336/2701/18
2/336/1704/2021
30 червня 2021 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В травні 2018 р. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»(далі за текстом ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом,в якому зазначає,що 02.04.2013 р.між ПАТ КБ«Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н від 02.04.2013 року.
05.06.2014 року відповідачу переоформлено кредитну картку на престижну кредитну карту «Універсальна» та позивач надав відповідачу кредит у сумі 8300 грн. 00 коп., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з відсотковою ставкою за користування кредитом 27.60 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідачем неналежним чином виконуються умови договору щодо погашення кредиту та інших передбачених договором платежів,станом на 31.03.2018 р.у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 102891 гр.71 коп.,яка складається з такого:
-8959 гр.88 коп.заборгованість за тілом кредиту
-85324 гр. 71 коп. по процентам за користування кредитом
-3231 гр.32 коп. заборгованості за пенею та комісією
- 500 гр. 00 коп. фіксованої частини штрафу
-4875 гр.80 коп. процентної складової штрафу
та не сплачена на день звернення позивача до суду.
Посилаючись на приписи ст.509,526,610, 611,625,1049,1050,1054 ЦК України,позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості та судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1762 гр.
22.06.2018 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя ухвалив заочне рішення по цивільній справі № 336/2701/18 пр. 2/336/1855/2018 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26.01.2021 року заочне рішення від 22.06.2018 року скасовано, справу призначено до розгляду.
Відповідач ОСОБА_1 під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення вказувала, що позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів про наявність заборгованості за кредитним договором у тому розмірі що визначена розрахунком,а прийняті судом як докази копії документів не містять доказів наявності заборгованості більшої ніж тіло кредиту перед позивачем.
Інших клопотань від учасників не надходило.
Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами,за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше.
Всебічно вивчивши обставини справи,дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку,що позов заявлений обґрунтовано,підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.
Як передбачено ст.11 ЦК України,підставою виникнення цивільних правовідносин є,зокрема,правочини.
З матеріалів справи встановлено,що 02.04.2013 р.між ПАТ КБ«Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н від 02.04.2013 року.
05.06.2014 року відповідачу переоформлено кредитну картку на престижну кредитну карту «Універсальна» та позивач надав відповідачу кредит у сумі 8300 грн. 00 коп., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з відсотковою ставкою за користування кредитом 27.60 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, про що надано копію заяви позичальника, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», умови та правила надання банківських послуг.
Згідно виписок по особовому рахунку позичальника ОСОБА_1 станом на 31.03.2018 р.у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 102891 гр.71 коп.,яка складається з такого:
-8959 гр.88 коп.заборгованість за тілом кредиту
-85324 гр. 71 коп. по процентам за користування кредитом
-3231 гр.32 коп. заборгованості за пенею та комісією
- 500 гр. 00 коп. фіксованої частини штрафу
- 4875 гр.80 коп. процентної складової штрафу.
Доказів про погашення суми боргу,на спростування розрахунків позивача станом на час розгляду справи відповідач не надав.
В порядку досудового врегулювання спір між сторонами не вирішений.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема процентів за користування кредитними коштами, пені, штрафів.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02.04.2013 року, посилався на Витяг про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами , та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (02.04.2013) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18.05.2018), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь банку визначеної ним заборгованості за користування кредитом, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», долучений до матеріалів справи, не є складовою частиною спірного кредитного договору та не підтверджує права банку здійснювати такі нарахування.
Вказані висновки також узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Водночас відповідачем, не спростовані доводи позивача, щодо розміру тіла кредиту. За таких обставин суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 8959.88 грн.
Дослідивши надані представником позивача на підтвердження позовних вимог письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача непогашеного тіла кредиту.
Відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності, як на підставу для відмови у задоволенні позову, дослідивши обґрунтування яких суд встановив наступне.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт перший статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так з розрахунку заборгованості по кредитному договору № б/н від 31.03.2018 року видно, що відповідач отримала кредит в сумі 8300,00 грн. яким користувалася. Останній платіж відповідач здійснила 10.09.2015 року.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Разом з цим, суд встановив, що відповідач здійснивши платіж 10.09.2015 року перервала строк позовної давності, тому відсутні підстави для відмови у позові з підстав пропущення строку позовної давності.
Оскільки судом стягується з відповідача на користь позивача тільки тіло кредиту, суд не вбачає підстав для застосування строків спеціальної позовної давності.
З наведеного вище, суд встановив, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на вимогах закону,підтверджені доказами,які відповідають вимогам щодо їх належності та допустимості,відповідачем не спростовані вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту,що є піставою для часткового задоволення позову.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже з відповідача слід частково стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 153.43 грн.
Керуючись ст.11,509,526,610,611,625,1049,1050,1054 ЦК України,ст.12,13,76,81,141,258,259,265,353,355 ЦПК України,суд-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по кредитному договору № б/н від 02.04.2013 року, у розмірі 8959 гр.88 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570),витрати по оплаті судового збору у розмірі 153.43 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення,а у разі оголошення вступної та резолютивної части рішення,зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.А.Галущенко