17 червня 2021 року м. ПолтаваСправа №440/3837/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Кукоби О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лазебної А.В.,
позивача - ОСОБА_1
та представника позивача - Дмитриченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення від 21.01.2020 №121 про відмову у призначенні пенсії за віком;
визнати протиправним та скасувати рішення від 31.12.2020 №2630 про відмову у призначенні пенсії за віком;
зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 01 березня 1996 року по 30 липня 1999 року в Малому приватному підприємстві "Експрес", період роботи та членства з 07 лютого 1982 року по 14 листопада 1984 року у колгоспі "Іскра" с. Зубані Глобинського району Полтавської області, період роботи з 15 квітня 1987 року по 25 грудня 1987 року у колгоспі імені Чкалова та період здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01 жовтня 2001 року по 31 грудня 2004 року;
зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 січня 2020 року, провести нарахування та виплату пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період трудової діяльності позивач набув стаж, достатній для призначення пенсії за віком. Однак, відповідач відмовив у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з посиланням на відсутність необхідної тривалості загального страхового (трудового) стажу роботи, чим порушив право позивача на пенсійне забезпечення.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 101-103/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що з наданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів можливо підтвердити страховий стаж тривалістю 21 рік 00 місяців 17 днів, що є недостатнім для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком. Звертав увагу на те, що до загального страхового стажу не враховані періоди трудової діяльності з 07.02.1982 по 14.11.1984 та з 15.04.1987 по 25.12.1987 (робота в колгоспі за відсутності даних про відпрацьовані трудодні), з 26.01.993 по 17.09.2001 (відсутній підпис відповідальної особи після запису про звільнення). У свою чергу, для зарахування до стажу періоду ведення підприємницької діяльності з 01.10.2001 по 31.12.2003 позивачу необхідно надати довідку про сплату страхових внесків або про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників та свідків.
У судовому засіданні 20.05.2021 розпочато розгляд справи по суті, заслухано вступне слово представника позивача, яка позовні вимоги підтримала, та свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; у судовому засіданні оголошено перерву для надання додаткових доказів.
Представник відповідача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
У судовому засіданні 17.06.2021 досліджені матеріали справи та після виходу суду з нарадчої кімнати оголошено скорочене рішення, повний текст якого складено з урахуванням перебування головуючого судді у щорічній відпустці з 22 до 25 червня 2021 року.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 25-27/.
17.01.2020 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 126/. До заяви, окрім іншого, додав: трудову книжку, документи про навчання, документи про підтвердження наявного трудового стажу.
Рішенням ГУПФ України в Полтавській області від 21.01.2020 №121 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність необхідної тривалості загального страхового стажу роботи /а.с. 127/.
Докази вручення позивачу зазначеного рішення у матеріалах справи відсутні, на вимогу суду відповідачем не надані. Про ухвалення відповідного рішення позивач довідався зі змісту листа ГУПФ України в Полтавській області від 05.11.2020 вих.№6311-6120/О-03/8-1600/20 /а.с. 32/.
24.12.2020 позивач вдруге звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 106/, до якої додав: трудову книжку, документи про навчання, документи про підтвердження наявного трудового стажу, військовий квиток, довідку про облік як суб'єкта підприємницької діяльності, довідку про заробітну плату /а.с. 108-123/.
Рішенням пенсійного органу від 31.12.2020 №2630 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з посиланням на відсутність необхідної тривалості загального страхового стажу роботи /а.с. 107/. Так, за висновком відповідача, підтверджений документально страховий стаж ОСОБА_1 становить 21 рік 00 місяців 17 днів. При цьому до загального страхового стажу пенсійним органом не враховані періоди трудової діяльності з 07.02.1982 по 14.11.1984 та з 15.04.1987 по 25.12.1987 (робота в колгоспі за відсутності даних про відпрацьовані трудодні), з 26.01.993 по 17.09.2001 (відсутній підпис відповідальної особи після запису про звільнення); для зарахування до стажу періоду ведення підприємницької діяльності з 01.10.2001 по 31.12.2003 позивачу необхідно надати довідку про сплату страхових внесків або про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Не погодившись із зазначеними рішеннями пенсійного органу, позивач оскаржив їх до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу (...) з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Водночас пунктом 18 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішень пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV.
А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність таких рішень критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, а саме - чи прийнято такі рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд враховує, що умовами для призначення пенсії за віком з підстави, визначеної частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, є:
1) досягнення віку 60 років;
2) наявність страхового стажу тривалістю не менше 26 років.
Так, позивачу 02.10.2019 виповнилось 60 років, що підтверджено його паспортним документом /а.с. 108/.
Пенсійним органом проведено обчислення страхового стажу роботи позивача та визначено, що такий стаж становить 21 рік 06 місяців 08 днів, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено розрахунок стажу /а.с. 105/.
Отже, позивач досяг пенсійного віку, однак, за розрахунком пенсійного органу, не має достатнього стажу, за наявності якого можливо призначити пенсію за віком на загальних підставах.
Проте, на переконання позивача, пенсійним органом при підрахунку стажу роботи ОСОБА_1 безпідставно не враховано окремі періоди трудової діяльності, а саме:
період роботи та членства з 07.02.1982 по 14.11.1984 у колгоспі "Іскра" с. Зубані Глобинського району Полтавської області; період роботи з 15.04.1987 по 25.12.1987 у колгоспі імені Чкалова;
робота з 01.03.1996 по 30.07.1999 в Малому приватному підприємстві "Експрес";
здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.10.2001 по 31.12.2004.
Суд зауважує, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі №127/16245/17.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 (надалі - Порядок № 22-1), при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Суд враховує, що позивачем разом із заявами від 17.01.2020 та 24.12.2020 про призначення пенсії за віком надавалась пенсійному органу трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_2 /а.с. 111-114/.
Дослідивши у судовому засіданні копію трудової книжки суд встановив, що у ній містяться записи: №1 від 07.02.1982 - про прийняття позивача членом колгоспу "Іскра" Глобинського району Полтавської області, №2 від 14.11.1984 - про звільнення з колгоспу "Іскра" з огляду на закінчення трудового договору /а.с. 111 - зворот/, №8 від 15.04.1987 - про прийняття на роботу в будівельну бригаду на будівництво дороги колгоспу ім. Чкалова, №9 від 25.12.1987 - про звільнення з роботи з огляду на закінчення трудового договору /а.с. 112 - зворот, 113/.
Відповідні записи внесені у хронологічному порядку, містять посилання на розпорядчі документи, підпис відповідальної особи, скріплений печаткою, а тому у повній мірі підтверджують періоди трудової діяльності позивача.
Довідкою трудового архіву Глобинського району від 16.12.2020 вих.№01-11/789 підтверджено, що інформація стосовно ОСОБА_1 у книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1982-1984 роки колгоспу "Іскра" с. Зубані - відсутня /а.с. 122/.
Разом з цим, судом у судовому засіданні 20.05.2021 заслухано пояснення свідків ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), які підтвердили факт роботи позивача у колгоспі "Іскра" Глобинського району Полтавської області.
При цьому судом до матеріалів справи залучені копії трудових книжок свідків, що містять відомості про їх роботу у колгоспі "Іскра" Глобинського району Полтавської області у відповідні періоди /а.с. 48, 50-51/.
Також до матеріалів справи залучено архівну довідку від 21.05.2021 №01-13/2020, видану трудовим архівом Пирятинської міської ради, за змістом якої повідомлено, що в книгах нарахування заробітної плати по колгоспу ім. Чкалова Пирятинського району Полтавської області за 1987 рік значиться ОСОБА_1 /а.с. 178/.
За вищевикладених обставин, суд зазначає, що записами у трудовій книжці позивача, поясненнями свідків та архівною довідкою сукупно підтверджено факт роботи позивача з 07.02.1982 по 14.11.1984 у колгоспі "Іскра" с. Зубані Глобинського району Полтавської області, а з 15.04.1987 по 25.12.1987 - у колгоспі імені Чкалова.
А тому, зазначені періоди мають бути враховані при обчисленні загального стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за віком.
Окрім того, трудова книжка позивача, копія якої залучена до матеріалів справи, містить записи: №12 від 26.01.1993 - про прийняття на посаду директора МПП "Експрес", №13 від 17.09.2001 - про звільнення з посади директора МПП "Експрес" на підставі статті 38 КЗпПУ за власним бажанням, що скріплені печаткою підприємства /а.с. 30/.
Доводи пенсійного органу про те, що зазначені вище записи не засвідчені підписом відповідальної особи, на переконання суду, не є достатньою підставою для висновку про незарахування періоду роботи позивача на посаді директора МПП "Експрес" до стажу трудової діяльності, оскільки особою, відповідальною за ведення трудової книжки є роботодавець, а не найманий працівник.
Таким чином, стаж роботи позивача на посаді директора МПП "Експрес" має бути зарахований до його трудового стажу.
Також суд враховує, що позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа та у період з 24.09.2001 по 17.04.2006 перебував на обліку як платник податків зі сплати єдиного податку, на підтвердження чого до матеріалів справи залучені копії листа Головного управління ДПС у Полтавській області від 08.12.2020 вих.№ФОП/8738/16-31-04-19 /а.с. 60/, архівної довідки від 17.02.2020 вих.№04-02/185, виданої архівним сектором Глобинської РДА /а.с. 61/, листа ГУПФ від 02.06.2021 вих.№1600-0505-8/39396 про сплату страхових внесків /а.с. 176/.
Крім того, на вимогу суду Головним управлінням ДПС у Полтавській області надано копії свідоцтв про сплату єдиного податку ОСОБА_1 /а.с. 148-151/.
На цій підставі, період здійснення позивачем підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.10.2001 по 31.12.2004 має бути зарахований до його стажу.
Підсумовуючи вищевикладене, суд констатує, що пенсійним органом протиправно відмовлено у зарахуванні до стажу роботи позивача вищезазначених періодів його трудової діяльності, що загалом становлять понад 10 років та з урахуванням обчисленого пенсійним органом стажу є достатніми для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
У ході розгляду цієї справи судом проаналізовано усі доводи сторін та встановлено, що рішення пенсійного органу про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах не відповідає принципу обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень та є передчасним, адже пенсійним органом не запропоновано позивачу надати додаткові документи, у т.ч. уточнюючі довідки, а також не надано допомогу у отриманні цих документів.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах пенсійний орган застосував суто формальний підхід, що не відповідає принципу верховенства права. При цьому, суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішень ГУПФ України в Полтавській області від 21.01.2020 №121 та від 31.12.2020 №2630, якими ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, а тому такі рішення належить визнати протиправними та скасувати.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУПФ України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17.01.2020, суд виходить з таких міркувань.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
За правовою позицією Конституційного Суду України "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзаци другий, третій підпункту 3.1 пункту 3 Рішення від 27.01.2010 №3-рп/2010).
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Крім того, зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Окрім того, у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За обставин цієї справи суд, зважаючи на досягнення позивачем віку 60 років, наявність у нього загального стажу тривалістю понад 30 років (з урахуванням висновків суду у цій справі про зарахування до стажу спірних періодів трудової діяльності), дійшов висновку про зобов'язання ГУПФ України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17.01.2020, оскільки позивачем виконані усі умови для призначення такої пенсії.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Доводи представника відповідача про наявність у пенсійного органу дискреції на прийняття рішення з питань призначення пенсії суд визнає помилковими, оскільки за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У силу пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1816,00 грн, що підтверджено квитанціями від 12.04.2021 №0.0.2084554476.1 /а.с. 76/, від 21.04.2021 №0.0.2099381102.1 /а.с. 82/. Зазначену суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено виписками /а.с. 77, 83/.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,00 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім того, представник позивача просила стягнути з пенсійного органу на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18500,00 грн /а.с. 164-165/. На підтвердження понесення цих витрат до матеріалів справи надані копії договору від 09.11.2020 №20/02 про надання правничої допомоги з додатком, квитанції до прибуткового касового ордера від 24.05.2021 №5, від 11.06.2021 №6 /а.с. 166-169/.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України, у силу положень якої за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, як визначено частиною дев'ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.
Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.
За змістом детального опису наданих послуг /а.с. 165/ адвокатом надані клієнту такі послуги: 1) проведення консультації клієнта - вартістю 500,00 грн, 2) підготовка чотирьох адвокатських запитів - вартість 500,00 грн за кожний, 3) підготовка позовної заяви - вартістю 4000,00 грн, 4) підготовка двох клопотань про витребування доказів, заяви про виклик свідків, відповіді на відзив - по 1000,00 грн за кожний документ, 5) участь у двох судових засіданнях 20.05.2021 та 17.06.2021 по 3500,00 ггрн за кожне засідання.
Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.
Зазначена справа належить до справ незначної складності, а тому написання позовної заяви, яка здебільшого містить цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження. У справі проведено два судові засідання загальною тривалістю 34 хв.
Заявами по суті справи у цій категорій справі є позов та відзив, подання відповіді на відзив статтею 263 КАС України не передбачено.
Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Виходячи з вищеописаних обставин справи, зважаючи на те, що підготовлені представником позивача процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, а також зважаючи на заперечення відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 5000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 21.01.2020 №121.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 31.12.2020 №2630.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи та членства з 07 лютого 1982 року по 14 листопада 1984 року у колгоспі "Іскра" с. Зубані Глобинського району Полтавської області, період роботи з 15 квітня 1987 року по 25 грудня 1987 року у колгоспі імені Чкалова, період роботи з 01 березня 1996 року по 30 липня 1999 року в Малому приватному підприємстві "Експрес" та період здійснення підприємницької діяльності з 01 жовтня 2001 року по 31 грудня 2004 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 січня 2020 року, провести нарахування та виплату пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,00 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) та 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927; вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014).
Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 29 червня 2021 року.
Суддя О.О. Кукоба