61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
16 березня 2010 р.Справа № 2-а-3342/09/1870
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.
за участю секретаря судового засідання Баглаєнко Я. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.09.2009р. по справі № 2-а-3342/09/1870
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів < Список > < Текст >
до Відкритого акціонерного товариства "Центролит" < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Позивач, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить стягнути з відповідача відкритого акціонерного товариства "Центролит" адміністративно-господарські санкції та пеню на загальну суму 143406,13 грн.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.09.2009р. відмовлено в задоволенні позову.
Позивач з даною постановою не погодився, звернувся до Харківського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати постанову суду першої інстанції та позов задовольнити.
В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що на його думку, частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" на підприємство покладено обов"язок по створенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів і не ставить відповідний обов"язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на даному підприємстві.
Відповідач в запереченнях на апеляційну скаргу зазначив, що доводи викладені в апеляційній скарзі безпідставні, вважає оскаржувану постанову законною та обгрунтованою, тому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19 вищевказаного закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Таким чином, на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок:
по-перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів;
по-друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
по-третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Як вбачається з матеріалів справи, з метою виконання нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році відповідач створив 30 робочих місць для працевлаштування інвалідів та регулярно протягом 2008 року вживав заходи щодо оприлюднення інформації про наявні робочі місця для інвалідів, зокрема, інформував Сумський районний центр зайнятості населення про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів шляхом подання звітів за формою № 3-ПН (а.с. 70-80), звертався до позивача, обласної організації Українського товариства глухонімих, обласної асоціації захисту інвалідів "ОАЗІС", управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради, а також через засоби масової інформації сповіщав про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів (а.с. 11,12. 14-24, 26-31, 33-37,39-43, 45-49,50-54).
Натомість позивач не довів суду, що органи, на які покладено обов'язок працевлаштування інвалідів, направляли у 2008 році до відповідача інвалідів для працевлаштування і їм було відмовлено у прийомі на роботу. Також позивач не надав суду доказів того, що інваліди зверталися безпосередньо до відповідача із заявами про працевлаштування і їм так само було відмовлено у прийнятті на роботу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що неподання звітів про вакансії для працевлаштування інвалідів до Сумського міського центру зайнятості населення в лютому, березні, грудні 2008 року, яке дійсно мало місце, не носить систематичного характеру та не призвело до повної відсутності інформації про наявність робочих місць для інвалідів та не свідчить про відсутність таких місць у зазначений період. Окрім того, надані відповідачем довідки про наявність посад зайнятих інвалідами, які працювали на підприємстві у 2008 році та про наявність вакансій обрубників, на які запрошувались інваліди протягом 2008 року, свідчать про створені робочі місця для інвалідів у кількості, більшій, ніж передбачено нормативом.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Згідно ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущений господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.
Позивачем не надано доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, а у зв"язку з чим відстуні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Посилання позивача в обгрунтування апеяційної скарги на те, що, на його думку, статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" на підприємство покладено обов'язок по створенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів і не ставить відповідний обов'язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на даному підприємстві, колегія суддів вважає безпідставним виходячи з наступного.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" на підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, покладено обов'язок лише виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Враховуючи вищевикладене, колегія судів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови були повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, прийнята з дотриманням норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.09.2009р. по справі № 2-а-3342/09/1870 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя< підпис >Філатов Ю.М.
Судді< підпис >
< підпис >Водолажська Н.С. Гуцал М.І.
< Список > < Текст >
Повний текст ухвали виготовлений 22.03.2010 р.