ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2021 року м. Київ № 640/8076/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Міністерства юстиції України визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 12.03.2019 № 854/7 "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019", прийнятий на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 05.03.2019 за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.01.2019 за № 2807-33-19.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що остання змістовно і повно зазначила всі обставини, якими мотивовано вимоги, викладені у скарзі. Поряд з цим, підставою для прийняття спірного наказу став висновок відповідача, що скарга позивача не містить обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги. Вважає, що формальне цитування в наказі пункту 4 частини п'ятої статті 37 Закону після прийняття та розгляду скарги по суті, є заангажованим, порушує принципи об'єктивності й добросовісності та таким, що суперечить вимогам і Закону, і Порядку.
Ухвалою суду від 12.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/8076/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
27.06.2019 до суду від представника відповідача Борискевич Ю.В. надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Також, 27.06.2019 до суду від представника відповідача Борискевич Ю.В. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що скаржницею разом зі скаргою не подано правовстановлюючих документів на спірні нежилі будівлі та/або документів, що підтверджують її право на виконання будівельних робіт, а також документів, що підтверджують, що спірні нежилі будівлі знаходяться на земельній ділянці скаржника. За наведених обставин вважає, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених статтею п'ятою статті 37 Закону, оскільки скарга не містить обставин, якими скаржниця обґрунтовує свої вимоги.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
30.01.2019 в Міністерстві юстиції України за № 2807-33-19 зареєстрована скарга ОСОБА_1 від 24.01.2019, у якій остання просила, зокрема, скасувати рішення державного реєстратора Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Шостака В.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41723758 від 21.06.2018 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, за реєстраційним номером 1582222432224 - нежилі будівлі: літ. "Б" - 853,3 кв.м, "А" - 563,3 кв.м, "В" - 563,2 кв.м, "В1" - 438,9 кв.м, "З" - 128,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 зазначила, що державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію права власності на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.11.2007 у справі № 2-4203/07, яке було скасовано рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.10.2012. Крім того, звернула увагу, що всі об'єкти нерухомості - нежилі будівлі: літ. "Б" - 853,3 кв.м, "А" - 563,3 кв.м, "В" - 563,2 кв.м, "В1" - 438,9 кв.м, "З" - 128,2 кв.м, фактично розташовуються на земельній ділянці, площею 1,8687 га, з кадастровим номером 3222482001:01:005:0097, яка належить на праві одноособової особистої власності громадянці ОСОБА_1 .
До скарги представником позивача були додані наступні документи: копія рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.11.2007 у справі № 2-4203/07; копія рішення Апеляційного суду Київської області від 10.10.2012 за № 22ц-5378/2021; копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18.12.2012; копія договору про надання правової допомоги між АО "Армалекс" та ОСОБА_1 ; копія ордеру про надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_3 ОСОБА_1 серії КВ № 223560; копія свідоцтва адвоката ОСОБА_3 на право зайняття адвокатською діяльністю; копія державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 342203; копія договору купівлі-продажу земельної ділянки за реєстровим № 186, укладений між ТОВ "Парфюм Гарант" та ОСОБА_1 ; копія відповіді на адвокатський запит від 22.12.2018 № 4-1/к-а/18 Гореницької сільської ради від 28.12.2018 № 02-14/1123; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.07.2018 № 131102438; копія адвокатського запиту від 28.11.2018 № 1-1/к-а/18; копія заяви до КП "Бюро технічної реєстрації Петропавлісько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" про надання інформації з Державного реєстру реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.11.2018 № 31438376; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 28.11.2018 за № 147257817; копія протоколу опитування громадянина ОСОБА_4 з додатками; копія протоколу опитування громадянина ОСОБА_5 з додатками.
12.03.2019 Міністерством юстиції України прийнято наказ № 854/7, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019, у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки скарга не містить обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За визначенням статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Так, при вирішенні питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, необхідно враховувати не лише суб'єктний склад сторін, а й характер таких правовідносин.
Суд звертає увагу, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 № 823/2042/16 відступила від висновків, викладених у постановах від 4 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 04/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Таким чином, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
У позовній заяві позивач не просить, ані скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ані зобов'язати Міністерство юстиції України скасувати такі рішення.
Предметом спірних правовідносин у даній справі є перевірка законності рішення Міністерства юстиції України (як суб'єкта владних повноважень), виданого у формі наказу від 12.03.2019 № 854/7, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019, у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Враховуючи, що спір у даній справі стосується виключно відмови Міністерства юстиції України у задоволенні скарги, а не проведення державної реєстрації права власності та не підстав набуття такого права, суд дійшов висновку, що даний спір не є спором про право, а відтак підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно - правовий характер.
Перевіряючи оскаржуваний наказ на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.
Так, частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частин першої та другої статті 37 Закону України від 01.07.2004 N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон N 1952-IV) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги:
1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);
2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Згідно з пунктами 1, 2 частини шостої статті 37 Закону N 1952-IV за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:
1) відмову у задоволенні скарги;
2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Відповідно до частини восьмої статті 37 Закону N 1952-IV Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:
1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті;
2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;
3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;
4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;
5) є рішення цього органу з того самого питання;
6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;
7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;
8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;
9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;
10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.
Вказаний перелік для відмови у задоволенні скарги є вичерпним.
Так, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що приймаючи оскаржуваний наказ відповідач керувався пунктом 1 частини восьмої статті 37 Закону N 1952-IV та пунктом 12 Порядку N 1128.
Згідно з частиною п'ятою статті 37 Закону N 1952-IV скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:
1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;
2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;
3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;
4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;
6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.
До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.
Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Відповідно до частини дев'ятої вказаної статті Закону N 1952-IV порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 N 1128 (далі - Порядок N 1128, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.
Приписами пункту 4 Порядку N 1128 передбачено, що розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян" з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб'єктом розгляду скарги.
Статтею 20 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відповідно до пункту 5 Порядку N 1128 перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:
1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб'єкта розгляду скарги (належний суб'єкт розгляду скарги);
2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги;
3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб'єкта розгляду скарги.
Згідно з пунктом 7 Порядку N 1128 у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.
Висновком Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 05.03.2019, відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 37 Закону N 1952-IV та пункту 12 Порядку N 1128, рекомендовано відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019 у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою статті 37 Закону N 1952-IV, оскільки скарга не містить обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги.
Вказаний висновок ґрунтується на тому, що скаржником разом зі скаргою не подано правовстановлюючих документів на спірні нежилі будівлі та/або документів, що підтверджують її право на виконання будівельних робіт, а також документів, що підтверджують, що спірні нежилі будівлі знаходяться на земельній ділянці скаржника, при цьому, з відомостей Державного реєстру прав встановлено, що за скаржником зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:005:0097, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного висновку відповідачем прийнято оспорюваний наказ.
Насамперед, суд вважає необхідним звернути увагу, що у відповідача не було правових підстав керуватись пунктом 12 Порядку N 1128, позаяк вказаний пункт регулює порядок прийняття рішення за результатами розгляду скарги по суті.
При цьому, розгляд скарги по суті передбачає обов'язкове запрошення скаржника та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі або встановлених відповідно до відомостей реєстрів, а також обов'язкове повідомлення таких осіб (пункти 9, 10 Порядку N 1128).
Поряд з цим, скарга ОСОБА_1 не була розглянута по суті, позаяк підставою для відмови у її задоволенні визначено порушення вимог щодо її оформлення, відповідно при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач повинен був керуватись пунктом 7 Порядку N 1128.
Також, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача про невідповідність скарги ОСОБА_1 вимогам, визначеним частиною п'ятою статті 37 Закону N 1952-IV, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.11.2007 у справі № 2-4203/07: визнано за ОСОБА_2 право власності на об'єкти нерухомого майна, а саме: вагову № 1, площею 49,8 кв.м; консервний цех, площею 853,3 кв.м; склад склотари, площею 563,2 кв.м; склад готової продукції, площею 438,3 кв.м; зварювальна, площею 48,9 кв.м; соковий цех, площею 315,1 кв.м; спиртсховище, площею 84,6 кв.м; лабораторний комплекс, площею 191,8 кв.м; котельня, площею 128,2 кв.м; 1/2 частини вагової № 2, площею 16,05 кв.м; склад, площею 817,4 кв.м; 1/2 частини контори, площею 180,5 кв.м; 1/2 частини архіву, площею 10,9 кв.м; магазин, площею 65,4 кв.м; зерносховище, площею 878,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на зерносховище, площею 613,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , та на склад, кузню та підсобні приміщення, площею 277,9 кв.м; 1/2 частини складу ПММ, площею 26,35 кв.м; газоелектрозварювальний цех, площею 640,8 кв.м; прохідна, площею 10 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі вказаного судового рішення державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41723758 від 21.06.2018 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, за реєстраційним номером 1582222432224 - нежилі будівлі: літ. "Б" - 853,3 кв.м, "А" - 563,3 кв.м, "В" - 563,2 кв.м, "В1" - 438,9 кв.м, "З" - 128,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Поряд з цим, рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.10.2012, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.12.2012, скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.11.2017 у справі за позовом ОСОБА_2 до Гореницької сільської ради Київської області, КП "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області" про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна; ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Судами апеляційної та касаційної інстанції встановлено, що відповідно до договору продажу майна № 40 від 21.11.2000 ліквідаційною комісією КСП ім. Т. Шевченка (с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області), в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_6 , продано за 50000,00 грн ТОВ "Парфюм Гарант" виробничі приміщення, а саме: пляшкомиюче відділення 199,6 кв.м, технологічне відділення площею 231,1 кв.м, допоміжне відділення площею 10,8 кв.м, складські приміщення площею 164,1 кв.м, санітарно-побутове приміщення площею 15,2 кв.м, купажне відділення площею 103,2 кв.м, кладову площею 9,6 кв.м, підвал складського приміщення площею 164,1 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а також технологічне обладнання, перелічене у договорі та земельну ділянку загальною площею 1,8687 га для обслуговування зазначеної бази.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.08.2003 у справі за позовом ТОВ "Парфюм Гарант", ліквідаційної комісії КСП ім. Т. Шевченка до ТОВ "Перемога" про стягнення заборгованості, визнано за ТОВ "Парфюм Гарант" право власності на майно винного цеху (виробничі приміщення та технологічне обладнання), розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , придбане на підставі договору продажу майна № 40 від 21.11.2000.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.09.2004, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27.12.2007, ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , та інш. відмовлено у задоволенні позову до ліквідаційної комісії КСП ім. Т. Шевченка, ТОВ "Парфюм Гарант", третя особа: ТОВ "Перемога", про визнання недійсним договору про продаж майна № 40 від 21.11.2000 і визнання права власності на частку майна.
Як вбачається з рішення виконкому Гореницької селищної ради № 3/3 від 28.09.2007 змінено номер 205 нежитловому приміщенню на номер 205-А ТОВ "Парфюм Гарант", яке знаходиться в АДРЕСА_3 .
Також встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.01.2009 ТОВ "Парфюм Гарант" передало, а ОСОБА_1 прийняла у власність земельну ділянку, розташовану в с. Гореничі, Києво-Святошинського району Київської області, площею 1,8687 га з цільовим призначенням - для обслуговування виробничої бази. Право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку посвідчено відповідним державним актом серії ЯЗ № 342203 від 04.03.2009.
Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29.01.2009, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Т.А. та зареєстрованого в передбаченому законом порядку, ТОВ "Парфюм Гарант" передав, а ОСОБА_1 прийняла у власність нежилі приміщення: цех розливу під літерою "Г" площею 834,5 кв.м, соковий цех під літерою "Д" площею 100,7 кв.м, цегляні, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . Загальна площа відчужуваного приміщення складає 935,2 кв.м.
Позивачем ОСОБА_2 в обґрунтування своїх позовних вимог надано копію рішення виконавчого комітету Гореницької сільської ради № 3/9 від 31.08.2007 про визнання за ним права власності на майно в АДРЕСА_3 , яке належить йому згідно майнових сертифікатів, а зокрема і на спірні нежитлові приміщення, оформлення свідоцтва про право власності на будівлі та споруди в АДРЕСА_3 на ОСОБА_2 .
Як вбачається з зазначених вище матеріалів справи, на час прийняття виконкомом Гореницької сільської ради вказаного рішення, власником нежитлових приміщень, а саме: майна винного цеху (виробничі приміщення та технологічне обладнання), розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , було ТОВ "Парфюм Гарант".
В подальшому, право власності на спірні нежитлові приміщення перейшло до апелянта ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29.01.2009 та було відповідним чином зареєстроване КП "БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області".
Таким чином, колегія апеляційного суду прийшла до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка на даний час являється власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , а також частини спірних нежитлових приміщень.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи зі встановлених обставин рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.10.2012, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.12.2012, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи у задоволенні скарги з мотивів ненадання позивачем правовстановлюючих документів на спірні нежилі будівлі та/або документів, що підтверджують її право на виконання будівельних робіт, а також документів, що підтверджують, що спірні нежилі будівлі знаходяться на земельній ділянці скаржника, діяв всупереч положенням Закону N 1952-IV та Порядку N 1128.
У свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що подана ОСОБА_1 скарга від 24.01.2019, повністю відповідає вимогам частини п'ятої статті 37 Закону N 1952-IV.
Крім того, відповідачем під час перевірки скарги на відповідність вимогам частини п'ятої статті 37 Закону N 1952-IV не надано оцінки доводам позивача про те, що державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію права власності на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.11.2007 у справі № 2-4203/07, яке було скасовано рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.10.2012. Крім того, звернула увагу, що всі об'єкти нерухомості - нежилі будівлі: літ. "Б" - 853,3 кв.м, "А" - 563,3 кв.м, "В" - 563,2 кв.м, "В1" - 438,9 кв.м, "З" - 128,2 кв.м, фактично розташовуються на земельній ділянці, площею 1,8687 га, з кадастровим номером 3222482001:01:005:0097, яка належить на праві власності громадянці ОСОБА_1 .
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваного наказу без розгляду скарги по суті.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) від 12.03.2019 № 854/7 "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 768,40 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко