ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.06.2021Справа № 910/12314/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємства "Світова музика"
до Приватного акціонерного товариства "Студія "Європозитив"
про стягнення 288 947,52 грн
Представники сторін:
від позивача: Гур'єв А.А.,
від відповідача: Лєшко О.В.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Приватного підприємства "Світова музика" до Приватного акціонерного товариства "Студія "Європозитив" про стягнення 288 947,52 грн компенсації за порушення майнових авторських прав.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем майнових авторських прав позивача на публічне сповіщення музичних творів в ефірі радіостанції, а саме: твору "Cool" (виконавець Gwen Stefani), твору "Physical" (виконавець Dua Lipa), твору "Work from home" (виконавець Fifth Harmony Feat. Ty Dolla $Ign), твору "Ritmo" (Bad Boys For Life; Remix) (виконавець The Black Eyed Peas & J Balvin & Jaden), а тому позивач просить стягнути за кожний музичний твір по 72 236,88 грн, та разом складає 288 947,52 грн компенсації за за порушення майнових авторських прав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Мандриченко О.В.) від 25.08.2020 у справі № 910/12314/20 вказану позовну заяву повернуто без розгляду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 у справі №910/12314/20 скасовано, матеріали справи №910/12314/20 передано на розгляд до господарського суду міста Києва.
За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв'язку з перебуванням судді Мандриченка О.В. у відпустці справу № 910/12314/20 передано для розгляду судді Трофименко О.Ю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12314/20, призначено підготовче засідання у справі на 20.01.2021.
15.01.2021 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2021 вказану заяву позивача задоволено.
В підготовче засідання 20.01.2021 з'явився представник позивача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти підготовче засідання на 17.02.2021.
09.02.2021 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 вказану заяву позивача задоволено.
15.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.
В підготовче засідання 17.02.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, відкласти підготовче засідання на 15.03.2021, встановити позивачу строк для надання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, встановити відповідачу строк для надання заперечення на відповідь на відзив протягом 5 днів з дня їх отримання.
В підготовче засідання 15.03.2021 з'явився представник відповідача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в підготовчому засіданні до 31.03.2021.
18.03.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив та заява про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача.
В підготовче засідання 31.03.2021 з'явився представник відповідача.
Представник відповідача подав клопотання про витребування доказів у позивача та заперечення.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання відповідача про витребування доказів у позивача залишити без задоволення на підставі ч. 1 ст. 81 ГПК України у зв'язку з пропуском строку для його заявлення, заперечення долучити до матеріалів справи.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 26.04.2021.
23.04.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.
26.04.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 26.04.2021 з'явилися представники відповідача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання позивача про повнолення строку на подання клопотання про витребування доказів, клопотання відповідача про витребування доказів у позивача залишити без задоволення на підставі ч. 1 ст. 81 ГПК України у зв'язку з пропуском строку для його заявлення.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника позивача задовольнити, відкласти судове засідання на 26.05.2021.
17.05.2021 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у задоволенні вказаної заяви позивача відмовлено.
26.05.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 26.05.2021 з'явився представник відповідача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задовольнити, відкласти судове засідання на 14.06.2021, у задоволенні клопотання представника відповідача про накладення штрафу на позивача наразі відмовити.
31.05.2021 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у задоволенні вказаної заяви позивача відмовлено.
В судовому засіданні 14.06.2021 представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 14.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.01.2016 Приватним підприємством "Світова музика" (ліцензіат) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Олл Мьюзік Паблішинг" (ліцензіар; м. Москва, Російська Федерація) укладено договір про передачу майнових прав на об'єкти авторських прав №01/2016Л (далі - Договір №01/2016Л), за умовами якої:
- "Твір" - музичний твір з текстом або без тексту, авторські права на які охороняються відповідно до законодавства Російської Федерації та України;
- "Відтворення творів" (використання творів в механічному записі, "Механічні права") - виготовлення одного або більше примірників Твору або його частини - в будь-якій матеріальній формі, в тому числі у формі звуко- і відеозапису на матеріальних носіях, а також запис для тимчасового або постійного зберігання в електронній (або цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер;
- "Автор" - фізична особа, творчою працею якої створено твір;
- "Видавець" - володар прав на Твори, які віднесено до Каталогу на Території;
- "Каталог" - перелік всіх Творів, виключні майнові права на використання яких передаються за Договором №01/2016Л;
- "Територія" - територія України;
- "Користувачі" - будь-які юридичні і фізичні особи, які використовують Твори, шляхом публічного сповіщення, відтворення, розповсюдження та іншими способами, зазначеними у предметі Договору №01/2016Л;
- ліцензіар і ліцензіат дійшли згоди про те, що під трактуванням всіх використаних у Договорі №01/2016Л спеціальних термінів, а саме таких, як "Публічне мовлення" (сповіщення до загального відома), публічне виконання, публічний показ та інше, будуть розумітися визначення відповідно до законодавства України, законодавства Російської Федерації та норм міжнародного права (преамбула Договору №01/2016Л);
- ліцензіар передає ліцензіату на Територію та на строк дії Договору №01/2016Л виключні майнові авторські права на всі Твори, які віднесено до каталогу ТОВ "Олл Мьюзік Паблішинг" (Каталог), що є частиною Договору №01/2016Л; права, що належать ліцензіару на території країн СНД, що передаються відповідно до Договору №01/2016Л, є право використовувати, а також дозволяти або забороняти використання Творів такими способами: публічного сповіщення, включаючи повторне публічне сповіщення і будь-яку ретрансляцію; публічного використання; публічного показу, прокату і т.д.; поширення шляхом продажу або іншого відчуження творів у механічному записі на будь-яких видах носіїв; використання творів у складі програм телебачення (пункт 1.1 Договору №01/2016Л в редакції додаткової угоди від 01.02.2020);
- попереднього узгодження з ліцензіаром умов використання на території в кожному окремому випадку вимагає управління такими видами використання прав, переданих відповідно до пункту 1.1 Договору №01/2016Л: використання Творів в складі аудіовізуальних творів (права на синхронізацію); будь-яка зміна творів (створення похідних творів (кавер-версій), реміксів, караоке, переказів тощо) (пункт 1.2 Договору №01/2016Л);
- ліцензіар передає ліцензіату право укладати на Території договори з юридичними і фізичними особами - користувачами Каталогу зазначеними у пунктах 1.1 і 1.2 Договору №01/2016Л способами, і право збирати на користь ліцензіара покладене за вказані види використання винагороду (роялті); ставки роялті за дозволами, що видаються безпосередньо ліцензіатом Користувачам, підлягають узгодженню з ліцензіаром шляхом повідомлення або укладення додаткової угоди (пункт 1.3 Договору №01/2016Л в редакції додаткової угоди від 01.02.2020);
- з метою забезпечення прав ліцензіара ліцензіат може укладати договори про взаємне представництво інтересів з іншими підприємствами і організаціями на Території і отримувати від них винагороду на користь ліцензіара за види використання прав, зазначені у Договорі (пункт 1.4 Договору №01/2016Л);
- за попередньою згодою ліцензіара ліцензіат має право укладати договори, що передбачають надання прав на видачу дозволів та збір винагороди за використання Творів з Каталогу (пункт 1.5 Договору №01/2016Л);
- ліцензіар гарантує, що: він дійсно є власником майнових авторських прав на всі Твори з Каталогу; підписання Договору №01/2016Л сторонами не порушує прав третіх осіб (пункт 2.1 Договору №01/2016Л);
- ліцензіар зобов'язується: надати ліцензіату для використання відповідно до Договору №01/2016Л Каталог Творів, при необхідності ліцензіат має право виводити на друк той чи інший фрагмент Каталогу; надавати в необхідних випадках за письмовим запитом ліцензіата додаткову інформацію щодо своїх прав на Твори (пункт 2.2 Договору №01/2016Л);
- захист прав ліцензіата, що виникли у нього на підставі Договору №01/2016Л, здійснюється від імені ліцензіата на особистий його розсуд, що включає право пред'являти претензії та позови, звертатися до суду та інших компетентних органів, захищати свої права і законні інтереси в іншій незаборонений законом спосіб (пункт 2.6 Договору №01/2016Л в редакції додаткової угоди від 01.02.2020);
- за умовами придбання ліцензіаром прав на Каталог на Території - ліцензіат має право витребувати у користувачів, а також організацій, з управління правами на колективній основі винагороду, зібрану і не перераховану ліцензіару за використання Творів з Каталогу на Території за попередні періоди (пункт 4.1 Договору №01/2016Л);
- права за Договором №01/2016Л передаються на строк його дії, а саме: з моменту підписання до 31.12.2016; за взаємною згодою сторін дію Договору №01/2016Л може бути продовжено, про що складається окремий додаток (пункт 7.1 Договору №01/2016Л).
Строк дії Договору №01/2016Л неодноразово продовжувався Підприємством і ТОВ "Олл Мьюзік Паблішинг" шляхом укладення додаткових угод, зокрема, від 01.01.2020 дію Договору №01/2016Л продовжено до 31.12.2021.
Згідно з додатковою угодою від 10.02.2020 до Договору №01/2016Л відповідно до умов пункту 1.3 Договору №01/2016Л сторони вирішили встановити мінімальний розмір роялті за надання ліцензіатом Користувачам дозволу на використання Творів з Каталогу ліцензіара способом публічного сповіщення (повторного публічного сповіщення), публічного сповіщення (повторного публічного сповіщення) в ефір та/або будь-якої трансляції або ретрансляції на рівні 900 доларів США за одне таке використання; перерахунок у національній валюті здійснюється на підставі курсу НБУ на день видачі ліцензії або на день фактичного використання твору.
01.06.2020 до Договору від 01.01.2016 № 01/2016-Л сторонами підписано додаток (каталог) № 01/06/20 від 22.06.2020, відповідно до якого сторони погодили, що перелік прав, які передаються на підставі договору включають, але не обмежуються, авторськими правами на такі твори, зокрема:
1. "Cool", автор - Austin/Stefani, виконавець - Gven Stefani, частка правовласника - 40%;
2. "Physical", автори - Clarence Coffee/Jason Evigan/Sarah Hudson/Dua Lipa, виконавець - Dua Lipa, частка правовласника - 28.13%;
3. "Work from home", автори - Izquierdo/Bedingfield/Colema N/Demorest/Lee/Griffin JR/Koehlke, виконавець - Firth Harmony Feat - Ty Dolla $Ign, частка правовласника - 26%;
4. "Ritmo (Bad Boys For Life; Remix)", автори - Gaffey/Glenister/Pineda/Adams/Harris/Cordon/SP Agna/Balvin/Bontempi, виконавець - The Black Eyed Peas & J Balvin & Jaden, частка правовласника - 20,00 %.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що актом фіксації №46/04/06 від 04.06.2020, складеним представником Приватного підприємства "Світова Музика", було здійснено фіксацію фактів публічного сповіщення передач ефірного радіо на частоті 92,8 МГц у місті Києві із позивним "NRJ" та встановлено використання відповідачем музичних творів, які містяться в додатку (каталозі) №01/06/20 від 01.06.2020 до договору №01/2016-Л від 01.01.2016, зокрема:
- твір "Cool" у виконанні Gven Stefani;
- твір "Physical" у виконанні Dua Lipa;
- твір "Work from home" у виконанні Firth Harmony Feat - Ty Dolla $Ign;
- твір "Ritmo (Bad Boys For Life; Remix)" у виконанні The Black Eyed Peas & J Balvin & Jaden.
Як стверджує позивач, оскільки Приватне акціонерне товариство "Студія "Європозитив" використало у своїй господарській діяльності об'єкти авторського та суміжного права без надання позивачем як правовласником відповідного дозволу, чим порушило авторські права, передбачені вимогами статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права", у відповідача виник обов'язок зі сплати позивачу компенсації за порушення майнових авторських прав у розмірі 288 947,52 грн, з розрахунку 72 236,88 грн за один музичний твір.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, зокрема таке: відсутність шкоди завданої повивачу та вини відповідача як основних факторів для притягнення до відповідальності за порушення авторського права і (або) суміжних прав; право на збір винагороди за сповіщення отримала Громадська спілка "Український музичний альянс" за укладеним з відповідачем договором №10-13/04/20; позивач не довів права на стягнення заявленої грошової компенсації.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Згідно з ч. 1 ст. 432 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ч. 2 ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 421 Цивільного кодексу України суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів.
Згідно з частиною першою статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Відповідно до ст. 443 Цивільного кодексу України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України об'єктами авторського права є музичні твори (з текстом або без тексту).
До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до ст. 441 Цивільного кодексу України використанням твору є його: 1) опублікування (випуск у світ); 2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; 3) переклад; 4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; 6) публічне виконання; 7) продаж, передання в найм (оренду) тощо; 8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.
Як передбачено ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.
Як зазначено в пункті 41 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", використанням твору в силу статті 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання, в тому числі з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення) у місці, відкритому для публічного відвідування. Відповідальність за публічне виконання твору несе, зокрема, юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.
Статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено що публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях.
Цією ж статтею встановлено що публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
Відповідно до п. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Пунктом 29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що враховуючи приписи 74 ГПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:
1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках, коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача.
2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Відповідач також повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).
Суд зазначає, що відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" внесено відповідні зміни до Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Водночас, відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і застосовується до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, а в частині функціонування електронної системи реєстрації та обліку у сфері авторських і суміжних прав з 1 липня 2019 року.
Так, враховуючи, що правовідносини між учасниками даного спору виникли після 22.07.2018 (дата набрання чинності Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав"), суд застосовує при вирішенні спору норми Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав".
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" організація колективного управління - громадське об'єднання зі статусом юридичної особи, зареєстроване в Установі, що не має на меті отримання прибутку, засноване виключно правовласниками, діяльність якого спрямована на колективне управління майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав.
Розширене колективне управління - колективне управління майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), у визначених цим Законом сферах, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах.
Користувач - будь-яка юридична особа, фізична особа, фізична особа - підприємець, яка вчиняє дії, що відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" вимагають отримання згоди від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, або яка іншим чином повинна виплатити винагороду чи відрахування правовласникам.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції, зокрема укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав; збирають, розподіляють та виплачують дохід від прав правовласникам; здійснюють моніторинг правомірності використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав згідно зі сферами управління правами, щодо яких зареєстровано організацію, та щодо об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, майнові права на які передані їй в управління; здійснюють інші функції, визначені цим Законом та статутом.
Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" добровільне колективне управління майновими авторськими та суміжними правами може здійснюватися в будь-якій сфері управління правами, крім тих, у яких здійснюється розширене або обов'язкове колективне управління.
Частиною 5 ст. 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" визначено, що розширене колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами.
Розширене колективне управління передбачає право правовласників вилучати повністю або частково належні їм права на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав з управління акредитованої організації колективного управління в порядку, передбаченому цим Законом.
Розширене колективне управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав здійснюється виключно в таких сферах: 1) публічне виконання музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів; 2) публічне сповіщення музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів, крім кабельної ретрансляції; 3) право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою; 4) право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне сповіщення фонограм і зафіксованих у них виконань, відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою, крім кабельної ретрансляції.
Перелік сфер колективного управління, за якими здійснюється розширене колективне управління, визначений цією частиною, є вичерпним.
За кожною сферою розширеного колективного управління визначається одна акредитована організація за умови відсутності будь-яких конфліктів інтересів між основною категорією правовласників, в інтересах якої діє така організація, та іншими категоріями правовласників, на користь яких має збиратись дохід від прав у відповідній сфері розширеного колективного управління. У випадку існування зазначеного конфлікту інтересів, Комісія визначає за критеріями та в порядку, визначеними частинами 4-10 статті 15 цього закону, додаткову акредитовану організацію для цієї сфери з-поміж організацій, які здійснюють діяльність переважно в інтересах відповідної іншої категорії правовласників. Юридично-правовий статус додаткової акредитованої організації означає, що ця організація не має права самостійно здійснювати збір доходу від прав з користувачів у відповідній сфері, але водночас має повноваження вимагати та отримати з акредитованої організації частку доходу від прав в цій сфері, яка належить категорії правовласників, в інтересах яких діє додаткова акредитована організація, для подальшого розподілу та виплати такої частки правовласникам цієї категорії. Правовласники відповідної категорії мають право відкликати свої права з додаткової акредитованої організації відповідно до розширеного колективного управління.
Одна організація колективного управління може бути акредитована на здійснення розширеного колективного управління у декількох сферах щодо декількох категорій правовласників, за умови відсутності конфлікту інтересів між різними категоріями правовласників.
При цьому положення ч. 6 ст. 16 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" визначають, що організація колективного управління може бути акредитована у відповідній сфері, якщо вона є репрезентативною, тобто:
- має договори з істотною кількістю правовласників - резидентів України, які в порядку, передбаченому цим Законом, задекларували належні їм права на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав (відповідно до категорії прав відповідної категорії правовласників, якими має намір управляти організація), які фактично використовуються в Україні;
- має договори про представництво з аналогічними іноземними організаціями, договори з іноземними правовласниками (відповідно до категорії прав відповідної категорії правовласників, якими має намір управляти організація), які передбачають управління найбільшою кількістю належних правовласникам - нерезидентам України прав на об'єкти авторських і (або) суміжних прав, які фактично використовуються в Україні.
Відповідно до статті 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.
За приписами статей 48 і 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" можлива передача на договірних засадах авторами або іншими суб'єктами авторського права та/або суміжних прав повноважень з управління майновими правами організаціям колективного управління, на які покладається виконання відповідних функцій, зокрема збір винагороди на підставі зазначених договорів чи цього Закону, розподіл (перерозподіл між іншими організаціями колективного управління) зібраної винагороди, перерахування належної частки перерозподіленої винагороди іншим організаціям колективного управління, що представляють майнові інтереси відповідних суб'єктів авторського права та/або суміжних прав, або виплата розподіленої винагороди безпосередньо таким суб'єктам.
Водночас суб'єкти авторського права, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.
Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо). Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права - як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди - та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.
Відповідно до абзацу першого частини 5 статті 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" визначено, що розширене колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами
Поряд із тим, суд приймає до уваги той факт, що частинами 8, 9, 11 та 12 статті 13 вказаного Закону передбачено, що правовласники мають право на підставі письмової заяви вимагати вилучення своїх майнових прав з управління організації колективного управління, припинення дій щодо надання дозволів на використання їхніх об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, дій щодо збирання винагороди за використання їхніх об'єктів авторського права і (або) суміжних прав (далі - заява про вилучення). У заяві про вилучення зазначаються майнові права, які вилучаються з управління організації, та перелік об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. У заяві про вилучення правовласники зазначають перелік об'єктів, щодо яких подається заява, та правові підстави набуття майнових прав на ці об'єкти. У разі подання правовласниками до організації колективного управління заяви про вилучення щодо їхніх об'єктів авторського права і (або) суміжних прав організація зобов'язана протягом шести місяців з дня отримання таких заяв виплатити правовласникам, які звернулися із заявою про вилучення, належну їм винагороду, внести відповідні зміни до договорів із користувачами, припинити управління щодо відповідних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав (припинити дії щодо надання дозволів на використання відповідних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, дії щодо збирання винагороди за їх використання, дії щодо звернень до суду за захистом прав правовласників щодо цих об'єктів тощо) та розмістити на своєму веб-сайті інформацію про таке вилучення із списком правовласників, які здійснили вилучення, та переліком об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, щодо яких здійснено вилучення. Організація колективного управління не має права відмовляти правовласникам у вилученні майнових прав з управління, за умови дотримання ними порядку вилучення, передбаченого цією статтею. Правовласники можуть також вилучити свої майнові права з управління організації, що акредитована для здійснення розширеного колективного управління правами. У такому разі на території України управління майновими правами, вилученими з колективного управління, може здійснюватися правовласником.
З наведеного випливає, що організація колективного управління, в рамках розширеного колективного управління щодо збирання винагороди на користь виробників фонограм та зафіксованих у них виконань, незалежно від обраного такими виробниками способу управління належними їм правами (в тому числі шляхом укладення відповідних ліцензійних договорів щодо передачі прав на використання фонограм та зафіксованих у них виконань) наділена правами на збирання винагороди, до моменту виключення правовласником своїх майнових прав щодо фонограм та зафіксованих у них виконань із управління організації колективного управління, в порядку та відповідно до приписів ч. ч. 8, 9, 11, 12 ст. 13 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав".
Частина 9 ст. 13 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" у разі подання правовласниками до організації колективного управління заяви про вилучення щодо їхніх об'єктів авторського права і (або) суміжних прав організація зобов'язана протягом шести місяців з дня отримання таких заяв виплатити правовласникам, які звернулися із заявою про вилучення, належну їм винагороду, внести відповідні зміни до договорів із користувачами, припинити управління щодо відповідних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав (припинити дії щодо надання дозволів на використання відповідних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, дії щодо збирання винагороди за їх використання, дії щодо звернень до суду за захистом прав правовласників щодо цих об'єктів тощо) та розмістити на своєму веб-сайті інформацію про таке вилучення із списком правовласників, які здійснили вилучення, та переліком об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, щодо яких здійснено вилучення.
Суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів того, що як станом на момент фіксації порушення авторських прав, так і станом на момент звернення до суду із даним позовом ним як правовласником було вилучено спірні твори із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.
Натомість, судом встановлено, що 18.06.2020 між Громадською спілкою "Український музичний альянс" (організація) та Приватним акціонерним товариством "Студія "Європозитив" (мовник) був укладений договір про виплату винагороди (роялті) за публічне сповіщення (публічне повторне сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників №10-13/04/20, відповідно до п. 1.1 якого організація відповідно до ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" здійснює збір та розподіл винагороди (роялті) за використання мовником без згоди з відповідними суб'єктами суміжних прав (виконавцями, виробниками фонограм, їх правонаступниками) об'єктів суміжних прав шляхом публічного сповіщення (публічного повторного сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників у передачах ефірного радіомовлення на території України.
При цьому, у п. 4.3 вказаного договору сторони погодили, що його умови застосовуються до відносин між Сторонами, що виникли з часу початку застосування тимчасових тарифів за публічне сповіщення (публічне повторного сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників у передачах ефірного радіомовлення на території України (12 квітня 2020 р.).
За змістом п. 1.2 вказаного договору організація здійснює збирання винагороди, передбаченої п. 1.1 цього договору, за використання мовником фонограм та зафіксованих у них виконань усіх правовласників, у тому числі тих, які не уклали договорів про управління майновими правами щодо об'єктів суміжних прав з організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їх правами.
Пунктом 1.4 договору визначено, що відповідно до ч.3 ст. 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" у разі належного виконання мовником зобов'язань, визначених цим договором, мовник звільняється від будь-яких інших претензій щодо використання об'єктів суміжних прав способом, визначених у п. 1.1 цього договору, за виключенням випадків, визначених у п. 1.3 цього договору (у випадку вилучення правовласниками творів з управління організації).
В той же час, як було встановлено судом, використані відповідачем в радіоефірі твори не були вилучені позивачем із управління в порядку, встановленому Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", що свідчить про відсутність неправомірних дій відповідача.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У даному випадку судом враховано, що гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецеденту практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суди повинні враховувати якість поданих сторонами доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зазначає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача, враховуючи наявність у відповідача договору з Громадською спілкою "Український музичний альянс" як організацією, яка здійснює збір та розподіл винагороди (роялті) за використання мовником без згоди з відповідними суб'єктами суміжних прав (виконавцями, виробниками фонограм, їх правонаступниками) об'єктів суміжних прав шляхом публічного сповіщення (публічного повторного сповіщення) зафіксованих у фонограмах виконань, фонограм, опублікованих з комерційною метою, та їх примірників у передачах ефірного радіомовлення на території України, та дія якого розповсюджується на правовідносини сторін, починаючи з 12.04.2020, та враховуючи, що зафіксовані музичні твори не були вилучені позивачем із управління вказаної організації.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29.06.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко