ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2021Справа № 910/6864/21
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Державного підприємства спеціального зв'язку
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператив Буд»
про стягнення 49 962,37 грн.,
Державне підприємство спеціального зв'язку звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператив Буд» (надалі - ТОВ «Оператив Буд») про стягнення 49 962,37 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з передачі товару на підставі договору постачання №07-2 від 22.07.2020, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача суми передоплати у розмірі 43 075,22 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 619,90 грн., 3% річних у розмірі 933,24 грн. та інфляційних у розмірі 3 334,01 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
Зазначена ухвала направлена на адресу місцезнаходження ТОВ «Оператив Буд» поштовим відправлення за №0105479899858, проте відправлення повернулось до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Вказаний лист було направлено за офіційною адресою місцезнаходження відповідача, яка міститься у ЄДР, та надавалась у ЄДР самим відповідачем, а відтак, неотримання відповідачем поштового відправлення за вказаною ним самим адресою є свідомим діянням (бездіяльністю) самого відповідача, тому всі несприятливі наслідки такого неотримання покладаються на нього самого.
В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою відповідача, вважається днем вручення йому відповідної ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 28.04.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час, відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, свої пояснення стосовно позову до суду не подав.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
22.07.2020 між Державним підприємством спеціального зв'язку (покупець) та ТОВ «Оператив Буд» (продавець) був укладений договір постачання №07-2 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець постачає й передає у власність покупця товар для Державного підприємства спеціального зв'язку, згідно з накладною в повному асортименті та кількості.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що вартість товару, згідно договору, складає 47 861,36 грн.
Згідно з п. 3.1 Договору оплату за товар покупець здійснює пор факту поставки, але не пізніше ніж через 10 календарних днів після дня відвантаження на підставі умов договору та накладної.
Продавець здійснює постачання товару до 31.07.2020 (п. 4.1 Договору).
Відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №62 від 22.07.2020 на суму 47 861,36 грн., а позивачем сплачено відповідачу 43 075,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням №68 від 22.07.2020.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання з передачі товару за Договором, у зв'язку з чим позивач просить повернути на його користь суму передоплати у розмірі 43 075,52 грн.
Укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Матеріалами справи (платіжне доручення №68 від 22.07.2020) підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача передоплату за товар у загальному розмірі 43 075,22 грн. на підставі Договору.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.1 Договору відповідач мав передати позивачу товар не пізніше 31.07.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту передання позивачу товару на підставі Договору на суму 43 075,22 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Таким чином, позовні вимоги Державного підприємства спеціального зв'язку про стягнення з ТОВ «Оператив Буд» передоплати у розмірі 43 075,22 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 619,90 грн., 3% річних у розмірі 933,24 грн. та інфляційних у розмірі 3 334,01 грн. нарахованих за прострочення виконання зобов'язання за період з 06.08.2020 по 26.04.2021.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку з поставки товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Відповідно до п. 6.1 Договору у випадку затримки постачання товару більше ніж на п'ять днів, продавець сплачує неустойку покупцеві у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на момент сплати за кожен день затримки.
Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення строків поставки товару пені, спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, не тільки за невиконання грошового зобов'язання, а відтак суд вважає, що вимога позивача є обґрунтованою.
Позивачем заявлено про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 619,90 грн., нарахованої за період з 06.08.2020 до 06.02.2021, при цьому, за твердженням позивача розрахунок здійснений з урахування положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Суд відзначає, що за умовами Договору передача позивачу товару мала бути здійснена не пізніше 31.07.2020, тобто з 01.08.2020 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Тобто, в даному випадку, нарахування пені припиняється з 01.02.2021, правомірним є нарахування саме до 31.01.2021 (шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).
Здійснивши власний розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 528,41 грн., нараховану за період з 06.08.2020 по 31.01.2021.
Стосовно заявлених позивачем 3% річних у розмірі 933,24 грн. та інфляційних у розмірі 3 334,01 грн. суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).
Тобто, правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
В силу положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, платіжним дорученням №68 від 22.07.2020.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 Цивільного кодексу України.
Отже, в даному випадку, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 серпня 2020 року.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 933,24 грн. та інфляційні у розмірі 3 334,01 грн.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Оператив Буд» на користь Державного підприємства спеціального зв'язку попередньої оплати у розмірі 43 075,22 грн., пені у розмірі 2 542,57 грн., 3% річних у розмірі 933,24 грн. та інфляційних у розмірі 3 334,01 грн. В іншій частині (пеня у розмірі 91,49 грн.) в задоволенні позову необхідно відмовити з викладених підстав.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позовні вимоги Державного підприємства спеціального зв'язку задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператив Буд» (04116, м. Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6; ідентифікаційний код 40846836) на користь Державного підприємства спеціального зв'язку (01032, м. Київ, площа Вокзальна, будинок 3; ідентифікаційний код 24366929) суму попередньої оплати у розмірі 43 075 (сорок три тисячі сімдесят п'ять) грн. 22 коп., пеню у розмірі 2 528 (дві тисячі п'ятсот двадцять вісім) грн. 49 коп., 3% річних у розмірі 933 (дев'ятсот тридцять три) грн. 24 коп., інфляційні у розмірі 3 334 (три тисячі триста тридцять чотири) грн. 01 коп. та судовий збір у розмірі 2 265 (дві тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 84 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий