30.06.21
22-ц/812/1224/21
Справа №490/1087/21 Головуючий суду першої інстанції - Шолох Л. М.
Провадження №22-ц/812/1224/21 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В.
30 червня 2021 року м.Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О. В.,
суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю. В.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представників відповідача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2021 року, постановлену за заявою ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до суду позов до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір'ю ОСОБА_1
19 травня 2021 року позивачем було подано заяву про забезпечення її позову шляхом зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та побаченнях із сином ОСОБА_6 .
Обґрунтовуючи свою заяву, позивач вказувала, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі шляхом зобов'язання відповідача забезпечити можливість матері спілкуватися з її сином, виховувати його, доглядати за ним, може негативно відобразитися на психологічному, емоційному здоров'ї дитини та призвести до унеможливлення виконання судового рішення у подальшому з причин розриву сімейних зв'язків, психологічного контакту дитини з матір'ю, що не відповідає інтересам дитини.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні її заяви.
Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений ОСОБА_1 захід забезпечення позову не є співмірним із заявленими нею позовними вимогами та за своїм змістом є позовною вимогою, яка не може бути вирішена у порядку забезпечення позову. На думку суду, між запропонованим заходом забезпечення позову та предметом позову відсутній безпосередній правовий зв'язок.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просила ухвалу суду скасувати та задовольнити її заяву про забезпечення позову.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, позивач вказувала, що до ухвалення рішення у справі син повинен спілкуватися з обома батьками. Відсутність спілкування його з матір'ю несе реальні ризики руйнування нормальних психо-емоційних зв'язків між ним та матір'ю, і як наслідок реальну загрозу неможливості ефективного виконання остаточного рішення суду у цій справі.
Відповідач через свого представника ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказував, що доводи апеляційної скарги безпідставні, а оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою. Згідно з висновками психологічних досліджень син сторін має стійку прив'язаність до батька, а з матір'ю категорично відмовляється спілкуватися, що потребує корегування характеру спілкування матері з дитиною.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З виділених матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини.
На даний час син сторін ОСОБА_6 , 2014 р.н. проживає з батьком та згідно з висновками психологічних досліджень має з ним тісний зв'язок, відчуває у його присутності захищеність та безпеку.
Відповідно до цих же висновків, представлених відповідачем по справі, син сторін має дещо уникаючу прив'язаність до матері, його поведінка щодо матері потребує корекції. Оскільки батько для дитини є опорним об'єктом, спілкування дитини з матір'ю рекомендовано здійснювати у присутності батька.
Норми статей 149, 150 ЦПК України регламентують, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому забезпечення позову не порушує принцип змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 3 є встановлення обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних відносин.
Частиною десятою статті 150 ЦПК України встановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, судом встановлено, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з сином.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітніх дітей, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року "Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії" (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина і саме під час вирішення даного спору підлягають доведенню твердження позивача про неправомірну зміну місця проживання дитини, що не може бути вирішено під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів дійшла висновку про доцільність забезпечення позову шляхом зобов'язання відповідача надати позивачу можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_6 кожної суботи місяця з 10.00 год до 13.00 год у присутності батька, бо за висновками психологічних досліджень це буде в інтересах дитини.
Колегія суддів вважає, що зустрічі матері з дитиною один раз на тиждень будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як матері так і дитини, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини.
Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір'ю.
При цьому спільне проведення часу матері та дитини в присутності батька є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідача та не призведе до негативних наслідків для останнього, з огляду на наявність спору про визначення місця проживання дитини.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення заяви позивача є помилковим, бо не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову, зміст якої зводиться до необхідності її спілкування з сином.
Колегія суддів вважає, що вирішення вказаних позивачем вимог повинно бути здійснено у вигляді зобов'язання відповідача надавати позивачу можливість безперешкодно спілкуватися з сином у точно визначений час та день, бо судове рішення повинно бути не декларативним, а таким, що може бути виконаним.
Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_3 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи місяця з 10.00 год до 13.00 год у присутності батька.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді С. Ю. Колосовський
О. О. Ямкова
Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року.