про залишення позовної заяви без руху
29 червня 2021 року м. Київ № 320/7364/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши матеріали в адміністративній справі за позовом Громадської організації «Ірпінська спілка споживачів» до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, третя особа Комунально-побутове підприємство «Теплоенергопостач» про визнання дій протиправними та нечинними нормативно-правових актів,
До суду звернулась Громадська організація «Ірпінська спілка споживачів» (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, 24, ЄДРПОУ 43727306) з позовом до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Т.Шевченка, 2-а, ЄДРПОУ 05408846), третя особа Комунально-побутове підприємство «Теплоенергопостач» (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Ярославська, 11, ЄДРПОУ 32973584), в якому просить суд:
- визнати протиправними та нечинними рішення суб'єкта владних повноважень - Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 05408846, Київська область, м. Ірпінь, вул. Т.Шевченка, 2-А, 08205):
- від 31.10.2017 №238 «Про затвердження тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач»;
- від 27.02.2018 №40 «Про коригування тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач»;
- від 13.11.2018 №221/5 «Про коригування тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач»;
- від 26.02.2019 №28/8 «Про коригування тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради».
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на таке.
Згідно із частиною 2 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Абзацом 2 частини 8 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не визначено цим Кодексом.
Згідно з частинами 7 та 8 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника) (частина десята статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України ).
У другому реченні підпункту 15.16 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
В газеті “Голос України” (№ 42 (7048) від 01.03.2019) опубліковано повідомлення Державної судової адміністрації України, згідно якого відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28.02.2019 № 624/0/15-19 та враховуючи результати обговорення з судами, іншими органами та установами системи правосуддя питання необхідності відтермінування початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), Державна судова адміністрація України повідомила про відкликання оголошення, опублікованого в газеті “Голос України” (№ 229 (6984) від 01.12.2018).
З огляду на викладене, на сьогоднішній день Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система роботу не розпочала.
При цьому, відповідно до підпункту 15.1 підпункту 15 пункту 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.
Судом встановлено, що у позовній заяві позивача зазначено, що документ сформований в системі "Електронний суд" 21.06.2021. Проте, приймаючи до уваги, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система станом на день постановлення цієї ухвали ще не запроваджена, позовна заява має бути подана у паперовій формі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.10.2018 у справі №815/6914/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76941148), від 14.02.2019 у справі №804/6858/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79846016), в ухвалі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №1840/2566/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81889934).
Наказом Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) від 22.12.2018 № 628 запроваджено тестову експлуатацію підсистеми "Електронний суд" у всіх місцевих та апеляційних судах України, під час якої усі місцеві та апеляційні суди у ході тестового режиму експлуатації підсистеми зобов'язано дотримуватись вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30 у відповідній редакції.
Верховний Суд у постанові від 06.08.2020 у справі №160/1841/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90846939) зазначив, що надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов'язковим використанням власного електронного підпису.
Верховний Суд зауважив, що з 22.12.2018 отримані всіма місцевими та апеляційними адміністративними судами заяви та інші процесуальні документи через підсистему "Електронний суд" мають реєструватися та розглядатися в установленому порядку.
З урахуванням цього та приймаючи до уваги вказану позицію Верховного Суду, суд зазначає, що формування та подання позивачем позовної заяви через систему "Електронний суд" тягне за собою її реєстрацію в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" з привласненням єдиного унікального номеру справи, здійснення розподілу справи між суддями та подальшої передачі справи визначеному судді для її розгляду. Отже, метою використання особою системи "Електронний суд" є реєстрація процесуального документа (позовної заяви тощо) та його передача судді для розгляду. У такий спосіб, до того ж, визначається та фіксується дата звернення особи до суду.
У свою чергу, після реєстрації позовної заяви та її передачі для розгляду конкретному судді здійснюється аналіз позовної заяви на предмет її відповідності вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, та виявлення підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом (ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
Саме на цій стадії суддя, виявивши, що позовну заяву подано не у паперовій формі, як того вимагає Кодекс адміністративного судочинства України, а за допомогою системи "Електронний суд", з метою дотримання вимог процесуального закону має надати позивачеві можливість привести подану ним позовну заяву, підписану електронним підписом, у відповідність з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, тобто подати її в паперовій формі. При цьому правові підстави для повернення такої позовної заяви відсутні.
За таких обставин, недоліки позовної заяви мають бути усунені позивачем шляхом подання до суду позовної заяви з належним чином завіреними додатками до неї у паперовій формі як для суду так і для відповідача.
Разом з тим, суд також звертає увагу, що в силу вимог частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір” (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня 2021 року становить 2270,00 грн.
Так, згідно підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір” (зі змінами та доповненнями), за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою, встановлюється ставка судового збору - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається із прохальної частини позову, позивачем заявлено 4 вимоги немайнового характеру, а відтак, враховуючи вищенаведені положення Закону України "Про судовий збір" та у відповідності до заявлених позивачем вимог, сума судового збору, що підлягає сплаті за подання до суду даного адміністративного позову, загалом становить - 9080,00 грн. (2270,00 грн. * 4).
Отже, при зверненні до суду з цим адміністративним позовом, позивачеві слід було сплатити 9080,00 грн. судового збору за реквізитами Київського окружного адміністративного суду.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем судовий збір не сплачено.
У позовній заяві позивачем із посиланням на частину 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" заявлено про те, що останній звільнений від сплати судового збору.
Зокрема, позивачем наголошено на висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 23.03.2021 по справі №367/4695/20, від 07.08.2019 про справі №646/6644/17, від 07.11.2018 по справі №804/6859/16, згідно яких ГО «Ірпінська спілка споживачів» за своїм правовим статусом є юридичною особою приватного права та задля досягнення мети своєї діяльності може здійснювати представництво та захист прав невизначеного кола приватних осіб (споживачів) у судах та інших органах, установах і організаціях в разі порушення прав невизначеного кола споживачів.
В межах даного публічно-правового спору спір, за доводами позивача, фактично виник між суб'єктом владних повноважень - Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області і споживачами послуг третьої особи КПП "Теплоенергопостач", що є постачальником теплової енергії.
Таким чином, позивачем наголошено на тому, що ГО «Ірпінська спілка споживачів» не є споживачем послуг третьої особи - КПП "Теплоенергопостач" і даний позов направлений не на захист прав громадської організації, а на захист прав фізичних осіб - споживачів, які власне є звільненими від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Тобто, за доводами позивача, визначальним є характер спірних правовідносин, де за змістом пункту 8 частини 1 статті 4, частини 1 статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України ГО «Ірпінська спілка споживачів» наділена правом звернення до суду в інтересах інших осіб, які і виступають позивачами безпосередньо, а отже з'ясуванню підлягають обставини наявності у таких осіб обов'язку сплачувати судовий збір чи наявності підстав для звільнення, відстрочення чи розстрочення його сплати.
Однак, вирішуючи питання щодо звільнення позивача від сплати судового збору суд виходить з наступного.
Як доречно відзначено позивачем, Верховний Суд у вищевказаній постанові від 23.03.2021 по справі №367/4695/20 вказав, що ГО «Ірпінська спілка споживачів» за своїм правовим статусом є юридичною особою приватного права, метою діяльності якої є задоволення і захист суспільних та приватних прав і інтересів членів та інших осіб як споживачів товарів, робіт та послуг у сферах економічної, житлово-комунальної, соціальної, медичної, культурної, освітньої, побутової, оздоровчої, туристичної та іншої діяльності, та задля досягнення цієї мети громадська організація може здійснювати представництво та захист прав невизначеного кола приватних осіб (споживачів) у судах та інших органах, установах і організаціях в разі порушення прав невизначеного кола споживачів.
Разом з цим, у постанові від 24.02.2021 по справі №233/3516/18-ц Верховний Суд зазначив, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
При цьому, слід звернути увагу, що судові рішення по вказаним справам були винесені в порядку розгляду цивільного спору.
В той же час, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 3 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Тож для того, щоб особі було надано судовий захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд має встановити наявність порушеного права у такої особи та саме таким рішенням суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду;
Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень (частини 1, 2 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вимоги статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
При цьому, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об'єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Відтак, судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; б) пов'язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово “її”); д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до “юридичного” відповідно до частини другої статті 124 Конституції України; в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.
Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження. Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.
Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Суд зауважує, що відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Водночас, в контексті позову, необхідним є з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача, а в даному випадку конкретних споживачів, що передує розгляду питання щодо правомірності рішень суб'єкта владних повноважень, котрі оскаржуються. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача (споживачів) є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення, а отже висновки суду по суті спору, а саме щодо правомірності оскаржуваних позивачем рішень відповідача не мають самостійного правового значення, оскільки вони не впливають на правильність остаточного висновку про відмову у задоволенні позову.
Зазначені висновки та правовий підхід до вирішення спору в межах розгляду даної адміністративної справи узгоджується з правовою позицією Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наведеній у постанові від 20 лютого 2019 року по справі №522/3665/17 (адміністративне провадження №К/9901/38991/18).
Окрім того слід зазначити, що порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушень закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Позови «в інтересах законності» не мають на меті захист порушених суб'єктивних прав, а тому в таких справах не може бути реалізовано завдання адміністративного судочинства.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Таким чином, зважаючи на те, що особи - користувачі послуг третьої особи, якщо вважають своє право порушеним оскаржуваними рішеннями відповідача, згідно вимог законодавства не позбавлені права на звернення до суду із відповідним позовом та доказовою базою, в тому числі і права на звільнення від сплати судового збору на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про судовий збір".
Втім, беручи до уваги суб'єктний склад в межах даної адміністративної справи та відповідну стадію процесу, суд не вбачає підстав для звільнення від сплати судового збору позивача, зокрема за наведених ним у позові обґрунтувань.
Також, щодо посилання позивача на статтю 22 Закону України «Про захист прав споживачів» як підставу звільнення його від сплати судового збору, суд зазначає, що відповідно до частини третьої вказаної статті Закону, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
У той же час, відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відтак, проаналізувавши вказану норму, суд доходить висновку, що Громадська організація "Ірпінської спілка споживачів" в розумінні п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» не є споживачем, а тому підстави для звільнення від сплати судового збору згідно із частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у позивача відсутні.
Таким чином, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви слід уточнити позовні вимоги або надати до суду оригінал платіжного документу (квитанції) про сплату судового збору у розмірі 9080,00 грн.рн., сплаченого на рахунок Київського окружного адміністративного суду.
Суд звертає увагу позивача на те, що інформація щодо реквізитів сплати судового збору за подання позовних заяв до Київського окружного адміністративного суду є загальнодоступною, оприлюднена на офіційному веб-порталі “Судова влада України” за інтернет-адресою http://adm.ko.court.gov.ua/sud1070/gromadyanam/tax/, а також розміщена на інформаційних стендах Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до астин 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду: - позовної заяви в письмовій формі та її копій для відповідача та третьої особи, а також надати належним чином засвідчені копії доданих до позовної заяви документів, відповідно до кількості учасників справи та для суду; - оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 9080,00 грн. за реквізитами Київського окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву Громадської організації «Ірпінська спілка споживачів» до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, третя особа Комунально-побутове підприємство «Теплоенергопостач» - залишити без руху.
Протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою.
Копію ухвали надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.