ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.06.2021Справа № 910/6722/21
За позовом Приватного підприємства «ЗОРЯ СОЮЗ»
до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ»
про стягнення 152 239, 38 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Приватне підприємство «ЗОРЯ СОЮЗ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 152 239, 38 грн, з яких: 149 788, 50 грн основний борг, 953, 00 грн 3% річних та 1 497, 88 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки №17001/53-124-01-20-12770 від 23.11.2020, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/6722/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
17.05.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що заборгованість перед позивачем з оплати поставленої продукції виникла через складну фінансову ситуацію. Крім того вказує, що зазнав значного фінансового навантаження, адже грошових коштів, що надходили від продажу електроенергії недостатньо для виконання попередніх та поточних договірних зобов'язань, значна частина грошових коштів спрямовувалась для оплати невідкладних першочергових платежів у бюджет, забезпечення безпеки в роботі АЕС, а також для проведення позапланових закупівель з метою забезпечення карантинних заходів. Зазначає, що невиконання прийнятого на себе зобов'язання, непов'язане із господарською діяльністю підприємства та не є наслідком його неефективної роботи, розцінює викладені обставини як надзвичайні та невідворотні, а тому, на його думку, відповідач звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором. Зауважив, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат може здійснюватись лише на суму простроченого грошового зобов'язання з оплати вартості товару без врахування суми податку на додану вартість, що включена до вартості товару, а тому наданий позивачем розрахунок є невірним.
27.05.2021 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписки з банку про рух коштів між ним та відповідачем за період з 01.11.2020 по 19.05.2021 та письмове підтвердження того, що ціна позову не змінилася та останнім заборгованість не погашена. Також просив долучити до матеріалів справи акт приймання виконаних робіт за договором № 12-04/21 про надання юридичних послуг від 12.04.2021 на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
07.06.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідачу на день укладення договору було відомо про власне важке фінансове становище, проте останній прийняв на себе зобов'язання за договором, а тому його посилання на дію форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення від відповідальності, є безпідставними, так як в силу статті 617 Цивільного Кодексу України відсутність коштів на виконання зобов'язань за договором не є підставою для звільнення від відповідальності. Крім того вказує, що відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити загальну вартість товару з врахуванням суми податку на додану вартість, що визначена в специфікації до договору та видаткових накладних.
Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.11.2020 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки № 17001/53-124-01-20-1277 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), та є невід'ємною частиною договору.
Предметом поставки по даному договору є товар: код 39510000-0 згідно ДК 021-2015 Вироби домашнього текстилю (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 3.1. строк поставки товару становить протягом 30 календарних днів з дати укладання сторонами договору.
Згідно з п. 4.1. договору ціна товару по договору становить: 124 823, 75 грн, крім того ПДВ 20% - 24 964, 75 грн. Всього ціна договору: 149 788, 50 грн.
Пунктом 5.1. договору визначено, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору, щодо його кількості та якості.
Відповідно до п.п. 5.2., 5.3 договору постачальник, що є платником ПДВ, зобов'язаний надавати покупцю електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому законодавством порядку в електронній формі в строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН. У разі, якщо постачальник не здійснить реєстрацію належним чином оформленої податкової накладної в ЄРПН у встановлений законодавством термін та це призведе до втрати у покупця права на нарахування сум податку на додану вартість, що відноситься до податкового кредиту, покупець має право в односторонньому порядку зменшити вартість поставлених ТМЦ за договором на суму ПДВ, яка не була підтверджена податковою накладною відповідно до вимог Податкового Кодексу України.
Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця (п.5.4. договору).
Згідно п.п. 7.1., 7.2., 7.5. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п. 2 ст. 14-1 ЗУ «Про Торгові-промислові палати в Україні», які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення. Доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є сертифікат (довідка) Торгово-промислової палати України до ЗУ «Про торгово-промислові палати України або інших компетентних органів відповідно до діючого законодавства.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного його виконання (п.11.1 договору).
Додатками №№ 1, 2 до договору сторонами погоджено специфікації №№ 1,2 на поставку товару на загальну суму 149 788, 50 грн.
Так, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 149 788, 50 грн, що підтверджується видатковими накладними № 564 від 23.12.2020 на суму 70 198, 32 грн та № 580 від 28.12.2020 на суму 79 590, 18 грн, які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень.
Крім того, позивачем було здійснено реєстрацію податкових накладних № 57 та 62 у ЄРПН 13.01.2021 та 14.01.2021, що підтверджується квитанціями про реєстрацію.
12.03.2021 позивачем на адресу відповідача та його відокремленого підрозділу направлено листи-претензії № 25/1 та №25/2 про сплату заборгованості за договором поставки в сумі 149 788, 50 грн.
31.03.2021 відповідач листом № 45-03-603/4384 надав відповідь на претензію № 25/2, в якому зазначив, що відповідно до діючого порядку щодо здійснення платежів, своєчасно подав до облікової системи «Фінансові потоки» заяву на використання коштів для оплати товару за договором, проте не був профінансованим через низький рівень розрахунків за відпущену на ринок електричну енергію. Повідомив, що будуть вживатись усі можливі заходи для погашення заборгованості за договором поставки в сумі 149 788, 50 грн.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 149 788, 50 грн суму основного боргу, 1 497, 88 грн інфляційних втрат та 953, 00 грн 3% річних.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а в відповідача - прийняти такий товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Матеріалами справи підтверджено, що за договором позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними № 564 від 23.12.2020 та № 580 від 28.12.2020 на загальну суму 149 788, 50 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами в пункті в п. 5.1. договору погоджено, що покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює надання відповідачем відповіді на претензію листом № 45-03-603/4384 від 31.03.2021, як визнання ним основного боргу.
Отже, приймаючи до уваги зазначене та враховуючи, що відповідач не заперечує наявність боргу за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, доказів оплати останнім суми 149 788, 50 грн, у тому числі в строки встановлені в договорі, суду не надано, позов у частині стягнення суми основної заборгованості підлягає задоволенню.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період з 23.01.2021 по 13.04.2021 3% річних в сумі 953, 00 грн та 1 497, 88 грн інфляційних втрат.
Відповідач заперечуючи позовні вимоги посилався на те, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат може здійснюватись лише на суму простроченого грошового зобов'язання з оплати вартості товару без врахування суми ПДВ, що включений до вартості товару. Нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму ПДВ не відповідає змісту, призначенню та суті нарахувань передбачених статтею 625 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Окрім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат може здійснюватись лише на суму простроченого грошового зобов'язання з оплати вартості товару без врахування суми податку на додану вартість, з огляду на таке.
Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).
Отже, заперечення відповідача щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат в тому числі на суму ПДВ є необґрунтованими, оскільки ПДВ входить до ціни поставленого товару, яка погоджена сторонами в договорі та специфікації до нього.
Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем, судом встановлено, що він виконаний невірно, оскільки останнім не правильно розраховано кількість днів прострочення, так за видатковою накладною № 564 від 23.12.2020 кількість днів прострочення складає 81 день та за видатковою накладною № 580 від 28.12.2020 кількість днів прострочення складає 76 днів.
Тому судом здійснено власний перерахунок 3 % річних за період з 23.01.2021 по 13.04.2021, з урахуванням існуючої заборгованості та розмір 3 % річних за розрахунком суду становить 964, 52 грн.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України згідно якого, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги в межах заявлених позивачем вимог.
З огляду на що, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем - 953, 00 грн.
Також, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 1 497, 88 грн за період з 23.01.2021 по 13.04.2021, суд встановив, що він виконаний арифметично невірно. У зв'язку з чим, судом здійснено власний перерахунок інфляційних втрат за період заявлений позивачем з 23.01.2021 по 13.04.2021, за розрахунком суду становить - 4 044, 28 грн.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 23.01.2021 по 13.04.2021 підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем - 1 497, 88 грн.
Стосовно посилання відповідача на дію форс-мажорних обставин, випадку та непереборної сили, як на підставу звільнення його від відповідальності за повну та своєчасну оплату поставленого товару, суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), згідно з ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», зокрема, є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме зокрема пожежа, стихійні лиха, тощо.
Отже, карантин, що встановлений Кабінетом Міністрів України, входить до переліку обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Статтею 14 Закону України «Про торгово-промислові палати України» закріплено повноваження Торгово-промислові палати України засвідчувати форс-мажорні обставини в країні.
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Крім того в пунктах 7.2., 7.5. договору сторони погодили, що сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення, доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є сертифікат Торгово-промислової палати України або інших компетентних органів відповідно до діючого законодавства.
Враховуючи умови пункту 7.2. договору, оскільки відповідачем не надано доказів про належне та своєчасне повідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин, а також відсутність відповідного сертифіката Торгово-промислової плати України суд приходить до висновку, що відповідач позбавлений права посилатися на ці обставини.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 149 788, 50 грн основного боргу, 953, 00 грн 3% річних та 1 497, 88 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 7 875, 00 грн витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 в справі № 910/3442/18.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Отже, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача долучено до матеріалів справи: копію договору про надання юридичних послуг № 12-04/21 від 12.04.2021 та акт приймання виконаних робіт від 24.05.2021 за договором № 12-04/21 від 12.04.2021.
Досліджуючи підстави для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, суд встановив, що сторони узгодили в п. 4.1. договору про надання юридичних послуг № 12-04/21 від 12.04.2021, що вартість послуг, які надаються виконавцем визначаються в розмірі 7 875, 00 грн.
Суд звертає увагу на те, що витрати, зокрема, на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, відповідачем не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги
Отже, беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог на відшкодування витрат на правову допомогу, в зв'язку з чим, судом покладаються на відповідача витрати позивача на правову допомогу в розмірі 7 875, 00 грн.
При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного підприємства «ЗОРЯ СОЮЗ» (52005, Дніпропетровська область, смт Слобожанське, вулиця Полтавська, будинок 43, ідентифікаційний код 39329965) 149 788 (сто сорок дев'ять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 50 коп. основного боргу, 953 (дев'ятсот п'ятдесят три) грн 00 коп. 3 % річних, 1 497 (одну тисячу чотириста дев'яносто сім) грн 88 коп. інфляційних втрат, 2 283 (дві тисячі двісті вісімдесят три) грн 59 коп. судового збору та 7 875 (сім тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань