ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.06.2021Справа № 910/4500/21
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Бондаренко-Легких Г.П.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/4500/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМІС УКРАЇНА" (вул. Дніпровська набережна, буд. 19, кв. 301, м. Київ 98, 02098)
До Підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА - Україна" (вул. Гришка, буд. 3, м. Київ, 02072)
Про стягнення 205541,38 грн
Без виклику представників сторін.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМІС УКРАЇНА" (далі за текстом - позивач) з вимогами до Підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА - Україна" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 205 541, 38 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки № 303933 від 20.08.2020 в частині оплати поставленого за договором товару. У зв'язку із зазначеним позивач просить стягнути з відповідача 205 541, 38 грн заборгованості за договором, з яких 189 061, 19 грн основний борг, 7634, 67 грн - пеня, 6940, 89 грн - інфляційні втрати, 1904, 63 грн - 3 % річних. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору - 3 083, 12 грн та витрати на оплату правничої допомоги - 15 000, 00 грн.
Суд залишив позовну заяву без руху, надав позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.
06.04.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків поданої позовної заяви, позивачем усунуто недоліки, визначені ухвалою від 29.03.2021 про залишення позовної заяви без руху.
12.04.2021 Суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи № 910/4500/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач відзив не подав, подану позивачем позовну заяву жодним чином не спростував, правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
I. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
20.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРМІС УКРАЇНА" (далі - постачальник ) та Підприємством з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА - Україна" (далі - покупець) було укладено Договір поставки № 303933, за умовами якого постачальник зобов'язався відповідно до замовлень покупця передавати у власність (постачати) покупцю, а покупець приймати та оплачувати товар на умовах, передбачених цим договором, у тому числі додатковими умовами поставки, котрі погоджуються сторонами в додатках №1, 2, 3, які є невід'ємними частинами цього договору.
Договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє протягом одного календарного року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань. У випадку, якщо до жодної із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору від жодної з сторін не надійде пропозиції щодо завершення дії договору, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах. Це правило є чинним не визначену кількість разів (п.11.1 договору).
Пунктом 5.6 договору поставки визначено, що поставка товару вважається закінченою по завершенню процесу його приймання відповідачем по якості та кількості, та відповідно до пункту 6.1 договору оформлюється проставленням печаток і підписів представників сторін із зазначенням їхніх прізвищ на товаротранспортних документах.
У відповідності до п. 7.10 договору, оплата товару покупцем здійснюється виключно після факту поставки товару у строки, що узгоджені сторонами у додатку №2 до договору.
Пунктом 1.1 додатку № 2 від 20.08.2020 визначено, що строк оплати товару - 50 календарних днів з дати отримання товару покупцем, за умови надання постачальником належним чином оформлених документів. У випадку, якщо в момент отримання товару від постачальника, постачальник надав неналежним чином оформлені документи, строк оплати товару, що вказаний у цьому пункті починає спливати з дати отримання від постачальника належним чином оформлених документів на товар.
Оплата здійснюється у відповідний платіжний день, яким, згідно п.7.13 договору, є перший вівторок, який припадає після закінчення строку платежу.
Відповідно до п. 6.4 договору, датою поставки вважається дата отримання товару відповідачем в торговій точці чи РЦ, що підтверджується підписаною сторонами товарно-транспортною накладною та товарно (видатковою) накладною.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 189 061,19 грн, що підтверджується видатковими накладними:
№ 71 від 28.08.2020 на суму 63 615,38 грн,
№ 89 від 02.10.2020 на суму 49 914,14 грн,
№ 90 від 02.10.2020 на суму 15 912,00 грн,
№ 97 від 09.10.2020 на суму 60 081,84 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем встановлених строків оплати товару на суму 189 061,19 грн відповідно до Додатку № 2 до Договору, яка мала бути сплачена через 50 календарних днів з моменту поставки товару на підставі видаткових накладних. У зв'язку з несплатою відповідачем отриманого товару, позивач нарахував відповідачу штрафні санкції, зокрема, пеню в розмірі 7634,67 грн, інфляційні втрати в розмірі 6940,89 грн та 3% річних в розмірі 1904,63 грн.
II. Предмет позову.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за несплату отриманого товару в розмірі 189 061,19 грн, пеню в розмірі 7634,67 грн, інфляційних втрат в розмірі 6940,89 грн та 3% річних в розмірі 1904,63 грн за договором поставки № 303933 від 20.08.2020.
III. Доводи позивача у справі.
Так, згідно з доводами позивача викладеними в позовній заяві:
1. спірним договором сторони узгодили його істотні умови, зокрема: предмет, строк та ціну. Відповідач, на підставі умов договору, зобов'язався оплатити позивачу поставлений товар на загальну суму 189 061,19 грн.
2. позивач вчасно і в повному обсязі виконував свої зобов'язання за договором, поставивши товар відповідачу, жодних зауважень чи претензій щодо належності виконання умов договору позивачем від відповідача не надходило.
3. обов'язком відповідача було сплатити протягом 50 календарних днів з дати поставки кожної партії товару, що підтверджується видатковими накладними, в загальному розмірі 189 061,19 грн. на підставі п. 1.1. додатку № 2 до договору, проте відповідач отриманий товар не оплатив, внаслідок чого позивач просить суд стягнути з відповідача вартість поставленого товару та штрафні санкції, а саме пеню в розмірі 7634,67 грн, інфляційних втрат в розмірі 6940,89 грн та 3% річних в розмірі 1904,63 грн
4. позивач надіслав відповідачу претензію, якою просив останнього погасити заборгованість, сплативши вартість отриманого товару в розмірі 189 523,36 грн до 01.03.2021.
IV. Заперечення відповідача у справі.
1. Відповідач відзиву на позов не надав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами на подання заперечень щодо викладених обставин. Про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином, а саме ухвалою від 12.04.2021, яка отримана відповідачем 20.04.2021, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення №0105480238105.
V. Оцінка судом доказів та висновки суду.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності та/або відсутності у відповідача обов'язку здійснити сплату вартості поставленого йому товару в розмірі 189 061,19 грн, а також штрафних санкцій, а саме пені в розмірі 7634,67 грн, інфляційних втрат в розмірі 6940,89 грн та 3% річних в розмірі 1904,63 грн.
Отже, на переконання суду, для вирішення справи по суті суду необхідно надати відповіді на наступні питання, що мають значення для вирішення спору:
- чи було поставлено позивачем відповідачу товар на загальну суму 189 523,36 грн;
- чи відбулась затримка сплати відповідачем товару за спірним договором;
- у разі встановлення факту порушення відповідачем строків сплати товару, чи є підстави для нарахування штрафних санкцій (пені) та спеціального виду відшкодування втрат позивача ( інфляційних втрат та 3% річних), визначених статтею 625 ЦК України.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
На виконання умов договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 189 061,19 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними № 71 від 28.08.2020 на суму 63 615,38 грн, № 89 від 02.10.2020 на суму 49 914,14 грн, № 90 від 02.10.2020 на суму 15 912,00 грн, № 97 від 09.10.2020 на суму 60 081,84 грн.
Як встановлено судом, у п. 1.1. додатку № 2 від 20.08.2020 до договору сторони визначили, що строк оплати товару 50 календарних днів з дати отримання товару покупцем за умови надання постачальником належним чином оформлених документів.
Отже, з урахуванням умов п. 1.1. додатку № 2 від 20.08.2020 до договору строк сплати вартості отриманого товару сплив через 50 календарних днів після отримання покупцем означеного товару що підтверджується наведеними видатковими накладними та підрахованими до них датами (дата видаткової накладної + 50 днів): № 71 від 28.08.2020 - 18.10.2020, № 89 від 02.10.2020 - 22.11.2020, № 90 від 02.10.2020 - 22.11.2020, № 97 від 09.10.2020 - 29.11.2020. Проте станом на дату ухвалення судового рішення (29.06.2021) відповідач доказів погашення заборгованості за отриманий товар в розмірі 189 523,36 грн суду не надав, доказів іншого також не представлено.
Відповідно до вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача про стягнення з відповідача вартості поставленого та неоплаченого товару, однак, здійснивши власний розрахунок суми основного боргу, суд дійшов висновку, що вона становить 189 523,36 грн, а позивач у своїй позовній заяві заявив до стягнення - 189 061,19 грн, тобто основний борг за розрахунком суду становить більше, ніж було заявлено позивачем, проте суд, відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, позбавлений права виходити за межі позовних вимог, а тому позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню у межах заявленої суми, тобто у розмірі 189 061,19 грн.
Крім того, позивач заявив пеню в розмірі 7634,67 грн, 3% річних в розмірі 1904,63 грн та інфляційні втрати в розмірі 6940,89 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
У п. 8.7 договору сторони погодили, що у випадку допущення покупцем прострочення строку оплати отриманих товарів, що узгоджений сторонами у додатку № 2 до цього договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі, що узгоджена сторонами у додатку № 2 до договору.
Згідно п. 4.2 додатку № 2 до договору у випадку невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань щодо оплати товару за умовами цього договору, постачальник має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості не своєчасно оплаченого товару, але не більше 5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.
Посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань, на підставі вказаного договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача за період прострочення з 20.10.2020 по 17.03.2021 пеню у розмірі 7634,67 грн., суд, здійснивши власний розрахунок пені, дійшов висновку , що вона, за означений період, складає 7 752,81 грн, проте суд позбавлений виходити за межі позовних вимог, на підставі ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, а тому суд вважає, що стягненню пені підлягає 7634,67 грн., як зазначив позивач.
Також предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 1904,63 грн. 3 % річних та 6940,89 грн. інфляційних втрат, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України внаслідок порушення відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати у встановлений строк вартості товару.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів, внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.
Таким чином, суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку, що він виконаний вірно, а отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 6113,89 грн інфляційних втрат та 1904,63 грн 3% річних.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Отже, враховуючи вищевикладене, доводи позивача та відсутність спростування доводів позивача відповідачем, суд дійшов висновку, що наявні матеріали свідчать про те, що відповідач безпідставно не сплатив вартість отриманого майна.
Оскільки доводи позивача щодо того, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором не сплативши вартість отриманого товару в розмірі 189 061,19 грн матеріалами справи підтверджено, відповідачем на спростування доводів позивача доказів не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 205 514,38 грн, з яких: 189 061,19 грн основний борг, 7 634,67 грн пені, 1904,63 грн 3% річних та 6940,89 грн інфляційних втрат.
Щодо стягнення з відповідача витрат, понесених при розгляді даної справи позивачем, які останній визначив у розмірі 15000,00 грн витрат на оплату правової допомоги, то суд зазначає, що всупереч вимогам частини 3 статті 126 ГПК України та ч. 5 статті 129 ГПК України, позивач не подав жодного доказу, який би підтвердив факт укладення договору з адвокатом про надання професійної правничої допомоги, опису проведених адвокатом робіт, необхідних для розгляду даної справи, акту приймання-передачі таких послуг, виставлення рахунку на оплату, а отже не підтвердив факт як надання професійної правничої допомоги, так і понесення ним означених витрат, а тому суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача.
Крім того, суд зазнає, що позовну заяву підписано керівником позивача, справа розглядалась в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін та є малозначною, а отже позивач не довів необхідності понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМІС УКРАЇНА" до Підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА - Україна" про стягнення 205 541, 38 грн задовольнити.
2. Стягнути з Підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА - Україна" (вул. Гришка, буд. 3, м. Київ, 02072, ідентифікаційний код 25288083) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМІС УКРАЇНА" (вул. Дніпровська набережна, буд. 19, кв. 301, м. Київ 98, 02098, ідентифікаційний код 40729468) 189061 (сто вісімдесят дев'ять тисяч шістдесят одна) грн 19 коп основного боргу, 7634 (сім тисяч шістсот тридцять чотири) грн 67 коп пені, 1904 (одна тисяча дев'ятсот чотири) грн 63 коп 3% річних, 6940,89 (шість тисяч дев'ятсот сорок) грн 89 коп інфляційних втрат та 3083 (три тисячі вісімдесят три) грн 12 коп судового збору.
3. Видати судовий наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г. П. Бондаренко - Легких