Постанова
Іменем України
23 червня 2021 року
м. Київ
справа № 372/4027/18
провадження № 61-6986св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_5, Обухівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Головкіна Яна Вікторівна, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Солнєчний Луч»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_4 , нарішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2019 року в складі судді Зінченка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Коцюрби О. П., Нежури В. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), ОСОБА_5 , Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Обухівський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області), ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Головкіна Яна Вікторівна (далі - приватний нотаріус Головкіна Я. В.), Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Солнєчний Луч» (далі - ОСББ «Солнєчний Луч»), про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.
На обґрунтування позовних вимог вказувала, що 10 липня 1992 року між нею
і ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. Надалі рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 року шлюб, який укладений між
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розірвано.
Під час перебування у шлюбі подружжям придбано машиномісце АДРЕСА_1 .
Обухівський районний суд Київської області видав: судовий наказ від
04 лютого 2016 року № 372/5130/15-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСББ «Солнєчний луч» заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг в розмірі 79 183,47 грн; судовий наказ від 02 листопада 2016 року № 372/2650/16-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСББ «Солнєчний луч» заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг в розмірі 55 431,79 грн.
У межах проведених виконавчих дій з виконання цих судових наказів було описано та продано на електронних торгах зазначене машиномісце, яке спільною власністю подружжя, ОСОБА_5 за ціною в 78 938,41 грн, яка більш ніж у п'ять разів нижча від ринкової. Надалі ОСОБА_5 зареєструвала за собою право власності на згадане машиномісце.
В подальшому спірне нерухоме майно було відчужене ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 .
Позивач вважала, що її право власності порушено відповідачами, оскільки вона була позбавлена права власності на нерухоме майно внаслідок допущених порушень при проведенні електронних торгів з реалізації арештованого майна. До того ж порушення допущено у процесі здійснення виконавчого провадження, а саме: позивача не було повідомлено про відкриття виконавчого провадження; не було надано строк для добровільного виконання наказів суду; не було повідомлено про вчинення виконавчих дій, зокрема, за відсутності позивача проводився опис та арешт майна; орган виконавчої служби не розшукував позивача, а навпаки, вчиняв дії, спрямовані на уникнення правового супротиву з боку позивача щодо виконання судових наказів, про які їй не було відомо; під час відчуження спірного майна на нього був накладений арешт, тому видача нотаріусом свідоцтва про придбання машиномісця з торгів є протиправною; судові накази, на виконання яких реалізовано майно, були скасовані.
Ці порушення безпосередньо вплинули і на організацію та подальший перебіг електронних торгів.
З огляду на викладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19 лютого 2019 року, ОСОБА_1 просила:
визнати машиномісце
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1304115332231, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
визнати недійсними електронні торги, що відбулись 03 травня 2017 року, які оформлені протоколом № 253750 і проведені ДП «СЕТАМ» щодо лота
№ 210510, відповідно до яких було продано майно, що належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме: машиномісце АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1304115332231;
визнати недійсними та скасувати протокол від 03 травня 2017 року
№ 253750, яким оформлені електронні торги та акт від 21 червня 2017 року ВП № 50763011 про проведені електронні торги, які відбулись 03 травня 2017 року, проведені ДП «СЕТАМ» щодо лота №210510, відповідно до яких було продано майно, що належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , а саме: машиномісце АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1304115332231;
визнати недійсним та скасувати свідоцтво № 3399, видане приватним нотаріусом Головкіною Я. В. 19 липня 2017 року ОСОБА_5 ;
скасувати записи про державну реєстрацію права власності, здійснені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: машиномісце АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1304115332231, які були вчинені після 19 липня 2017 року (дати проведення електронних торгів ) по день ухвалення судового рішення у цій справі;
витребувати в ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3
з чужого незаконного володіння машиномісце АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1304115332231.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада
2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від
27 лютого 2020 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прилюдні торги проведено відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від
29 вересня 2016 року № 28310/5.
Стверджуючи, що ціна майна не відповідала меті електронних торгів, позивач не надала суду належних та допустимих доказів про те, що вартість спірного машиномісця на момент проведення електронних торгів була занижена та не відповідала проведеній оцінці.
Обставини, на які посилався позивач, не свідчать про наявність у неї порушеного відповідачами суб'єктивного права, способом захисту якого є визнання електронних торгів недійсними.
Суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтувала і не довела як вказані нею порушення вплинули на результат електронних торгів.
Оскільки суд не встановив правових підстав для визнання недійсними електронних торгів з реалізації нерухомого майна - спірного машиномісця, то вимоги про визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів від 03 травня 2017 року № 253750 є безпідставними та задоволенню не
підлягають.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок експерта Центру судової експертизи та експертних досліджень від
03 січня 2018 року, оскільки, експертиза в установленому законом порядку судом не призначалася, оригінал висновку суду не подано, а відповідні висновки експерта щодо ринкової вартості об'єкта оцінки у достатній мірі не вмотивовані та суперечать наявним у справі доказам. Будь-яких інших належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що торги відбулися
з порушенням Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від
29 вересня 2016 року №2831/5, позивач не надала.
Доказів того, що ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем спірного майна матеріали справи не містять.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що реалізація спірного майна відбувалась у межах виконавчого провадження шляхом проведення електронних торгів відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5. При цьому, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив спірні правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення про залишення позовних вимог без задоволення за їх необґрунтованістю.
Аргументи учасників справи
У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Разом із касаційною скаргою подано заяву про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій:
всупереч частини п'ятої статті 263 ЦПК України, не з'ясували обставин, на які позивач посилалась як на підставу своїх вимог, не дослідили відповідні докази;
не звернули увагу на те, що реалізація на електронних торгах машиномісця відбулась з неправильним застосуванням частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», без відома, згоди та виділення частки позивача;
питання щодо порушення права власності ОСОБА_1 як співвласника спірного машиномісця взагалі не досліджували, а відповідним доказам жодної оцінки не надали;
не дослідили питання щодо ціни продажу машиномісця як істотної умови договору купівлі-продажу (реалізації об'єкта нерухомості на електронних торгах). Представник зазначає, що належним чином засвідчений висновок експерта долучено як доказ до матеріалів позовної заяви. Сумнівів щодо його правдивості у судовому засіданні при дослідженні доказів у сторін та суду не виникало, тому твердження суду про те, що оригінал висновку не подавався є безпідставним. Крім того, необґрунтованим є висновок суду про те, що поданий позивачем експертний висновок не є належним і допустимим доказом. Зважаючи на викладене, суди неправильно застосували норми процесуального права, а саме статті 76 - 80, 89 ЦПК України;
не дослідили обставин та доводів щодо існування арешту, який було накладено на спірне машиномісце на час його відчуження, та інших порушень законодавства, допущених державним виконавцем;
не надали оцінки обставині щодо скасування судових наказів, на виконання яких реалізовувалося спірне машиномісце, та наявності підстав витребування майна з чужого незаконного володіння.
У червні 2020 року від ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу,
в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними.
Крім того, ОСОБА_5 зазначає, що 19 лютого 2019 року позивачем уточнено позовні вимоги та доповнено їх, а саме вимогою про визнання спірного машиномісця спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Разом з цим, належним відповідачем за цією вимогою є ОСОБА_3 , проте його залучено до участі у справі як третю особу. Тому ця вимога не підлягає задоволенню. оскільки пред'явлена до неналежних відповідачів.
Позов про витребування майна від добросовісного набувача подано особою ( ОСОБА_1 ), яка не довела належними доказами право власності на спірне майно, що перебуває у володінні такого набувача.
Позивач, звернувшись до суду з позовом про визнання правочину недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння, посилалась лише на порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні свої повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», які мають самостійний спосіб оскарження та не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними.
Також ОСОБА_5 вказує, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 року у справі № 752/12109/15-ц встановлено, що приблизно з 2005 року позивач не має спільного бюджету з ОСОБА_3 . Спірне майно ОСОБА_3 придбано 29 грудня 2011 року, тобто не у результаті спільної праці подружжя, яке фактично припинило шлюбно-сімейні відносини, не вело спільного господарства і не мало спільного бюджету.
У червні 2020 року від ОСОБА_5 надійшла заява про розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, у якій викладено клопотання про вирішення питання про розподіл судових витрат розмірі 5 500,00 грн під час ухвалення рішення.
У червні 2020 року від ОСОБА_5 надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії документів на підтвердження дати отримання ухвали про відкриття касаційного провадження.
У липні 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вказано про безпідставність доводів ОСОБА_5 , що викладені у відзиві на касаційну скаргу. Відповідь на відзив мотивовано тим, що вимога про визнання спірного машиномісця спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пред'явлена до теперішнього власника спірного майна - ОСОБА_2 , за якою станом на дату подання позову було зареєстровано відповідне право. Позивач відповідно до статті 60 СК України є законним співвласником машиномісця.
У липні 2020 року від представника позивача надійшло заперечення на заяву про розрахунок судових витрат, в якому вказано, що заява про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн задоволенню не підлягає.
У вересні 2020 року від представника позивача заява про намір подати до суду докази витрат на правову допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У вересні 2020 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення,
в яких вона просить врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 372/2894/17.
У лютому 2021 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення,
в яких вона просить врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження рішень судів попередніх інстанцій, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 30 квітня 2020 року вказано, що підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; оскаржене судове рішення ухвалене з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 10 липня 1992 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 (дружині) присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».
Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 грудня 2011 року, укладеного між ТОВ «База «Солнєчний Луч» і ОСОБА_3 , останній придбав машиномісце АДРЕСА_1 .
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.
На виконанні у відділі державної виконавчої служби перебувало зведене виконавче провадження № 50763011 щодо виконання:
судового наказу № 372/5130/15-ц, виданого Обухівським районним судом Київської області від 04 лютого 2016 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСББ «Солнєчний луч» заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг в розмірі 79 183,47 грн;
судового наказу № 372/2650/16-ц, виданого Обухівським районним судом Київської області від 02 листопада 2016 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСББ «Солнєчний луч» заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг в розмірі 55 431,79 грн.
Під час виконання зведеного виконавчого провадження виконавчого провадження № 50763011 згідно з актом опису й арешту майна від 16 листопада 2016 року головний державний виконавець Обухівського МВ ДВС ГТУЮ
у Київській області Борискевич А. І. здійснив опис належного ОСОБА_3 майна (спірного машиномісця).
Постановою головного державного виконавця Обухівського МВ ДВС ГТУЮ
у Київській області Борискевича А. І. від 23 листопада 2016 року, з метою визначення вартості описаного та арештованого майна, призначено суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання - ТОВ «УКР ЕКСПЕРТ ГРУП».
Відповідно до звіту про оцінку майна від 30 листопада 2016 року, наданого суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «УКР ЕКСПЕРТ ГРУП», ринкова вартість об'єкта оцінки, а саме: машиномісця АДРЕСА_1 , визначена станом на 30 листопада 2016 року без урахування податку на додану вартість, становить 76 639,23 грн. Станом на день проведення торгів цей висновок був дійсний.
29 березня 2017 року Обухівський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області направив до ДП «СЕТАМ» заявку на реалізацію вказаного арештованого майна.
На офіційному веб-сайті організатора електронних торгів було розміщено інформаційне повідомлення про проведення електронних торгів з продажу спірного машиномісця.
Стартова ціна машиномісця (лот № 210510) визначена в розмірі 76 639,23 грн.
Згідно з протоколом № 253750 електронні торги з реалізації лоту № 210510 відбулися 03 травня 2017 року. Переможцем торгів стала ОСОБА_5
з найвищою ціновою пропозицією у розмірі 78 938,41 грн, яка своєчасно сплатила кошти за придбаний лот, а саме: машиномісце АДРЕСА_1 .
Надалі право власності на спірне майно (машиномісце) набула ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
У справі за позовом особи однієї (одного) із подружжя про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя належним відповідачем є інший (інша) із подружжя.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
У справі, що переглядається:
відповідно дозаяви про уточнення позовних вимог від 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 доповнила позов вимогою про визнання машиномісця АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1304115332231, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
позов ОСОБА_1 пред'явлено до ДП «СЕТАМ», ОСОБА_5 , Обухівський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області, ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 (колишній чоловік позивача) залучений до участі у справі як третя особа;
належним відповідачем за позовною вимогою ОСОБА_1 про визнання спірного машиномісця спільною сумісною власністю подружжя є ОСОБА_3 , проте позовні вимоги до нього не пред'явлено,клопотань про залучення його до участі у справі як співвідповідача до суду не надходило;
аналіз змісту позовних вимог свідчить, позовна вимога про визнання спірного машиномісця спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є основною вимогою, інші позовні вимоги - похідні.
За таких обставин відсутні підстави для задоволення позову з огляду на незалучення до участі у справі особи, яка є належним відповідачем за основною позовною вимогою. Інші доводи касаційної скарги на факт пред'явлення основної позовної вимоги до неналежних відповідачів, а отже наявності підстав для відмови у задоволенні позову, не спростовують.
Суди відмовили в задоволенні позову внаслідок необґрунтованості, а тому судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині. Проте суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Щодо розподілу судових витрат
Оскільки оскаржені рішення підлягають зміні лише у мотивувальній частині, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
У червні 2020 року від ОСОБА_5 надійшла заява про розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, у якій викладено клопотання про вирішення питання про розподіл судових витрат розмірі 5 500,00 грн під час ухвалення рішення. До заяви додано: копію договору про надання правової допомоги від 29 травня 2020 року № 29/05/20, укладеного між ОСОБА_5 та ТОВ «Адвокатська фірма «Альянс» в особі директора Ткаченко О. В.; копію додатку 1 до вказаного договору від 29 травня 2020 року, укладеного між ОСОБА_5 та ТОВ «Адвокатська фірма «Альянс» в особі директора
Ткаченко О. В.; копію акта від 01 червня 2020 року № 1 приймання виконаних робіт (послуг) до договору від 29 травня 2020 року № 29/05/20; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, виданого Ткаченко О. В. , копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України; квитанції про оплату послуг за договором про надання правової допомоги від 01 червня 2020 року
№ 0.0.1723892201.1 на суму 4 900,00 грн та від 01 червня 2020 року № 59 на суму 600,00 грн, в яких платником вказано ОСОБА_5 , а отримувачем
ТОВ «Адвокатська фірма «Альянс».
У липні 2020 року від представника позивача надійшло заперечення на заяву про розрахунок судових витрат, в якому вказано, що заява про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн задоволенню не підлягає. Відповідач не довела факт надання правничої допомоги саме адвокатом (договір про надання правової допомоги укладений з ТОВ «Адвокатська фірма «Альянс»). Тому витрати за складання відзиву відшкодуванню не підлягають, так як і попередня оплата за участь адвоката у судовому засіданні
у розмірі 1 500,00 грн, оскільки у суді касаційної інстанції скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Аналіз договору про надання правової допомоги від 29 травня 2020 року
№ 29/05/20, свідчить, що він укладений між ОСОБА_5 і ТОВ «Адвокатська фірма «Альянс». Таким чином, надання правової допомоги ОСОБА_5 саме адвокатом Ткаченко О. В. не доведено. За таких обставин підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрат на правову допомогу немає.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада
2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат
Судді:Н. О. Антоненко
Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов