22 червня 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12017150040005892, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2021 року відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Алчевську Луганської області, зареєстрований та мешкає в АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_6 ,
обвинувачений - ОСОБА_5 ,
захисник - ОСОБА_7 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2021 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Ухвалено, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк покарання ОСОБА_5 строк попереднього ув'язнення з 01.12.2017 р. по дату набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Ухвалено стягнути з засудженого процесуальні витрати на проведення експертиз в суму 989,60 грн. на користь держави в особі ГУ ДКСУ в Миколаївській області.
Ухвалено цивільний позов прокурора залишити без розгляду.
Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Обвинувачений ОСОБА_5 просить вирок суду першої інстанції змінити та перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України.
У разі відсутності підстав для зміни кваліфікації, пом'якшити призначене покарання, застосувавши положення ст. 69 КК України.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 вважає вирок суду першої інстанції необґрунтованим в частині кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України та наголошує на тому, що діяв у стані необхідної оборони, із перевищенням її меж, тобто його дії підлягають кваліфікації за ст. 124 КК України.
Вважає, що судом першої інстанції невірно відображено показання свідка ОСОБА_8 , оскільки він не бачив бійки, а брата побачив після отримання ним поранення і охарактеризував потерпілого як неврівноважену та конфлікту особу, яка може спровокувати бійку, що не знайшло свого відображення у вироку.
При цьому, зауважує, що згідно з довідкою Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» від 29.01.2018 р. у нього встановлено діагноз: «забій м'яких тканин обличчя у вигляді саден в області правої брови, спинки носа, синця в лівій параорбітальній області», що є наслідком його побиття потерпілим.
Вважає, що в його діях є кілька обставин, які пом'якшують покарання та свідчать про можливість застосування ст. 69 КК України, зокрема добровільне відшкодування завданого збитку, оскільки він добровільно відшкодував витрати потерпілому на лікування та надання йому медичної допомоги після вчинення кримінального правопорушення, що підтверджується перев'язкою потерпілого та викликом швидкої медичної допомоги.
Він щиро кається у скоєному, визнає вину у спричиненні тілесних ушкоджень, але не погоджується із кваліфікацією, активно сприяв розкриттю злочину, ініціюючи проведення слідчого експерименту.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
30.11.2017 р. близько 21.10 год., ОСОБА_5 , знаходячись в коридорі будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_9 , діючи умисно, розуміючи можливість заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого і бажаючи її настання, наніс останньому не менше двох ударів кухонним ножем в область живота і грудної клітини, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення черевної порожнини з наскрізним пораненням шлунка, заочеревинної гематоми, внутрішньочеревної кровотечі, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.
Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто спричинення умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, характеризується посередньо, працює неофіційно. Визнав обставиною, яка пом'якшує покарання - добровільне відшкодування потерпілому витрат на лікування, обставиною, яка обтяжує покарання - рецидив злочину.
Заслухавши доповідь судді, захисника та обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав вирок законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Висновок суду, про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, судом зроблено на підставі показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , фактичних даних, що містяться у виписці з журналу кримінального характеру з ЛШМД, виписці із медичної карти стаціонарного хворого від 01.12.2017 р., протоколі огляду місця події від 30.11.2017 р., протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 01.12.2017 р., протоколі огляду місця події від 01.12.2017 р., протоколах пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.12.2017 р., висновках експертів № 1951 від 20.12.2017 р., № 1679 від 15.12.2017 р., № 511 від 07.12.2017 р., № 512 від 20.12.2017 р., № 152/Ц від 15.12.2017 р. та протоколі проведення слідчого експерименту від 22.12.2017 р.
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що їх сукупність та взаємозв'язок є достатньою для ухвалення обвинувального вироку відносно ОСОБА_5 .
З приводу доводів обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що він діяв у стані необхідної оборони, із перевищенням її меж, апеляційний суд доходить наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 27 Конституції України, кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
За положеннями ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.
Дії особи кваліфікуються за ст. 124 КК України тоді, коли заподіяння тяжкого тілесного ушкодження вчиняється лише з метою захисту прав та інтересів від суспільно небезпечних посягань або затримання злочинця і доставлення його відповідним органам влади.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Втім, встановлені судом першої інстанції фактичні обставини свідчать про відсутність такого акту суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого ОСОБА_9 , який би за своїми об'єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди ОСОБА_5 , що у свою чергу могло викликати в останнього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому.
За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для висновку, що ОСОБА_5 , використовуючи цілеспрямовано кухонний ніж, та завдаючи ним потерпілому ударів у ділянку, де розташовані життєво важливі органи (живіт та грудна клітина), перебував у стані оборони та діяв із перевищенням її меж. Натомість, вчинення таких дій обвинуваченим свідчить про те, що він через сварку бажав заподіяти ОСОБА_9 тілесні ушкодження та діяв з відповідним умислом.
Твердження у скарзі ОСОБА_5 на наявність у нього тілесних ушкоджень у вигляді забою м'яких тканин обличчя у вигляді саден в області правої брови, спинки носа, синця в лівій параорбітальній області були предметом перевірки суду першої інстанції, який ці доводи ретельно розглянув і обґрунтовано відхилив.
Отже, встановлені обставини спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 свідчать про те, що кримінально-правова оцінка фактично вчиненого ним діяння - умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - за ч. 1 ст. 121 КК України є правильною, а відтак, аргументи обвинуваченого про необхідність його кваліфікації дій за ст. 124 цього Кодексу не є слушними.
З приводу призначення обвинуваченому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, апеляційний суд доходить наступного.
За змістом ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Разом з тим суди зобов'язані встановити не лише наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, яким чином такі пом'якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання ОСОБА_5 , суд першої інстанції враховував те, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, раніше неодноразово судимий, характеризується посередньо, працює неофіційно, визнав обставиною, яка пом'якшує покарання - добровільне відшкодування потерпілому витрат на лікування, обставиною, яка обтяжує покарання - рецидив злочину, і призначив покарання у мінімальному розмірі санкції статті інкримінованого правопорушення.
Призначене ОСОБА_5 покарання у виді 5 років позбавлення волі, без застосування ст. 69 КК України, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів у майбутньому, з чим погоджується і апеляційний суд, не може вважатися явно несправедливим унаслідок суворості.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які б були підставами для зміни чи скасування оскаржуваного вироку не виявлено, оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 не вбачається.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, -
вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2021 року відносно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали суду.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3