29 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3954/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач-2, скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021
у справі № 910/3954/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк", позивач)
до 1) Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Актив-Банк" Шевченка Андрія Миколайовича (далі - ПАТ "КБ "Актив-Банк"), 2) ФГВФО
про зобов'язання вчинити дії,
ФГВФО 21.05.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 (дата складення повного тексту постанови 22.04.2021) у справі № 910/3954/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог. Також скаржник просить суд поновити строк на касаційне оскарження у справі та відстрочити сплату судового збору за подання касаційної скарги та встановити 30-денний строк для його сплати.
На обґрунтування своєї правової позиції ФГВФО у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що Північним апеляційним господарським судом не застосовано положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не врахували, що позовні вимоги, заявлені ПАТ "Комерційний банк "Актив - Банк" в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію банку, не можуть бути задоволені, оскільки повноваження ліквідатора відкликано, а здійснення ліквідації ПАТ "КБ "Актив-Банк" здійснюється ФГВФО безпосередньо. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не акцептує кредиторські вимоги та не вносить зміни до реєстру кредиторів. Це функція виключно уповноваженої особи. Отже, на думку скаржника, наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.06.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/3954/18 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Колос І.Б., Селіваненка В.П.
Перевіривши на відповідність дотримання щодо форми та змісту касаційної скарги вимогам статей 288, 290 ГПК України, а також щодо сплати судового збору в порядку і розмірі передбаченому Законом України "Про судовий збір", Верховний Суд встановив таке.
Статтею 288 ГПК України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, постанову Північного апеляційного господарського суду ухвалено - 25.03.2021, повний текст її складено - 22.04.2021, а, отже, останній день оскарження постанови за приписами частини першої статті 288 ГПК України з урахуванням вихідних днів, припадає на 12.05.2021.
Як зазначено вище, ФГВФО з касаційною скаргою звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду - 21.05.2021, що підтверджується відміткою "Укрпошта Стандарт" на поштовому конверті.
Отже, касаційна скарга ФГВФО на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/3954/18 подана з пропуском встановленого процесуального строку на касаційне оскарження.
В тексті касаційної скарги заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване, зокрема тим, що оскаржувана постанова у справі № 910/3954/18 надійшла на адресу ФГВФО, про що свідчить "штамп вхідна", а, отже, строк на касаційне оскарження судових рішень у справі № 910/3954/18 пропущений з поважних причин.
Колегія суддів, розглянувши наведені обґрунтування причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження, дійшла висновку, що підстави, наведені скаржником у клопотанні, не можуть вважитися поважними з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Близька за змістом правова позиція щодо застосування частини першої статті 119 ГПК України є сталою та послідовною, висловленою Верховним Судом неодноразово, про що свідчить судова практика.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі спрямовані на своєчасне одержання судових рішень, а також якісну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.
Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Лише факт подання стороною заяви про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду поновити цей строк, оскільки клопотання про поновлення строку для подання касаційної скарги з огляду на приписи статті 119 ГПК України повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.
Також колегія суддів враховує, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржувану постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/3954/18 було надіслано судом до реєстру - 26.04.2021, зареєстровано - 26.04.2021, оприлюднено - 27.04.2021.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У даному випадку доказами, що підтверджують дату отримання скаржником копії оскаржуваної постанови є, зокрема, копія конверта з трек-кодом та роздруківка з сайту Укрпошта щодо відстеження поштових пересилань, копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про дату її отримання тощо.
З урахуванням правової позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в ухвалі від 23.02.2018 у справі № 910/1396/16, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи процесуальний закон надає можливість звернення з касаційною скаргою як безпосередньо до суду касаційної інстанції, так і через суд апеляційної інстанції.
Скаржник обрав спосіб звернення з касаційною скаргою безпосередньо до суду касаційної інстанції, а, отже, матеріали справи у суду касаційної інстанції відсутні, а за положеннями частини першої статті 294 ГПК України матеріали витребовуються судом касаційної інстанції лише у разі відкриття касаційного провадження; таким чином, суд самостійно не може перевірити факт направлення сторонам судового рішення засобами поштового зв'язку та/або перевірити наявність у матеріалах справи заяви позивача про отримання ним копії оскаржуваної постанови, вказана обставина не звільняє скаржника від доведення тих обставин, на які він посилається у своїх доводах, та не перекладає на суд обов'язку встановлювати певні обставини.
Водночас на порушення вимог пункту 7 частини другої статті 290 ГПК України скаржником у тексті касаційної скарги не зазначено дату отримання копії судового рішення апеляційної інстанції, що оскаржується.
Також Суд звертає увагу, що посилання скаржника на власну відмітку ("штамп вхідна") на копії постанови само по собі не є допустимим доказом отримання копії постанови з огляду на те, що дана відмітка проставляється власноруч скаржником, який є заінтересованою особою, а не незалежним суб'єктом.
У справі "Устименко проти України" (Рішення від 29.10.2015) Європейський суд з прав людини зазначив, що задовольнивши клопотання про поновлення процесуального строку, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежившись вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, національним судом було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд вважає, що наведені у клопотанні причини пропуску строку касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/3954/18 визнаються судом неповажними, оскільки скаржником не надано жодних доказів, які б підтверджували факт отримання засобами поштового зв'язку копії постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/3954/18.
Приписами частини третьої статті 288 ГПК України передбачено, що строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що скаржником у клопотанні не наведено та до нього не додано доказів, які б свідчили про наявність особливих і непереборних обставин, що перешкоджали скаржнику звернутися до суду касаційної інстанції з касаційним оскарженням рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/3954/18 з дотриманням процесуальних строків на касаційне оскарження судового рішення.
З огляду на викладене колегія суддів визнає неповажними підстави, наведені скаржником в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/3954/18.
Згідно з частиною третьою статті 292 ГПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними.
Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне надати скаржнику строк для можливості надання клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/3954/18 з наведенням інших підстав для поновлення строку та доданням відповідних доказів.
Також відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" № 3674 - VI.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання позовної заяви у цій справі), за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 встановлено у розмірі 1762,00 грн.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Як убачається зі змісту оскаржених судових рішень у цій справі, ПАТ "Укрексімбанк" звернулось до суду з позовом до ПАТ "Комерційний банк "Актив-Банк" в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "КБ "Актив-Банк" Шевченка А.М. та ФГВФО про зобов'язання включити його кредиторські вимоги на загальну суму 183 518,34 євро, 24 496,46 долара США та 73 080,00 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ «Актив-Банк".
Отже, предметом позову у цій справі є зобов'язання вчинити певні дії, тобто одна вимога немайнового характеру.
З урахуванням викладеного на час подання касаційної скарги скаржник повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3524,00 грн (1762,00 грн х 200% = 3524,00 грн ).
Натомість, звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, скаржник наведеного вище не врахував та не сплатив судовий збір у встановленому законом порядку і розмірі, що підтверджується також переліком додатків до касаційної скарги.
Водночас у тексті касаційної скарги заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у зв'язку з тим, що основним завданням ФГВФО є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (стаття 4 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). ФГВФО здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. Кошти ФГВФО не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для цілей встановлених в статті 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому кошти ФГВФО для покриття витрат, пов'язаних з виконанням покладених на Фонд функцій та повноважень, зокрема, пов'язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, можуть використовуватись виключно у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду, у тому числі витрат Фонду, передбачених частиною восьмою статті 39 цього Закону.
Отже, з метою забезпечення реального права на судовий захист інтересів кредиторів банку та з урахуванням обмеженого бюджету ФГВФО гарантування на сплату судового збору скаржник вважає за можливе та доцільне просити відстрочити сплату судового збору за подання даної касаційної скарги та встановити 30-денний строк для його сплати з дати відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши вказане клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
У відповідності до частини другої статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Даний перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або звільнення від його сплати є вичерпним.
Верховний Суд зауважує, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").
Враховуючи положення статті 129 Конституції України, відповідно до яких основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, вказане клопотання задоволенню не підлягає.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.
Проте скаржником не надано жодних доказів, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій, спрямованих на дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, зокрема і в розрізі оплати судового збору.
Саме по собі посилання скаржника на неможливість своєчасно сплатити судовий збір у зв'язку із відсутністю фінансування на сплату судового збору не є підставою для відстрочення сплати судового збору в силу приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір".
Верховний Суд зазначає, що, з огляду на принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом ФГВФО як економічна самостійна установа, що не має не меті отримання прибутку, у зв'язку з таким механізмом фінансування не має будь-яких привілеїв перед іншими учасниками судового процесу, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, а тому зобов'язаний вживати всіх заходів, щоб забезпечувати можливість неухильного виконання ним покладених на нього нормами ГПК України процесуальних обов'язків щодо оформлення касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору .
Суд касаційної інстанції відзначає, що істинність твердження скаржника про відсутність фінансування на сплату судового збору станом на момент подачі касаційної скарги також має бути підтверджуватись відповідними допустимими і належними доказами.
З вищевикладених міркувань Суд не знаходить правових підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги .
Виходячи з вищенаведеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 3524,00 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102; найменування податку, збору, платежу "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення недоліків касаційної скарги в частині надання клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/3954/18 або ненаведення інших причин пропуску строку (наданням інших доказів) на касаційне оскарження протягом установленого строку матиме наслідком відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України.
Також Суд звертає увагу скаржника на те, що неусунення недоліків касаційної скарги в частині надання документа на підтвердження сплати судового збору протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Керуючись статтями 119, 123, 174, 234, 235, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, статтями 4, 8 Закону України "Про судовий збір", Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі № 910/3954/18 - залишити без руху.
2. Надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, судом буде або відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України або повернуто касаційну скаргу на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Колос
Суддя В. Селіваненко