Справа № 638/791/20
Провадження № 2/638/534/21
17 червня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретарів Межирицької В.Ю., Куценко К.Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення спільної власності та визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, припинення спільної сумісної власності та визнання права власності на майно, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просить, з урахуванням уточнень, поданих до суду на виконання ухвали суду від 23.01.2020 року, припинити спільну сумісну власність на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а також за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 ; припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з неї на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 170 566,66 грн., які внесені на депозитний рахунок суду; стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 07.09.1991 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб, від якого мають дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час перебування у зареєстрованому шлюбі та проживання однією сім'єю, подружжям 02.07.2010 року на підставі договору купівлі-продажу придбано квартиру АДРЕСА_1 , житлова площа 17,4 кв.м., загальна площа 31,2 кв.м. за ціною 253 078,00 грн. З липня 2016 року з ініціативи відповідача спільне проживання подружжя припинилось. Заочним рішенням Київського районного суду м.Харкова від 18.05.2017 року шлюб між ними розірвано. Через відсутність матеріальної допомоги на утримання дітей з боку відповідача вона звернулась до суду з позовною заявою про стягнення аліментів в розмірі Ѕ частини усіх видів заробітку та доходів відповідача. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 16.01.2017 року стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку та доходу. Рішення перебуває на примусовому виконанні. Після розірвання шлюбу питання щодо поділу спільного майна в добровільному порядку не вирішено. Вказує, що відповідач ухилявся від участі в утриманні дітей, приховував свої доходи та направляв їх на утримання іншої жінки та їх спільної дитини, про що стало відомо після фактичного припинення сімейних відносин. З моменту припинення шлюбу діти проживають з позивачем та перебувають на її утриманні. Розмір аліментів, які відповідач сплачує, недостатній для забезпечення повноцінного фізичного та духовного розвитку дітей. Крім того, зазначає, що істотною обставиною є те, що при купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідачем сплачено в рахунок вартості квартири 4000 дол.США, залишок коштів сплачених за квартиру були особистою власністю позивача, а саме: 7000 дол.США були подаровані для придбання квартири мамою ОСОБА_8 та 10 000 дол.США рідною тіткою - ОСОБА_9 , 5000 дол.США отримані в порядку спадкування від бабусі, а залишок коштів зароблений позивачем на посаді лікаря дерматолога. Тому позивач вважає, що наявні підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя та визнання за позивачем права спільної часткової власності на 2/3 частини спірної квартири. З урахуванням того, що житлова площа спірної квартири складає 17,4 кв.м., загальна площа квартири складає 31,2 кв.м, частка не може бути виділена в натурі, є не подільною та є не значною для відповідача, оскільки останній у даному житловому приміщенні не проживає та не зареєстрований. Житлове приміщення використовується відповідачем виключно для передачі в оплатне користуваненя іншим особам, без згоди на це позивача. Спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки між сторонами склались неприязні стосунки, відсутнє взаєморозуміння. Припинення права власності відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
В подальшому 10.09.2020 року представником позивача подано до суду заяву про зміну предмета та підстав позову, в якій просить припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а також за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:12:058:0060 за адресою: АДРЕСА_3 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати. В обгрунтування заяви додатково зазначає, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 належить відповідачу на підставі права спадкування, не проживає у ньому виключно з власної ініціативи та не має будь-яких перешкод щодо володіння та користування ним. Вказує, що відповідач на теперішній час проживає разом з новою сім'єю у приватному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_5 , тому вважає його доходи з приводу відсутності іншого житла такими, що не відповідають дійсності. Також зазначила, що житловий будинок по АДРЕСА_4 за спільні кошти подружжя був істотно збільшений у своїй вартості внаслідок реконструкції та проведення ремонтних робіт, внаслідок чого площа збільшена з 60 кв.м. до 153 кв.м. Також побудовані гараж та літня кухня. На даний час відповідачем повідомлено позивачу усну вимогу про звільнення приміщень другого поверху будинку у зв'язку з наміром передати його в оренду стороннім особам. Вказує, що на момент придбання квартири позивач та відповідач формально перебували у шлюбі, але не мали спільного сімейного бюджету, заробленими грошовими коштами та особистими заощадженнями подружжя користувались окремо. Фактичні шлюбні відносини на момент придбання земельної ділянки були припинені, оскільки позивач та відповідач не були пов'язані спільним побутом, не мали взаємних прав та обов'язків. Станом на 30.08.2013 року відповідач проживав та був пов'язаний спільним побутом з іншою жінкою, що підтверджується фактом народження ІНФОРМАЦІЯ_4 дитини - ОСОБА_10 , матір'ю якої є інша жінка, що на думку позивача свідчить про те, що фактичні шлюбні відносини були припинені, відповідач проживав однією сім'єю з іншою жінкою та договір купівлі-продажу земельної ділянки був вчинений не в інтересах сім'ї та за особисті кошти позивача. Також зазначила, що з метою придбання земельної ділянки рідною тіткою позивача ОСОБА_9 було подаровано грошові кошти в сумі 6000 доларів США, на які була придбана земельна ділянка.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає у повному обсязі. В обгрунтування заперечень зазначає, що під час шлюбу подружжям було придбано нерухоме майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 ; земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 , право власності зареєстровано за ОСОБА_1 ; гараж в гаражному кооперативі « Чайка » за адресою: м.Харків, бул.Садовий, 1 , членом вказаного кооперативу є ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу позивач разом з дітьми мешкають в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 , який межує із земельною ділянкою, яка придбана під час шлюбу - АДРЕСА_3 . Пай за кооперативний гараж виплачувався під час шлюбу, членом кооперативу є позивач, яка користується ним та здає його в оренду іншій особі. Після розірвання шлюбу відповідач не мешкає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 , іншого житла, крім спірної квартири не має. Зазначає, що позивачу на праві власності належить 2-кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_7 . Також зазначає, що на теперішній час в нього інша родина та народилось двоє дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .. Вважає, що при поділі спільного майна подружжя спірна квартира повинна залишитись йому.
30.06.2020 року ОСОБА_3 подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, припинення спільної сумісної власності та визнання права власності, в якій просить, з урахуванням уточнень, поданих його представником на виконання ухвали суду від 03.07.2020 року, визнати за ним в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на квартиру, яка складається з однієї жилої кімнати житловою площею 17,4 кв.м, загальною площею 31,2 кв.м, та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обгрунтування зустрічних позовних вимог посилається на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Також зазначає, що враховуючи, що володіння та користування однокімнатною квартирою є неможливим, квартира не може бути поділена, ані інтереси ОСОБА_1 , ані інтереси спільних дітей не порушуються (вони забезпечені житлом), право ОСОБА_1 на частку у спільному майні - квартиру може бути припинено. Крім того, вважає, що право на частку у спільному майні на земельну ділянку може бути припинено та він не має ніяких претензій на вказане майно.
Представником відповідача за первісним позовом подано до суду додаткові пояснення, в яких додатково зазначила, що вартість однокімнатної квартири є більшою від вартості земельної ділянки, різниця частки при поділі майна ОСОБА_3 на депозитний рахунок буде сплачена ОСОБА_1 у сумі 61 379,50 грн. Також зазначила про невизнання відповідачем позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. В подальшому у додаткових поясненнях зазначила, що впродовж усього періоду шлюбу кошти сім'ї використовувались спільно позивачем та відповідачем. Шлюбні відносини припинені тільки у 2016 році, а до цього часу і на момент придбання земельної ділянки позивач та відповідач були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Лише у 2017 році ОСОБА_3 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, який було розірвано 18.05.2017 року за рішенням суду, а новий шлюб зареєстровано 27.04.2018 року. На момент придбання земельної ділянки відповідач не проживав, не був пов'язаний спільним побутом, не мав обов'язків перед іншою родиною. Спірна земельна ділянка була придбана за кошти сім'ї позивача та відповідача та за кошти, які були подаровані мамою відповідача - ОСОБА_11 - 3000 доларів США. Зазначає, що твердження ОСОБА_1 про придбання земельної дідянки за частину коштів, які були подаровані її тіткою в сумі 6000 дол.США не підтверджені належними доказами. Також зазначає, що ОСОБА_3 ніколи не ухилявся від участі в утриманні дітей, не приховував свої доходи, оскільки отримував заробітну плату на державних підприємствах та витрачав кошти на позивача та спільних дітей в період шлюбу. Після розірвання шлюбу сплачує аліменти щомісячно, заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Крім того регулярно надає матеріальну допомогу безпосередньо всім дітям. Проживання дітей з позивачем саме по собі не є підставою для збільшення частки у майні одному з подружжя. Крім того, позивач з дітьми проживає у житловому будинку, все рухоме майно, яке було придбано під час шлюбу та знаходиться в будинку він залишив ОСОБА_1 , з вимогами про поділ вказаного майна не звертався. Спільне проживання в будинку є неможливим з міркувань збереження психічного здоров'я дітей та безпеки життя нової сім'ї відповідача. Також зазначає, що перебудови у домі за адресою АДРЕСА_4 були зроблені власником будинку - ОСОБА_12 , батьком ОСОБА_3 , який лише подав документи про внесення змін до перебудови, але не встиг цього зробити, з огляду на що прибудови до житлового будинку є самочинними, а тому не є об'єктом права власності, з огляду на що право власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_3 не зареєстровано. Вказує, що наразі тимчасово проживає з батьками нової дружини за адресою: АДРЕСА_5 . Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартри, позивач не надала, спірна квартира була придбана подружжям у період шлюбу за спільні кошти подружжя та кошти, які були подаровані батьками відповідача у сумі 15 000 дол.США. На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання права спільної часткової власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_3 - права спільної часткової власності на 1/3 частину вказаної квартири.
Ухвалою від 03.03.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 17.08.2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, припинення спільної сумісної власності та визнання права власності на майно прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна, припинення спільної власності та виплати грошової компенсації, об'єднано їх в одне провадження.
Ухвалою суду від 21.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.
Позивач за первісним позовом та її представник в судовому засіданні позовні вимоги в редакції заяви про зміну предмета та підстав позову підтримали у повному обсязі з підстав, зазначених у заяві. Щодо вимог за зустрічним позовом заперечували.
Відповідач за первісним позовом та його представник проти задоволення вимог за первісним позовом заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Зустрічні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 повідомила, що є тіткою позивача та підтвердила, що подарувала ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10 000 доларів США влітку 2010 року на придбання майна - квартири, оскільки вона їй була як донька. Договір дарування не оформлювала при цьому. Пояснила, що грошові кошти в неї були від продажу квартири за 18 000 доларів США, також отримала грошові кошти у розмірі 10 окладів при звільненні з державної служби, де пропрацювала 16 років. Крім того, у неї були заощадження.
Суд, заслухавши вступне слово сторін та їх представників, допитавши свідка дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захис прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
За приписом ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст.83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті і докази, надані до суду.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 07 вересня 1991 року перебували у шлюбі, що також підтверджується копією свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 .
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 18.05.2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 16.01.2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 07.12.2016 року та до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно ч.5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Судом констатується, що обставини, встановлені в межах цивільних справ №640/16219/16-ц та №640/19217/16-ц мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи та як наслідок доказуванню не підлягають.
Вказаними рішеннями встановлено, що сторони у справі мають спільних дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_3 27.04.2018 року укладено новий шлюб. Також встановлено, що ОСОБА_3 має дітей - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копіями свідоцтв серія НОМЕР_2 від 22.06.2018 року та серія НОМЕР_3 від 21.09.2019 року.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 23.06.2020 року №213503931 вбачається, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 17,4 кв.м., загальною площею 31,2 кв.м. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, р№1135, 02.07.2010, приватний нотаріус ХМНО Петриченко О.О.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 22.06.2020 року №213404650 вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:12:058:0060 за адресою: АДРЕСА_3 . Підстава державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 4471, виданий 30.08.2013, видавник: Приватний нотаріус ХМНО Лавінда Н.О..
Зазначена обставина також підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.08.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. за реєстровим №4471 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.08.2013 року №8730475.
Встановлено, що однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 17,4 кв.м., загальною площею 31,2 кв.м., а також земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:12:058:0060 за адресою: АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки придбані в період перебування у зареєстрованому шлюбі та за їхні спільні кошти.
Доказів протилежного сторонами у справі та їх представниками суду не надано.
Посилання позивача за первісним позовом та її представника на ту обставину, що квартира здебільшого була придбана за власні кошти, які були подаровані родичами а також придбання за власні кошти земельної ділянки, суд відхиляє за недоведеністю. Доказів отримання коштів для придбання нерухомого майна за рахунок подарунку родичів позивачем суду надано не було. Покази свідка ОСОБА_13 не є належними та допустимими доказами зазначеної позивачем обставини.
Домовленість щодо поділу вказаного майна в позасудовому порядку між сторонами відсутня, шлюбний договір не укладався, що стало підставою для звернення із позовами до суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до ч. 3 ст.70 Сімейного кодексу України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» , при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3 ст.70 СК України окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.1 ст. 60 СК України).
Згідно зі ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Обставин, які б вказували на те, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, або один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу, судом не встановлено.
Зокрема, позивачем не надано жодних доказів ухилення відповідача від сплати аліментів на утримання дітей, а саме матеріали справи не містять та позивачем не надано відповідних судових рішень про присудження матеріальної допомоги на утримання повнолітніх дітей на період навчання, доказів звернення до суду з відповідними позовними заявами, а також розрахунків державних виконаців про існування заборгованості зі сплати аліментів. Так само позивачем не надано до суду жодних доказів існування зобов'язань щодо утримання повнолітньої дитини у відповідності до ст.199 СК України, яка передбачає, що дитина повинна потребувати матеріальної допомоги та платник аліментів має можливість надавати таку матеріальну допомогу.
Натомість відповідачем за первісним позовом надано до суду довідку про доходи від 26.06.2020 року №246, зі змісту якої вбачається, що сума сплачених аліментів становить 79 604,08 грн. за період з грудня 2019 року по травень 2020 року.
Отже, на підставі наданих доказів суд встановив, що спірне майно було придбано сторонами під час їх перебування в шлюбі за їх спільні кошти.
Зважаючи на те, не подано суду достатніх доказів, які б свідчили про підстави для відступу від засади рівності часток подружжя (недостатність утримання спільної дитини, витрати майна на шкоду інтересам сім'ї тощо), відомостей, що позивач зверталася до суду з вимогами про стягнення аліментів на утримання повнолітніх дітей відсутні, а також доказів наявності за відповідачем заборгованості зі сплати аліментів на неповнолітніх дітей. Одночасно суд вважає, що частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до ч. 2 та 3 ст.70 СК України відсутні.
При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Лише одне посилання позивача за первісним позовом на той факт, що з нею проживають діти суд не вважає обґрунтованою та достатньою підставою для відступлення від правил рівності часток спільного майна подружжя. Інших посилань на докази того, що є істотні підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя, суду не надано. У зв'язку з чим суд доходить висновку про поділ майна між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивачі за первісним та за зустрічним позовами як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 ..
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов"язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволенних позовних вимог.
Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст.137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи результат вирішення справи (часткове задоволення позовних вимог), договір про надання правової допомоги від 07.02.2020 року, рахунок-фактури б/н від 07.02.2020 року, меморіальний ордер від 07.02.2020 року №@2PL798855, наданий акт виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правової допомоги №07-02/20 з детальним описом робіт (наданих послуг), співмірність розрахунку з обставинами, зазначеними у ч.4 ст.137 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові втрати позивача на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 3750,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Також у відповідності до ст.141 ЦПК України пропорційно розміру задоволенних позовних вимог за первісним та зустрічним позовами підялає стягненню з відповідачів за ними сума сплаченого судового збору, а саме з ОСОБА_3 - у розмірі 3650,40 грн., а з ОСОБА_1 - у розмірі 3285,35 грн.
На підставі викладеного, постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст.368, 372 ЦК України, ст.ст.60, 61, 69, 70, 71, 163 СК України, керуючись ст.ст.4, 10-13, 43, 44, 76-82, 83, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення спільної власності та визнання права власності та позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, припинення спільної сумісної власності та визнання права власності на майно - задовольнити частково.
Припинити спільну сумісну власність на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Припинити спільну сумісну власність на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:12:058:0060 за адресою: АДРЕСА_3 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:12:058:0060 за адресою: АДРЕСА_3 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
В задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3650,40 грн., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 3750,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3285,35 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 29.06.2021 року.
Сторони:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , рнокпп НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ;
відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , рнокпп НОМЕР_5 , АДРЕСА_4
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк