ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2021Справа № 910/3534/21
За позовом Приватного акціонерного товариства "Металургтранс"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення збитків у розмірі 216 000 грн.
Суддя Борисенко І.І.
Представники сторін: без виклику.
Обставини справи:
Приватне акціонерне товариство "Металургтранс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 216 000 грн. збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не забезпечено збереження майна (цілісності вагонів) позивача під час курсування залізничними коліями загального користування, внаслідок чого, як зазначає позивач, ним понесені збитки. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляду справи.
Ухвала суду була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, що визначені в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 03150, м. Київ, вул. Є.Гедройця, 5.
В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 18.03.2021, отже, завчасно був повідомлений про розгляд справи.
Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався та заперечення на позов не подав.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" здійснює діяльність у сфері транспортного обслуговування, зокрема, з організації перевезень залізничним транспортом, для чого використовує власні та орендовані залізничні вагони.
Для забезпечення курсування вагонів залізничними коліями України позивачем було укладено договір №ПР/М-15103/НЮі про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування від 09.11.2015 з Державним підприємством "Придніпровська залізниця".
Відповідно до п. 1.2 зазначеного вище договору, сторони керуються цим договором, законами України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, Соглашением о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС) (Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), "Правилами експлуатації власних вантажних вагонів", іншими нормативними документами.
Згідно з додатковою угодою № 1 від 25.12.2015 до договору про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування названий договір було викладено в новій редакції, надавачем (виконавцем) послуг за яким стало Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (після зміни найменування - Акціонерне товариство "Українська залізниця") замість Державного підприємства "Придніпровська залізниця".
Спір у справі виник внаслідок того, що, як стверджує позивач, він зазнав матеріальних збитків у сумі 216 000 грн., які зобов'язаний відшкодувати відповідач, оскільки він не забезпечив збереження цілісності вагонів під час здійснення вантажних перевезень силами Української залізниці. Вартість таких збитків позивач розрахував, виходячи з ціни придбаних деталей і запасних частин для полагодження вагонів, а також вартості ремонтних робіт.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснювалися перевезення вантажів для своїх контрагентів коліями Української залізниці відповідно до оформлених накладних. Під час курсування вагонів №№ 52716537, 64889835, 60656220, 61603106, 52366358, 61311304 були встановлені факти їх розукомплектування, що зумовило необхідність у проведенні ремонтних робіт для забезпечення їх повноцінного і безпечного функціонування. Витрати на ремонтні роботи та оплату комплектуючих позивач просить стягнути з відповідача в якості збитків, які Акціонерне товариство "Українська залізниця" має відшкодовувати в силу закону.
У липні - серпні 2020 року залізницею було здійснено перевезення вантажних вагонів №№ 52716537, 64889835, 60656220, 61603106, 52366358, 61311304, які належали та перебували в користуванні (оренді) позивача, що підтверджується залізничними накладними №№ 47585922, 44624211, 35034065, 39315411, 49393705, 32276248, 44874873 за наслідками чого було встановлено розкомплектованість відповідних вагонів, про що було складено акт загальної форми від 01.08.2020, повідомлення форми ВУ-23М: №№ 350, 6635, 6050, 6143, 1148, 8895, повідомлення форми ВУ-36М: 2648, 6199, 6143, 9791, 1079.
Позивачем зазначено, що оскільки пошкодження вагонів відбулось саме під час знаходження вагонів на залізничній колії загального користування після укладання договору перевезення, то із наведених норм та правил слідує, що відповідальність за дотримання якості проведеного технічного обслуговування та ремонту, безпеки руху вагонів несе відповідач.
За весь час, коли вагони позивача знаходилися на шляху прямування залізничними коліями загального користування та перебували у володінні відповідача, позивачу було завдано збитків на загальну суму 216 000 грн. з ПДВ.
Матеріалами справи підтверджується, що роботи з ремонту описаних вище вагонів на замовлення позивача проводилися Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг", з яким у Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" укладено договір про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів № 49у від 27.06.2019.
Спір у справі виник внаслідок того, що, як стверджує позивач, він зазнав матеріальних збитків у сумі 216 000 грн., які зобов'язаний відшкодувати відповідач, оскільки він не забезпечив збереження цілісності вагонів під час здійснення вантажних перевезень силами залізниці. Вартість збитків позивач розрахував, виходячи з ціни придбаних деталей і запасних частин для полагодження вагонів, а також вартості ремонтних робіт.
Відповідно до п. 20 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Також у даному стандарті зазначено, що пошкодження можуть бути істотними і бути причиною вилучення вагона із експлуатації. Таким чином, складання відповідачем актів форми ВУ-23М є підтвердженням того, що вагони були пошкоджені і саме цей акт є підставою для перерахування вагонів із робочого парку до неробочого.
Відповідно до п. 6.2.7 Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці № 264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей, зокрема, несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно з п. 6.2.1 зазначеної Інструкції, при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Таким чином, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність виключає постановку такого вагона в состав поїзду.
Як вказувалося вище, за фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, описані вагони були направлені на технічне обслуговування, що підтверджується оформленими повідомленнями форми ВУ-23М. та ВУ-36М.
Для усунення пошкоджень позивач змушений був використати необхідні деталі та запасні частини для їх встановлення замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах, що підтверджується описаними вище актами виконаних робіт, складеними за участю виконавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг". Понесення витрат з оплати виконаних робіт та використаних запасних частин і деталей підтверджується актом надання послуг № 15 від 17.08.2020.
Згідно з п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, сума збитків за пошкодження вагона складається з витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування; вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин; витрати на перевезення вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надаються разом з розрахунком збитків; плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням, визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з п. 14 цих Правил.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з незабезпеченням збереженості його майна - вагонів під час перевезення, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму збитків, понесених останнім у зв'язку із заміною розукомплектованих деталей у розмірі 216 000 грн., що складається з вартості придбаних деталей та вартості самих ремонтних робіт.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії) (ст. 3 Статуту).
Згідно зі ст. 5 Статуту, на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.
Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту, за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28.09.2004 № 856, порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких в графі 20 "Найменування вантажу" вказується "Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)".
У ст. 8 Статуту вказано, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
За приписами п. 1.2 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, що нанесена на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКБ ЦВ "Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм", затвердженого Радою із залізничного транспорту держав - учасниць СНД 2.04.2001 (далі - Знаки і написи), та мають ознаку в АБД ПВ "власний вагон".
Згідно з п. 3.4 Правил власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Розглядаючи заявлений спір, суд враховує відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності технічного стану вагонів №№ 52716537, 64889835, 60656220, 61603106, 52366358, 61311304 при прийнятті їх відповідачем до перевезення.
Обставини допуску перерахованих вагонів до руху залізничними коліями у технічно справному стані не спростовується також самим відповідачем.
Отже, суд зазначає, що прийняття відповідачем до перевезення спірних вагонів свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані.
Відповідно до п. 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затверджена наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом №312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно п. 6.2.1 зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
З матеріалів справи вбачається, що вагони №№ 52716537, 64889835, 60656220, 61603106, 52366358, 61311304 були відремонтовані з встановленням головних частин повітророзподільника, що підтверджується Актами наданих послуг №№ 15 від 17.08.2020, 16 від 16.09.2020, 20 від 20.10.2020, а вартість вказаного ремонту становить 216 000 грн.
Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113 сума збитків за пошкодження вагона складається з:
- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 №551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за №828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
З наявних у матеріалах справи актів наданих послуг та платіжних доручень №№ TЗW0001951 від 22.09.2020, 789524, 789525, 789526 від 24.09.2020, TЗW0002336 від 26.10.2020, TЗW0002463 від 06.11.2020, TЗW0002476 від 09.11.2020, вбачається, що позивачем були понесені витрати на придбання необхідних деталей для ремонту розукомплектованих вагонів, а також їх ремонт на загальну суму 216 000 грн. з ПДВ.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
В силу приписів ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).
В оглядовому листі Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/917 зазначається, що "приватні" (власні) порожні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою залізничного тарифу, мають правовий статус "вантажу" (вантаж на колесах).
Тобто, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 № 904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.
Отже, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має відносно залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, право у разі пошкодження або розукомплектування, або втрати частини вагонів із групи - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом залізниць розмірах.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт", підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
За приписами п. 110 Статуту, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).
Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту, за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому відповідачем, в свою чергу, не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму збитків. Отже, оскільки залізницею не було дотримано вимог щодо збереження вагонів, позивачем понесено витрати на оплату вартості ремонту з урахуванням вартості замінених деталей на суму 216 000 грн., тому суд дійшов до висновку, що покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачу збитки є правомірним та справедливим, тому позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 216 000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.
Враховуючи вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги повністю.
Відповідально до ч.4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволенні позову на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 129, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов Приватного акціонерного товариства "Металургтранс" задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Є.Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Металургтранс" (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, 1, к. 524, ідентифікаційний код 33074226) 216 000 (двісті шістнадцять тисяч) грн. збитків, 3 240 (три тисячі двісті сорок) грн. судового збору.
Наказ видати відповідно до ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення набирає законної сили в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І. Борисенко