30.06.21
22-ц/812/1302/21
Справа №489/1203/21 Головуючий суду першої інстанції - Коваленко І. В.
Провадження №22-ц/812/1302/21 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В.
30 червня 2021 року м.Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О. В.,
суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І. В. в приміщенні суду в м.Миколаєві, повний текст якого складено того ж дня, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
02 березня 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк або АТ КБ «Приватбанк») подало до суду зазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним.
31 травня 2010 року між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов договору станом на 07 лютого 2021 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 61 057,56 грн, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредита у сумі 50 432,70 грн, заборгованості за простроченими відсотками у сумі 10 624,86 грн.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, а також судовий збір в сумі 2270 грн.
Відповідач подала відзив на позовну заяву, у якому зазначала, що позивачем не надано доказів укладання між сторонами кредитного договору, а також досягнення домовленості щодо всіх істотних його умов. Відносно заборгованості відповідач вказувала, що надані Банком докази свідчать про відсутність заборгованості за тілом кредиту, а відсотки нараховувалися безпідставно. Крім того, відповідачем наголошено на пропуску строку позовної давності.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила у задоволенні позову відмовити.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2021 року позов Банку задоволено частково.
З ОСОБА_1 на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором станом на 07 лютого 2021 року в сумі 21 543,16 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту у сумі 19 042,43 грн, заборгованість за відсотками у сумі 2499,73 грн., а також судовий збір в сумі 800,85 грн.
Рішення мотивоване тим, що Банком доведено наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором у вказаній судом сумі, оскільки сторонами було узгоджено процентну ставку в розмірі 30 відсотків річних, а не збільшену процентну ставку (32,4 % річних, 42% річних), по якій Банк безпідставно нараховував заборгованість.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Банку.
Відповідно до ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначається в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що 31 травня 2010 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.26).
Позичальник погодився, про що свідчить довідка про умови кредитування з її підписом, що процентна ставка за договором буде становити 2,5% на місяць (30% на рік) із розрахунку 360 днів у році (а.с.27).
Умови та Правила з надання банківських послуг, надані позивачем як доказ нарахування заборгованості, відповідачем не підписувалися, а отже не погоджувалися, а тому не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Анкети-заяви.
Протягом дії договору позичальником було отримано п'ять кредитних карток: 31 травня 2010 року строком дії до 30 червня 2013 року, 17 травня 2013 року строком дії до 31 травня 2015 року, 09 жовтня 2014 року строком дії до 31 березня 2018 року, 29 червня 2016 року строком дії до 31 травня 2018 року та 11 червня 2018 року строком дії до 31 травня 2022 року (а.с.25).
06 вересня 2010 року ОСОБА_1 . Банком було встановлено кредитний ліміт в сумі 5000 грн, який у подальшому був збільшений до 35 000 грн (а.с.24).
Виписка по рахунку відповідача свідчить, що вона користувалася кредитними коштами, здійснювала погашення заборгованості, але не у повному обсязі.
Згідно з розрахунком позивача та випискою по рахунку, виходячи з узгоджених договірних умов про 30% річну процентну ставку,станом на 07 лютого 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором становить 21 542,16 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредита у сумі 19 042,43 грн, заборгованості за відсотками у сумі 2499,73 грн.
Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту у сумі 19 042,43 грн та відсотків у сумі 2499,73 грн відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Доводи відповідача у апеляційній скарзі про те, що вона не узгоджувала з Банком умови кредитного договору не у повній мірі відповідають дослідженим доказам, оскільки умови кредитного договору про 30% річну процентну ставку відповідач підписала.
Посилання відповідача на те, що Банком було здійснено неправильно нарахування заборгованості, виходячи з узгоджених умов договору, судом було у повній мірі досліджено і цьому була надана оцінка у вигляді часткового задоволення позовних вимог.
Твердження відповідача про пропуск Банком строку позовної давності є безпідставним, оскільки вказаний строк переривався здійсненням платежів. Доказів сплати вказаних сум Банком, а не відповідачем, представлено не було. Строк дії кредитного договору закінчується 31 травня 2022 року.
З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 травня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді С. Ю. Колосовський
О. О. Ямкова
Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року.