24.06.21
22-ц/812/992/21
Провадження №22-ц/812/992/21
Іменем України
24 червня 2021 року м. Миколаїв
справа № 477/2717/19
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Данилової О.О.,Шаманської Н.О.,
переглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області, третя особа: Вітовська державна адміністрація Миколаївської області, про стягнення збитків, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області, ухвалене 18 лютого 2020 року під головуванням судді Саукової А.А., повний текст судового рішення складений 28 лютого 2021 року,
У жовтні 2019 року Воскресенська селищна рада Вітовського району Миколаївської області (далі - Воскресенська селищна рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 на праві власності належить нежитловий об'єкт, що знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , площею 5309 кв.м, яка віднесена до категорії земель для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Фактичним користувачем даної земельної ділянки є відповідач, який використовує її без правовстановлюючих документів, зокрема договору оренди, і безоплатно. Комісією Вітовської державної адміністрації Миколаївської області по визначенню та відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам на території Вітовського району відповідачу нараховано збитки за час фактичного користування вказаною земельною ділянкою за 2015- 2018 роки у розмірі 175 569 грн 17 коп. 03 травня 2019 року та повторно 11 липня 2019 року на адресу відповідача були направлені повідомлення про нарахування збитків з пропозицією про їх відшкодування в добровільному порядку, однак дотепер такі збитки не відшкодовані.
Посилаючись на викладене, Воскресенська селищна рада просила стягнути з ОСОБА_1 175 569 грн 17 коп. в рахунок відшкодування збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області 175 569 грн 17 коп. недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та 2633грн 54 коп. судового збору.
Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою визнати закономірним та переважним правом ОСОБА_1 на складання і отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0,5309 га для використання у особистій приватній власності, що знаходиться під комплексом забудови нежитлового будинку по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду не відповідає ст. 223, 229, 250, 255, 257, 259 ЦПК України. Справу розглянуто за відсутності відповідача та представника позивача, не повідомлених належним чином про розгляд справи. До того ж апелянт вважає, що орган місцевого самоврядування не може бути позивачем у судах загальної юрисдикції. Також вказує, що суд не звернув увагу, що ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не наділяє повноваженнями раду встановлювати розмір орендної плати за передане в оренду майно та землю. Вказує на незастосування судом до позовних вимог строку позовної давності. На думку апелянта, суд не звернув увагу що діями посадових осіб та бездіяльністю органу місцевого самоврядування порушено його право на своєчасне вирішення питання за його зверненням щодо складання правовстановлюючих документів землеустрою на земельну ділянку 5309 кв.м. Судом не визначений статус земельної ділянки, не враховано, що його право володіння земельною ділянкою підтверджує Акт встановлення меж на місцевості від 17 січня 1995 року та рішення виконкому Воскресенської селищної ради народних депутатів від 09 листопада 1993 року.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково із наступних підстав.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником нежитлового об'єкту, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно було ним придбано у НТВ ТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ» на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлового об'єкту від 03 липня 2009 року. (а.с. 21, 60-62).
Зі змісту цього договору купівлі-продажу вбачається, що ОСОБА_1 був роз'яснений обов'язок укласти з відповідною сільрадою договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване придбане нерухоме майно.
Земельна ділянка, на якій розташоване спірне майно не було власністю продавця, рішення про передачу цієї земельної ділянки у користування НТВ ТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ» уповноваженим органом не приймалось.
Рішенням Воскресенської селищної ради від 11 вересня 2003 року НТВ ТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ» було надано дозвіл на виготовлення проекту відведення та технічної документації на земельну ділянку, загальною площею 5 454 кв.м., розташовану в АДРЕСА_1 , для укладення договору оренди із селищною радою (а.с. 153).
Рішенням Воскресенської селищної ради від 20 липня 2005 року затверджений проект землеустрою і запропоновано НТВ ТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ» в місячний термін подати до селищної ради відповідні документи для укладання договору оренди.
Рішенням Воскресенської селищної ради № 13 від 25 червня 2008 року НТВ ТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ» рекомендовано оформити право власності на вищевказану земельну ділянку шляхом укладання договору купівлі-продажу, в іншому разі укласти договір оренди з орендною платою в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі
Листом голови НТВ ТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ» ОСОБА_2 від 26 червня 2008 року повідомлено Воскресенську селищну раду, що Товариство не погодилось укласти договір оренди землі на запропонованих умовах.
На час укладання з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу нежитлового об'єкту по АДРЕСА_1 , договір оренди землі НТВТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ» так і не був укладений через недосягнення згоди щодо розміру орендної плати.
Вказані обставини були встановлені постановою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 17 березня 2015 року у справі № 477/290/15-а за позовом ОСОБА_1 до Воскресенської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення та надання дозволу щодо проведення інвентаризації земельної ділянки (т. 1 а.с. 189-190), а тому відповідно до ч. 4 т. 82 ЦПК України не потребують доказування.
З матеріалів справи № 477/290/15-а, що були досліджені судом апеляційної інстанції, вбачається, що Воскресенська селищна рада неодноразово пропонувала ОСОБА_1 укласти договір оренди земельної ділянки або оформити на неї право власності шляхом викупу.
Рішенням Воскресенської селищної ради № 21 від 11 січня 2012 року запропоновано ОСОБА_1 укласти договір оренди на земельну ділянку площею 0,545 га, розташовану по АДРЕСА_1 , на якій розміщені об'єкти належного відповідачу нерухомого майна (т. 1 а.с.65-66).
Рішенням Воскресенської селищної ради № 12 від 13 червня 2012 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення із землеустрою вищевказаної земельної ділянки для обслуговування нежитлового об'єкту та іншого використання, проект відведення на земельну ділянку надати на розгляд та прийняття рішення сесії селищної ради та укласти відповідний договір оренди на дану земельну ділянку (т. 1 а.с. 67).
За замовленням ОСОБА_1 13 березня 2013 року було складено проект відведення земельної ділянки у тимчасове користування на умовах оренди із земель комунальної власності для підприємницької діяльності площею 0,5309 га (т. 1 а.с. 68-83).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, вказаний проект відведення земельної ділянки не було затверджено, а договір оренди землі ОСОБА_1 не було укладено через недосягнення згоди щодо розміру орендної плати.
Згідно інформації Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 0,5309 га, розташована по АДРЕСА_1 , належить до комунальної форми власності (т. 1 а.с. 64).
Відповідно до листа начальника Вітовської ДПІ Очаківського управління ГУ ДПС у Миколаївській області від 03 жовтня 2019 року, надходження коштів до бюджету Воскресенської селищної ради від ОСОБА_1 за рахунок сплати земельного податку з фізичних осіб та сплати орендної плати з фізичних осіб за земельну ділянку площею 0,5309 га, за період з 2015-2019 роки, відсутні (т. 1 а.с.28).
З листа Воскресенської селищної ради від 25 вересня 2019 року вбачається, що протягом 2015-2019 років до бюджету селищної ради не надходили кошти по сплаті орендної плати або земельного податку від ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 29).
З матеріалів справи № 477/290/15-а, що були досліджені судом апеляційної інстанції, вбачається, що починаючи з 2014 року на адресу ОСОБА_1 надходили повідомлення про добровільне відшкодування збитків, спричинених використанням землі без правовстановлюючих документів (т. 2 а.с. 49-52).
Згідно з Актами №№1-8 від 26 квітня 2019 року комісії по визначенню та відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам на території Вітовського району, затвердженої розпорядженням голови районної державної адміністрації від 05 березня 2029 року, розмір збитків у вигляді неодержаного доходу, коштів, які відповідач мав би сплачувати як орендну плату за користування земельною ділянкою за 2015 рік складає - 32091,10 грн., за 2016 рік - 45986,55 грн., за 2017 рік - 48745,74 грн., за 2018 рік становить 48745,74 грн. (т. 1 а.с.8-18). Вказані акти затверджені розпорядженням першого заступника голови Вітовської райдержадміністрації від 03 травня 2019 року № 99-р (т. 1 а.с.20).
Також Вітовською районною державною адміністрацією направлялися листи на адресу відповідача про необхідність добровільно відшкодувати кошти, які зазначені в Актах про визначення розміру збитків №№1-8 від 26 квітня 2019 року (а.с.22-26).
Однак відповідач договір оренди земельної ділянки з позивачем не уклав та отриманий дохід від майна, яким користується без правових підстав, позивачу не відшкодував.
Встановивши викладені обставини, суд першої інстанції правильно вважав обґрунтованими вимоги Воскресенської селищної ради про стягнення з ОСОБА_1 як власника об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування з Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у користування визначено статтею 122 Земельного кодексу.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають у користування земельні ділянки для всіх потреб із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.
Згідно з частиною 3 статті 124 ЗК України передання в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 ЗК України.
Надання земельних ділянок комунальної власності в користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу й об'єднання) та в інших випадках, якщо ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, і право власності на неї не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни меж і цільового призначення такої земельної ділянки (частина перша статі 123 ЗК України).
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 ЗК України).
Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.
Оскільки договірні відносини між сторонами не виникли до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Відповідно до ст. 287.1 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Таким чином, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, у відповідача виник обов'язок укласти договір оренди вищезазначеної земельної ділянки та сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою.
За змістом ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» розмір умови та строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються відповідно до Податкового Кодексу України.
Статтею 288.5 Податкового кодексу України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
За такого суд вірно погодився з розміром визначеного позивачем недоотриманого власником землі доходу у вигляді орендної плати, що був розрахований виходячи із цільового призначення земельної ділянки, її площі, що фактично перебуває у користуванні ОСОБА_1 , та річної орендної плати - 12 відсотків нормативної грошової оцінки за відповідні періоди, оскільки саме на таких умовах неодноразово пропонувалось відповідачу укласти договір оренди і такий розмір орендної плати не суперечить вимогам закону.
Розмір суми коштів, заявлений до стягнення у цій справі, дорівнює розміру недоотриманої місцевим бюджетом орендної плати, яку зобов'язаний був сплачувати відповідач за користування земельною ділянкою, з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані на ній.
Разом із тим, визначаючи суму, що підлягає стягненню з відповідача, колегія суддів звертає увагу на таке.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував про застосування позовної давності.
Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Проте, виходячи з принципів змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд, Велика Палата Верховного суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц дійшла висновку, що у разі якщо відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що судом 18 лютого 2020 року було ухвалено заочне рішення. Звертаючись із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 посилався на те, що про дату та час розгляду справи не був повідомлений, копії позовної заяви із додатками не отримував.
Ухвалою Жовтневого районного суду від 07 квітня 2021 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
Між тим, доказів отримання ОСОБА_1 повідомлення про дату, час і місце судового засідання, в якому було ухвалено оскаржуване рішення матеріали справи не містять.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування апеляційним судом позовної давності на підставі відповідної заяви, що викладена ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, враховуючи дату звернення Воскресенської селищної ради до суду з даним позовом - 30 жовтня 2019 року, позовні вимоги про стягнення недоотриманого власником землі доходу за період до 01 жовтня 2016 року заявлені з пропуском строку позовної давності, а тому ці вимоги задоволенню не підлягають.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: за період з 01.10.2016 року по 31 12.2016 року - 11 496,63грн. ((45986;55грн. (еквівалент річної недоотриманої орендної плати з 2016 р.) : 12міс.) х 3 міс.); за 2017 рік - 48 745,74 грн.; за 2018 рік - 48745,74 грн., всього - 10 898,11грн.
Отже, суд вирішив справу згідно з нормами матеріального права, які підлягали застосуванню за даними правовідносинами, та прийшов до правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог. Разом із тим, враховуючи заяву ОСОБА_1 , викладену в апеляційній скарзі, рішення суду на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає зміні в частині розміру недоотриманого доходу за використання земельної ділянки, що підлягає стягненню з відповідача на користь Воскресенської селищної ради: з 175 569грн17коп. до 108 988грн11коп., а в іншій частині вказане рішення є законним та обґрунтованим.
Посилання апелянта на розгляд справи за його відсутності та за відсутності представника позивача не можуть слугувати підставою для скасування судового рішення, оскільки хоча матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 повідомлення про дату, час і місце судового засідання, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, проте він був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 28 січня 2020 року (т. 1 а.с. 57), в яке не з'явився, про причину неявки не повідомив, яких-небудь заяв чи клопотань від нього не находило. В судовому засіданні 28 січня 2020 року представник позивача була присутня, а 18 лютого 2020 року від неї надійшла заява про розгляд справи без участі представника Воскресенської селищної ради, судом обов'язкова участь позивача судовому засіданні не визнавалась.
Також є помилковими посилання апеляційної скарги на те, що орган місцевого самоврядування не може бути позивачем у судах загальної юрисдикції, оскільки ч.1 ст. 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників.
Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно з ч.1 ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Приписами ч. 6 ст. 367 ЦПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
ОСОБА_1 зустрічного позову не було заявлено, а тому не можуть бути прийняті та розглянуті вимоги апеляційної скарги щодо ухвалення судом апеляційної інстанції нової постанови, якою визнати закономірним та переважним право ОСОБА_1 на складання і отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0,5309 га для використання у особистій приватній власності, що знаходиться під комплексом забудови нежитлового будинку по АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд не врахував, що його право володіння земельною ділянкою підтверджує Акт встановлення меж на місцевості від 17 січня 1995 року та рішення виконкому Воскресенської селищної ради народних депутатів від 09 листопада 1993 року - є безпідставними.
Так, рішенням Воскресенської селищної ради від 09 листопада 1993 року за Миколаївською філією Нікопольського СТП «Алеко-сервіс» було визнано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 та закріплено земельну ділянку, на якій це майно розташоване (т. 1 а.с. 154).
Рішенням Воскресенської селищної ради від 28 грудня 1994 року відведено в користування Миколаївській філії Нікопольського СТП «Алеко-сервіс» земельну ділянку площею 0,30 га. 30 січня 1995 року вказаному підприємству був виданий Державний акт на право постійного користування серії МК№ 00060. На підставі договору купівлі-продажу № 7 від 15 лютого 2001 року нерухоме майно, що розташоване в АДРЕСА_1 на земельній ділянці 0,505 га, перейшло у власність НТВ ТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ».
Рішенням Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області 21 сесії 4-го скликання від 22 грудня 2004 року за заявою НТВ ТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ» припинено право користування земельною ділянкою СТП «Алеко-сервіс» загальною площею 3000 кв.м, що розташована в АДРЕСА_3 .
Проте, земельна ділянка, на якій розташоване придбане ОСОБА_1 у НТВ ТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ» нерухоме майно, не було власністю продавця, рішення про передачу цієї земельної ділянки у користування НТВ ТОВ «МИКОЛАЇВСАНТЕПЛООБЛАДНАННЯ» також уповноваженим органом не приймалось.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 недоотриманого доходу за використання земельної ділянки.
Відповідно до ч.ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, також підлягає зміні судове рішення і в частині розподілу судових витрат.
Так, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог (62 %) ОСОБА_1 повинен відшкодувати Воскресенській селищній раді судовий збір за позовну заяву в розмірі 1 632 грн.
Крім того, у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги позивач повинен відшкодувати відповідачу витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог скарги (38 %) в розмірі 1 501 грн.
Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
За такого, виходячи з положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає можливим покласти на ОСОБА_1 обов'язок сплатити Воскресенській селищній раді різницю судових витрат в розмірі 131 грн 00 коп. (1 632 грн - 1 501 грн).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року змінити, зменшивши розмір недоотриманого доходу за використання земельної ділянки, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області, з 175 569 грн 17 коп. до 108 988 (сто вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) грн 11 коп., та зменшивши розмір відшкодування судового збору з 2 633 грн 54 коп. до 131 (сто тридцять одна) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді О.О. Данилова
Н.О. Шаманська
Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року