ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.06.2021Справа № 910/1581/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРЛАБ"
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АГРОВЕТЛАБ"
про стягнення 591 947,06 грн.,
за участю представників:
від позивача: Пархоменко В.С.;
від відповідача: Лазаренко А.М.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРЛАБ" звернулося до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АГРОВЕТЛАБ" про стягнення заборгованості у розмірі 591 947,06 грн., яка складається з: основного боргу - 202 069,23 грн., пені - 368 776,34 грн., індексу інфляції - 21 010,49 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач порушив умови договору поставки №08/12/18 від 10.09.2018 в частині повної та своєчасної оплати прийнятого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 (після усунення недоліків) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 31.03.2021.
У судовому засіданні 31.03.2021 судом на підставі ч.2 ст.216 ГПК України оголошено перерву на 19.04.2021.
15.04.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У судовому засіданні 19.04.2021 судом на підставі ч.2 ст.216 ГПК України оголошено перерву на 26.05.2021.
15.04.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
05.05.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
У судовому засіданні 26.05.2021 судом на підставі ч.2 ст.216 ГПК України оголошено перерву на 02.06.2021.
Судове засідання призначене на 02.06.2021 не відбулось, оскільки в залі судових засідань №11 не працювала КП «Діловодство спеціалізованого суду» через відсутність світла в приміщенні Господарського суду міста Києва, у зв'язку з чим неможливо було здійснювати фіксацію засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 розгляд справи відкладено на 07.06.2021.
У судовому засіданні 07.06.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні 07.06.2021 просив відстрочити виконання рішення суду в частині стягнення основного боргу. Заперечував з приводу розрахунку штрафних санкцій з підстав, викладених у відзиві на позов.
Приймаючи до уваги, що учасники справи реалізували власні процесуальні права шляхом подання відповідних заяв по суті справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого судом приймається рішення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
10.09.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір на поставку № 08/12/18 (далі - Договір), відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю продукцію в асортименті (далі Товар), а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 1.3. Договору передача Покупцю Товару здійснюється партіями. Терміни поставки, ціна, вартість, асортимент конкретної партії визначаються в Специфікаціях (Додатках) до даного Договору. Специфікації є невід'ємною частиною Договору, повинні бути складені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками і скріплені печатками обох сторін.
Пунктом 2.5. Договору встановлено, що Оплата кожної партії Товару здійснюється наступним чином (якщо Сторони не дійдуть згоди про інше у конкретній Специфікації):
- авансовий платіж у розмірі 50 (п'ятдесяти) % від вартості Товару за відповідною Специфікацією - протягом 5 банківських днів після виставлення рахунку Постачальником;
- остаточний платіж у розмірі 50 (П'ятдесяти)% від вартості Товару за відповідною Специфікацією - протягом 5 банківських днів після поставки Товару (або введення в експлуатацію, якщо Сторони дійдуть згоди про таке у конкретній Специфікації).
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач порушив умови Договору в частині повної та своєчасної оплати прийнятого Товару, через що позивач просить стягнути суми основного боргу, а також нараховані штрафні санкції та фінансову відповідальність за порушення виконання грошового зобов'язання.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач передавав, а відповідач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними:
- №175 від 19 жовтня 2018 року на суму 172 258,74 грн.
- №214 від 10 грудня 2018 року на суму 29 810,49 грн.
Загальна вартість прийнятого відповідачем товару склала 202 069,23 грн.
Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками підприємства без заперечень та зауважень, в тому числі щодо кількості та якості отриманого товару, а також строку його поставки. Належним чином засвідчені копії видаткових накладних наявні у матеріалах справи.
Таким чином позивач обґрунтовано зазначає про те, що зобов'язання зі сплати вартості поставленого товару згідно видаткової накладної № 175 від 19 жовтня 2018 року, у розмірі 172 258 грн. 74 коп. відповідно до Специфікації №1 від 10.09.2018 року (100% післяплата протягом 5 днів після поставки), підлягало виконанню відповідачем до 24 жовтня 2018 року (включно).
Крім того, зобов'язання зі сплати вартості поставленого товару згідно видаткової накладної №214 від 10 грудня 2018 року, у розмірі 29 810 грн. 49 коп. відповідно до Специфікації №3 від 10.12.2018 року, повинно було бути виконано протягом 5 (п'яти) днів після виставлення рахунку (рахунок на оплату №101 від 30 листопада 2018 року), тобто до 05 грудня 2018 року (включно).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої не спростовано відповідачем, що складає 202 069,23 грн.
Відповідачем у відзиві повістю визнається факт наявності простроченої заборгованості за Договором на суму 202 069,23 грн.
Враховуючи викладене та зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження повного або часткового погашення спірної заборгованості відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність факту наявності основного боргу у сумі 202 069,23 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що у випадку прострочення платежу за поставлений Товар проти строків, встановлених у Специфікаціях до даного Договору, Покупець виплачує Постачальнику пеню в розмірі 0.5% від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
В свою чергу, відповідачем разом з відзивом на позов було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені.
Так, згідно з ч. 1, 2 ст. 258 ЦК для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Як встановлено п. 1 ч. 2 статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
З огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.
Суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача стосоно того, що оскільки умовами договору було передбачено нарахування пені за кожен день прострочення, відтак у постачальника виникає право на нарахування пені поза межами шестимісячного строку, визначеного частиною 6 статті 232 ГК України.
Як було вищезазначено, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Як встановлено ч. 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Зважаючи на обов'язок суду з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення пені за прострочення платежу за поставлений товар у розмірі 368 776,34 грн. не підлягають задоволенню, оскільки заявлені позивачем поза межами шести місяців від дня, коли зобов'язання по кожній видатковій накладній мало бути виконано, а також з пропущенням спеціального строку позовної давності в один рік.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, суд враховує наступне.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд приходить до висновку про арифметичну обґрунтованість поданого розрахунку, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 21 101,49 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача суми основного боргу та інфляційних втрат.
В частині позовних вимог про стягнення пені суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.
Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, відповідач у відзиві просив розстрочити виконання рішення на один календарний рік.
Частиною 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Зі змісту даної норми слідує, що в залежності від обставин справи, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, суд вправі відстрочити або розстрочити його виконання.
Обґрунтовуючи клопотання про розстрочення виконання рішення, відповідач зазначив, що він вживає всі можливі заходи щодо виконання рішення суду та здійснює часткову оплату боргу. Водночас, примусове стягнення однією сумою розміру заборгованості позбавить відповідача ефективно здійснювати господарську діяльність.
Позивач у відповіді на відзиві не заперечував проти розстрочення виконання рішення на один рік.
З огляду на вищевикладені обставини, з урахуванням принципу збалансованості матеріальних інтересів сторін, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення та надання розстрочки виконання рішення на один рік рівними частинами з дня ухвалення рішення відповідно до ст. 331 ГПК України.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АГРОВЕТЛАБ" (03148, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПОКОТИЛО ВОЛОДИМИРА, будинок 9, квартира 272, ідентифікаційний код: 40313691) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРЛАБ" (65016, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ ЛІТЕРАТУРНА , будинок 12, офіс 207, ідентифікаційний код: 38979780) основну заборгованість в розмірі 202 069,23 грн., інфляційні втрати в розмірі 21 101,49 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 347,56 грн.
3. В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.
4. Розстрочити виконання рішення суду про стягнення 223 170,72 грн. (сума основного боргу та інфляційних втрат) на один рік згідно наступного графіку:
до 7 липня 2021 року - 18 597,56 грн.;
до 7 серпня 2021 року - 18 597,56 грн.;
до 7 вересня 2021 року - 18 597,56 грн.;
до 7 жовтня 2021 року - 18 597,56 грн.;
до 7 листопада 2021 року - 18 597,56 грн.;
до 7 грудня 2021 року - 18 597,56 грн.;
до 7 січня 2022 року - 18 597,56 грн.;
до 7 лютого 2022 року - 18 597,56 грн.;
до 7 березня 2022 року - 18 597,56 грн.;
до 7 квітня 2022 року - 18 597,56 грн.;
до 7 травня 2022 року - 18 597,56 грн.;
до 7 червня 2022 року - 18 597,56 грн.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2021.
Суддя І.В. Приходько