65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" червня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1788/21
Суддя Господарського суду Одеської області Гут С.Ф.,
розглянувши зареєстровану 23.06.2021р. за вх№2-797/21
заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНСІС-АГРО» та Громадської організації «Організація Інвалідів «НАШ ОБЕРІГ» про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно,-
Без повідомлення (виклику) учасників
Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНСІС-АГРО» та Громадської організації «Організація Інвалідів «НАШ ОБЕРІГ» про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним акту прийому-передачі, припинення права, витребування майна з чужого незаконного володіння вартістю 60 856 658,00грн.
Разом із позовною заявою Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до суду із заявою про забезпечення позову від 23.06.2021р. за вх.№2-797/21, в якій просить суд:
- Накласти арешт на нежитлові будівлі, загальною площею 1119,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 7 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1800560151101);
- Заборонити ГО «Організація інвалідів «Наш Оберіг» та будь - яким суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь - які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нерухомого майна, яке розташоване в м. Одесі по вул. Приморська, 7 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1800560151101).
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову було зазначено суду, що Обласною прокуратурою встановлено, що на підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С.В. індексний номер 46257235 від 02.04.2019, за ТОВ «АВЕНСІС - АГРО» зареєстровано право власності на нежитлові будівлі, загальною площею 1119,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 7.
Відповідно до інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказане рішення державного реєстратора прийняте на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2003, укладеного з ДП «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів», нібито за погодженням Міністерства транспорту та зв'язку України, технічного паспорту від 10.09.2003, та акту приймання-передачі від 17.11.2003.
У подальшому, 20.06.2019 державним реєстратором КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко О.С. прийнято рішення індексний номер 47439683, щодо реєстрації за ГО «Організація інвалідів «Наш Оберіг» права власності на нежитлові будівлі, загальною площею 1119,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 7 на підставі протоколу загальних зборів TOB «АВЕНСІС - АГРО» №06/06/2019 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 06.06.2019.
Відповідно до листа Міністерства інфраструктури України від
23.12.2020р. №17492/16/10-20, будівля, яка розташована в м. Одесі по вул. Приморська, 7 обліковується на балансі ДП «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів».
Згідно даних архіву Мінінфраструктури, серед наказів Міністерства транспорту України з 2003 року накази про відчуження зазначеної будівлі відсутні.
Відповідно до інформації Фонду державного майна України від 07.05.2021р. №10-15-10509, вищевказана будівля, згідно із даними Єдиного реєстру об'єктів державної власності перебуває у державній власності та має реєстраційний номер майна № 01125637.1.НАКЦЕЯ004.
Крім того, за вказаною адресою у державній власності перебуває земельна ділянка площею 1501 кв.м, яка має реєстраційний номер майна № 01125637.1.НАКЦЕЯ008.
Фондом державного майна України не надавались погодження щодо відчуження майна за вищевказаною адресою.
Разом із цим, відповідно до інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна при проведені державної реєстрації права власності державному реєстратору не подавались.
Крім того, заява про реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомості подана не його власником, а представником ТОВ «АВЕНСІС - АГРО», яке не має жодних прав щодо вказаного об'єкта.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що реєстрація права власності ТОВ «АВЕНСІС-АГРО» на об'єкт нерухомого майна розташованого в м. Одесі по вул. Приморська, 7 проведена державним реєстратором Манютою С.В. в порушення вимог ст. ст. 10, 18, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», пункту 40 Порядку, зокрема без перевірки наявності необхідних для цього документів, їх відповідності заявленим правам та вимогам законодавства, вона є незаконною на підлягає скасуванню.
В результаті вказаних протиправних дій з державної власності вибула нежитлова будівля загальною площею 1119,1 кв.м, яка розташована в м. Одесі по вул. Приморська, 7.
Приймаючи до уваги викладене, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі, загальною площею 1119,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 7 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1800560151101) та заборони ГО «Організація інвалідів «Наш Оберіг» та будь - яким суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь - які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нерухомого майна, яке розташоване в м. Одесі по вул. Приморська, 7 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1800560151101).
Розглянувши заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури від 23.06.2021р. вх.№ГСОО2-797/21 про забезпечення позову, суд дійшов до наступних висновків.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий або майбутній позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв'язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до ч. ч. 1 та 6 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд діє за внутрішнім переконанням на підставі та у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.01.2020р. по справі №922/2163/17.
Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально- правових інтересів позивача (у даному випадку держави) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 вказав, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваиих інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Господарський суд погоджується із викладеними доводами позивача щодо того, що предметом даного позову є право власності на нерухоме майно, яке виникло в порушення установленого законом порядку, в результаті чого порушуються права та законні інтереси позивача та враховуючи те, що у разі відчуження відповідачем спірного нерухомого майна іншим особам виконання рішення суду у цій справі та реальний захист прав позивача буде неможливим, тому суд вважає за необхідне вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Вжиття судом визначеного заходу забезпечення позову забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки накладення арешту на кошти відповідача в межах суми стягнення у даній справі є спроможним заходом забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, враховуючи, що такий захід забезпечення позову з одного боку не призведе до перешкоджання господарської діяльності відповідача, а з іншого боку зможе забезпечити виконання рішення у випадку задоволення позову.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Для належної реалізації завдань господарського судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, оцінюючи подані заявником докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову та встановивши в їх сукупності обставини, на які посилається заявник як на підставу своїх вимог, суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову підлягає задоволенню.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” (п. 77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі “Шмалько проти України” (п. 43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду” (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).
Також, відповідно до Постанови Верховного суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18 зазначено, що досліджуючи таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, суди мають досліджувати чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Незабезпечення господарським судом «процесуальної» справедливості порушує справедливість процесу з точки зору прав учасників справи, що матиме свою ціну для держави, оскільки відповідно до практики ЄСПЛ як джерела права, саме на державу покладається обов'язок забезпечувати виконання вимог «справедливого суду» Конвенції у кожній окремій справі (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands (Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів), § 33), а за змістом статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом в цілому для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Mirolubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), § 103).
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, роз'яснення Верховного Суду України, а також зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, наявні обґрунтовані доводи щодо необхідності вжиття саме таких заходів забезпечення позову.
Враховуючи вказане, господарський суд вважає співмірним та справедливим, що відповідатиме реальному захисту прав та інтересів заявника, вжиття наступних заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі, загальною площею 1119,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 7 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1800560151101) та заборони ГО «Організація інвалідів «Наш Оберіг» та будь - яким суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь - які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нерухомого майна, яке розташоване в м. Одесі по вул. Приморська, 7 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1800560151101).
Відповідно до частини сьомої статті 145 Господарським процесуальним кодексом України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Керуючись ст.136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури від 23.06.2021р. вх.№ГСОО2-797/21 про забезпечення позову по справі №916/1788/21 - задовольнити.
2. Накласти арешт на нежитлові будівлі, загальною площею 1119,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 7 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1800560151101).
3. Заборонити ГО «Організація інвалідів «Наш Оберіг» та будь - яким суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь - які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нерухомого майна, яке розташоване в м. Одесі по вул. Приморська, 7 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1800560151101).
4.Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" для виконання судових рішень.
Стягувачем за ухвалою є: Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; код ЄДРПОУ 00032945)
Боржником за ухвалою є: Громадська організація «Організація Інвалідів «НАШ ОБЕРІГ» (68004, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Парусна, 16-Б; код ЄДРПОУ 42957485)
5. У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 25.06.2021р. та у відповідності до ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення. Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
6. Ухвала може бути пред'явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України „Про виконавче провадження”.
Ухвала набрала чинності 25.06.21 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали Господарського суду Одеської області.
Суддя Гут Сергій Федорович