29 червня 2021 року Справа № 915/471/16(915/981/21)
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О.,
розглянувши матеріали справи
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Марількомфрукт» в особі ліквідатора Пономаренка Андрія Олеговича (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 10И, корп. 7, офіс 104)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУДРЕСТ» (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 47)
про визнання недійсними договору застави цінних паперів №1 від 15.04.2015, договору про задоволення вимог заставодержателя від 10.09.2015 та зобов'язання повернути цінні папери в межах справи про банкрутство,
22.06.2021 на адресу суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Марількомфрукт» в особі ліквідатора Пономаренка Андрія Олеговича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУДРЕСТ», якою просить суд:
1) визнати недійсним договір застави цінних паперів №1 від 15.04.2015, укладений між ТОВ «Агроновоком» (теперішня назва ТОВ «Марількомфрукт») та ТОВ Вудрест»;
2) визнати недійсним договір про задоволення вимог заставодержателя від 10.09.2015, укладений між ТОВ «Агроновоком» (теперішня назва ТОВ «Марількомфрукт») та ТОВ Вудрест»;
3) зобов'язати повернути ТОВ «Вудрест» цінні папери: бездокументальні інвестиційні серифікати емітент ТОВ «КУА «СКАЙ КЕПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ», код ЄДРПОУ 34729245 (ЗВНПІФ «Фонд Дельта» - венчурні проекти, код ЄДРІСІ 233689), номінальна вартість одного ЦП 1000 грн 00 коп., кількість ЦП 7203 штуки, загальна номінальна вартість ЦП становить 7203000 грн.;
4) у разі неможливості повернути цінні папери в натурі стягнути з ТОВ «Вудрест» код ЖДРПОУ 35632655 грошові кошти у розмірі 7203000,00 грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/981/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Як визначено ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов'язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов'язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов'язку учасників справи.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Оглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно приписів ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 164 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:
1) відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів;
2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 172 ГПК України, позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Судом встановлено, що позовна заява не відповідає приписам п.2, 6, 7, 8, 9. 10 ч. 3 ст. 162, п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 164 ГПК України, а саме:
1) у позовній заяві не зазначено повне найменування, адресу місцезнаходження, поштовий індекс та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) позивача;
2) позовна заява не містить відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
3) позовна заява не містить відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
4) позовна заява не містить зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
5) позовна заява не містить попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи;
6) позовна заява не містить підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
7) до позовної заяви не додано доказів сплати судового збору у встановленому розмірі.
Так, статтею 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, за подання позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осібне, за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу з 1 січня - 2270 гривень.
Позовна заява містить дві немайнові вимоги та дві майнові позовні вимоги:
1) визнати недійсним договір застави цінних паперів №1 від 15.04.2015, укладений між ТОВ «Агроновоком» (теперішня назва ТОВ «Марількомфрукт») та ТОВ Вудрест» - немайнова, за яку має бути сплачено судовий збір в розмірі 2270,00 грн;
2) визнати недійсним договір про задоволення вимог заставодержателя від 10.09.2015, укладений між ТОВ «Агроновоком» (теперішня назва ТОВ «Марількомфрукт») та ТОВ Вудрест» - немайнова, за яку має бути сплачено судовий збір в розмірі 2270,00 грн;
3) зобов'язати повернути ТОВ «Вудрест» цінні папери: бездокументальні інвестиційні серифікати емітент ТОВ «КУА «СКАЙ КЕПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ», код ЄДРПОУ 34729245 (ЗВНПІФ «Фонд Дельта» - венчурні проекти, код ЄДРІСІ 233689), номінальна вартість одного ЦП 1000 грн 00 коп., кількість ЦП 7203 штуки, загальна номінальна вартість ЦП становить 7203000 грн - майнова вимога, за яку має бути сплачено судовий збір в розмірі 108045,00 грн;
4) у разі неможливості повернути цінні папери в натурі стягнути з ТОВ «Вудрест» код ЖДРПОУ 35632655 грошові кошти у розмірі 7203000,00 грн. - майнова вимога, за яку має бути сплачено судовий збір в розмірі 2270,00 грн.
Отже, зазначена позовна заява має бути оплачена судовим збором в розмірі 114855,00 грн.
Разом з тим, заява містить клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Стосовно клопотання ліквідатора суд зазначає наступне.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Насамперед варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
З аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.
При цьому, в постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18, в якій викладено аналогічну правову позицію, Великою Палатою Верховного Суду відступлено від висновків, викладених у:
- ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 160/8324/19; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 440/4696/18;
- постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 826/13247/18, від 31 липня 2020 року у справі № 826/11947/18; та висловлено правову позицію, що із системного аналізу змісту норм статті 8 Закону України «Про судовий збір» убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Предметом позову, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тому підстав для розгляду судом питання про звільнення юридичної особи від сплати судового збору немає.
Господарський суд, враховуючи наведене, а також додатково положення ч. 5 ст. 30 КУзПБ, відповідно до якої кредиторів у справі про банкрутство наділено правом створювати фонд для відшкодування витрат арбітражного керуючого, в тому числі в частині сплати судового збору, не вбачає підстав для незастосування цієї правової позиції.
Також судом враховано, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до та після порушення провадження у справі.
Таким чином, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною до подання заяви певних дій, у тому числі щодо сплати судового збору, такі дії мають бути вчинені.
Водночас доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Крім того, обмеження накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини від 10.07.1998 у справі компанії "Тіннеллі та сини, Лтд. та ін." і "Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства", Reports 1998-IV, с. 1660, пункт 72, та рішення Європейського суду з прав людини від 28.11.2006 у справі "Апостол проти Грузії", заява N 40765/02).
При цьому Європейського суду з прав людини в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дія в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (рішення Суду від 12.06.2007 у справі "Станков проти Болгарії", заява № 68490/01, пункт 57).
Водночас статтею 129 Конституції України та статтею 7 ГПК України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Отже, всіх учасників судового процесу поставлено законом у рівні умови в частині обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є недопустимим.
Отже, в задоволенні клопотання ліквідатора про звільнення від сплати судового збору слід відмовити.
Крім того, пунктом 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 року встановлено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду слід ухвалою зобов'язати позивача визначитись з предметом позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача.
Отже, предмет позову повинен бути чітко визначений позивачем у прохальній частині позовної заяви, оскільки резолютивна частина рішення суду, по суті, відображає позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви, та повинна викладатися чітко й безумовно.
Позивач у позовній заяві просить суд зобов'язати ТОВ «Вудрест» повернути цінні папери, а у разі неможливості повернути цінні папери в натурі стягнути з ТОВ «Вудрест» код ЖДРПОУ 35632655 грошові кошти у розмірі 7203000,00 грн.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що позовна заява не може містити вимоги альтернативного характеру, тому позивачу необхідно визначитись з предметом позову.
Відповідно до приписів ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
Зазначені вище недоліки позовної заяви слід усунути шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви, зазначених в мотивувальній частині даної ухвали.
Керуючись ст. 8 Закону України «Про судовий збір», ст. ст. 162, 164, 172, 174, 234, 235 ГПК України, господарський суд -
1. У задоволені клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Марількомфрукт» про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
2. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Марількомфрукт» в особі ліквідатора Пономаренка Андрія Олеговича від 16.06.2021 №02-01-915/471/16-16-06-21-1- залишити без руху.
3. Встановити позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Суддя В.О.Ржепецький