статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, що спірний виконавчий напис №7861 був вчинений в порушення норм чинного законодавства, а обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом є недоведеними та не узгоджуються з приписами чинного законодавства і матеріалами справи.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання виконавчого напису №7861 від 20.12.2017 таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованою, не підтвердженою вірогідними засобами доказування, а відтак задоволенню не підлягає. Відповідно, вимоги про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, актів про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно, та вимоги про скасування державної реєстрації права власності щодо спірного майна, державної реєстрації іпотеки на нерухоме майно та державної реєстрації обтяжень нежитлових приміщень та відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису про право власності позивача на нерухоме майно, які були заявлені позивачем лише як похідні від вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яка задоволенню не підлягає, також не підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача та третьої особи - 3 про застосування строків позовної давності, то суд відзначає, що строк позовної давності, як спосіб захисту порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає, оскільки суд відмовляє в позові по суті у зв'язку з недоведеністю позовних вимог і питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд
1. В задоволенні позовних вимог Фірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю відмовити.
2. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 01.07.2021.
Суддя М.Є.Літвінова