Справа № 465/1067/18 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.
Провадження № 22-ц/811/1344/21 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Категорія:
14 червня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,
за участю: секретаря Івасюти М.В.,
позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Голеня І.Р.;
адвоката Дмитришин М.П. - представника Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, на рішення Франківського районного суду міста Львова від 23 лютого 2021 року,
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької (у подальшому - „Театр”), третя особа - Генеральний директор театру - художній керівник ОСОБА_3 , в кінцевій редакції позовних вимог якого просила суд:
-визнати незаконним звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та поновити її на роботі у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницькоїна посаді артиста хору другої категорії;
-визнати незаконним та скасувати наказ Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької від 26 січня 2018 року № 14-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
-стягнути з Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької на користь позивачки її середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 21 535 грн. 12 коп.
-стягнути з Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької на користь позивачки компенсацію за заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивачка більше 31 року працювала артисткою хору Театру і одночасно, як член профспілки театру, активно займалась громадською діяльністю, боротьбою з проявами корупції в Театрі тощо, а тому стала небажаною для адміністрації відповідача особою. У зв'язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28.01.2016 року 29 грудня 2016 року позивачку проти її волі змусили підписати контракт, хоча вона працювала на підставі безстрокового трудового договору, що вважає протиправним, оскільки статтею 58 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
14 грудня 2017 року Генеральним директором театру - художнім керівником позивачку в усній формі було запевнено, що звільняти її з роботи не будуть і контракт з нею продовжать. Також позивачку ніхто за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії контракту письмово не інформував про бажання припинити дію контракту з нею. Однак, 03.02.2018 року їй вручили наказ №14-к від 26 січня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 », а 05.02.2018 року видали на руки заповнену трудову книжку. Звільнення вважає незаконним, оскільки процедура звільнення суперечить Статуту театру та Колективному договору (том 1, а.с. 1-8; том 2, а.с. 66-74).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, виданий в.о. генерального директора - художнього керівника Митроганом А.М. № 14 к від 26 січня 2018 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 - артиста другої категорії з 03.02.2018 року, п.2 ст. 36 КЗпП України.
Визнано незаконним звільнення з роботи ОСОБА_1 відповідно до наказу в.о. генерального директора художнього керівника ОСОБА_4 № 14 к від 26 січня 2018 року та на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької на посаді артиста хору другої категорії.
Стягнуто з Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 21 535 грн. 12 коп.
Стягнуто з Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25 000 грн. 00 коп.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької в дохід держави судовий збір в сумі 1762 грн. 00 коп. (том 3, а.с. 180-190).
Дане рішення оскаржила представник Театру.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Висновок суду про те, що відповідачем та третьою особою не було подано до суду будь-яких доказів фактичного перебування ОСОБА_3 у відрядженні в Італійській Республіці вважає «результатом неналежної та необ'єктивної оцінки усіх наявних у справі доказів», так само, як вважає помилковим висновок суду про те, що у директора-розпорядника Театру станом на 26 січня 2018 року були відсутні повноваження на підписання наказу про звільнення позивачки (том 3, а.с. 208-211).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони позивачки і її представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Матеріалами справи стверджується наступне.
З позовом до суду про поновлення на роботі позивачка звернулася 01 березня 2018 року.
Як вбачається з доводів позовної заяви (в редакції, яка була поданою до суду 01 березня 2018 року), підставами для цього позову позивачка зазначала те, що у відповідності до положень, закріплених у статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а відтак застосування до неї Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28.01.2016 року №955-VIII (зі змінами від 06.10.2016 року №1657- VIII) позивачка вважає протиправним, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У матеріалах справи є наявною копія рішення Личаківського районного суду міста Львова від 19 червня 2018 року (залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20.02.2019 року) по справі № 463/879/18 за позовом ОСОБА_5 до Театру про поновлення згаданої позивачки на роботі - також на посаді артиста хору другої категорії (яка також була звільненою у зв'язку з закінченням строку дії контракту), яким у задоволенні позову було відмовлено (том 2, а.с. 229-232).
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на вищезгадані рішення Личаківського районного суду міста Львова від 19 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20.02.2019 року у зв'язку з малозначністю даної справи, оскільки «ця справа належить до однієї з найпоширеніших категорій спорів, які розглядаються у судах України і практика судів у цій категорії справ є уставленою» (том 3, а.с. 268-269).
30 травня 2018 року позивачка подала до суду заяву про зміну підстави позову, у якій підставою для поданого нею позову називає вже те, що в.о. генерального директора - художнього керівника ОСОБА_4 не вправі був видавати наказ № 14 к від 26 січня 2018 року про звільнення позивачки з роботи з підстави, що є передбаченою у п. 2 ст. 36 КЗпП України, а тому саме з цієї підстави звільнення позивачки з роботи є незаконним (том 2, а.с. 66-74).
Задоволення позовних вимог суд також мотивував тим, що «підписано наказ від 26 січня 2018 року № 14-к «Про звільнення ОСОБА_1 » «не уповноваженою на це особою, а саме директором-розпорядником ОСОБА_4 » - в той час, як «генеральний директор-художній керівник театру ОСОБА_3 23.01.2018 року фактично приступив до роботи, а тому повноваження виконання обов'язків генерального директора директором-розпорядником ОСОБА_4 припинились саме з 23.01.2018 р.».
Вищенаведені висновки оскаржуваного рішення колегія суддів вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що зроблені за неправильного застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працiвником та власником пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, та дотримуватись внутрiшнього трудового розпорядку, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов'язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату й забезпечувати умови працi, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн.
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.
Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому (зокрема) строк його дії та умови розірвання можуть встановлюватися угодою сторін (частина 3 статті 21 КЗпП України).
Матеріалами справи стверджується, що ще 29 грудня 2016 року наказом по Театру № 229-к з позивачкою ОСОБА_1 було припинено безстроковий трудовий договір, у зв'язку з чим звільнено її з роботи та знову прийнято її на посаду артиста хору другої категорії на умовах контракту (том 2, а.с. 16), строк дії якого становить 1 (один) рік (по 03 лютого 2018 року) і пунктом 3 розділу УІ якого встановлено, що підставами припинення цього Контракту є (зокрема) закінчення строку його дії (том 2, а.с. 17-21).
У встановленому законом порядку позивачкою вищезгаданий наказ від 29 грудня 2016 року та укладений з нею Контракт не оспорювався та не визнавався недійсним.
Оскільки при укладенні Контракту серед підстав його припинення сторони вказали закінчення строку дії цього Контракту та, враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 належним чином була інформованою про умови укладеного з нею Контракту, зокрема - щодо терміну його дії, та погодилася з цими умовами, то у Театру, як роботодавця, не виник обов'язок повідомляти позивачку, як працівника за Контрактом, про закінчення строку дії цього Контракту, оскільки його сторонами в цьому Контракті вже обумовлено строк його дії.
Припинення трудового договору (зокрема - контракту) у зв'язку із закінченням строку, на який такий договір (контракт) укладався, також не потребує заяви чи іншого волевиявлення працівника, оскільки останній свою волю фактично висловив при підписанні ним контракту.
З урахуванням вищенаведеного, доводи позивачки стосовно того, що відповідачем належним чином її не було повідомлено про те, що Контракт з нею продовжено не буде, не ґрунтуються на вимогах чинного трудового законодавства, а тому до уваги прийматися не можуть.
Статутом Театру встановлено, що керівництво його діяльністю здійснює генеральний директор театру - художній керівник (п. 6.2), який (зокрема) відповідно до трудового законодавства приймає, переводить та звільняє працівників Театру, затверджує посадові інструкції (п. 6.5) і у разі тимчасової відсутності генерального директора театру - художнього керівника його функції покладаються на призначену особу відповідно до наказу генерального директора театру-художнього керівника (п. 6.7; том 1, а.с. 28-39).
Посадовою інструкцією директора-розпорядника Театру встановлено, що директор-розпорядник підпорядковується безпосередньо генеральному директору-художньому керівнику (п. 1.2), має право (зокрема) підписувати накази, розпорядження в межах виконання передбачених посадовою інструкцією обов'язків (п. 3.1.2; том 2, а.с. 125-127).
10 січня 2018 року наказом генерального директора-художнього керівника Театру Вовкуна В.В. № 4-к у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю останнього виконання обов'язків генерального директора-художнього керівника Театру з 11 січня 2018 року було покладено на директора-розпорядника ОСОБА_4 - до дня фактичного приступлення до роботи ОСОБА_3 (том 2, а.с. 81).
ОСОБА_3 перебував на листку непрацездатності до 22 січня 2018 року включно (том 2, а.с. 87, 117).
18 січня 2018 року наказом виконуючого обов'язки генерального директора-художнього керівника Театру Митрогана А.М. № 03 на запрошення художнього колективу з Італійської Республіки від 11 січня 2018 року генерального директора-художнього керівника Театру на період з 23 до 29 січня 2018 року було відряджено в місто Рим (Італійська Республіка). Цим же наказом встановлено, що на час відрядження ОСОБА_3 обов'язки генерального директора-художнього керівника Театру продовжує виконувати ОСОБА_4 (том 2, а.с. 82). Даний наказ ніким не оскаржувався та не скасовувався, а відтак такий залишається чинним.
Таким чином, станом на 26 січня 2018 року ОСОБА_4 , як виконуючий обов'язки генерального директора-художнього керівника Театру (на час відрядження ОСОБА_3 ), вправі був видати наказ № 14-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Крім цього, як стверджується матеріалами справи, позивачкою ОСОБА_3 притягнуто до участі у даній справі в якості третьої особи на стороні відповідача (Театру), оскільки всі подальші дії ОСОБА_3 свідчать про те, що ним було підтримано рішення ОСОБА_4 , як виконуючого 26 січня 2018 року обов'язки генерального директора-художнього керівника Театру, про звільнення ОСОБА_1 , що остання сама визнала в ході апеляційного розгляду справи.
За наведених обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заявлених нею позовних вимог за їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, задовольнити.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 23 лютого 2021 рокускасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 24 червня 2021 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.