ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.06.2021Справа № 910/6131/21
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/6131/21
за позовом Фізичної особи-підприємця Бондара Ігоря Петровича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хім-Експорт"
про стягнення 220 850,00 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Фізична особа-підприємець Бондар Ігор Петрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хім-Експорт" про стягнення 220 850,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку з поставки товару, вартість якого була оплачена позивачем шляхом попередньої оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6131/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 27.04.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив.
При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/6131/21 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11, оф. 3/48), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0105480130959, з якого вбачається, що ухвала суду про відкриття провадження у справі №910/6131/21 була отримана відповідачем 11.05.2021.
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
На підставі усної домовленості між сторонами, відповідачем було виставлено позивачу рахунок № 01-3 від 01.03.2021 на суму 220 850,00 грн. на оплату товару, а саме: селітра аміачна 4т, карбамід 5т, сульфат амонію 14т).
На виконання усних домовленостей позивач оплатив виставлений відповідачем рахунок у сумі 220 850,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 45 від 05.03.2021, копія якого залучена до матеріалів справи.
Однак відповідач не поставив позивачу передплачений товар на загальну суму 220 850,00 грн.
Оскільки передплачений товар відповідач не поставив, позивач звертався до відповідача з вимогою за вих. № 5 від 29.03.2021, в якій вимагав повернути сплачену позивачем суму коштів у розмірі 220 850,00 грн., у зв'язку з неотриманням товару.
07.04.2021 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією за вих. №б/н з вимогою повернути передплачені кошти в сумі 220 850,00 грн., оскільки передплачений товар не було поставлено в усно обумовлені строки до 16.03.2021. Крім того, позивачем було встановлено, що відповідач був позбавлений статусу платника ПДВ.
Проте, відповідач вказані вимоги залишив без відповіді та задоволення.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб. Відповідно до цього договору, позивач зобов'язався здійснити передплату товару, а відповідач, у свою чергу, поставити такий товар.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги укладений між позивачем та відповідачем договір поставки як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Так, на оплату товару за договором постачальником було виставлено рахунок №01-3 від 01.03.2021 на суму 220 850,00 грн., в якому передбачено найменування товару, його кількість, ціну, а саме: селітра аміачна 4 т на суму 33 500,00 грн. без ПДВ, карбамід 5 т на суму 53 125,00 грн. без ПДВ, сульфат амонію 14 т на суму 97 416,67 грн., загальна сума 184 041,67 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 36 808,33 грн., загалом: 220 850,00 грн. з ПДВ.
На підставі вказаного рахунку позивачем було оплачено на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 220 850,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №45 від 05.03.2021.
Наразі, за твердженнями позивача, товар, який було попередньо оплачено покупцем, постачальником передано не було, про неможливість виконання своїх обов'язків не повідомлено. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
У ст. 663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.
У цьому зв'язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару.
До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах, вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Судом було встановлено обставини внесення позивачем попередньої оплати в сумі 220 850,00 грн.
Проте, відповідачем свої зобов'язання за договором не виконано в повному обсязі, а саме товар на суму 220 850,00 грн. не поставлено. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (п.74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.
Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано в повному обсязі товар покупцю, а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати в сумі 220 850,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем зазначено, що позивачем частково понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
06.04.2021 між позивачем (клієнт) та Адвокатом Войчук В.А. був укладений договір про надання правової допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги особисто клієнту щодо спору з ТОВ «Хім-Експорт» по поверненню коштів за рахунком №01-3 від 01.03.2021, платіжного доручення№45 від 05.03.2021.
Згідно з п. 4.1 вказаного договору гонорар за цим за представництво інтересів суді першої інстанції становить 20 000,00 грн.
Винагорода виплачена позивачем частково адвокату Войчук В.А. в розмірі 5000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 64 від 13.04.2021.
Підтвердженням того, що Войчук В.А. є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія № 389 від 27.08.2007.
За таких обставин, оскільки матеріали справи містять докази понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн, суд дійшов висновку, що вони підлягають відшкодуванню відповідачем.
При цьому, враховуючи умови п. 4.1 договору, суд зазначає, що позивач має право на відшкодування відповідачем витрат на правову допомогу адвоката у заявленому ним розмірі (решти - 15000,00 грн), надавши суду відповідні докази на підтвердження сплати позивачем на користь адвоката гонорару протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду (відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Також, позивачем заявлено до стягнення 340,21 грн. судових витрат, пов'язаних з підготовкою та подачею позову.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем обґрунтовує свої вимоги понесенням витрат на направлення претензії від 29.03.2021 в сумі 76,60 грн. та претензії від 07.04.2021 в сумі 73,61 грн., а також на отримання витягу по позивачу в сумі 95 грн. та отримання витягу по відповідачу в сумі 95 грн.
Суд відмовляє в задоволені вказаної вимоги, у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки дії позивача щодо направлення претензій відповідачу, у зв'язку з невиконанням останнім своїх зобов'язань за спірним договором є досудовим врегулюванням спору та пов'язані з на власний ризик господарською діяльністю позивача, що узгоджується з положеннями статті 42 Господарського кодексу України. Отримання позивачем електронного витягу по позивачу та відповідачу не є обов'язковою вимогою відповідно частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, отже такі витрати понесені позивачем на власний розсуд та не підлягають стягненню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хім-Експорт" (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11, оф. 3/48; код ЄДРПОУ 43422742) на користь Фізичної особи-підприємця Бондара Ігоря Петровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 220 850 грн. основного боргу, 3312 грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя О.М. Спичак