20 травня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/786/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шевякова І.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Оніщенко В.В.,
представника позивача - Сидоренко І.О.,
третьої особи - Сільничої Л.Б.,
представників учасників:
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.
Позовні вимоги:
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 05.12.2018 у виконавчому провадженні ВП №48309379 про накладення на боржника ОСОБА_3 штрафу на користь стягувача - ОСОБА_2 у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, що становить 8783,69 грн.
Під час розгляду справи суд
02.02.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - відповідач; Полтавський РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми)), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/786/21 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови. Ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 12:00 год. 12 квітня 2021 року.
Оскільки позивач у цій справі не є стороною виконавчого провадження, спарва розглядалася за правилами загального позовного провадження, без особливостей, встановлених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аргументи учасників справи
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 05.12.2018 державним виконавцем на боржника ОСОБА_3 в межах ВП 48309379 накладено штраф у розмірі 8783,69 грн. Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та з огляду на приписи статті 1218 Цивільного кодексу України ОСОБА_1 є спадкоємицею не тільки майна, а й обов'язків померлого ОСОБА_3 (боржника в межах ВП 48309379). Під час вступу у спадщину позивач виявила, що до спадкової маси увійшов, з-поміж іншого, штраф, накладений державним виконавцем оскаржуваною постановою на померлого спадкодавця ОСОБА_3 . Позивач не погоджувалась із постановою державного виконавця від 05.12.2018 про накладення штрафу та вважала її протиправною. Наголошувала на тому, що заборгованість зі сплати аліментів, яка існувала у боржника до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VIII, а саме 28.08.2018, не може впливати і враховуватися при визначенні штрафних санкцій у майбутньому на заборгованість, яка виникне після 28.08.2018. У випадку із заборгованістю по аліментах у ОСОБА_3 після 28.08.2018 заборгованість не могла виникнути, адже стягнення аліментів припинилося ще 25.08.2016 (по досягненню дитиною 23 років). У зв'язку з цим вважала постанову державного виконавця від 15.02.2018 протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі представник відповідача отримав 15.03.2021, що підтверджується розпискою про вручення, однак правом на подання відзиву відповідач не скористався, а лише надав копії матеріалів виконавчого провадження та у подальших клопотаннях просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
07.04.2021 від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких адвокат, представник третьої особи, проти задоволення позову заперечувала та просила суд відмовити у його задоволенні. Зазначала, що після набрання чинності законом №2475-VIII 28.08.2018 особу може бути притягнуто до відповідальності навіть якщо частина заборгованості утворилась до набрання чинності цим законом, і в такому разі вона зобов'язана сплатити за заборгованість по аліментах. А тому спірна постанова державного виконавця є законною.
У судовому засіданні 12.04.2021 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 21.04.2021 10:00.
Ухвалою суду від 12.04.2021 від відповідача витребувано докази.
У судовому засіданні 21.04.2021 відкладено підготовче судове засідання на 28.04.2021 10:00.
27.04.2021 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Полтавського РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерств юстиції (м. Суми).
Протокольною ухвалою суду від 28.04.2021 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з порушенням строків звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
Протокольною ухвалою суду від 28.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 19.05.2021 на 12:00.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, у надісланому до суду клопотанні просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності представника та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Третя особа заперечувала проти позовних вимог та просила суд відмовити у їх задоволенні.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що на виконанні в Полтавському РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерств юстиції (м. Суми) перебувало ВП №48309379 з примусового виконання виконавчого листа №2/1521/2011, виданого 13.09.2011 Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на весь період навчання, але не більше, ніж до досягнення ним 23-х років в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитино щомісячно, починаючи з 30.08.2011 року.
05.12.2018 року головним державним виконавцем Полтавського РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерств юстиції (м. Суми) на підставі статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено постанову ВП №48309379 про накладення на ОСОБА_3 штрафу, якою за заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки у сумі 29 278,98 грн, накладено на боржника штраф на користь стягувача у розмірі 30% від суми боргу, а саме 8 783,69 грн /том 1, а.с. 233, зворот/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , боржник у вказаному виконавчому проваджені, помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 /том 1, а.с. 130/.
Матеріалами справи також підтверджено, що ОСОБА_3 станом на дату смерті перебував у шлюбі з ОСОБА_1 /том 1, а.с. 135/.
02.06.2020 ОСОБА_1 прийняла спадщину від ОСОБА_3 .
Дізнавшись про існування постанови державного виконавця від 05.12.2018 про накладення штрафу на ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не погодилася з нею та звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Норми права, що підлягають правозастосуванню
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі Закон України №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 13 Закону України №1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини першої статті 18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною першою статті 26 Закону України №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону України №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно частини першої статті 71 Закону України №1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом.
Накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні, що оскаржується в цій справі, внормовано пунктом 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження":
"За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу".
Висновки щодо правозастосування
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є протиправна, на думку позивача, постанова державного виконавця про накладення штрафу на ОСОБА_3 .
Перш за все, суд у цій справі вирішував, чи має позивач ОСОБА_1 право на оскарження спірної постанови. Оскаржуваною постановою державного виконавця штраф накладено на ОСОБА_3 .
Однак, як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 /а.с. 130/. Учасниками справи не заперечується та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 станом на дату смерті перебував шлюбі з ОСОБА_1 /а.с. 135/. Також сторони не мали спору щодо того, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею померлого ОСОБА_3 .
Згідно приписів статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
02.06.2020 ОСОБА_1 прийняла в спадщину від ОСОБА_3 як майно, так і обов'язки. Вирішуючи питання про порушене право ОСОБА_1 та те, яким саме чином постанова державного виконавця про накладення штрафу на ОСОБА_3 стосується законних прав, свобод та інтересів позивача, суд прийшов до висновку, що постанова державного виконавця від 05.12.2018 про накладення штрафу на ОСОБА_3 вплине на майновий стан позивачки.
Судом встановлено та сторонами не оспорювався той факт, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею померлого ОСОБА_3 , як суд вже зазначав.
Також судом встановлено, що Полтавським районним судом розглядається цивільна справа №545/2964/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , що поданий у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про стягнення кредитором спадкодавця суми заборгованості по аліментах. Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення як безпосередньо заборгованості по аліментних платежах, так і штрафів, накладених постановами державного виконавця у ВП № 3445570 та ВП №48309379.
Таким чином, суд визнає, що оскаржувана у цій справі постанова матиме вплив на права та інтереси позивача, оскільки накладений нею штраф може бути стягнутий з позивача як зі спадкоємця, в тому числі за рахунок спадкового майна.
Відтак, у цій справі суд визнав за ОСОБА_1 право на самостійне звернення до суду з позовом про оскарження постанови державного виконавця на померлого спадкодавця ОСОБА_3 .
Тому суд вважав за необхідне надати правову оцінку оскаржуваній постанові.
Оцінюючи її, суд прийшов до таких висновків.
28.08.2018 року набрав чинності Закон України від 03.07.2018 року № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" (далі - Закон № 2475-VIII).
Відповідно до Закону № 2475-VIII частина четверта статті 11 Закону № 1404-VIII викладена в такій редакції - "Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання".
Крім іншого, Законом № 2475-VIII стаття 71 Закону № 1404-VIII доповнена частиною 14 наступного змісту:
"За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу".
Отже, з 28.08.2018 Законом № 1404-VIII установлено, що строк обчислення державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів (заборгованість за один рік, заборгованість за два роки, заборгованість за три роки, тощо) саме для застосування заходів, передбачених частиною 14 статті 71 Закону № 1404-VIII, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Наведене дає підстави дійти висновку про те, що з 28.08.2018 державний виконавець має право прийняти рішення про накладення на боржника у виконавчому провадженню по примусовому виконанню судового рішення про стягнення аліментів за встановленням, зокрема, двох юридичних фактів: по-перше, - станом на 28.08.2018 року (та у подальшому на день прийняття рішення про накладення штрафу) боржник має заборгованість зі сплати аліментів, по-друге, - розмір заборгованості із сплати аліментів учасником виконавчого провадження не оспорений у судовому порядку.
Із матеріалів справи вбачається, що станом на 05.12.2018 року (тобто на день прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови) ОСОБА_3 , він же боржник у виконавчому провадженні №48309379, мав заборгованість зі сплати аліментів за виконавчим листом у розмірі 29 278,98 грн. Докази того, що вказана сума на момент винесення спірної постанови про накладення штрафу оспорювалася у судовому порядку, у матеріалах справи відсутні.
Довідкою-розрахунком, що наявна в матеріалах справи, підтверджено, що станом на 19.02.2017 (припинення сином навчання) заборгованість ОСОБА_3 по аліментах становить 29 278,98 грн /том 1, а.с. 222/.
Доказів того, що розмір заборгованості зі сплати аліментів станом на момент винесення спірної постанови зменшений, суду не надано.
Доводи ОСОБА_1 зводяться до неправильного, на її думку, застосування під час винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VIII у контексті статей 8 та 58 Конституції України (зворотня сила закону).
З цього приводу суд вважає за необхідне вказати наступне.
Закріплений у статті 58 Конституції України принцип заборони зворотної дії нормативно-правових актів у часі є однією з важливих складових принципу правової визначеності. На думку Конституційного Суду України, "закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту" (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 № 1-зп).
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі <…> полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності <…>, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності <…> (рішення КСУ від 2 липня 2002 року № 13-рп/2002).
При цьому не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно-правового акту щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акту в часі).
Нормами Закону № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, посилено відповідальність за несвоєчасну сплату аліментів, зокрема, запроваджено нарахування штрафів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за рік (20% від суми несплачених аліментів), за два роки (30% від суми несплачених аліментів), за три роки (50% від суми несплачених аліментів).
Як зазначалося вище судом, заборгованість ОСОБА_3 станом на 19.02.2017 (припинення сином навчання) становила 29 278,98 грн. та дійсно утворилася до набрання чинності частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ.
Однак, суд враховує, що положення абзацу 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за два роки. Тобто, зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення.
Аналогічні правові висновки висвітлені в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2020 року у справі № 620/517/20.
Тож відповідачем, державним виконавцем, вірно застосовано норму закону до триваючих правовідносин, а саме до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання законом чинності, безпосередньо застосувавши нормативний акт прямої дії у часі.
При цьому суд, зазначає, що станом на момент винесення спірної постанови, пункти 3, 12 статті 27 Закону України №1404-VIII у встановленому законом порядку не визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
При цьому, суд враховує, що внесені до Закону №1404-VIII зміни мали на меті посилення захисту прав дітей шляхом встановлення дієвого механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення в подальшому порушників від відбування призначеного стягнення за несплату аліментів (пояснювальна записка до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання").
Крім того сума штрафу, накладеного на підставі частини 14 статті 71 Закону №1404-VIII, стягується з боржника на користь стягувача, тобто призначена для утримання дитини.
Враховуючи тривалу несплату позивачем аліментів на утримання своєї дитини, суд вважає накладення штрафу, який також стягується для утримання дитини, справедливим та відповідним міжнародним принципам захисту прав дитини.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що постанова державного виконавця про накладення штрафу є правомірною.
Тому викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, ґрунтуються на невірному розумінні закону, а позов є таким, що не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
Підстави для розподілу судових витрат, у відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 ) до Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (пров. Стешенка 6 м. Полтава ЄДРПОУ 34962946), третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 рнокпп НОМЕР_3 ) про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 31 травня 2021 року.
Головуючий суддя І.С. Шевяков