про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
29 червня 2021 р. Справа № 120/6631/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Комар Павло Анатолійович розглянувши матеріали позовної заяви:
за позовом: ОСОБА_1
до: Військової частини НОМЕР_1
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, в якій просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць, який використовувався у січні 2016 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення з період з 01.01.2016 по 01.03.2018 враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу січень 2008 з урахуванням вже виплаченої суми.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.10.2020 у справі №120/2287/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2021 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.10.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року;
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення 23.03.2019 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 у запас Збройних Сил України;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.03.2019 року по 09.10.2020 року включно.
В решті задоволені позовних вимог відмовлено.
У позовній заяві позивач зазначив, що на виконання рішення суду у справі №120/2287/20-а, відповідачем 19.05.2021 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 4413,50 грн.
У подальшому, позивач звернувся до відповідача в телефонному режимі та просив надати інформацію щодо базового місяця який застосовувався під час проведення розрахунку та проведення розрахунку індексації з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Однак, у відповідь уповноважений представник військової частини у телефонному режимі повідомив позивача, що індексація його грошового забезпечення була нарахована та виплачена із застосуванням базового місяця січень 2016 року, а тому підстав для перерахунку немає.
Тобто, предметом спору у цій справі є невиконання (неналежне виконання), на думку позивача, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.10.2020 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2021 у справі №120/2287/20-а.
Вирішуючи питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно з частинами 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами (частина 1 статті 370 КАС України).
Виконання судового рішення може відбуватися у добровільному та примусовому порядку, а судовий контроль за виконанням рішення суду здійснює суд, що його ухвалив.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.10.2020 у справі №120/2287/20-а виконувалося добровільно, проте позивач фактично не погоджується із способом його виконання, та як наслідок звертається до суду із іншим позовом.
Однак, позивачем не враховано, що у межах позовного провадження у цій справі не можна зобов'язати відповідача виконувати чинне судове рішення у бажаний для позивача спосіб. Виконання судового рішення у справі №120/2287/20-а є завершальною стадією судового провадження саме у справі №120/2287/20-а.
Якщо позивач не погоджується із станом виконання прийнятого на його користь судового рішення, то він вправі ініціювати процедуру його примусового виконання.
Так, за приписами статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Питання примусового виконання рішень врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII.
Окрім цього, розділом IV КАС України врегульовано окремі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення, та передбачено, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснює суд який його ухвалив.
Способи судового контролю за виконанням судового рішення встановлені нормами статей 382 та 383 КАС України.
Згідно із положеннями частин 1, 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статті 287 цього Кодексу (ч. 8 ст. 382 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Тобто, наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення у бажаний для позивача спосіб.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Аналогічна правова позиція із цього приводу викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18).
Проаналізувавши предмет позову у даній справі, суд дійшов висновку, що фактичною підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами стала незгода позивача із діями відповідача під час виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.10.2020 у справі №120/2287/20-а.
Суд звертає увагу, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення, а тому позивач, у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, має встановлене законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
В свою чергу, частина 8 статті 382 КАС України передбачає, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Наявність спеціальних правових норм КАС України (ст.ст. 382, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №806/2143/15 від 20 лютого 2019 року, №820/4261/18 від 03 квітня 2019 року та №440/1810/19 від 21 грудня 2020 року.
За приписами пункту 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справ.
Так, статтею 241 КАС України визначено види судових рішень, такі як: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови.
З огляду на те, що обраний позивачем спосіб захисту у межах даного позову є способом виконання іншого судового рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/2287/20-а, яке набрало законної сили та яким вирішено питання щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, відтак, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
Подібна правова позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 120/3725/20-а, у постанові від 29 жовтня 2020 року у справі № 120/4640/20-а.
Відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись ст.ст. 2, 170, 171, 248, 256, 294, 295, 383 КАС України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.
Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Комар Павло Анатолійович