ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.06.2021Справа № 910/213/21
Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Федюшка Сергія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )
до Фізичної особи-підприємця Коваля Артема Ігоровича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_2 )
про стягнення 6 000, 00 грн,
без повідомлення (виклику) представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулася Фізична особа-підприємець Федюшко Сергій Сергійович з позовом до Фізичної особи-підприємця Коваля Артема Ігоровича про стягнення штрафу в розмірі 6 000, 00 грн за понаднормовий простій автомобіля.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при виконанні перевезення за договором-заявкою № 14/08.2020 під час митного оформлення (розмитнення) вантажу на території України, виникло три дні простою (22, 23 та 24 серпня 2020), за які відповідач на переконання позивача й зобов'язаний сплатити штраф.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2020 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Федюшка Сергія Сергійовича залишено без руху. Встановлено Фізичній особі-підприємцю Федюшку Сергію Сергійовичу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду достовірної інформації щодо місцезнаходження Фізичної особи-підприємця Федюшка Сергія Сергійовича згідно відомостей що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; належних доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу місцезнаходження, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
15.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
24.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог у зв'язку з тим, що позивачем не надано жодних доказів, що простій автомобіля стався саме з вини відповідача, що в свою чергу виключає наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Суд вказує, що станом на дату ухвалення рішення відповіді на відзив на позовну заяву на адресу суду не надходило.
Однак, 30.04.2021 на адресу суду надійшла заява позивача, в якій зазначено, що станом на 30.04.2021 позивач не отримував відзив на позовну заяву у зв'язку з чим відповідь на відзив не подавалася.
З огляду на зазначене судом встановлено, що відзив на позовну заяву відповідачем направлено поштовим повідомленням № 0303713255915 на адресу позивача, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - АДРЕСА_1.
Як вбачається із відомостей із сайту Укрпошти поштове повідомлення № 0303713255915 було повернуто за зворотною адресою відповідачу та станом на дату написання рішення передано на зберігання (01999).
Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Приписами ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву та відповідно належним чином направив такий відзив на офіційну (зареєстровану) адресу позивача.
Натомість неотримання позивачем кореспонденції за офіційною адресою місцезнаходження є виключно суб'єктивною поведінкою сторони та розцінюються судом критично.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
14.08.2020 між Фізичною особою-підприємцем Федюшко Сергієм Сергійовичем (перевізник) та Фізичною особою-підприємцем Коваль Артемом Ігоровичем (експедитором) укладено разовий договір-заявку № 14/08.2020 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, відповідно до умов якого перевізник зобов'язується виконати перевезення вантажу, наданого експедитором, за визначеними заявкою умовами, а експедитор зобов'язується своєчасно в обговорений термін оплатити перевізнику належним чином надані послуги з перевезення (п.1 договору-заявки).
Маршрут перевезення: Болгарія, 4291 с.КрушЕво (Первомай) - Україна, м.Чернівці.
Адреса завантаження: Болгарія, інд. 4291 с.КрушЕво (Первомай) "SHAN- SHABAN RAFET" ЕТ, JK Badema, BL.12.AP.37 Haskovo Bulgaria.
Дата завантаження/розвантаження: 17.08.2020-18.08.2020 на протязі дня по факту прибуття автомобіля.
Адреса розвантаження: 58007,Чернівецька обл.,м. Чернівці, Провулок Заводський 1-й, б. 23.
Вартість перевезення: повний фрахт 1000 евро. По курсу НБУ на день розвантаження. Оплата здійснюється в день вивантаження 1000 евро по курсу НБУ на день розвантаження, перевізник зобов'язується надіслати експедитору оригінали документів 2шт CMR (обов'язково), рахунок, акт, одноразову договір-заявку.
Крім того п. 5 договору-заявки передбачено, що за понаднормативний простій транспортного засобу при здійсненні операцій з завантаження/розвантаження та виконання митних процедур при міжнародних перевезеннях експедитор сплачує перевізнику штраф у розмірі 2000 грн. за кожен розпочатий день простою транспортного засобу.
Договір-заявка вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. (п. 19 договору-заявки).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17.08.2020 ним було подано автомобіль під завантаження в Болгарії; 18.08.2020 автомобіль завантажили; 19.08.2020 після перевірки відповідачем документів після замитнення вантажу, та отриманої від відповідача по електронній пошті команди, направленої о 17:03 про можливий виїзд, позивач виїхав з вантажем до місця доставки в Україну; 26.08.2020 позивачем отримано його примірник CMR з відмітками вантажовідправника, митних органів, отримувача вантажу,- без зауважень одержувача вантажу.
Таким чином позивач зазначає, що ним належним чином виконано зобов'язання, передбачені разовим договором-заявкою, а саме забезпечено доставку довіреного відповідачем (експедитором) вантажу в пункт призначення і передано такий вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача, згідно з товарно-транспортної накладною (CMR).
Позивач звертає увагу, що жодних зауважень щодо якості виконаних робіт від відправника, отримувача вантажу та відповідача - не надходило.
Однак відповідач всупереч умовам договору невчасно здійснив оплату наданих позивачем послуг, а саме: 27.08.2020 перерахував суму 30 000,00 грн платіжним дорученням № 331 від 27.08.2020 та 04.09.2020 перерахував суму 2 408,70 грн. за платіжним дорученням № 344 від 04.09.2020.
Крім того, позивач звертає увагу суду на наступне: 21.08.2020 о 19:27 автомобіль позивача встав для проведення процедури розмитнення вантажу на території України.
На підтвердження даного факту позивач надає оформлення (друкування) 21.08.2020 о 18:39 у пункті пропуску на кордоні Порубне-Сирет ВМД S12748537/12275 84707/700157642, з відмітками митних органів України про митний контроль з 21.08.2020 та показаннями тахометра автомобіля, згідно до яких автомобіль припинив рух 21.08.2020 о 19:27 за київським часом.
25.08.2020 о 18:44 автомобіль позивача після завершення процедури розмитнення товару, рушив на розвантаження.
На підтвердження даного факту позивач зазначає, що на завершенні процедури розмитнення був присутній директор ТОВ "ФАЛЬКОН ІЗМАЇЛ" (отримувач вантажу) Валентин Ванчев, який може підтвердити дану обставину.
На підтвердження даного факту позивач надає показання тахометра автомобіля, згідно до яких автомобіль припинив рух 21.08.2020 о 19:27 за київським часом.
Відтак позивач зазначає, що за 22, 23, 24 серпня 2020 року пробіг автомобіля позивача становив 0 км і лише 25.08.2020 автомобіль виїхав з місця, розмитнення на місце розвантаження о 15:44.(відповідає 18:44 київському часу), а тому на думку позивача з 19:28 22.08.2020 розпочався простій та території України під час митного оформлення (розмитнення) вантажу, який закінчився 25.08.2020 приблизно о 18:40.
Таким чином, позивач вказує, що при виконанні перевезення за договором-заявкою під час митного оформлення (розмитнення) вантажу на території України, виникло три дні простою (22, 23, 24 серпня 2020), за які відповідач на підставі п. 5 договору-заявки повинен сплатити штраф у загальному розмірі 6000,00 грн.
Відповідач у своєму відзиві натомість заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що відповідно до пункту 12 договору нормативний час становить 48 годин на території Європи та України та країнах СНГ, тобто 24 години на завантаження автомобіля, 24 години на замитнення автомобіля, 24 години на розвантаження автомобіля та 24 години на розмитнення автомобіля з моменту прибуття автомобіля на місце проведення операцій.
Таким чином, перебування транспортного засобу позивача на розмитнені перші 24 години з моменту прибуття на місце проведення операції, тобто пункт розмитнення, не вважається понаднормативним простоєм.
Також відповідач зазначає, що подорожнім листом вантажного автомобіля в міжнародному сполученні № 01 підтверджується прибуття автомобіля на розмитнення 21 серпня 2020 року (п'ятниця) о 19:27, тобто в неробочий час, і вибуття 25.08.2020 о 18:44.
Крім того, дні, протягом яких за словами позивача мав місце понаднормативний простій транспортного засобу, а саме 22 серпня 2020 року (субота), 23 серпня 2020 року (неділя), 24 серпня 2020 року (святковий день відповідно до статті 73 КЗпП України), - були вихідними та святковими днями, а отже не можуть вважатися понаднормативним простоєм.
Таким чином, з урахуванням вихідних та святкових днів розмитнення автомобіля позивача було проведене в межах нормативного часу, встановленого пунктом 12 договору.
Відтак, відповідач у своєму відзив зазначає, що учасник господарських правовідносин несе відповідальність за вчинене ним правопорушення у вигляді сплати штрафних санкцій виключно за наявності його вини (умислу або необережності), а натомість позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що простій автомобіля стався з вини відповідача, що в свою чергу виключає наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій, нарахованих позивачем згідно з пунктом 5 договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами разового договору-заявки № 14/08.2020 від 14.08.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором надання послуг транспортного експедирування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Відтак, судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу послуги міжнародного перевезення товару, що підтверджується наявною в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 000027 та відповідно доставлено товар вантажу одержувачу 26.08.2020 о 18:00 без жодних зауважень щодо якості таких послуг.
Крім того в матеріалах справи міститься підписаний сторонами акт прийому виконаних робіт та наданих послуг від 26.08.2020 на суму 32 408, 70 грн та рахунок фактура № 26/08 від 26.08.2020 на суму 32 408, 70 грн, який у відповідності до умов договору повинен був бути оплачений в день вивантаження, тобто 26.08.2020.
Однак позивач звертає увагу суду на те, що розрахунки відповідачем були проведені всупереч умовам договору, а саме 27.08.2020 в сумі 30 000, 00 грн та 04.09.2020 у сумі 2 408, 70 грн.
Як вбачається із наданих позивачем скрін-шотів переписки з відповідачем та що відповідно не заперечується відповідачем у відзиві, останній дійсно здійснив оплату не у строки погоджені сторонами - 26.08.2020, а пізніше і двома частинами чим відповідно порушив умови договору.
Однак суд вказує, що позивач даним позовом просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 6 000, 00 грн на підставі п. 5 договору - заявки, а саме за понаднормовий простій автомобільного транспорту позивача, а саме з 22.08.2020 по 24.08.2020 (включно).
При нормативному обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та на Главу 26 Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як вже зазначалося судом вище, відповідач дійсно порушено зобов'язання в частині здійснення оплати отриманих послуг, однак як вбачається зі змісту позовної заяви та п. 5 договору-заявки позивач просить суд застосувати штрафні санкції до відповідача та відповідно стягнути штраф за понаднормовий простій автомобільного транспорту позивача.
Із наданих сторонами доказів та пояснень судом встановлено, що 21.08.2020 позивач прибув на до пункту пропуску на кордоні Порубне-Сирет для проведення процедури розмитнення вантажу на території України.
Із оформлення (друкування) на пункті пропуску на кордоні Порубне-Сирет ВМД S12748537/12275 84707/700157642 вбачається, що оформлення почалося 21.08.2020р. о 18:28, а дата завершення переміщення 26.08.2020.
Дана обставина не заперечується сторонами, а відтак є належним чином встановленою.
Таким чином, з 21.08.2020 з 18:28 автомобіль позивача при виконанні умов договору щодо перевезення товару перебував у процедурі митного контролю та митного оформлення, аж до моменту прибуття на місце розвантаження - 25.08.2020, згідно подорожнього листа № 1.
Сам товар було доставлено вантажоодержувачу 26.08.2020 о 18:00, що відповідно закріплено у п. 24 CMR.
Відповідно до п. 12 договору-заявки нормативний час становить 48 годин на території Європи та України та країнах СНГ, тобто 24 години на завантаження автомобіля, 24 години на замитнення автомобіля, 24 години на розвантаження автомобіля та 24 години на розмитнення автомобіля з моменту прибуття автомобіля на місце проведення операцій.
Як встановлено частиною 1 статті 255 Митного кодексу України митне оформлення завершується в найкоротший можливий строк, але не більше ніж чотири робочих години з моменту пред'явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред'явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу.
Строк, зазначений у частині першій цієї статті, може бути перевищений на час виконання відповідних формальностей виключно у випадках, передбачених частиною 2 цієї статті.
Відповідно до частини 5 статті 255 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.
З огляду на викладене вище, суд проаналізувавши надані позивачем докази неналежного виконання відповідачем умов договору саме для застосування штрафу в розмірі 6000, 00 грн за трьохденний простій автомобіля на підставі п. 5. договору-заявки, дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами умислу відповідача чи то неналежної поведінки, порушення господарського зобов'язання щодо простою автомобіля позивача при перебуванні з 22.08.2020 по 24.08.2020 на процедурі митного оформлення.
Позивачем відповідно не надано доказів того, що митне оформлення відбувалося не у заплановані 24 години, а тривало три дні саме з вини відповідача, оскільки наприклад ним не було подано відповідно пакету дозвільних документів до митниці для ввезення відповідного товару на територію України чи то такі документи було подано не у встановлено об'ємі та порядку.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 1 та 2 ст. 549 ЦК України).
Суд вказує, що завданням штрафу як міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування штрафних санкцій є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування штрафних санкцій має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача, що простій автомобіля позивача з 22.08.2020 по 24.08.2020 не був з вини відповідача, а відтак до вказаної особи не можна застосовувати п. 5 договору-заявки та відповідно нараховувати штраф, оскільки в діях останнього відсутні неправомірні дії, а митний контроль та митне оформлення транспортного засобу позивача, яким переміщувався вантаж через митний кордон України, здійснюється посадовими особами митних органів у порядку та строки, встановлені чинним законодавством, і відповідач не несе і не може нести відповідальність за порушення вимог закону митним органом.
Що стосується наданих позивачем роздруківок тахометра автомобіля позивача, який відповідно здійснював перевезення вантажу за період з 21.08.2020 по 26.08.2020 суд зазначає, що не вбачається з таких доказів вставити дійсний час руху та зупинок автомобіля на що відповідно посилається позивач. Крім того, обставини прибуття/відбуття/зупинок/руху не заперечуються відповідачем у відзиві, а відтак є встановленими.
Щодо посилання позивача на можливість підтвердження обставин справи директором вантажоотримувача - Валентина Ванчева, суд вказує, що відповідно до чинного законодавства суд не може самостійно збирати докази, які в свою чергу повинні бути подані позивачем разом із позовною заявою, а у випадку посилання на свідчення вказаної особи такі пояснення повинні бути оформленні відповідно до вимог ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим дані доводи не належними та допустимими.
Таким чином, підсумовуючи викладене вище, з огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що відповідачем було допущено порушення господарського зобов'язання, яке в свою чергу призвело до понаднормового простою автомобіля, а відтак суд вказує, що відсутні підстави для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафу у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Крім того суд звертає увагу, що у зв'язку із відмовою у задоволення позовних вимог витрати на професійну правничу допомогу також позивачу не відшкодовуються.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Федюшка Сергія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) до Фізичної особи-підприємця Коваля Артема Ігоровича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) про стягнення 6 000, 00 грн - відмовити.
2. Судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу позивачу не відшкодовуються.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 29.06.2021
Суддя Д.О. Баранов